Проповідник

1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12

 

1. Пролог 1-11; марність людського знання 12-18

1Слова Когелета, Давидового сина, царя в Єрусалимі.
2Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот – геть усе марнота.
3Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем?
4Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки.
5Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де має сходити.
6Вітер віє на південь, і звертає на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи, та й знов повертається до своїх кругобігів.
7Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється. До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову.
8Усякі речі втомлюють людину, а чому – ніхто не каже. Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим.
9Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться. Нема нічого нового під сонцем.
10Як є щось, про що кажуть: «Глянь: ось нове!» – то воно вже давно було у віках, які були перед нами.
11Немає згадки про минулих, та й про тих, що будуть потім, – не згадають про них ті, що прийдуть опісля.
12Я, Когелет, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13Віддався я всім серцем розслідуванням та мудрим вивідуванням усього, що під сонцем. Це ж невдячне заняття, що Бог дав людям, щоб вони клопоталися.
14Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж? Усе марнота й гонитва за вітром.
15Криве не може стати прямим, і того, що бракує, не можна полічити.
16Подумав я у серці: ось я придбав собі велику і глибоку мудрість, понад усіх, що були передо мною над Єрусалимом, і серце моє дознало велемудрости й знання.
17Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром,
18бо у великій мудрості – велика журба, хто додає знання, додає страждання.

2. Марність людських змагань, багатств, утіх та приємностей 1-23; усе добро від Бога 24- 26

1Я мовив сам до себе: Нум випробую тебе радощами: заживай добра! Але й це марнота.
2Про сміх я сказав: Він безумний! – а про радість: Яка з неї користь?
3Я намагавсь у моїм серці звеселяти вином моє тіло, тоді, як ум мій проводив усім розумно, а й віддаватись дурощам, аж докіль не побачу, в чому полягає щастя синів людських, які трудяться під небом за час короткого віку їхнього.
4Я взявся був до великої праці: набудував собі будинків, насадив собі виноградників,
5розвів собі сади й городи і насадив у них усякого дерева плодового.
6Я накопав собі ставів на воду, щоб буйний гай з них поливати.
7Придбав собі рабів і рабинь; була у мене й доморосла челядь; посілостей також, товару та овець була велика сила в мене, більш, ніж у всіх, що були передо мною в Єрусалимі.
8Та й золота я нагромадив собі й срібла, і скарби царів та областей. Завів собі співаків і співачок, і втіху синів людських, жінок усякого роду.
9Отак я став великим і перевищив усіх, що були передо мною у Єрусалимі; та й мудрість моя теж зосталась при мені.
10Чого б не забажали мої очі, я не боронив їм, не позбавляв серця мого ніякої радости. Бо серце моє веселилось усяким моїм трудом, і це був мій пай з усього мого труду.
11Тоді я глянув на всі діла, що руки мої вчинили, і на той труд, що ним я трудився; і ось: геть усе – марнота й гонитва за вітром, і ніякої з того хористи під сонцем.
12Заповзявсь я придивлятись, що воно таке мудрість, глупота й нерозум. Бо що буде чинити той, хто по цареві прийде? Те саме, що вже робилось.
13І я побачив, що мудрість перевищує глупоту, як світло перевищує темінь.
14«Очі мудрого на голові у нього, а дурний ходить у темноті.» Та я й те зауважив, що одна доля їм усім судилась.
15І я подумав у моєму серці: якщо доля дурного випаде й мені, навіщо тоді мені моя більша мудрість? І от я мовив сам до себе: І це також марнота,
16бо ні про мудрого, ні про дурного нема згадки повіки, а вже в найближчій будучині все буде забуте. І як мудрий, так само й дурний умирає!
17І так я зненавидів життя, бо поганим здалось мені те, що діється під сонцем: бо все лиш марнота й гонитва за вітром.
18І зненавидів я ввесь мій труд, яким, було, трудився під сонцем, тому що залишу його іншому, що буде по мені.
19А хто знає, чи він буде мудрий, а чи дурний? Однак орудуватиме всім моїм трудом, що ним трудивсь я та мудрував під сонцем. І це теж – марнота.
20Ось чому зневірилось моє серце в усім моїм труді, що ним трудивсь я під сонцем.
21Буває бо чоловік, який трудився розумно, вміло та з хистом, однак, лишає свою частку чоловікові, що не трудився над нею, -це теж марнота й велике зло.
22Бо що буде людині за всю його працю та журбу серця, яких завдає собі під сонцем?
23Усі бо його дні лише біль, мука – його клопіт: навіть уночі не спочиває його серце; і це теж марнота.
24Нема нічого ліпшого для чоловіка, як їсти, пити та зазнавати собі добра з своєї праці. Я спостеріг також, що це з руки Божої приходить.
25Бо хто може їсти й пити без нього?
26Бо, хто йому довподоби, тому дає він мудрість, знання й радість; грішникові ж накидає заняття збирати та нагромаджувати, щоб лишити тому, хто довподоби Богу. Та й це марнота й гонитва за вітром.

3. Мудрість неспроможна вирішити життєвих загадок 1-15; безправ’я на світі 16-22

1Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом:
2час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати.
3Час убивати й час лікувати, час руйнувати і час будувати.
4Час плакати і час сміятись, час сумувати і час танцювати.
5Час розкидати каміння і час його збирати, час обіймати і час обіймів уникати.
6Час шукати і час губити, час зберігати і час розкидати.
7Час роздирати і час ізшивати, час мовчати і час говорити.
8Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир.
9Що за користь тому, хто працює, з того, над чим він трудиться?
10Я бачив те заняття, що Бог дав людям, щоб вони ним клопотались.
11Усе він створив гарним у свій час, та й вічність він вклав їм у серце, одначе, так, що чоловік не може збагнути діл, що їх творить Бог, від початку до кінця.
12Я зрозумів, що нема для чоловіка нічого ліпшого, як веселитись і заживати добра поки віку його.
13А й те: чи їсть, чи п’є, чи заживає добра у кожній своїй праці, і це – дар Божий.
14Я знаю, що все, що робить Бог, воно буде повіки; нічого до нього не можна причинити, нічого від нього відняти; Бог робить так, щоб його боялись.
15Те, що є, – давно вже було, а те, що має бути, – вже є; Бог же викликає минуле.
16Бачив я ще й таке під сонцем: на місці правосуддя – кривда; на місці справедливости – беззаконня.
17Я мовив у моїм серці: Праведника і грішника Бог буде судити, бо час-пора на всяку річ і на всякий вчинок.
18Я мовив про людей у моєму серці: Бог випробовує їх, щоб показати, що самі собі вони – скотина.
19Бо доля людей і доля тварин – одна в них доля: як помирають ці, так помирають і ті, і один дух у всіх них; людина нічим не ліпша від скотини, бо усе – марнота.
20Усе прямує до одного місця; все з пороху постало і все повертається у порох.
21Хто зна, чи людський дух знімається угору, а дух звірячий сходить наниз додолу?
22Я побачив, що нема нічого кращого для чоловіка, як радіти своїми ділами; така бо його доля; бо хто дасть йому побачити, що буде після нього?

4. Утиски 1-3; поміркованість 4-6; користі спільноти 7-12; запобігання ласки в людей – марнота 13-17

1І знов побачив я всі утиски, що кояться під сонцем: пригноблені в сльозах, а утішителя немає; від рук гнобителів – насильство, а втішника немає.
2І проголосив я мертвих, що вже вмерли, щасливішими від живих, які ще живуть,
3а ще ліпшим від одних і других того, який ще не жив, тож не бачив лихих діл, що діються під сонцем.
4Помітив я також, що всякий труд, що всяка в ділах спритність – то тільки обопільна заздрість: це теж лиш марнота й гонитва за вітром.
5Дурний складає руки і їсть власне тіло.
6Ліпша повна жменя спокою, аніж дві пригорщі повні труду та гонитви за вітром.
7Бачив я ще й іншу марноту під сонцем.
8Людина собі самотня, нікого другого не має; ні сина в неї, ані брата, а праці її нема краю, очі її не насичуються багатством. Для кого я працюю та позбавляю себе щастя? Це теж лиш марнота й лихий клопіт.
9Двом ліпше, ніж одному, вони бо мають ліпшу користь із своєї праці.
10Бо як упадуть, один одного підніме. Горе ж одному, як упаде, і нема нікого, щоб його підвести.
11Так само, як лежать удвох – їм тепло; одному ж як загрітись?
12Наскочить на одного хтось, удвох проти нього стануть; троїста нитка не так хутко рветься.
13Ліпший юнак убогий та розумний, ніж цар старий та дурний, що вже не годен слухати поради;
14він бо із тюрми виходить царювати, дарма що в його царстві народивсь убогим.
15Бачив я всіх живих, що під сонцем ходять, як вони коло юнака, коло другого, товпляться, що мав на його місце стати.
16Безліч було народу, усіх тих, котрим він перед вів; та ті, що прийдуть потім, не будуть ним раді. Це теж марнота й гонитва за вітром.
17Вважай на свої ноги, як ідеш у дім Божий. Приступай слухняно: це ліпше, ніж коли дурні приносять жертви; вони бо не знають, що вони зло чинять.

5. Поміркована бесіда 1-2; про обітниці Богові 3-6; князі та царі 7-8; марнота багатства 9-16; треба користуватися з благ, бо вони – дари Божі 17-19

1Не квапся устами твоїми, і серце твоє хай не спішиться вимовляти слово перед Богом, бо Бог на небі, а ти на землі: тим слів твоїх нехай буде мало.
2Від багатьох клопотів походять сни, а від сили слів – дурні розмови.
3Коли ти обречешся обітом перед Богом, не гайсь його виконати: Бог бо не любить дурнів; що обіцяв ти, те виконай.
4Ліпше тобі не обрікатись, ніж обректись і не виконати.
5Не давай твоїм устам уводити тебе в провину і не кажи перед посланцем: це сталось, мовляв необачно, – щоб Бог не розгнівивсь на твоє слово і діло рук твоїх не знищив.
6Бо де багато снів і де багато слів – там марнота. Ти ж бійся – Бога.
7Як побачиш у якій-небудь країні, що вбогого гноблять та ґвалтують суд і правду, то не дивуйся тому, бо над високим чатує вищий, а над ними ще вищий.
8Користь для краю в усьому – цар, який дбає про оброблені поля.
9Хто любить гроші, не має їх досить; а хто любить достатки, ніякої користи з них не має. Це теж марнота.
10Множаться статки, множаться й ті, що їх поїдають; і яка користь тому, хто їх має, крім хіба-що тієї, що дивиться на них очима?
11Солодкий сон робітника, чи з’їсть багато він, а чи мало; багатого ж пересит не дає йому заснути.
12Є наболіле лихо, що я бачив під сонцем: багатство, що зберігається власником йому ж на шкоду.
13І пропадає те багатство через якусь лиху пригоду, і як народжується в нього син, не має він у руках нічого.
14Як вийшов з лона матері своєї нагий, так і повернеться; нічого не візьме за свою працю, щоб понести в руці з собою.
15Це теж болюче лихо: яким прийшов, таким і відійде! Яка ж йому користь, що працював на вітер?
16Та ще й до того увесь свій вік провів у темряві, в журбі, у великім гніві, у болях та досаді.
17Ось що я визнаю за добре, за слушну річ для людини: їсти й пити та заживати собі добра з усієї праці, якою людина трудиться під сонцем за час свого життя, що Бог дає їй: така бо вже її доля.
18Також кожен чоловік, якому Бог дає багатство й достатки, дозволяє їх споживати, брати з них свою частку та при своїй праці веселитись, – і це дар Божий.
19Такий не згадує багато про дні свого життя, бо Бог займає його радістю свого серця.

6. Багатства не можуть дати щастя 1-7; життєвих загадок не розгадати 8-12

1Є і таке лихо, що бачив я під сонцем, і гнобить воно вельми людину:
2дасть кому Бог багатство, скарби й честь, і не бракує йому нічого з того, чого він міг би забажати. Та не дає йому Бог змоги тим користатись, і споживає те чужинець: це марнота й болюче лихо.
3Якби хтось мав зо сто дітей і прожив літ багато, та численні були дні життя його, а душа його не зазнала щастя, та й похорону він не мав би, – то я кажу, що передчасний викидень щасливіший від нього:
4бо він у марноту приходить і в темряву відходить, і його ім’я повите темрявою.
5Не бачив він і не знав сонця, і цьому спокійніше, ніж тому.
6Хоч би прожив той дві тисячі років, та щастя не зазнав, – хіба ж не всі в одне простують місце?
7Вся праця чоловіка лиш для рота, та бажань його все одно не виконати.
8Чим ліпший мудрий від дурного або бідний, що знає, як на світі жити?
9Ліпше те, що бачать очі, аніж: жаданнями літати. Та й це теж марнота й гонитва за вітром.
10Те, що існує, ім’я його вже було висловлене; відомо, що таке людина, й що вона не може правуватися з тим, хто від неї дужчий.
11Що більше слів, то більше марноти: а що з того людині?
12Хто знає, що добре для людини за час її короткого та марного життя, яке наче тінь проходить? Хто звістить людині, що буде по ній під сонцем?

7. Правила життя 1-14; золота середина 15-18; вартість мудрости 19-22; мудрість людей обмежена 23-25; розбещена жінка 26-29

1Ліпше добре ім’я, ніж дорога олія, і день смерти, ніж день народження.
2Ліпше йти у дім, де плачуть, ніж у дім, де бенкетують, бо такий кінець кожного чоловіка, і живучий приймає це до серця.
3Ліпше смуток від сміху, бо від смутного виду добрим стає серце.
4Серце мудрого у домі смутку, серце ж дурня в домі радости.
5Ліпше слухати догану мудрого, ніж пісні дурнів,
6бо як тріскання тернини під казаном, так сміх дурного. Це теж марнота.
7Насильство чинить мудрого дурним, а подарунки псують серце.
8Ліпший кінець справи, ніж її початок. Ліпше покірний духом, ніж гордовитий. В біді чи гаразді – будь рівнодушний.
9Не спішись до гніву духом, бо гнів гніздиться в серці дурнів.
10Не кажи, що часи колишні були ліпші, ніж теперішні, бо то не мудрість піддала тобі це питання.
11Ліпша мудрість, ніж спадщина: вона корисна тим, що бачать сонце.
12Під захистом мудрости, як під захистом грошей; а перевага знання в тому, що мудрість дає життя тому, хто її має.
13Розглянь уважно діло Боже: хто бо може випростати те, що він скривив?
14У день щастя будь щасливий, а в день нещастя розважай: Бог однаково створив і цей і той, щоб ніхто не міг дійти, що буде після нього.
15Усе я бачив за днів моєї марноти: і праведника, що у своїй праведності гине, і безбожника, що у своїй безбожності довгий вік тягне.
16Не будь надмірно справедливим, ані занадто мудрим: чого б тобі себе губити?
17Не будь надто злим, і не будь дурним: чого б тобі не у свій час вмирати?
18Добре, коли триматимеш одне та й другого з рук не пустиш, бо хто боїться Бога, тому одне й друге поталанить.
19Мудрість дає мудрому більше сили, ніж десять старшин у місті.
20Нема на світі такого праведника, що чинить добро, ніколи не згрішивши.
21Не вважай на кожне слово, що говорять, щоб не почути тобі часом, як власний твій слуга тебе проклинає.
22Сам бо добре знаєш, як часто ти також проклинав інших.
23Усього того я досвідчивсь мудрістю. Я мовив: Хочу бути мудрим! Та це було для мене недосяжне.
24Далеко те, що було, глибоко, преглибоко – хто його знайде?
25Я звернувся моїм серцем до того, щоб довідатись, вислідити й розшукати мудрість та розум; і я спізнав, що нечестивість є безумство і дурнота – божевілля.
26І я дізнався, що жінка гіркіша від смерти, що її серце – тенета й петлі, а її руки – пута. Хто Богові вгоден, той вирветься від неї; а грішник ускочить у її руки.
27От що знайшов я, каже Когелет, прикладаючи одне до одного, щоб знайти оцінку речей.
28Її моя душа шукає й досі, та не находить: на тисячу знайшов я одного чоловіка, а жінки між усіма я не знайшов ні одної.
29Лише оце, бач, ізнайшов я, що Бог сотворив людину прямодушною, вона ж стала шукати вигадок.

8. Послух владі 1-9; несправедливість на світі 10-17

1Хто знає пояснення речей, як той мудрий? Мудрість людини освітлює її обличчя і відмінює суворість її виду.
2Чини волю царя і це з-за присяги перед Богом.
3Не квапся відійти від нього; в погану справу не втручайся, бо він що схоче, зробить.
4Бо слово царя могутнє. Хто зважиться йому сказати: «Що чиниш?»
5Хто береже наказ, той не дізнає лиха; серце мудрого час і суд розрізняє.
6На всяку бо річ є час і суд, і лихо, що над чоловіком висить, тяжке,
7бо він не знає, що буде; хто йому скаже, як воно настане?
8Ніхто не має влади над вітром, щоб стримати його, і ніхто не має влади над днем смерти. Від бою відпустки немає, і зло не вирятує того, хто його коїть.
9Усе це я бачив, прихиляючи увагу до всього, що діється під сонцем, у час, коли людина панує над людиною – їй на шкоду.
10Бачив я далі, що грішників ховали, і вони входили до спочинку, а ті, що чесно чинили, відходили далеко від святого місця, і їх у місті забували. Це теж марнота.
11Що вирок над лихим учинком не виконується швидко, тим то серце людське й повне бажання чинити зло.
12І хоча б грішник сто раз чинив зло, і то довго, однак я знаю добре, що щасливі будуть ті, що бояться Бога, власне тому, що вони його бояться.
13Безбожному ж не буде щастя, і мов тінь проминуть його дні, бо не боїться Бога.
14Є й така марнота, що діється на землі: праведним стається те, що заслужили своїми вчинками безбожні, а безбожним трапляється те, що заслужили своїми вчинками праведні. Я сказав: І це теж марнота.
15І я почав хвалити радість, бо нема щастя для чоловіка під сонцем, як їсти, пити й веселитись, і щоб це супроводжувало його при його праці за час його віку, який Бог дав йому під сонцем.
16Коли я спрямував мій розум на те, щоб спізнати мудрість та щоб додивитись на справи, які діються на землі, – бо ні удень, ані вночі не бачать сну очі –
17тоді побачив я, розглянувши всі діла Божі, що ніхто не може збагнути діл, які діються під сонцем. Як би чоловік не силкувався, не може їх дослідити. Та й мудрий теж, навіть коли думає, що знає, не може їх дослідити.

9. Перед смертю доля всіх однакова 1-6; використовування благ 7-10; будучність невідома 11-15; мудрість 16-18

1Усе це я розважив у моїм серці й зрозумів, що праведні й мудрі та й діла їхні в руці Божій. Не знає чоловік, чи він любови, чи ненависти вартий: усе перед ними – марнота.
2Усе однаково всім приходить; однака доля: праведному та безбожному, доброму й чистому та нечистому; тому, хто приносить жертви, й тому, хто їх не приносить. Однаково і доброму і грішникові, і тому, хто клянеться, і тому, хто боїться клятви.
3Це ж бо й біда в усьому, що діється під сонцем, що доля однакова для всіх та що серце людське повне злоби, і безум у їхньому серці, покіль віку їхнього; а потім – до мертвих!
4Поки хто належить до всіх живих, має ще надію: бо ліпший живий пес, ніж лев мертвий.
5Живі бо знають, що помруть, а мертві нічогісінько не знають; нема їм більш уже заплати, пам’ять бо про них забулась.
6Любов їхня, ненависть їхня, ревнощі їхні – усе вже пропало: вони не матимуть повіки участи ні в чому, що діється під сонцем.
7їж отже хліб весело, пий вино щасливим серцем, бо Бог благословив уже твоє діло.
8Хай завжди буде на тобі одежа світла, і олія хай не сходить з голови твоєї.
9Живи собі весело з жінкою, що її любиш, усі дні життя марноти твоєї, яку Господь дав тобі під сонцем, бо всі дні марноти твоєї – це твоя частка в житті й у твоїй праці, якою трудишся під сонцем.
10Усе, що потрапить тобі під руку, роби, поки живеш, бо у Шеолі, куди простуєш, нема ні роботи, ні мізкування, ні знання, ні мудрости.
11Знову зауважив я під сонцем, що не все швидкі бігають, хоробрі воюють, мудрі хліб їдять, розумні багатіють, а вчені осягають ласку, і що час недолі всіх їх спіткає.
12Чоловік свого часу не знає: немов ті риби, що ловляться у вражий невід, або як птахи, що заплутуються в сильце, так само й люди потрапляють у знегоду, коли вона злетить на них зненацька.
13Бачив я ще й таку мудрість під сонцем, і вона мені великою здалася:
14було собі якесь маленьке місто, і людей у ньому було мало. Прийшов під нього великий цар, обліг його і висипав вали високі проти нього.
15Аж ось знайшовся в ньому чолов’яга, бідний, але мудрий; і мудрістю своєю врятував те місто, але ніхто і не згадав отого бідолахи.
16І я сказав: Мудрість ліпша, ніж сила, та, проте, мудрість бідного в погорді, і слів його не хочуть слухати.
17Тихе слово мудрих варт більше, ніж крик ватажка дурнів.
18Мудрість ліпша від військової зброї. Одна хиба нищить багато добра.

10. Похвала мудрості 1-7; різні випадки буденного життя 8-11; мова дурних 12-15; поміркованість і второпність 16-20

1Мертві мухи роблять масть мировара смердючою й гнилою; трохи дурноти може переважити й честь.
2Серце мудрого праворуч нього, а серце дурного – ліворуч.
3Ледве він пуститься в дорогу, йому забракне духу, і всі кажуть: Дурень!
4Коли вельможі гнів на тебе запалає, не кидай твого місця: бо лагідність виліковує провин багато.
5Є зло, що бачив я під сонцем, промах, що від володаря походить:
6безумному дають гідності високі, обдаровані ж мусять унизу сидіти.
7Бачив я рабів верхи на конях і князів, що як раби йдуть пішки.
8Хто копає яму, сам упаде до неї. Хто валить мур, того вкусить гадюка.
9Хто вириває каміння, може надірватись. Хто коле дрова, наражується на небезпеку.
10Притупиться сокира, й не наточиш вістря, мусиш напружувати сили, та мудрість дасть перевагу.
11Як укусить незаговорена гадюка, не допоможе й той, хто вміє заговорювати.
12Слова з уст мудрого – ласка, а уста дурня його гублять.
13Початок слів уст його – дурниці, а кінець його бесіди – безглуздя.
14Дурний завжди говорить: Людина не знає того, що буде, і те, що настане після неї, хто їй звістить?
15Праця дурного втомлює його, бо він і не знає, кудою податись до міста.
16Горе тобі, о краю, коли твій цар – хлопчина, а князі твої їдять від ранку!
17Щасливий ти, о краю, коли твій цар шляхетний, і князі твої їдять у пору, як мужі, а не як п’яниці.
18З-за лінощів хилиться сволок, і з-за недбальства рук протікає хата.
19Бенкет справляють, щоб посміятись, і вино життя розвеселяє. За гроші все можна мати.
20Навіть і в думці не клени царя, а й у спальні не проклинай вельможу, бо небесне птаство рознесе голос, і пернаті оповістять ту мову.

11. Обачність потрібна 1-6; життєва радість 7-10.

1Пусти твій хліб на воду: по довгому часі ти знайдеш його знову.
2Паїв зроби сім або й вісім, бо ти не знаєш, яка біда скоїться над землею.
3Як хмари дощу повні, то виливаються на землю. Чи дерево впаде на південь, чи на північ, воно лежатиме на місці, де впало.
4Хто пильнує вітру, сіяти не буде; хто дивиться на хмари, жати не буде.
5Так само, як не знаєш, яка дорога вітру, ані як ростуть кості у вагітної утроби, так само ти не знаєш і діл Бога, що все робить.
6Зранку засівай твій засів, а й увечері не давай твоїй руці спочинку, бо ти не знаєш, чи це, чи те пощастить, або чи те і це так само добре буде.
7І світло солодке, і весело очам дивитися на сонце!
8Навіть коли б хтось прожив багато років, хай усіма ними веселиться, але хай тямить про дні мороку, бо буде їх чимало. Все, що приходить – марнота.
9Радій, юначе, у твоїй молодості, і нехай серце твоє зазнає щастя за днів твого юнацтва; іди куди тебе тягне твоє серце, за тим, що чарує твої очі, але знай, що за все це Бог на суд тебе поставить.
10Гони тугу з твого серця й віддали від себе лихо; але і молодість і чорний волос – марнота.

12. Старість 1-9; Закінчення 10-14

1Пам’ятай про твого Творця у дні твоєї молодости, перше, ніж лихі дні прийдуть і роки настануть, що про них скажеш: Вони мені не довподоби;
2перш, ніж померкне сонце й світло, місяць і зорі, і насунуть по дощі знов хмари;
3тоді, як затремтять сторожі дому, і позгинаються мужі хоробрі, і ті, що мелють, кинуть молоти, бо їх мало, і потемніють ті, що виглядають у вікна,
4і зачиняться на вулицю двері, і притихнуть жорна; замовкне голос пташки, і припиняться пісні;
5коли здійматись угору буде страшно, ба й на дорогу буде лячно вийти; і дерево цвістиме мигдалеве, і сарана стане тяжкою, і каперс висиплеться, – бо людина відходить до своєї вічної домівки, і плакальники вже по вулиці вештаються;
6перш, ніж порветься срібна нитка, і золота плящинка розіб’ється, і трісне глечик над водою, колесо поломиться коло криниці,
7і порох повернеться у землю, звідки взявся, а дух відійде до Бога, що його він дав.
8Марнота марнот, каже Когелет, геть усе марнота.
9Та опріч того, що Когелет був мудрий, він навчав ще й людей знання; він зважив, дослідив і уклав багато приповісток.
10Когелет старався дібрати вирази гарні, й вірно списав слова правди.
11Слова мудрих – як остроги, як гострі цвяхи; їх дав тільки один пастух.
12Що понад це, мій сину, ось тобі осторога: писанню численних книг кінця немає, а багато науки втомлює тіло.
13Кінець усьому, що чути було, такий: Бога бійся і заповідей його пильнуй, бо в цьому вся людина.
14Усі бо діла Бог приведе на суд: усе, що тайне, чи воно добре, чи лихе.

 

Попередня книга (“Приповідки”)  Наступна книга (“Пісня Пісень”)