Приповідки

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

1. Заголовок 1-7; лихе товариство 1-19; заклик мудрости 20-33

1Приповідки Соломона, сина Давида,
  царя Ізраїля,

2щоб пізнати мудрість і навчання,
 щоб зрозуміти слова розсудні,

3щоб засвоїти (собі) освічену науку,
 – справедливість, правосуддя та правоту,-

4щоб дати простодушним розсудність,
 юнакові знання та обачність,

5щоб мудрий слухав і зростав у знанні,
 розумний придбав здорові засади,

6щоб зрозумів приповідки та приховане значення,
 слова мудрих та їхні загадки.

7Острах Господній – початок мудрости;
 безумні мудрістю й навчанням нехтують.

8Слухай, мій сину, настанови батька твого;
 не відкидай поучування матері твоєї,

9бо це гарний вінець тобі на голову,
 намисто тобі на шию.

10Мій сину!
 коли тебе будуть зводити грішні,
 не піддавайся!

11Як скажуть: “Ходи з нами, засядьмо на кров невинну,
 причаймося на безвинного – без усякої причини,

12поглиньмо їх, мов Шеол, живих,
 цілком, мов би вони провалилися в пропасть!

13Ми знайдемо всяких благ дорогоцінних,
 сповнимо наші доми здобиччю.

14Кинь жереб твій разом із нами,
 гаман нехай один буде в усіх нас!”

15Мій сину! не ходи по їхній дорозі з ними,
 зверни ногу твою з їхньої стежки,

16бо ноги їх біжать до злого,
 поспішають, щоб кров пролити.

17Таж даремно розставляють сіть
 в очах усілякої пернатої породи.

18Вони ж на власну кров чигають,
 на самих себе засідають.

19Такий кінець усіх тих, що на здирство ласі;
 воно вбиває того, хто його в собі має.

20Мудрість по вулицях голосить,
 свій голос по майданах піднімає,

21на роздоріжжях гомінливих кличе,
 при входах у браму в місті виголошує:

22“Докіль, придуркуваті, дурноту любитимете?
 Докіль насмішники кохатимуться в насмішках,
 безумні ненавидітимуть науку?

23Верніться на мою дорогу;
 ось ізіллю на вас мій дух,
 слова мої звіщу вам.

24За те, що кликала я, та ви зреклися,
 як простягала руку, ніхто не хотів зважати,

25за те, що гордували всякою порадою моєю,
 моїх докорів не сприймали, –

26то я буду сміятися з вашого нещастя,
 я буду кпити, як на вас страх надійде;

27як страх на вас надійде, немов буря;
 злетить на вас нещастя, немов вихор,
 коли на вас наляже гніт і смуток.

28Тоді будуть до мене кликати, та я не обізвуся,
 будуть шукати мене пильно, але не знайдуть.

29За те, що вони зненавиділи науку,
 страху Господнього не прийняли,

30поради моєї не бажали,
 знехтували всі мої докори, –

31тому плоди своїх учинків їстимуть,
 наситяться задумами своїми.

32Бо відступництво невігласів їх убиває,
 і безтурботність дурнів губить їх.

33Хто ж слухає мене, той житиме безпечно,
 і буде спокійний, не боявшися лиха”.

2. Плоди мудрости

1Мій сину!
 коли ти мої слова приймеш
 і мої заповіді заховаєш у себе,

2вухом твоїм уважаючи на мудрість,
 схиляючи до правди твоє серце,

3о так, коли ти розум зватимеш до себе,
 з закликом звернешся до розсудку,

4коли шукатимеш його, як срібла,
 коли розшукуватимеш його, як схований скарб,

5тоді ти збагнеш острах Господній,
 тоді знайдеш пізнання Бога.

6Господь бо дає мудрість,
 і з його уст виходить знання й розсудливість.

7Він для праведних зберігає допомогу;
 він щит для тих, що ходять чесно.

8Він стежки правоти пильнує,
 він береже дорогу своїх вірних.

9Тоді ти зрозумієш правду й справедливість,
 прямодушність і всяку путь добру,

10бо мудрість увійде в твоє серце,
 знання буде відрадою душі твоєї.

11Обачність буде сторожити над тобою,
 і розум тебе берегтиме,

12щоб від путі лихої тебе врятувати,
 від чоловіка з розбещеним язиком,

13від тих, що праві стежки покидають,
 щоб темними дорогами ходити;

14від тих, що раді зло чинити
 й що кохаються в розбещеності зіпсуття,

15яких стежки криві,
 і які дорогами своїми крутять;

16та щоб урятувати тебе від чужої жінки,
 від незнаної з облесними словами,

17що друга своїх молодощів занехаяла,
 і що Божий союз забула,

18бо її дім доводить до смерти,
 її стежки до Тіней.

19Ніхто з тих, що до неї йде, більш це повернеться,
 ані не досягне стежки життя.

20Тож ходитимеш дорогою добрих,
 держатимешся стежок людей справедливих,

21бо праведні заселять землю
 і бездоганні будуть на ній жити;

22лукаві ж будуть стерті з землі,
 невірні будуть викорінені з неї.

3. Вказівки юнакові 1-12; ціна мудрости 12-20; забезпечення праведника 21-26; старання про ближнього 27-35

1Мій сину!
 не забувай мого навчання;
 нехай твоє серце береже мої накази,

2бо вони тобі причинять довголіття,
 роки життя й спокою.

3Нехай доброта й вірність тебе не покидають,
 прив’яжи їх собі на шию,
 напиши їх на таблиці серця.

4Тим знайдеш ласку й доброзичливість
 в Божих очах і в людських.

5Звірся на Господа всім твоїм серцем,
 не покладайсь на власний розум.

6У всіх твоїх путях думай про нього
 і він твої стежки вирівняє.

7Не гадай собі, що ти мудрий,
 бійся Господа і від зла ухиляйся,

8і це буде здоров’ям для твого тіла,
 й оновою для костей твоїх.

9Шануй Господа тим, що ти маєш,
 та первоплодами всіх твоїх прибутків,

10і твої клуні будуть ущерть повні,
 твої винотоки вируватимуть молодим вином.

11Не легковаж Господнього докору, о мій сину,
 і не ухиляйся, коли він карає.

12Кого Бог любить, того й картає,
 як батько улюбленого сина.

13Щасливий чоловік, що знайшов мудрість,
 людина, що розум придбала,

14бо її придбання ліпше від придбання срібла,
 і понад золото такий прибуток.

15Вона дорожча від перлів,
 ніщо з того, що бажаєш, не зрівняється з нею.

16Вік довгий у її правиці,
 і в лівиці – багатство й слава.

17Шляхи її – шляхи відради,
 всі її стежки – мирні.

18Вона дерево життя для тих, хто її держиться,
 щасливий, хто її вхопився.

19Господь мудрістю заснував землю,
 він розумом утвердив небо.

20Його знанням розсілися глибини,
 і хмари скрапують росою.

21Мій сину!
 Бережи розум і обачність;
 нехай не зникають з-перед очей у тебе,

22і вони будуть життям душі твоєї,
 окрасою твоєї шиї.

23Тоді ходитимеш безпечно дорогою твоєю,
 і нога твоя не спотикнеться.

24Коли сідатимеш, нічого не будеш боятися,
 коли лягатимеш, сон твій буде солодкий.

25Не бійся ні переляку раптового,
 ані напасти злих, коли нагряне,

26бо Господь буде безпекою твоєю
 і збереже ногу твою від пастки.

27Не затримуй добра від того, кому воно належить,
 коли рука твоя здоліє це зробити.

28Не кажи ближньому: “Йди геть, потім прийдеш,
 дам узавтра”, – коли є у тебе щось.

29Не куй зла на твого ближнього,
 коли він з тобою перебуває в довір’ї.

30Не сварися з чоловіком без причини,
 якщо він тобі зла не заподіяв.

31Насильникові не завидуй,
 не наслідуй його поведінки,

32бо розбещений для Господа осоружний,
 з праведниками ж його дружба.

33Прокляття Господа в домі злого,
 а житло праведника він благословляє.

34З насмішників Господь сміється,
 покірним дає ласку.

35Мудрі беруть у насліддя славу,
 доля безумних – ганьба.

4. Батьківське навчання

1Слухайте, діти, батьківське навчання,
 і зважайте, щоб розуму набрались,

2бо я даю вам добру науку;
 навчання мого не покидайте.

3Бо й я був сином у мого батька,
 ніжним та любим в очах моєї неньки.

4Він учив і говорив до мене:
 Нехай твоє серце держить мої слова твердо;
 пильнуй мої накази, то й будеш жити.

5Набирайсь мудрости, розуму набирайся,
 не забувай, не відхиляйсь від слів моїх уст.

6Не покидай її, і вона буде тебе зберігати;
 люби її, і вона буде тебе охороняти.

7Початок мудрости: здобувай мудрість!
 Усім твоїм маєтком здобувай розум.

8Цінуй її високо, й вона тебе підійме,
 вона тебе прославить, коли ти її обіймеш;

9вона тобі на голову вінець слави покладе
 і пишною короною тебе прикрасить.

10Слухай, мій сину, і сприймай мої вискази,
 й років життя твого буде багато.

11Дороги мудрости тебе навчаю,
 веду тебе по стежках простих.

12Коли ходитимеш, крокам твоїм не буде тісно,
 а побіжиш – не спотикнешся.

13Держись науки, її не занедбуй;
 пильнуй її, вона бо життя твоє.

14Не ходи стежкою безбожних,
 і не простуй дорогою ледачих.

15Ухиляйсь від неї, не ходи нею,
 зверни із неї та й далі йди.

16Вони бо й не заснуть, як зла не вчинять;
 і сон їх покидає, як не підставлять комусь ногу;

17вони бо їдять хліб злочинства
 і п’ють вино насильства.

18Дорога ж праведних, як світло зірниці,
 що світить дедалі ясніше, поки день не стане повний.

19Путь безбожників неначе темрява теменна;
 вони не відають, об що спіткнуться.

20Мій сину! слухай слова мої уважно,
 нахили вухо до моїх глаголів.

21Нехай вони не відходять з-перед очей у тебе,
 сховай їх в осерді твого серця,

22вони бо життя тому, хто їх знайде,
 і здоров’я для всього його тіла.

23Більш ніж щось інше пильнуй своє серце,
 бо з нього б’ють життя джерела.

24Відкинь лукавство уст від себе,
 і губ неправду віддали від себе.

25Очі твої нехай дивляться просто,
 вії твої нехай зорять перед тобою.

26Вирівняй стежку для ноги твоєї,
 нехай усі твої дороги будуть прості.

27Не збочуй ні праворуч, ні ліворуч;
 відверни ногу твою від зла.

5. Облудні чари перелюбки 1-6; небезпеки чужоложства 7-14; радощі подружньої любови 15-20; Бог усевидючий 21-23

1Мій сину!
 слухай уважно мудрости моєї,
 прихили ухо твоє до розуму мого:

2щоб ти зберіг собі розсудок,
 і щоб наука уста твої зберегла.

3Бо мед із уст чужої жінки капає,
 і бесіда її масніша від олії,

4але скін її гіркий, немов полин,
 і гострий, наче меч двосічний.

5Ноги її низходять до смерти,
 кроки її простують до Шеолу.

6Стежки життя вона не знає;
 хода її непевна, їй до того байдуже.

7Отож, сину мій, слухай мене,
 не відступай від слова уст моїх.

8Відсторони твою дорогу геть від неї,
 не наближайсь до дверей її дому,

9щоб не довелось віддати іншим твою славу,
 а твоїх літ – людям немилосердним;

10щоб не наживалися твоїм добром чужинці,
 щоб труди твої не переходили в чужий дім,

11щоб не стогнав ти по тому,
 як тіло твоє і твоя плоть змарніють,

12щоб не казав: “Чом же я науку ненавидів,
 серце моє погордувало докором?

13Я голосу вчителів моїх не слухав,
 і до наставників моїх не нахиляв я вуха.

14Я мало не потрапив у крайнє лихо
 поміж зборищем-громадою!”

15Пий воду з твого водозбору,
 воду, що б’є із власної криниці.

16Чому б твої джерела мали розливатися навколо,
 твої потоки по майданах?

17Нехай будуть тобі одному,
 а не чужим разом з тобою.

18Нехай живець твій буде благословенний,
 втішайся дружиною твоєї юности.

19Премила лань!
 Люба сарна!
 Нехай її чари упоюють тебе повсякчас,
 у любощах її стало кохайся!

20Для чого тобі, сину, захоплюватися чужою,
 до грудей сторонньої горнутись?

21Дороги людські в Господа перед очима,
 і він вирівнює всі стежки їхні.

22Злого ловлять власні переступи,
 у пута власного гріха він потрапляє.

23Він помирає з-за браку науки,
 з-за своєї надмірної глупоти він блукає.

6. Обережність при запоруках 1-5; ледачий та мурашка 6-11: лукавий 12-15: що Богові осоружне 16-19; чужоложство 20-35

1Мій сину!
 Коли за ближнього ти поручився,
 коли дав руку твою за чужого,

2коли зв’язав себе словами уст своїх,
 коли піймавсь словами уст власних,

3вчини, мій сину, ось що, і звільнишся,
 бо ти попався в руки ближньому твоєму:
 – іди, смирися, наполягай на твого ближнього;

4не дай очам твоїм ні сну,
 ні дрімоти твоїм повікам.

5Звільнись, неначе сарна з рук (мисливця)
 і немов та птиця з сильця.

6Іди, ледащо, до мурашки;
 приглянься до її звичаїв, будь розумним.

7Нема в неї ні начальства,
 ні назирателя, ані вождя, –

8і літом вона хліб собі готує,
 у жнива збирає корм свій.

9Докіль лежатимеш, лінивче
 коли ти встанеш зо сну свого?

10Не довго будеш спати, не довго й куняти,
 не довго будеш, розлігшися, згортати руки,

11і злидні, наче волоцюга, прийдуть на тебе;
 і недостача, мов муж збройний.

12Людина розбещена, чоловік безбожний
 – ходить з неправдивими устами,

13мружить очі, совгає ногами,
 подає знаки своїми пальцями.

14З лихими думами на серці
 він увесь час зло кує, сіє розбрат.

15Тому на нього нагло надійде погибель,
 він вмить буде розбитий, без рятунку.

16Є шість речей, що Господеві огидні, ба й сім, що для душі його осоружні:

17горді очі, язик брехливий,
 руки, що кров безвинну проливають,

18серце, що кує лихі задуми,
 ноги, що біжать до зла швидко,

19фальшивий свідок, що дихає брехнею,
 та той, що між братами сіє чвари.

20Пильнуй, мій сину, заповіді батька твого,
 не відкидай навчання матері твоєї.

21Прив’яжи собі до серця їх, назавжди,
 повісь собі на шию.

22Бо заповідь – то світильник, а навчання – світло;
 повчальні докори – дорога життя.

23Коли ходитимеш, вона буде тебе водити,
 як ляжеш, буде чатувати над тобою,
 а як пробудишся, буде з тобою розмовляти,

24щоб зберегти тебе від злої жінки,
 та від облесливости язика чужої.

25Не пожадай у твоїм серці її вроди,
 і не давай себе звести її морганням,

26бо задля повії можна зубожіти до куска хліба,
 тим часом, як замужня на дороге життя полює.

27Чи ж можна в пазуху вогню набрати
 так, щоб одежа не згоріла?

28Або чи можна по жару ходити
 так, щоб не опеклися ноги?

29 Отак воно з тим, хто до дружини ближнього вчащає:
 хто б її не торкнувся, не буде той безвинним.

30До злодія не ставляться з презирством,
 якщо вкрав, щоб попоїсти, коли був голодний.

31Та як упіймають, усемеро заплатить;
 усе, що має в хаті, мусить він віддати.

32Хто перелюбствує, тому ума бракує;
 сам себе губить, хто це чинить.

33Він стусанів і ганьби набереться,
 сором його не зітреться ніколи.

34Бо ревнощі запалять лютість у серці мужа,
 і він не пощадить у день помсти.

35Ніякого він викупу не прийме,
 нічим не вдовольниться, хоча б і як ти помножив дари.

7. Батьківське навчання 1-5; недосвідчений юнак 6-27

1Мій сину!
 Зберігай мої слова,
 заповіді мої сховай у себе.

2Додержуй мої заповіді, – і будеш жити,
 – і мою науку, як твоїх очей зіницю.

3Собі до пальців їх прив’яжи
 та напиши їх на таблиці серця свого.

4Скажи до мудрости: “Ти сестра моя”,
 а розум назви другом,

5щоб він зберіг тебе від чужої жінки,
 від незнайомої з звабливими словами.

6Раз якось, коли через вікно мого дому,
 крізь ґрати я дивився,

7побачив я посеред простодушних,
 помітив я між хлопцями юнака безумного.

8Він проходив вулицею коло її закутка,
 і простував дорогою до її дому,

9присмерком, вечірньою порою,
 у глупу ніч та в темряві, –

10аж ось назустріч йому жінка,
 одягнена, немов повія, хитра серцем.

11Вона – пристрасна й нахабна,
 ноги її не посидять у хаті.

12То на вулиці, то на майданах,
 на всіх розпуттях у засідку сідає.

13Вона хапає його та цілує,
 і безлично до нього каже:

14“Мала принести мирні жертви,
 сьогодні я мої обітниці сповнила.

15Тому й вийшла я тобі назустріч,
 тебе шукати – та знайшла тебе я.

16Постелю мою я прибрала килимами,
 тонку єгипетську тканину розстелила.

17Поприскала я ліжко моє
 міррою, алое, цинамоном.

18Ходи лишень, упийся до ранку пестощами,
 та насолодимось любов’ю,

19бо мужа нема дома,
 вибравсь у далекую дорогу.

20Сакву грошей забрав з собою;
 як місяць буде у повні, повернеться він додому.”

21Зводить вона його своїм щедрим щебетанням,
 зводить його солодкими словами.

22І він умить за нею тягне,
 немов віл, що йде під обух,
 немов олень, що в сильце вскочив,

23покіль стріла його печінки не прошиє,
 немов та пташка, що сама летить у сітку,
 не знаючи, що йдеться про її погибель.

24Слухай тепер мене, мій сину,
 вважай на слова уст моїх.

25Нехай твоє серце до її доріг не хилиться,
 не блукай її стежками;

26бо багатьох вона на смерть поранила,
 і найсильніші всі жертвою її упали.

27Дім її – дорога до Шеолу,
 вона веде вниз до покоїв смерти.

8. Заклик мудрости 1-11; мудрість сама про себе 12-21; творча мудрість 22-36

1Хіба мудрість не кличе,
 розум не здійма свій голос?

2На верху горбів при дорозі,
 стає вона й на розпуттях.

3Коло воріт, при вході в місто,
 при вході в двері вона голосно гукає:

4“Це вас я кличу, люди;
 до синів людських мій голос.

5О простодушні, обачности навчайтесь,
 і ви, безглузді, ума набирайтесь!

6Слухайте, бо я про важливе говоритиму,
 і з уст моїх вийдуть слова правдиві.

7Уста мої виповідають правду,
 і зло моїм устам огидне.

8Всі слова уст моїх правдиві,
 нема нічого в них нещирого, кривого.

9Всі вони ясні тому, хто їх розуміє,
 і слушні тому, хто придбав знання.

10Прийміть мою науку, а не срібло,
 і радше знання, ніж золото добірне,

11бо мудрість ліпша понад перли;
 ніщо дорогоцінне не зрівняється з нею.

12Я мудрість, з обачністю я перебуваю;
 я посідаю знання розважливе.

13Страх Господній то ненависть до зла.
 Пиху та гордість, лиху поведінку
 й уста нещирі я ненавиджу

14У мене рада й помисл;
 я – розум, у мене сила.

15Мною царі царюють
 і князі встановляють право.

16Мною старшини правлять,
 вельможі судять усю землю.

17Я люблю тих, які мене люблять;
 хто шукає мене пильно, той знаходить.

18Багатство й слава в мене,
 постійні блага й справедливість.

19Плоди мої ліпші від золота, від щирого золота;
 прибуток мій – над срібло добірне.

20Я ходжу путями правди,
 стежками права,

21щоб дати блага тим, які мене люблять,
 щоб наповнились їхні скарбниці.

22Господь створив мене почином путі своєї,
 першою з його чинів споконвічних.

23Я настановлена була від віку,
 від початку, раніше, ніж; земля постала;

24коли не було ще безодень, я народилась,
 коли не було ще джерел багатоводних.

25Перед тим, як були засновані гори,
 раніше від пагорбів я народилась;

26тоді, як він не створив був ще ні землі, ні степу,
 ні первнів пилу світового.

27Як він укріпляв небо, я там була;
 як він рисував круг поверх безодні,

28як він згущав угорі хмари,
 як установляв бездонні джерела,

29як призначав край морю,
 щоб води з його берегів не виступали,
 як закладав підвалини землі, –

30я була при ньому, при роботі,
 я була його втіхою щоденно,
 усміхалась перед ним повсякчасно,

31гралась на його земному крузі,
 моя бо втіха: бути; з людськими синами.

32Отож, тепер, діти мої, слухайте мене:
 щасливі тії, що дороги мої пильнують!

33Слухайте науки й будьте мудрі,
 не гордуйте нею.

34Щасливий чоловік, що мене слухає,
 що день-у-день біля дверей моїх чуває,
 біля моїх одвірків стоїть на сторожі!

35Бо хто мене знаходить, той життя знаходить
 й осягає від Господа ласку.

36Кому ж мене бракує, той свою душу кривдить;
 всі мої ненависники – смерть полюбляють.”

9. Бенкет мудрости 1-6; проти глузливця 7-12; бенкет дурноти 13-18

1Мудрість собі будинок збудувала
 і витесала сім стовпів до нього.

2Забила свої жертви, вина свого налила
 і стіл свій теж приготувала.

3Послала своїх служниць, щоб оповістити,
 по щонайвищих закутках у місті:

4Хто простодушний, нехай сюди заверне,
 безумному ж вона сказала:

5“Ходіте, мій хліб їжте,
 і вино, що я приготувала, пийте;

6киньте безумство – й житимете,
 ходіть дорогою розуму.”

7Хто хоче кепкуна наставляти, напитає собі неславу,
 а сором – хто докоряє грішникові.

8Не докоряй кепкунові, а то він тебе зненавидить;
 докоряй мудрому, – він тебе полюбить.

9Дай мудрому пораду, він стане ще мудрішим;
 навчи праведника, і він знання побільшить.

10Початок мудрости – острах Господній;
 спізнання Всесвятого – розум.

11Бо мною продовжиться вік твій,
 роки життя твого причиняться.

12Коли ти мудрий, мудрий для себе;
 коли ж насмішник, сам один нестимеш наслідки того.

13Дурнота – пустотлива,
 недбала, не відає нічого.

14Сидить біля дверей свого будинку,
 на троні, на висотах у місті,

15щоб кликати перехожих;
 що дорогою собі простують.

16“Хто невіглас, нехай сюди заверне”,
 а безумному вона каже:

17“Вода украдена солодка,
 і смачний хліб схований!”

18А він і не знає, що там тіні
 і що її гості в самій глибині Шеолу.

10. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1Розумний син звеселяє батька;
 а син безумний – горе матері своєї.

2Скарби, неправдою набуті, не дають користи;
 справедливість від смерти рятує.

3Господь не дасть праведникові голодувати;
 жадливість злих він геть відкине.

4Рука ледача робить бідним;
 збагачує – рука старанних.

5Розумний чоловік збирає літом;
 син безсоромний спить у жнива.

6Благословення над головою праведника;
 уста безбожних таять насильство.

7Пам’ять праведника буде благословенна,
 ім’я ж безбожника струхлявіє.

8Мудрий серцем приймає заповіді,
 а безумний балакун близький погибелі.

9Хто чесно ходить, той ходить безпечно;
 хто крутить дорогою, той упіймається.

10Хто мружить очі, завдає прикрости,
 хто ж докоряє увічі, той творить мир.

11Уста праведного – джерело життя,
 уста ж безбожного таять насильство.

12Ненависть сварки роздуває,
 а любов гріхи всі покриває.

13В устах розумного перебуває мудрість,
 – києм же по спині недоумка.

14Мудрі збирають знання,
 уста ж дурного – близька погибель.

15Майно багатого – його фортеця
 нещастя бідних – їхні злидні.

16Праця праведного йде на прожиток,
 безбожного заробіток – на погибель.

17Стежка життя – берегти науку;
 хто відкидає картання, – ходить манівцями.

18Уста правдиві ненависть закривають;
 хто розсіває обмову, той дурний.

19В багатомовності гріха не бракуватиме;
 хто стримує язик, той розумний.

20Язик праведника – добірне срібло,
 серце ж безбожних – низької вартости.

21Уста праведного багатьох годують,
 а дурні через брак розуму вмирають.

22Господнє благословення саме збагачує,
 як не збагачує жадна праця.

23Чинити зло – для безумного неначе забава;
 розумній же людині – мудрість.

24Чого боїться злий те й спадає на нього;
 бажання праведних здійсниться.

25Як буря понесеться, безбожний щезне;
 а в праведного довічна основа.

26Що зубам оцет і очам дим,
 те ледачий тим, які його посилають.

27Господній острах днів додає,
 літа ж безбожних скоротяться.

28Надія праведних – радість,
 а сподівання лихих – погубне.

29Господня путь для праведника кріпость,
 погибель тим, хто чинить зло.

30Повіки праведник не похитнеться,
 безбожники ж не насолюватимуть землю.

31Уста праведника породжують мудрість,
 язик розпусний буде відтятий.

32З уст праведного тече ласка;
 з уст грішників – розпуста.

11. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1Вага фальшива – для Господа гидка,
 а вірні важки йому угодні.

2Як прийде гордість, прийде й ганьба,
 з покірливими ж – мудрість.

3Досконалість праведних вестиме їх,
 зрадливих погубить їхнє лукавство.

4Багатство в день гніву – без користи,
 від смерти рятує справедливість.

5Справедливість чесного вирівнює йому дорогу;
 безбожний із-за своєї безбожности гине.

6Справедливість праведних їх рятує,
 підступні заплутаються у власній злобі.

7Умре безбожний, загине і його надія;
 сподівання сильних змарнується.

8Праведник з біди спасеться,
 замість нього ж влетить у неї безбожник.

9Устами нечестивий губить свого ближнього;
 праведники своїм знанням спасуться.

10Як праведним щастить, радіє місто;
 як гинуть грішники, веселі крики лунають.

11Благословенням праведників місто йде угору,
 устами грішників – занепадає.

12Хто гордує ближнім, той недоумок;
 розумний чоловік мовчить.

13Обмовник таємницю виявляє,
 а вірний чоловік справу приховує.

14Де нема розумного управління; народ занепадає;
 а де багато дорадників, там справи стоять добре.

15Біду на себе накликає, хто ручиться за чужого;
 а хто поруку уникає, той безпечний.

16Ласкава жінка славу здобуває;
 трудящі приходять до багатства.

17Чоловік милосердний творить добро собі самому,
 жорстокий мучить власне тіло.

18Безбожник заробляє платню обманливу;
 хто ж сіє правду, той має певну нагороду.

19Постійна справедливість до життя прямує;
 хто ж гониться за злом, той гониться за смертю.

20Огидні для Господа лукаві серцем,
 та любі йому ті, хто ходять бездоганно.

21Можна ручитися, що безбожник не уникне кари;
 потомство ж праведних спасеться.

22Що у свинячім рилі золота каблучка,
 те гарна жінка, якій бракує глузду.

23Бажання праведних – тільки добро,
 сподівання безбожних – гнів.

24Той сипле щедро, і йому ще прибуває,
 а той скупий надміру і убожіє.

25Душа, що благо діє, разбагатіє;
 хто зрошує, той теж буде зрошений.

26Хто хліб ховає, того клястимуть люди;
 хто ж його продає, на голову тому – благословення.

27Хто добра шукає, той знаходить ласку;
 а хто шукає лиха, над тим воно сходить.

28Хто на багатство покладається, той упаде;
 а праведні, як листя, будуть зеленіти.

29Хто держить дім свій у безладді, успадкує вітер;
 і дурень буде рабом мудрого.

30Плід праведного – дерево життя,
 а мудрий здобуває душі.

31Коли праведник матиме на землі відплату,
 скільки ж більше – злий та грішник!

12. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1Хто любить навчання, той знання любить,
 хто ж ненавидить картання, той безглуздий.

2Добрий отримає від Господа,
|а чоловіка лукавого він осудить.

3Ніхто не може злобою скріпитись,
 а корінь праведних не захитається.

4Цнотлива жінка – вінець для свого чоловіка,
 а безсоромна – немов гниль у його кістках.

5Наміри справедливих – правда;
 каверзи злих – обман.

6Слова безбожних – засідки криваві,
 а уста праведних спасуть їх самих.

7Повалено на землю злих, і їх більше немає,
 дім праведних же остоїться.

8Який у чоловіка розум, так його й цінять,
 а криводушний буде в погорді.

9Ліпше бути простим і працювати на себе,
 ніж бути хвальком і не мати хліба.

10Праведний про життя своєї худоби дбає,
 а серце лихих – жорстоке.

11Хто обробляє своє поле, той буде ситий хлібом,
 а хто за марнощами вганяє, той розуму не має.

12Безбожний зазіхає на здобич лихих,
 а корінь праведних тримається твердо.

13Злий попадає в петлю з-за своїх губів,
 а праведник із біди виходить.

14Із плодів уст своїх насититься добром людина;
 за вчинками рук людини буде й нагорода.

15Дурному шлях його здається простим,
 та мудрий – слухає поради.

16Дурний притьмом свою досаду виявляє;
 розсудливий приховує ганьбу.

17Хто звістує правду – чинить справедливість;
 ложний свідок – ошуканство.

18Є такі, що словами, мов мечем, прошивають,
 а язик мудрих гоїть.

19Уста правдиві повіки перебувають;
 язик брехливий – на хвилину.

20Шахрайство в серці тих, що лихо замишляють;
 радість – хто рає мир.

21Праведному ніякої біди не буде,
 а злі нещастям повняться.

22Осоружні Господеві уста брехливі;
 хто чинить правду, той йому вгодний.

23Розумний чоловік приховує знання,
 а серце дурних проголошує дурноту.

24Рука трудящих пануватиме,
 лінива – платитиме дань.

25Журба гнобить серце людини,
 а добре слово її звеселяє.

26Друг праведника вивищує;
 дорога злих на манівці їх зводить.

27Лінивий не спече влову;
 найвищий скарб людини – пильність.

28На стежці справедливости -життя;
 крива дорога веде до смерти.

13. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1Мудрий син любить науку,
 насмішник не слухає напоумлення.

2Із плоду уст своїх людина добро їстиме;
 жадання зрадників – насильство.

3Хто стереже свої уста, той зберігає свою душу;
 хто ж свого рота невгамовно роззявляє, тому погибель

4Душа лінивого жадає, та нічогісінько не має;
 душа ж трудящих насититься.

5Праведник слова брехливі ненавидить,
 а злий поводиться безсоромно й ганебно.

6Безвинного в путях пильнує правда;
 грішника губить злоба.

7Той вдає багатого, хоч нічогісінько не має,
 а той бідного вдає, хоч він і пребагатий.

8Викуп життя людини – її багатство;
 бідний же загроженим не почувається.

9Світло праведних звеселить,
 а свічка злих погасне.

10Гордість доводить до сварки,
 а мудрість із тими, хто слухає пораду.

11Майно, швидко нажите, пропадає;
 а хто збирає поволі, той багатіє.

12Відсунута надія – мука серця;
 а здійснене бажання – дерево життя.

13Хто словом нехтує, сам собі шкодить;
 хто ж заповідь шанує, той матиме заплату.

14Наука мудрого – джерело життя,
 щоб спастися від сітей смерти.

15Добрий розум приносить ласку,
 дорога ж віроломних шорстка.

16Кожен розумний чинить розважно,
 а дурний виставляє дурноту напоказ.

17Злий посланець у біду кидає,
 а вірний вістун лікує.

18Злидні та сором, хто науку відкидає;
 а хто приймає напоумлення, той у пошані.

19Як здійсниться бажання, душа радіє;
 від зла відвертатись – то для дурних осоружно.

20Хто ходить з мудрими, сам стає мудрим;
 а хто приятелює з дурним, – той зледачіє.

21Грішних переслідує нещастя,
 а добро – нагорода праведним.

22Добрий свою спадщину онукам залишає,
 а майно грішника для праведника бережеться.

23Цілина бідних родить багато збіжжя;
 за браком правосуддя не один гине.

24Хто щадить різки, ненавидить сина;
 хто ж його любить, той завчасу карає.

25Праведний їсть собі досхочу,
 а живіт злих терпітиме нестачу.

14. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1Мудрість будує свій будинок,
 а дурнота його руйнує власними руками.

2Хто ходить просто, Господа боїться;
 чиї ж криві дороги, той ним гордує.

3В устах дурного – бич гордині;
 а губи мудрих їх оберігають.

4Де волів немає, там порожні ясла;
 де бики сильні, там урожай великий.

5Правдивий свідок неправди не говорить;
 фальшивий свідок брехнями дихає.

6Шукає мудрости насмішник, та даремно,
 а для розумного знання річ легка.

7Йди геть від дурня,
 бо тії не знайдеш уст розумних.

8Мудрість розумного – свою дорогу знати;
 безумство глупих – обман.

9Дурний з гріха сміється;
 між праведними існує ласка.

10Серце знає своє горе,
 а в радощі його чужому не втручатись.

11Дім лихих розпадеться,
 а намет праведних процвітатиме.

12Є дорога, що людині здається проста,
 але кінець її – шлях смерти.

13Навіть від сміху болить серце,
 і кінцем радощів буває смуток.

14Нестале серце насититься заходами своїми,
 людина добра – вчинками своїми.

15Простодушний іме віри кожному слову;
 розумний уважає на свої кроки.

16Мудрий боїться й відвертається від зла,
 а дурний зухвалий у своїй самовпевненості.

17Запальна людина робить дурниці,
 розважливий – зносить усе.

18Простаки наслідують дурноту,
 розумні ж увінчаються знанням.

19Ледачі перед добрими вклоняться,
 а безбожні перед праведних дверима.

20Бідний навіть сусідові нелюбий,
 в багатого ж є сила друзів.

21Грішить той, хто гордує ближнім;
 щасливий той, хто жалує вбогих.

22Чи ж не збочують тії, що замишляють лихо?
 Милість і правда тим, хто добро замишляє.

23Кожна праця приносить користь;
 пуста балаканина – голод.

24Вінець мудрих – їхній хист;
 корона дурних – безглуздя.

25Вірний свідок рятує ДУШІ:
 хто дихає брехнею, той – облуда.

26 В Господнім страсі – міцне довір’я людини,
| і її діти матимуть притулок.

27Господній острах – джерело життя,
 щоб уникати сітей смерти.

28У безлічі народу – царя слава;
 у нестачі людей – руїна князя.

29Хто терпеливий, той великий розум має;
 а хто на гнів запальний, виявляє дурноту.

30Лагідне серце – життя для тіла,
 а заздрість гризе кістки.

31Хто гнітить убогого, той Творця його зневажає,
 а почитає той, хто жалує бідного.

32Злого валить на землю його власна злоба,
 а праведник у своїй чесності знайде притулок.

33У серці розумного мудрість покоїться,
 а між дурними її не видно.

34Справедливість підносить народ угору,
 а гріх – сором народів.

35Царська прихильність – розумному слузі;
 гнів його на того, що йому сором коїть.

15. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1Лагідна відповідь гасить гнів,
 дражливе слово викликає лютощі.

2Язик мудрих точить знання,
 уста дурних мелють дурниці.

3На кожнім місці Господні очі
 стежать за злими та добрими.

4Язик лагідний – дерево життя,
 лукавий – пригноблює душу.

5Дурний нехтує навчанням свого батька,
 а хто на картання зважає, стає мудрим.

6У домі праведного – добра повно,
 у прибутках лихого – саме безладдя.

7Мудрих уста поширюють науку,
 не так бо – серце безумних.

8Жертва злих – гидота Господеві;
 молитва ж праведних йому угодна.

9Огидна Господеві дорога злого;
 того ж, що по правді ходить, він любить.

10Сувора кара тим, хто зо стежки збочує;
 хто ненавидить напоумлення, той загине.

11Шеол і Аваддон перед Господом (відкриті);
 тим більше – серця синів людських.

12Глузовник не любить тих, що його картають;
 до мудрих він не піде.

13Веселе серце звеселяє обличчя;
 а як журба на серці, то й душа ниє.

14Розумне серце шукає знання,
 уста ж безумних живляться дурнотою.

15Усі дні погані в сумного,
 веселе ж серце завжди бенкетує.

16Ліпше трохи в Господньому страсі,
 аніж великі скарби у тривозі.

17Ліпше миска капусти, та з любов’ю,
 ніж віл годований, та з ненавистю.

18Гаряча людина здіймає сварку,
 а лагідна втихомирює незгоду.

19Лінивого дорога немов устелена терням,
 а стежка праведних гладенька.

20Розумний син веселить батька,
 дурний же матір свою зневажає.

21Дурнота – радість безглуздому;
 розумний чоловік іде шляхом просто.

22Без міркування задуми не таланять,
 а як порадників багато – щастять.

23Людина рада відповіді своїх уст,
 і яке любе слово, сказане доречі!

24Стежка життя веде мудрого вгору,
 щоб ухилитись від Шеолу долі.

25Господь розвалить дім гордих
 й утвердить межу вдовиці.

26Огидні Господеві задуми погані,
 слова ж чисті – приємні.

27Хто жадібний наживи, той руйнує дім свій;
 а хто гостинці ненавидить, той буде жити.

28Серце праведного обдумує, що має відповісти;
 а уста злих зло виливають.

29Господь від лихих далеко,
 молитву ж праведних вислуховує.

30Ласкавий погляд веселить серце;
 добра новина підкріпляє тіло.

31Вухо, що слухає спасенного картання,
 посеред розумних перебуває.

32Хто напоумлення відкидає, свою душу зневажає;
 а хто на навчання зважає, той глузду набуває.

33Острах Господній – мудрости навчання;
 славу випереджує – покора.

16. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1Людина робить задуми в серці,
 але від Господа – відповідь язика.

2Усі дороги людини чисті в очах власних,
 Господь же розцінює духа.

3Здайся на Господа у твоїх справах,
 і задуми твої здійсняться.

4Усе зробив Господь для власної мети,
 ба навіть грішника – на день лиха.

5Осоружний Господеві – кожен гордий серцем;
 такий напевне кари не уникне.

6Милосердям і правдою покутується гріх,
 а острахом Господнім ухиляється зло.

7Коли вчинки людини Господеві милі,
 то він і ворогів його мирить з ним.

8Ліпше трохи з правдою,
 ніж з кривдою прибутки великі.

9Серце людське обмірковує дорогу,
 та Господь управляє його кроком.

10В царя на устах – вирок;
 на суді уста його не помиляться.

11Вага й терези належать Господеві:
 всі важки в мішку – його робота.

12Огидно для царів зло чинити,
 бо правдою стоїть престол їхній твердо.

13Уста правдиві цареві довподоби;
 він любить того, хто говорить правду.

14Шал царський – вістун смерти,
 та мудрий чоловік його утихомирить.

15В ясному обличчі царя – життя;
 і його ласка, немов дощ весняний.

16Ліпше, ніж золото, придбати мудрість;
 краще набути розум, аніж срібло.

17Путь праведних – від зла відступити;
 душу свою збереже, хто на путь свою вважає.

18Погибелі передує гординя,
 падінню ж – бундючний дух.

19Ліпше бути тихим із смиренними,
 ніде з гордими ділити здобич.

20Хто вважає на слово, той знаходить добро;
 хто покладається на Господа, той щасливий.

21Розумним назвуть того, хто мудрий серцем;
 ласкавість уст дає наука.

22Розум – джерело життя тим, хто його має,
 а дурнота – безумних кара.

23Серце мудрого його уста навчає,
 і губам його додає знання.

24Приємна мова – стільник меду,
 солодощі для душі, і лік для тіла.

25Бувають путі, що здаються простими,
 але кінець їх – дорога смерти.

26Голод працівника працює для нього;
 бо його рот примушує до того.

27Негідник коїть лихо,
 і на губах у нього мов вогонь гарячий.

28Лукавий чоловік сіє незгоду,
 а донощик приятелів розділює.

29Насильник зводить сусіда свого,
 і веде його на путь недобру.

30Хто мружить очі, той хитрощі має на думці;
 а хто закусує губи, той зла накоїв.

31Сиве волосся – вінок чести:
 його знаходять на праведній дорозі.

32Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець,
 і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто.

33У пазуху кидають жереб,
 але від Господа залежить вирок.

17. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1Ліпше шматок хліба та мир до нього,
 ніж хата, повна жертвенного м’яса, та незгода.

2Розумний слуга старшує над ганебним сином,
 – з братами він розділить спадщину.

3Як горно срібло, а вогонь золото,
 так Господь випробовує серце.

4Злочинець уважний на згубну мову,
 а брехун прислухається до лукавого язика.

5Хто з бідного сміється, той його Творця зневажає;
 і хто нещастю радий, той не уникне кари.

6Вінець старих людей – сини синів;
 слава ж дітей – їхні батьки.

7Не личить дурневі наказуюча мова,
 тим менше князеві – уста брехливі.

8Гостинець – самоцвіт для того, хто його має:
 куди б не обернувсь він, матиме щастя.

9Хто провину покриває – той любови шукає;
 хто ж її згадує в розмові, той друзів розділяє.

10Більше картання проймає розумного,
 аніж дурного сто ударів.

11Лихий шукає тільки заколоту,
 тож на нього посланий буде жорстокий ангел.

12Ліпше наштовхнутись на ведмедицю, в якої відібрано ведмежат,
 аніж на дурня, коли він шаліє.

13Хто за добро злом платить,
 від хати того зло не відійде.

14Почати сварку – немов випустити воду:
 покинь спір, заки зчиниться сварка.

15І той, хто винного виправдує, і той, хто праведника обвинувачує,
 обидва вони огидні Господеві.

16Навіщо гроші в руках дурня?
 Щоб мудрости купити?
 Та ж у нього розуму нема.

17Друг любить протягом усього часу;
 він братом буде, коли спаде нещастя.

18Не має глузду той, хто зобов’язується
 і дає запоруку перед ближнім.

19Хто любить рани, той любить сварку;
 а хто нахабний, той занепаду шукає.

20Підступне серце добра не знаходить;
 язик лукавий у біду потрапляє.

21Хто народжує дурня – собі на журбу народжує;
 тим то батько дурного радощів не знає.

22Веселе серце – ліки добрі;
 а дух прибитий висушує й кості.

23Гостинці з пазухи бере безбожний,
 щоб скривити стежки правосуддя.

24Мудрість у розумного перед очима,
 дурного ж очі на край землі несуться.

25Безумний син своєму батькові досада,
 і гіркота тій, що його вродила.

26Карати справедливого не добре,
 як і бити благородного за правоту.

27Хто в словах здержливий, той має знання,
 і розумний той, у кого кров холодна.

28І дурень, як мовчить, здається мудрим,
 і розважливим, як стулить губи.

Продовження

 

Попередня книга (“Книга Псалмів”)  Наступна книга (“Проповідник”)