Пророк Авакум

1 2 3

1. Бог допускає прихід халдеїв як кару юдеям

1Пророцтво, що бачив пророк Авакум.
2Докіль, о Господи, буду взивати – і ти не вислухуєш? Кричатиму до тебе про насильство – і не рятуєш?
3Чому показуєш мені несправедливість і дивишся на кривду? Передо мною грабування й насильство, постає сварка й здіймається незгода.
4Тому закон утратив силу, ніде не панує право; грішник обступає праведника, тому й виходить право кривим.
5Погляньте на народи, подивіться, і дивуйтесь дивом; бо я вчиню за ваших часів таке діло, що ви й не повірите, як вам оповідатимуть про нього.
6Бо ось я підійму халдеїв, народ жорстокий і палкий, який розійдеться широко по земних просторах, щоб захопити житла, що йому не належать.
7Жахливий і страшний він! Лише від нього походить його право і його велич.
8Прудкіші його коні від леопардів, лютіші, ніж вовки під вечір. Кидаються його верхівці, приходять їздці його здалека, летять орлом, що раптом спадає, щоб пожерти.
9Усі вони, всі пруться до насильства, обличчя в них горить, як палкий вітер; вони, немов пісок, збирають бранців.
10Він і з царів кепкує, князі – то сміх для нього. З усіх твердинь сміється: вал насипає і бере їх.
11Потім буря проходить і зникає. Злочинець той, хто з своєї сили робить собі бога!
12Чи ж ти, о Господи, не споконвіку, Бог мій, Святий мій? Ми не помремо! Ти, Господи, навів його лише для суду; ти, Скеле, призначив його на кару.
13Очі твої занадто чисті, щоб на зло глядіти; дивитися на утиск ти не можеш. Чому б ти мав дивитись на злочинців, мовчати, коли злий пожирає справедливішого за себе?
14Обходишся з людьми, немов з тією рибою в морі, неначе з плазунами, що без володаря над собою.
15Він витягає всіх їх вудкою своєю; ловить їх сіткою своєю, збирає у свій невід, тому й радується-веселиться.
16Тому приносить своїй сітці жертви, палить кадило неводові, бо має від них пай свій ситний і смаковиту страву.
17Невже він завжди випорожнюватиме свою сітку й немилосердно ввесь час народи вбиватиме?

2. Проти насильства та ідолопоклонства

1Я стану на моїй сторожі, стоятиму на моїй башті і виглядатиму, щоб подивитись, що він мені скаже й що мені відповісти з приводу моєї скарги.
2І відповів мені Господь і мовив: «Запиши видіння і вирізьби його виразно на таблицях, щоб у бігу можна було прочитати.
3Бо це видіння – на означений час. Воно віщує про кінець, і не обмане; та хоч би й забарилось, ти його жди: воно бо збудеться напевно, не спізниться.»
4Ось воно бундючне, воно нещире – його серце; а праведний з віри своєї буде жити.
5Яке ж воно зрадливе, те багатство! Втрачає голову й спокою не має чоловік, що роззявляє, немов пекло, свою пельку, що немов смерть, завжди ненаситний, що загортає до себе всі народи, всі племена загарбує собі.
6Хіба вони не складуть усі про нього приповідку, глумливу загадку проти нього, і не скажуть: «Горе тому, хто накопичує те, що йому не належить, і хто себе обтяжує заставами?»
7Хіба не встануть притьмом твої позикодавці, не збудяться, не будуть торгати тебе? Ти станеш їх здобиччю!
8Тому, що ти народів безліч грабував, усі, що зосталися з народів, тебе ограбують: за людську кров пролиту, за насильства над краєм, над містом та всіма тими, що живуть у ньому.
9Горе тому, хто лихі здирства чинить для свого дому, щоб на висоті гніздо для себе звити, щоб забезпечити себе від кігтів лиха.
10Ти вигадав ганьбу твоєму домові; вигублювавши багато народів, накликав гріх на свою душу.
11Бо ж і каміння зо стін буде кричати, сволоки з риштування будуть їм відповідати.
12Горе тому, хто будує місто в крові, хто засновує город на злочині!
13Хіба ж то не від Господа сил, що народи для вогню працюють, що люди трудяться надармо?
14Бо земля сповниться знанням Господньої величі, як води вкривають море.
15Горе тому, хто своїх сусідів напуває, хто наливає їм отрути, доки не уп’ються, щоб голизну їхню оглядати!
16Стидом наситився ти замість слави! Пий же й ти та покажи твій сором! Повернеться до тебе кубок Господньої правиці, ганьба впаде на твою славу!
17Насильства бо, яких зазнав Ливан, тебе окриють, і знищення тварин тебе злякає – за людську кров пролиту, насильства над землею, над містом і всіма тими, що живуть у ньому.
18Яка користь із кумира, що його вирізьбив майстер, з вилитої подоби, з брехливого вчителя? Щоб майстер, що його виробляє, покладавсь на нього та виробляв німих кумирів?
19Горе тому, хто промовляє до дерева: «Прокинься!» «Вставай!» – до каменя німого. Чи ж він може навчитися? Таж він оббитий золотом і сріблом, і духу ніякого в собі не має.
20А Господь у храмі святому своєму, – мовчи перед ним, уся земле!

3. Молитва пророка – рятунок у вірі

1Молитва Авакума пророка. На жалобний тон.
2О Господи! Почув я вість про тебе. О Господи! Злякавсь я твого діла. За наших часів оживи його, за наших часів дай його знати! У гніві згадай про милосердя!
3Бог від Теману прибуває, Святий – від Паран-гори. Його велич небо окриває, і земля повна його слави.
4Сяйво його, немов світло денне, з рук у нього блискає проміння; там – сховок його сили!
5Перед ним іде зараза, а поза ним виходить трясця.
6Встає він – і трясе землею; глядить він – і дрижать народи. Гори вічні розвалюються, і хиляться горби відвічні – його дороги споконвічні.
7Я бачив, як кушанські шатра посумніли, намети Мідіян-краю затремтіли.
8Хіба на ріки, Господи, палає гнів твій? Хіба на ріки, на море – твоє обурення, що ти сідаєш на коней твоїх верхи, на твої переможні колісниці?
9Ти добуваєш лук твій, ти насичуєш стрілами його тятиву. Ти розриваєш землю ручаями.
10Гори, побачивши тебе, трясуться; навала вод проходить, безодня стогне вголос, здіймає руки свої вгору.
11Сонце і місяць спинились у своїм житлі; при світлі стріл твоїх вони тікають, при сяйві блискавиці твого списа.
12Ти в гніві по землі ступаєш, в обуренні народи топчеш.
13Ти вирушив народ твій рятувати, помазаника твого спасати. Ти розбив дім нечестивця, ти оголив його підвалини до скелі.
14Ти прошив списами голову його вояків, що кинулися бурею, щоб нас розігнати, щоб з радістю пожерти бідолаху в тайнім місці.
15Твоїми кіньми топчеш море, -шумовиння вод великих.
16Почув я це, і затремтіло моє нутро; на вість про це уста в мене задрижали. Біль проймає мої кості, і ступні мої підо мною захитались. Я жду спокійно на день нещастя, щоб упало на народ, який на нас нападає.
17Та хоч би й не цвіла смоківниця вже більше, у виноградниках не було врожаю; хоч би й завів плід дерева оливкового, і ниви не родили більше хліба, зникли з кошари вівці, і не було в хлівах товару, –
18я все ж таки в Господі буду радіти, і веселитись у Бозі, моїм Спасителі.
19Господь – мій Владика, він моя сила. Він робить мої ноги, немов у сарни, і на верховини він виведе мене. Провідникові хору. На струнних приладах.

 

Попередня книга (“Пророк Наум”)  Наступна книга (“Пророк Софонія”)