Книга Псалмів

71. (70) Молитва переслідуваного старця

1До тебе, Господи, я прибігаю; не дай осоромитися повіки.
2У твоїй справедливості вирятуй мене і визволь; прихили до мене твоє вухо і спаси мене.
3Будь скелею пристановища для мене, твердинею міцною, щоб мене врятувати. Бо ти моя скеля й моя твердиня.
4О Боже мій, спаси мене з рук беззаконних із жмені неправедника й гнобителя
5Бо ти моя надія, Господи, – Господь моє уповання від юности моєї.
6На тебе покладався я від материнського лона, вже від утроби матері моєї ти – мій покровитель ти – моя хвала завжди!
7Для багатьох став я немов чудовиськом але ти – моя сила.
8Уста мої повні хвали твоєї, твоєї слави – повсякденно.
9Не відкидай мене, коли постаріюсь, не покидай мене, коли зникне моя сила.
10Бо вороги мої говорять проти мене; ті, що чигають на моє життя, змовляються купою
11кажучи: «Бог його покинув; гоніть за ним і зловіть його, бо визволителя не має!»
12Боже, не віддаляйсь від мене; Боже мій, поспіши мені на поміч!
13Хай осоромляться, хай щезнуть противники душі моєї; нехай вкриє ганьба й зневага тих, що бажають зла мені.
14А я завжди уповатиму, все більш і більш тебе хвалитиму.
15Уста мої звіщатимуть твою справедливість, повсякденно – діла твого спасіння, не знаю бо числа їм.
16Я розповім про твої могутні дії, о Господи, мій Боже! Я прославлятиму твою справедливість, тебе єдиного.
17Боже! Ти вчив мене вже змалку, і досі я оповідаю про діла твої чудесні.
18Аж до самої старости й сивини – не покидай мене, о Боже, поки не оповім про твоє рамено цьому роду, усім, що прийдуть, – про твою потугу
19і про твою справедливість, Боже, що сягає аж до неба, Ти учинив діла великі: Боже, хто рівний тобі?
20Ти, що дав мені зазнати силу лихих злиднів, знову оживи мене і знову виведи мене наверх із земних безодень.
21Збільши мою повагу, потіш мене знову.
22І я буду тебе на гарфі прославляти, вірність твою, мій Боже; співатиму тобі, Святий Ізраїля, на гуслах!
23Уста мої возрадуються вельми, коли буду тобі співати, – душа моя, яку ти вирятував.
24Язик мій теж звіщатиме повсякденно твою справедливість, бо вкрилися соромом і почервоніли тії, що бажають мені лиха.

72. (71) Царство Месії: справедливе 1-4; вічне 5-7; всесвітнє 8-11; милосердне 12-14; славне 15-20

1Соломона. Боже, твій розсуд дай цареві, синові царя твою справедливість.
2Хай судить твій народ по праву, бідних твоїх по правді.
3Хай гори принесуть народові мир, і горби – справедливість.
4Нехай розсудить бідних з народу, спасе дітей убогих, гнобителя ж розтопче.
5Тебе боятимуться поки сонця і поки місяця від роду й до роду.
6Хай він, як дощ, зійде на покоси, як злива, що зрошує землю.
7За його днів квітнутиме справедливість, а мир глибокий – аж доки місяця.
8Він буде правити від моря аж до моря і від Ріки аж до кінців землі.
9Перед ним схиляться його противники, а вороги його лизатимуть порох.
10Царі Таршішу й островів принесуть дари, царі Шеви й Севи дадуть гостинці.
11Йому поклоняться всі царі, усі народи йому служитимуть.
12Він бо спасе вбогого, що кличе, і бідного, і того, що допомоги не має.
13Над бідним він змилується і над нужденним, і урятує душі бідних.
14Він викупить їхні душі від гнету й насилля, і дорога буде їхня кров в очах у нього.
15Нехай живе, й дадуть йому золота з Шеви, і будуть молитися за нього завжди і по всі дні його благословити.
16На землі буде збіжжя удосталь; на верховинах гір шумітиме, ненаначе Ливан, колос, і зацвітуть, як на землі трава, по містах люди.
17Ім’я його буде повік благословенне; аж поки сонця, ім’я його буде; в ньому благословляться усі земні народи, прославлятимуть його усі народи.
18Благословен Господь, Бог Ізраїля, що творить чудеса – єдиний.
19І благословенне його славне ім’я повіки, слава його нехай наповнить усю землю! Нехай так буде! Нехай так буде!
20Скінчені молитви Давида, сина Єссея.

73. (72) Вступ 1-3; безбожні на цьому світі щасливі 4-17; але їхнє щастя нетривке 18-22; праведні ж осягнуть славу 23-28

1Псалом. Асафа. Справді добрий Бог для правих, Господь для чистих серцем!
2А в мене сливе захитались ноги, майже схибили мої кроки.
3Бо я заздрив несправедливим, дивившись на щасливу долю грішних. 
4Вони бо мук не знають, ціле й гладке в них тіло.
5Вони не знають людських злиднів, і їх не б’ють, як простих людей.
6Тому й гордість у них, немов нашийник, насильство їх, немов одежа, покриває.
7Від жиру очі їхні наверх вилазять, а вигадки їхні так і переливаються з серця.
8Вони глузують і говорять злісно, бундючно гнетом загрожують.
9Уста свої спрямовують проти неба, своїм язиком по землі ширяють.
10Отак за собою тягнуть народ мій і розкошують у достатках!
11І кажуть: «Як Бог може знати? Чи ж є знання у Всевишнього?»
12Ось вони, оті грішники, завжди безпечні, вони вбиваються в багатство.
13Чи ж я даремне беріг чистим моє серце, невинності умивав мої руки?
14Увесь день зносив побої, і докори – щоранку?
15Якби я сам до себе мовив: «Так, як вони, я буду говорити», – то родові дітей твоїх був би я зрадник.
16І почав я міркувати, щоб те збагнути, але важкий він був – той труд – для мене.
17Аж поки не ввійшов я у святиню Божу, Не збагнув долю, що на них чекає.
18Дійсно, ставиш їх на слизькому, валиш їх у руїну.
19Як притьмом зійшли вони нінащо, зникли, пропали від жахливого страху!
20Неначе сном, коли хтось пробудився, так, уставши, Господи, ти їхньою подобою нехтуєш.
21І серце в мене хвилювалось, нирки були пробиті в мені.
22Я був дурний тоді і неук, немов тварина, був перед тобою.
23Але я завжди був з тобою: ти взяв мене за праву руку.
24Ти радою твоєю мене вестимеш, і потім приймеш мене у славу.
25Кого, крім тебе, мав я на небі? І коли я з тобою, нічого на землі не хочу.
26Тіло моє і моє серце знемагають; Бог – скеля мого серця і повіки моя доля.
27Бо ось загинуть ті, що віддаляються від тебе. Ти нищиш кожного, що блудить геть від тебе.
28А мені благо – близько Бога бути і покладати моє прибіжище в Господі Бозі, щоб розповісти про всі діла його.

74. (73) Плач над зруйнованою святинею 1-11; спогад про діла Божі для народу 12-17; молитва 18-23

1Маскіл. Асафа. Чому відкинув, Боже, нас навіки, палає гнів твій на овець твоєї пастви?
2Згадай Твою громаду, яку ти придбав собі віддавна, щоб була коліном, яке відкупив собі в посілість гору Сіон, на котрій ти осівся.
3Зійди твоїми стопами на руїни відвічні; усе в святині зруйнував ворог.
4Зарикали противники твої посеред твоїх зборів, поставили там власні стяги як знамено перемоги.
5Неначе той, що в гущавині сокирою махає,
6вони сокирою й молотом на заставки їхні двері забивають.
7Твоє святилище вони вогнем пустили, з землею осквернили житло імени твого.
8Сказали в своїм серці: «Винищмо до ноги їх!» Спалили на землі всі Божі місця зборів!
9Знамен наших не бачимо вже більше, немає більше пророка, і нема між нами того, що знав би, доки так буде.
10Докіль, о Боже, буде глумитися противник? Чи вічно буде ворог хулити твоє ім’я?
11Чому ти відтягаєш твою руку і стримуєш у пазусі твою десницю?
12Та ж ти, о Боже, – цар мій споконвіку, що дієш серед землі спасіння.
13Ти силою твоєю розділив море, розбив на водах голови драконів.
14Ти розторощив голови Левіятана, дав його морським потворам на поживу,
15Ти відкрив джерела й потоки, ти висушив вічнотекучі ріки.
16Твій – день і твоя – ніч. Ти сотворив світила й сонце,
17ти встановив усі земні границі, літо й зиму сотворив ти.
18Згадай, як ворог, було, над Господом глумився, і як народ безумний зневажав твоє ім’я.
19Не дай шуліці життя горлички твоєї, життя твоїх убогих не забудь повіки.
20Поглянь на твій союз, бо темні закутки землі стали кублом, повним насильства.
21Нехай пригноблений не повернеться стидом прикритий нехай нужденний та вбогий хвалять твоє ім’я.
22Встань, Боже, відстоюй твою справу, згадай наругу, що завдає тобі щоденно безумний.
23Не забудь крику твоїх противників, галасу тих, що повстають на тебе, який іде угору безнастанно.

75. (74) Господь – суддя народів

1Провідникові хору. На мелодію «Не руйнуй!» Псалом. Асафа. Пісня.
2Ми дякуємо тобі, Боже, дякуємо; взиваємо твоє ім’я, про чуда твої оповідаєм.
3«Як виберу призначену годину, я сам судитиму по правді!
4Коли земля й усі її мешканці захитались, я утвердив її стовпи.»
5Я кажу зухвалим: «Киньте зухвалість!» І грішникам: «Не піднімайте рога!»
6Не піднімайте вгору вашого рога, не говоріть, задерши голову, нахабно!
7Бо ні зо сходу, ні з заходу, ні з пустині, ані з гір, –
8але Бог судить: того принижує, а того підвищує.
9Бо чаша в руці Господній, що вином шумує, – повна заправленого. Він наливає в неї; аж до самої гущі будуть усі землі нечестиві жлуктати, пити.
10Я ж буду радуватися повіки, буду псалми співати Богові Якова.
11Усі роги беззаконних позбиваю, а роги праведника піднесуться вгору.

76. (75) Прослава Бога після перемоги

1Провідникові хору. На струнах. Псалом. Асафа. Пісня.
2Відомий Бог в Юдеї, в Ізраїлі велике його ім’я;
3його намет у Салемі, а його житло на Сіоні.
4Там трощив він блискавиці лука, щит, меч і зброю.
5У сяйві ти, величний, прийшов від гір відвічних.
6Ограблені відважні серцем, сон обняв їх; зомліли у всіх вояків руки.
7О Боже Якова, від твоєї погрози запаморочилися верхівець і кінь.
8Ти страшний, і хто встоїться перед тобою, як ти розгніваєшся?
9Ти дав почути суд твій з неба; земля злякалася, заніміла,
10коли Бог на суд підвівся, щоб спасти всіх покірних на землі.
11Справді, і гнів людини тебе славить, з останків же його гніву робиш собі оздобу.
12Складайте обітниці й виконуйте – Господеві, Богові вашому; нехай усі, що навколо нього, несуть дари Страшному.
13Він відбирає дух у князів, страшний для князів земних.

77. (76) Спогад про минуле Ізраїля

1Провідникові хору. За Ідутуном. Асафа. Псалом.
2Голос мій до Бога – і я взиваю; голос мій до Бога, щоб міг мене почути.
3Скрутного для мене дня я Господа шукаю; уночі я простягаю мої руки безустанку, душа моя зреклась утіхи.
4Як я про те згадаю, Боже, – стогну; як розважаю, – млію духом.
5Очі мої тримаєш у безсонні; тривожуся, і відняло мені мову.
6Я думаю про дні давні, згадаю про літа споконвічні.
7Роздумую вночі у моїм серці, я розважаю, і допитується дух мій.
8Чи то ж Господь відкине геть навіки й не буде більш прихильним?
9Чи то ж назавжди припиниться його ласка, із роду в рід слово його стане нечинне?
10Чи милосердуватися забув Бог? Чи в гніві замкнув він своє милосердя?
11Кажу я: «То біль мій, що десниця Всевишнього змінилась.»
12Пригадую собі діла Господні, пригадую чуда твої днедавні.
13Роздумую й над усіма ділами твоїми, і міркую над учинками твоїми.
14Боже! Свята твоя дорога: який бог так великий, як наш Бог?
15Ти єси Бог, що чуда чинить, ти між народами явив свою потугу.
16Ти відкупив твоїм раменом народ твій, синів Якова та Йосифа.
17Води побачили тебе, о Боже, води побачили тебе, і здриглися, навіть безодні затряслися.
18З хмар линуло водою, із туч залунав голос, і полетіли твої стріли.
19Грім твій загуркотів у буревії, блискавки осяяли всю вселенну, здригнулася земля й затремтіла.
20Твоя дорога через море, стежка твоя через великі води, і слідів твоїх не видно.
21Ти вів народ твій, як отару, рукою Мойсея та Арона.

78. (77) Божі доброчинства: невдячність ізраїльського народу

1Маскіл. Асафа. Слухай, народе мій, мого навчання! Прихиліть ухо ваше до слів уст моїх!
2Уста мої для приповісток я відкрию, загадки оповім з віків днедавніх.
3Те, що ми чули і що знаєм, і батьки наші нам оповідали,
4не затаїмо ми перед їхніми синами, звіщаючи родові, що прийде, хвалу Господню та його потугу, і чудеса, які він чинив.
5Бо він установив у Якові свідоцтво, і клав закон в Ізраїлі, щоб те, що заповідав батькам нашим, вони синам своїм переказали;
6щоб відав рід, який прийде, діти, які народяться, щоб устали й розповіли своїм дітям.
7Щоб на Бога вони покладали свою надію, не забували діл Божих і заповіді його пильнували;
8не були, як батьки їхні, – поріддя бунтівниче, непокірне, поріддя із серцем змінливим, якого дух був Богові невірний.
9Сини Ефраїма, що напинають лука й стріляють, повернулися назад у день бою.
10Союзу Божого вони не пильнували, в його законі відмовились ходити;
11діла його й чудеса його забули, що він був явив їм.
12Дивні діла зробив він перед їхніми батьками. в землі Єгипетській, на полі Цоан.
13Він розтяв море й перевів їх; і води валом поставив.
14Удень їх хмарою він провадив, а цілу ніч вогненним світлом.
15Розсік у пустині скелі, і напоїв їх щедро, мов з безодень.
16Він вивів із скелі потоки, і ріками пустив води.
17Та вони знову грішили проти нього, збунтувалися проти Всевишнього в пустині.
18І спокушали Бога в своїм серці, просивши собі до смаку їжі.
19І проти Бога говорили й промовляли: «Чи може приготувати Бог стіл у пустині?
20Ось він ударив у скелю, і хлинули води, і полились потоки. Чи може дати й хліба або зготувати народові своєму м’яса?»
21Тому, почувши те Господь, розгнівавсь і запалав огонь проти Якова, і гнів проти Ізраїля піднявся.
22Бо вони не вірили в Бога, не покладалися на його спасіння.
23І він велів угорі хмарам і відчинив небесні двері,
24і зіслав, мов дощ, манну їм на поживу, і хліба подав їм з неба.
25Хлібом могутніх чоловік живився, харчів послав їм до наситу.
26І підняв східній вітер у небі, і силою своєю прогнав вітер з півдня.
27Пустив на них дощем, як порох, м’яса, і мов пісок морський, птаство пернате.
28І падало воно посеред їхнього табору, навколо їхніх наметів.
29Їли вони й наситилися вельми, і вдовольнив він їхнє бажання.
30Та ще не одвернулися від своїх забаганок, ще страва була в них у роті,
31як проти них знявся гнів Божий, і він вигубив їхніх чільних, і повалив Ізраїля юнацтво.
32Але вони таки грішили далі, не вірили в його чудесні дії.
33Тому він звів їхні дні нінащо, немов подув, літа їхні у погибелі раптовій.
34Коли він бив їх, вони його шукали, і, навернувшись, розшукували Бога ревно.
35І згадували, що Бог – їхня скеля, що Бог Всевишній – їхній Відкупитель.
36Але вони його обманювали своїми устами, своїм язиком вони йому брехали.
37Їхнє серце перед ним не було щире, ані його союзові вони не були вірні.
38Та він, завжди повний милосердя, дарував провину, не понищив, ба часто відвертав він гнів свій і не вергав усього свого обурення.
39Згадав він, що вони – лиш тіло, вітер, що дме й не повертається вже більше.
40Скільки разів бунтувались проти нього в пустині, в пустелі йому прикрощі коїли!
41Потім знов спокутували Бога, і Святому Ізраїля смутку завдавали.
42Руки його вони не спогадали, ні того дня, як від гнобителя він їх визволив,
43як появив знаки свої в Єгипті і чудеса свої на полі Цоан.
44Перетворив він у кров їхні ріки і їхні потоки, щоб їм не дати пити.
45Він напустив на них пеських мух, що їли їх, і жаб, що їх пожирали.
46Віддав гусені врожай їхній, і сарані їхню працю.
47Їхні виноградники він побив градом, смоковниці їхні – памороззю.
48Віддав градові їхню скотину, їхні отари – блискавицям.
49Послав на них жар свого гніву, -обурення, погрозу й напасті, юрбу посланців нещастя.
50Він простелив дорогу гнівові своєму; від смерти не зберіг їхнє життя і пошесті віддав життя їхнє.
51Побив усіх перворіднів у Єгипті, первістків, цвіт сили, у наметах Хана.
52І вивів свій народ, як овець, і вів їх, як отару, пустинею.
53Провадив їх безпечно, і вони не боялись, а ворогів їхніх покрило море.
54Привів їх до землі своєї святої, до гір, що здобула його правиця.
55Прогнав народи перед ними, і жеребком розпаював їм у спадщину, і оселив коліна Ізраїля в їхніх наметах.
56Але вони спокушали й гнівили Бога Всевишнього і свідоцтв його не пильнували.
57І відступили й зрадили, як і батьки їхні; і відвернулися, неначе лук зрадливий.
58Розсердили його узвишшями своїми, і своїми бовванами ревнощі його збудили.
59Почув те Бог і розгнівався, і геть Ізраїля відкинув.
60Покинув у Шіло житло, намет, де між людьми був оселився.
61Він видав у неволю свою силу, і славу свою – у ворожі руки.
62Під меч видав народ свій, обурився на свою спадщину.
63Вогонь пожер їхніх хлопців, дівчатам їхнім не співано весільних.
64Священики їхні під мечем упали, – і не плакали вдовиці.
65Тоді Господь мов зо сну пробудився неначе витязь, вином одолілий.
66І ворогів своїх відбив назад, завдав їм вічного сорому.
67І погордував Йосифа наметом, коліна Ефраїмового більш не вибрав.
68Але Юди коліно вибрав, гору Сіон, котру собі вподобав.
69І збудував, мов небо свою святиню -як землю, що заснував її повіки.
70І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від кошар овечих.
71Від дійних овець його покликав пасти Якова, народ свій, та Ізраїля – свою спадщину.
72І пас він їх у правоті серця свого, і вправними руками їх провадив.

79. (78) Плач над руїною Єрусалиму 587 р.

1Псалом. Асафа. Боже, увійшли погани в твою спадщину, сплюгавили храм твій святий, зробили купу румовищ з Єрусалиму;
2віддали трупи твоїх слуг птиці небесній на поживу, тіло твоїх побожних – земному звірю.
3Пролили кров їхню, немов воду, довкола Єрусалиму, і нікому було ховати.
4Ми стали глумом для сусідів наших, наругою та сміховиськом для всіх. що навколо нас.
5Докіль, о Господи? Чи будеш гніватись повіки? Палатиме, немов вогонь, твоя ревність?
6Вилий твій гнів на поган, що тебе не знають, і на царства, що твого імени не прикликають.
7Вони бо Якова пожерли й оселю його зруйнували.
8Не згадуй проти нас провин предків; хай прийде небарно нам назустріч твоє милосердя, бо ми вельми нужденні стали.
9Поможи нам, о Боже нашого спасіння, слави імени твого ради; визволь нас, прости нам гріхи наші імени твого ради.
10Чому б погани мали говорити: «Де їхній Бог?» Нехай погани перед очима нашими дізнають відплату за пролиту кров слуг твоїх!
11Нехай до тебе дійде стогін бранця! Могутністю руки твоєї визволь призначених на смерть!
12І поверни всемеро сусідам нашим у лоно їхній глум, яким, о Господи, глумились над тобою.
13Ми ж твій народ й отара твоєї пастви будемо дякувати тобі повіки і з роду в рід хвалу твою звіщати.

80. (79) Молитва за оновлення Ізраїля

1Провідникові хору. На мелодію «Лілея свідоцтво». Псалом. Асафа.
2О Пастирю Ізраїля, прихили вухо Ти, що ведеш Йосифа, як отару, ти, що на херувимах возсідаєш, як у сяйві!
3Перед Ефраїмом і Веніямином і Манассією збуди твою потугу й прийди нам на спасіння.
4О Боже, віднови нас, засяй твоїм обличчям, і спасемося.
5Господи Боже Сил, докіль палатимеш гнівом, не зважаючи на мольби твого народу?
6Ти годував їх хлібом із сльозами, і поїв їх слізьми щедро.
7Ти видав нас на наругу сусідам нашим, і вороги наші залюбки з нас глузують.
8О Боже сил, обнови нас, засяй твоїм обличчям, і ми спасемося.
9Вирвав єси з Єгипту лозу виноградну, прогнав народи, щоб її насадити;
10приготував ти для неї місце, вона пустила корінь і заповнила землю.
11Гори вкрились її тінню, віттям її – кедри високі.
12Вона розкинула свої гілляки аж до моря, а паростки свої аж до самої річки.
13Навіщо розвалив ти огорожу її що й обривають її всі перехожі,
14пустошить її вепр із лісу, і дикий звір на ній випасається?
15О Боже сил, повернись бо! Споглянь із неба й подивися; навідайсь до лози цієї,
16до пагінця, що твоя правиця посадила, до парости, що укріпив єси для себе.
17Ті, що вогнем її спалили, стяли, нехай погинуть від погрози обличчя твого.
18Нехай твоя рука буде на чоловікові твоєї правиці, на сині людськім, що його укріпив єси для себе.
19Ми не відступимо від тебе; живи нас, і ми визнаватимемо твоє ім’я.
20Господи Боже сил, обнови нас, засяй твоїм обличчям, ми спасемося!

81. (80) Літургійний гимн 2-6; пророче попередження в ім’я Бога 7-17

1Провідникові хору. На мелодію «На винотоках». Асафа.
2Ликуйте Богові, нашій силі! Здійміть веселі оклики Богові Якова!
3Затягніть пісню, вдарте у бубон, у гусла милозвучні й гарфу.
4Засурміть у ріг, як новий місяць настане, у повні – в день нашого свята.
5Такий бо для Ізраїля закон, така установа Бога Якова.
6Він це свідоцтво ще для Йосифа поставив, коли виступав проти землі Єгипту. Я чув незрозумілу мені мову:
7«Я скинув з його плечей ношу, від коша увільнились його руки.
8Візвав єси до мене в скруті, і я спас тебе; озвався до тебе з громової хмари; Я випробував тебе над Меріва-водами.
9Слухай, народе мій, я тебе попереджаю: Коли б то ти, Ізраїлю, мене послухав,
10щоб чужого бога не було у тебе і ти не поклонявся сторонньому богові!
11Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипту; відкрий твої уста, і я їх наповню.
12Але народ мій голосу мого не слухав, Ізраїль не хотів мене й знати.
13І я віддав їх на волю запеклого їхнього серця: хай собі ходять по своїй волі!
14Якби ж то мій народ мене був слухав, якби Ізраїль ходив дорогами моїми,
15я б ворогів їхніх умить понизив, проти гнобителів їхніх я звернув би мою руку:
16Господні ненависники йому б лестили, їхня кара була б вічна.
17Найкращою пшеницею я його нагодував би, медом із скелі його наситив би.»

82. (81) Доля несправедливих суддів

1Псалом. Асафа. Бог стоїть серед Божої громади, серед богів він судить:
2«Докіль судитимете не по правді й потуратимете безбожникам?
3Судіть по правді бідного й сиротину, визнайте правду вбогому й бідоласі
4Визвольте бідного й сіромаху, з руки грішників порятуйте!»
5Вони не знають, вони не розуміють, у темряві блукають; хитаються усі землі основи.
6Я мовив: «Ви – боги й сини Всевишнього усі ви.
7Однак, помрете, як усі люди, і впадете, як кожний князь.»
8Устань, Боже, судити землю, бо ти народами усіма володієш.

83. (82) Проти ворогів вибраного народу

1Пісня. Псалом. Асафа.
2Не мовчи, Боже, не німуй і не будь мовчазним, Боже!
3Бо ось вороги твої заметушились, і ненависники твої підняли голову вгору.
4Змовляються підступно проти народу твого й нараджуються проти тих, кого ти захищаєш.
5«Ходіте, кажуть, знищимо їх, щоб не були народом, і щоб ім’я Ізраїля не згадувалось більше.»
6Бо вони врадили раду однодушно; уклали союз проти тебе:
7Едомові намети й ізмаїльтяни, Моав та агаряни,
8Гевал, Аммон і Амалек, і Філістимлянська земля з мешканцями Тиру;
9навіть Ашшур приєднувався до них, стававши на допомогу дітям Лота.
10Вчини їм, як Мідіянові, як Сісері, Явінові коло Кішон – потоку,
11що знищені були біля Ен-Дору, що гноєм землі стали.
12Вчини з їхніми дуками, як з Оревом, як із Зеевом, як із Зевахом і Цалмунною, з усіма їхніми князями,
13які були сказали: «Візьмім соб в посілість пасовиська Божі!»
14Мій Боже, вчини їх, немов перекотиполе, немов соломину, що нею крутить вітер
15Як вогонь, що ліси пожирає, як полум’я, що палить гори,
16так гони їх бурею твоєю, збентеж їх хуртовиною твоєю!
17Вкрий соромом обличчя їхнє, щоб шукали, Господи, ім’я твоє!
18Хай засоромляться й збентежаться на віки вічні, хай застидаються й загинуть. Хай знають, що тільки ти Господь на ім’я, найвищий над усією землею.

84. (83) Псалмопівець тужить за храмом Божим – пісня прочан

1Провідникові хору. На мелодію «На винотоках». Псалом. Синів Кораха.
2Які ж то вони любі, твої шатра, Господи сил!
3Знемагає моя душа й прагне До дворів Господніх! Серце моє й моє тіло радіють живим Богом.
4Навіть пташина знаходить собі хатку, і ластівка собі гніздечко, куди кладе своїх писклят: (а я) жертовники твої, Господи сил, Царю мій і мій Боже!
5Щасливі, що живуть у твоїм домі; вони повіки тебе хвалять!
6Щасливий чоловік, що має свою силу в тобі і твої дороги має в своєму серці.
7Проходивши сухою долиною, вони джерела з неї роблять, і ранній дощ її благословенням зодягає.
8Набирають дедалі більше й більше сили, побачать Бога у Сіоні.
9Господи, Боже сил, вислухай мою молитву; Боже Якова, прихили вухо!
10О щите наш, поглянь, о Боже! Подивися на лице помазаника твого!
11Один бо день у твоїх дворах ліпший, ніж тисяча (деінде), волію стояти на порозі дому Бога мого, ніж у наметах беззаконня жити.
12Бо Господь Бог – сонце і щит -Господь дасть ласку й славу. Він не відмовить блага тим, що ходять бездоганно.
13Господи сил! Щасливий чоловік, що покладається на тебе!

85. (84) Бог простив гріхи народу 2-4; молитва 5-8; спасіння близько 9-14

1Провідникові хору. Синів Кораха. Псалом.
2Ти, Господи, був доброзичливим до твого краю і долю Якова ти обернув на добре.
3Простив вину народу твого, покрив усі гріхи їхні.
4Стримав усе твоє обурення, спинив жар гніву твого.
5Обнови нас, Боже нашого спасіння, і поклади край твоєму на нас гнівові!
6Чи будеш гніватися на нас вічно? Чи ти пошириш гнів твій від роду й до роду?
7Чи ж ти не оживиш нас ізнову, і народ твій не буде радуватися в тобі?
8Яви, о Господи, нам твоє милосердя, подай нам твоє спасіння.
9Послухаю, Господь Бог говорить: про мир говорить до народу свого і до своїх побожних; лише хай не повертаються назад до божевілля.
10Справді, його спасіння близьке до тих, що його бояться, щоб слава його перебувала в краю нашім.
11Милосердя й вірність зустрінулися разом, справедливість і мир поцілувались між собою.
12Правда з землі зійде, і справедливість дивитиметься з неба.
13Та й сам Господь дасть щастя, і земля наша дасть урожай свій.
14Перед ним ітиме справедливість і спасіння, – там, де він буде ступати.

86. (85) Молитва побожних у злиднях

1Молитва. Давида. Приклони, Господи, твоє вухо, обізвись до мене, бо я нужденний і вбогий.
2Бережи мою душу, бо я вірний; спаси, о ти Боже, твого слугу, що покладається на тебе.
3Змилуйся надо мною, Господи, бо я ввесь час до тебе кличу.
4Звесели душу слуги твого, до тебе бо, о Господи, я підношу мою душу.
5Бо ти, о Господи, добрий і ласкавий, і повний милосердя до всіх, що тебе прикликають.
6Вислухай, о Господи, мою молитву, почуй голос мого благання.
7У день моєї скрути до тебе я взиваю ти бо вислухаєш мене.
8Немає, Господи, тобі рівні поміж богами, і немає діл, як твої діла.
9Усі народи, що створив єси їх, прийдуть, поклоняться, о Господи перед Тобою і прославлятимуть твоє ім’я.
10Бо ти великий і твориш дивні речі, ти Бог єдиний.
11Господи, навчи мене путі твоєї, щоб я ходив у твоїй правді; води моїм серцем, щоб перед іменем твоїм острах мало.
12Я буду дякувати тобі, о Господи, мій Боже, всім моїм серцем, і прославлятиму ім’я твоє навіки,
13бо милість твоя велика надо мною, і ти вирятував мою душу з найглибшого Шеолу.
14О Боже, горді піднялись на мене, і юрба насильників на життя моє чигає; вони й на тебе не вважають.
15Але ти, Господи, Бог милосердний і милостивий, повільний до гніву і повний ласки та правди.
16О повернись до мене й змилуйся надо мною, дай слузі твоєму твою силу, й спаси сина служниці твоєї.
17Яви мені знак милости твоєї, щоб ненависники мої те бачили й осоромились, бо ти, Господи, поміг мені й мене потішив!

87. (86) Месіянський Сіон – усіх народів матір.

1Синів Кораха. Пісня. Псалом. Оселю свою на святих горах
2Господь Бог любить; брами Сіону понад усі Якова намети.
3Преславні речі говорять про тебе, місто Боже!
4Рагав зачислю й Вавилон до тих, що мене знають: ось Філістія, Тир і Куш, – «і ці там народились.»
5А про Сіон казатимуть: «І цей і той там народився!» І сам Всевишній його утверджує.
6Господь лічитиме в списку народів: «І цей там народився.»
7Співатимуть і танцюватимуть: «Усі мої джерела в тобі!»

88. (87) Тяжко хворий оповідає про своє горе 2-9; просить допомоги 10-19

1Пісня. Псалом. Синів Кораха. Провідникові хору. (На мелодію) «Махлат». Для співу. Маскгл. Гемана езрагіта.
2Господи, Боже мого спасіння, я вдень кличу і вночі перед тобою скаржусь.
3Нехай прийде перед твоє обличчя моя молитва! Приклони твоє вухо до мого благання!
4Душа бо моя наситилася горем, і життя моє наблизилося до Шеолу.
5Мене залічено до тих, що сходять у яму. Я став, як чоловік, що допомоги не має.
6Поміж мерцями моє ложе; немов убиті, що лежать в могилі, що їх не згадуєш уже більше, що їх відтято від руки твоєї.
7Поклав єси мене в глибоку яму, у темряву, в безодню.
8Тяжить на мені гнів твій, і всіма хвилями твоїми гнітиш мене.
9Ти віддалив від мене моїх друзів; зробив мене для них осоружним, мене замкнули, і я не можу вийти.
10Очі мої знемоглися від печалі; до тебе, Господи, щодня взиваю, до тебе простягаю мої руки.
11Хіба для мертвих робиш чуда? Хіба то тіні встануть, щоб тебе хвалити?
12Хіба звіщатимуть у могилі твою милість, у пропасті глибокій – твою вірність?
13Хіба чуда твої у Темряві будуть відомі, і твоя ласка – у землі забуття?
14Ось чому, Господи, до тебе я взиваю, і моя молитва вранці йде тобі назустріч.
15Чому, о Господи, відкинув мою душу, ховаєш твоє обличчя від мене?
16Я безталанний, і конаю змалку; я перебув страх твій – умліваю.
17Твій палкий гнів пронісся надо мною, твої страхіття мене погубили.
18Увесь час вони оточують мене, мов води; усі разом мене обступили.
19Ти віддалив від мене товариша й друга, а із знайомих у мене – тільки темінь.

89. (88) Згадка про Божі обітниці Давидові 2-5; 20-38; псалмопівець плекає надію 6-19; сумна доля народу 39-46; молитва за виконання обітниці 47-52

1Маскіл. Етана. Езрагіта.
2Про ласки Господні співатиму повіки, і по всі роди звіщатиму устами твою вірність.
3Я мовив: «Ласка збудована повіки.» На небі утвердив ти твою вірність.
4«Я заключив союз із моїм вибранцем; поклявсь Давидові, слузі моєму:
5Повіки утверджу твого потомка і по всі роди твій престол збудую.»
6Небо, о Господи, діла твої предивні прославляє і твою вірність у святих громаді.
7Хто бо на небі може з Господом зрівнятись? Хто з синів Божих на Господа схожий?
8Жахливий Бог у громаді святих, великий і страшний над усіма круг нього.
9Господи, Боже сил, хто тобі рівня? Ти, Господи, могутній, і вірність твоя кругом тебе.
10Ти правиш гордим морем; коли розбурхаються його хвилі, ти їх гамуєш.
11Ти розтоптав, немов убитого, Рагава; сильним твоі’м раменом ти ворогів твоїх розсіяв.
12Твої небеса і земля теж твоя; світ і його повноту – ти заснував їх.
13Північ і південь – ти сотворив їх. Тавор і Хермон іменем твоїм ликують.
14Рамено твоє потужне, рука твоя могутня, здіймається твоя десниця!
15Право й справедливість – основа твого трону, ласка й вірність ідуть перед тобою.
16Блажен народ, що вміє веселитись; у світлі лиця твого, о Господи, він ходить.
17Ім’ям твоїм радіють завжди, і справедливістю твоєю ідуть вгору.
18Ти бо єси окраса їхньої потуги, і твоїм благоволінням іде вгору ріг наш.
19Бо Господь – щит наш і Святий Ізраїля – цар наш.
20Колись ти говорив твоїм побожним у видінні: – Я поклав на витязя корону, Я вивищив вибранця з-між народу.
21Знайшов Давида, слугу мого; миром моїм святим його помазав.
22Рука моя з ним буде твердо, ба й рамено моє буде його скріпляти
23Ворог не зможе його обманути злочинець не буде його гнітити.
24Його противників я зітру геть із перед нього розіб’ю тих, що його ненавидять.
25І моя вірність буде з ним, і моя ласка, і моїм ім’ям ріг його здійметься вгору.
26Я простягну руку його на море і на ріки – його десницю.
27Він буде мене взивати: «Ти мій Батько, мій Бог, скеля спасіння мого.»
28А я його поставлю перворідним, найвищим над землі царями.
29Повіки берегтиму йому мою милість і з ним союз мій буде непохитний.
30Вічним зроблю його потомство і престол його, як дні небесні.
31Коли ж його сини закон мій покинуть і в наказах моїх ходити більш не будуть,
32коли осквернять мої постанови й велінь моїх не будуть пильнувати,
33я різкою їхній проступок покараю й ударами – їхню провину.
34Але моєї ласки я не заберу від нього і вірности моєї не відкину.
35Не оскверню союзу мого, того, що вийшло з уст моїх, не зміню.
36Раз я поклявся святістю моєю: Давидові напевне не скажу неправди!
37Його потомство триватиме повіки, і престол його передо мною, наче сонце.
38Мов місяць, він стоятиме повіки як свідок на небі вірний. –
39Та ти відкинув, занехаяв, розгнівався на помазаника твого.
40Ти погордував союзом слуги твого, збезчестив на землі його корону.
41Ти розвалив усі його мури, його укріплення обернув єси в руїну.
42Грабують його всі перехожі, він став сміховищем своїм сусідам.
43Підніс угору напасників правицю, звеселив усіх його ворогів.
44Ти навіть обернув назад вістря його меча і не підтримав його в битві.
45Ти знищив його сяйво і повалив престол його на землю.
46Ти скоротив дні його молодости, вкрив його соромом.
47Докіль, о Господи, ти будеш ховатись? Докіль палатиме вогнем гнів твій?
48Згадай, який мій вік короткий! Отак нінащо створив ти всіх дітей людських?
49Хто, живши, не побачить смерти, врятує свою душу з рук Шеолу?
50Де вони, Господи, днедавні твої ласки?
51Згадай, о Господи, про слуг твоїх наругу, – що про них у вірності твоїй ти Давидові поклявся; я ж бо ношу її у моїм серці від багатьох народів, –
52що нею твої вороги, Господи, зневажають, що нею зневажають сліди помазаника твого. Благословен Господь повіки! Нехай так буде! Нехай так буде!

90. (89) Бог – вічне пристановище 1-6; гріх – причина злиднів 7-11; молитва 12-17

1Молитва. Мойсея, чоловіка Божого. Господи, ти був нам пристановищем по всі роди.
2Перш, ніж постали гори і народилася земля, і всесвіт, від віку й до віку ти єси Бог.
3Ти повертаєш людей у порох, кажучи: «Поверніться, сини людські!»
4Бо тисяча літ в очах у тебе, мов день учорашній, що минув, і мов нічна сторожа.
5Змітаєш геть їх: вони стають, мов сон уранці, Мов та трава, що зеленіє.
6Уранці квітне й зеленіє, а ввечорі – підтята висихає.
7Бо гинемо від гніву твого, і стривожились ми від обурення твого.
8Поставив ти провини наші перед собою, гріхи наші таємні перед світлом обличчя твого.
9Усі бо наші дні никнуть від гніву твого; літа наші минають, мов зідхання.
10Дні віку нашого сімдесят років, а як при силі – вісімдесят років; і більшість із них – то труд і марність, бо скоро линуть, і ми зникаєм.
11Хто знає силу гніву твого? Хто бачив твоє обурення?
12Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми дійшли до розуму доброго.
13Повернися, Господи! – докіль? -і змилуйся над слугами твоїми.
14Насити нас милістю твоєю вранці, щоб ми раділи й веселились по всі дні наші.
15Звесели нас мірою днів, за яких засмутив єси нас, мірою літ, що ми в них звиділи горе.
16Хай з’явиться твоїм слугам твоє діло, і слава твоя їхнім дітям.
17І ласка Господа, Бога нашого, хай буде над нами, і стверди діло рук наших; стверди його – діло рук наших!

91. (90) Бог – вічне пристановище людей

1Ти, що живеш під Всевишнього покровом, що у Всесильного тіні пробуваєш,
2скажи до Господа: «Моє прибіжище й моя твердиня, мій Боже, на котрого я покладаюсь.»
3Він бо спасе тебе від сітки птахолова і від погибельного мору.
4Він тебе покриє крилами своїми, і ти втечеш під його крила; щит і забороло – його вірність.
5Ти не злякаєшся ні страху вночі, ані стріли, що вдень літає,
6ані чуми, що в пітьмі бродить, ані зарази, що нищить опівдні.
7Нехай і тисяча упаде біля тебе і десять тисяч праворуч від тебе, -до тебе не підійде.
8Ти лиш очима споглянеш -і кару грішників побачиш.
9Бо Господь – твоє прибіжище, Всевишній – твій захист.
10Ніяке лихо до тебе не приступить, ніяка кара не підійде близько намету твого.
11Бо ангелам своїм він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах.
12І на руках тебе носитимуть, щоб не спіткнулася нога твоя об камінь.
13На гада й змія будеш наступати, розтопчеш лева і дракона.
14Тому, що він явив свою любов до мене, я його врятую; я вивищу його, бо знає моє ім’я.
15Візве до мене, і я озвусь до нього; я буду з ним у скруті, я визволю його і його прославлю
16Довгим віком його насичу , і явлю йому моє спасіння.

92. (91) Прослава Бога 2-5; грішники загинуть 6-12; праведник процвітатиме 13-16

1Псалом. Пісня. На день суботній.
2Добре воно – Господа прославляти в псалмах співати твоєму імені, Всевишній;
3звіщати вранці твою милість, ночами – твою вірність, –
4на десятиструнній гарфі й на цитрі. і піснями на гуслах.
5Бо веселиш мене, о Господи, учинками твоїми, і я ділами рук твоїх радію.
6Які великі твої діла, Господи! Думки твої вельми глибокі.
7Безумний не знає, дурень того не розуміє.
8Хоч грішники, немов трава, буяють і процвітають усі лиходії, та все одно згинуть навіки.
9Ти ж, Господи, повіки на висотах!
10Ось бо вороги твої, Господи, ось бо вороги твої загинуть, розсипляться усі, що творять беззаконня.
11Ти підніс рога мого, мов буйволового рога, мене намащено єлеєм найчистішим.
12І око моє погордувало моїми ворогами; а про злих, що повстали проти мене, вуха мої біду почули.
13Праведник квітнутиме, немов пальма; він виженеться вгору, мов кедр ливанський
14Посаджені в Господнім домі, вони на дворах Бога нашого квітнутимуть.
15Вони й на старість плодовиті будуть, будуть ядерні й соковиті,
16щоб возвістити, що Господь правий, – моя скеля, – і що нема неправди в ньому.

93. (92) Бог – цар усесвіту

1Господь царює, він одягнувсь у велич; вдягнувсь Господь, потугою підперезався. І світ стоїть твердо, не похитнеться.
2Твердо стоїть престол твій з давніх давен, ти єси споконвіку.
3Здіймають ріки, Господи, здіймають ріки шум свій, здіймають ріки свій гуркіт.
4Понад шум вод великих, понад могутні хвилі моря, Господь могутній на висотах.
5Твої свідоцтва вельми вірні; домові твоєму личить святість.

94. (93) Зухвалість ворогів 1-11; Бог заступається за народ 12-15; і за псалмопівця 16-23

1О Боже, відплати, Господи; о Боже, відплати, явися в сяйві!
2Встань, судде землі, відплати гордим по заслузі!
3Доки безбожні, Господи, доки безбожні будуть торжествувати?
4Доки будуть базікати, нахабно теревенити і вихвалятись усі, що творять беззаконня?
5Топчуть, о Господи, народ твій, гноблять твою спадщину.
6Удовицю й захожого вбивають, та й сиріт зводять зо світу.
7І кажуть: «Господь не бачить, Бог Якова не примічає.»
8Збагніть, дурні в народі! Безглузді, коли вам розум проясниться?
9Чи ж той, хто насадив вухо, не чує? Хто око створив, – не бачить?
10Той, що повчає народи, не буде карати? Він, що навчає розумну людину?
11Господь знає думки людини, що вони марні
12Щасливий чоловік, Господи, що його перестерігаєш і у твоїм законі навчаєш,
13щоб дати йому спокій за лихої години, поки викопується грішникові яма.
14Господь свого народу не відкине і спадщини своєї не полишить.
15Бо право повернеться до правди і всі щирі серцем стоятимуть за нею.
16Хто встане за мене проти злісних, заступиться за мене проти злочинців?
17Якби Господь та не прийшов мені на допомогу, ще трохи, і моя душа жила б у мовчанні.
18Коли я кажу: «Хитається нога моя», – ласка твоя, о Господи, підтримує мене.
19Коли сила турбот у моїм серці, -твої втіхи розвеселяють мою душу.
20Чи ж може бути в тебе спілка з престолом погибелі, що коїть зло під виглядом закону?
21Вони збираються проти душі праведника, засуджують кров неповинну.
22Але Господь – мій захист, мій Бог – скеля прибіжища мого.
23Він наведе на них їхню безбожність, в їх власній злобі їх погубить, -погубить їх Господь, Бог наш.

95. (94) Заклик віддати Богові Цареві славу.

1Ходіте, заспіваймо Господеві, воскликнім Скелі нашого спасіння.
2Ходімо перед нього з хвалою і піснями йому воскликнім.
3Бо Господь – Бог великий і цар великий над усіма богами.
4В його руці – землі глибінь, і верхи гір йому належать.
5Море – його, бо то він витворив його. І сушу його руки створили.
6Ходіте, поклонімся і ниць припадім; припадімо на коліна перед Госпо дом, творцем нашим!
7Бо він наш Бог, і ми народ його пасовиська, і його руки отара. Якби ж то ви послухали вже голос його сьогодні!
8«Не будьте тверді серцем, як у Меріві, як у день Масси в пустині,
9де спокушали мене батьки ваші, випробовували мене, хоча й бачили моє діло.
10Сорок років осоружний був мені той рід, і я мовив: То народ, що блукає серцем; вони моїх доріг не знають.
11Тому й поклявсь я в моїм гніві: Вони не ввійдуть у мій спочинок!»

96. (95) Хваліте Господа, Царя всієї землі

1Співайте Господеві нову пісню, співайте Господеві, уся земле!
2Співайте Господеві, благословіть його ім’я; звіщайте день-у-день його спасіння.
3Повідайте між племенами його славу, між усіма народами його діла предивні.
4Бо Господь великий і вельми достойний слави, страшний над усіма богами.
5Бо всі боги поган – кумири, Господь же створив небо.
6Велич і краса перед обличчям у нього, сила й слава в його святині.
7Воздайте Господеві, сім’ї народів, воздайте Господеві славу й силу.
8Воздайте Господеві славу його імени: принесіть дари й увійдіть у його двори.
9Вклонітеся Господеві у пишних шатах тремтіть перед ним, уся земле!
10Скажіть між народами: «Господь царює!» Світ стоїть твердо, не похитнеться Він судить народи справедливо.
11Радується небо, і земля хай веселиться, нехай заграє море і його повнота.
12Поле й усе що на ньому, хай веселяться; тоді всі дерева в діброві радісно співатимуть
13перед Господом; бо він приходить, приходить він судити землю і судитиме по справедливості всесвіт, і по своїй вірності народи.

97. (96) Опис судного дня

1Господь царює, земля хай веселиться, хай радується островів велика сила!
2Хмара й темрява навколо нього; правда й справедливість – підвалини його престолу.
3Вогонь іде поперед ним, палить його ворогів навкруги.
4Його блискавки освітлюють усесвіт; земля те бачить і стрясається.
5Гори, як віск, тануть перед Господом, перед Господом усієї землі.
6Небо звіщає його справедливість, і всі народи бачать його славу.
7Стидом хай укриються усі, що служать ідолам різьбленим, що хваляться пустими бовванами; вклоніться йому, усі боги!
8Почувши це, Сіон радіє, і веселяться усі міста Юди заради судів твоїх, Господи.
9Бо ти, Господи, величний над усею землею; вознісся єси вельми над усіма богами.
10О ви, що любите Господа, ненавидьте зло! Він зберігає душі своїх вірних, з рук грішників їх визволяє.
11Над праведником сходить світло над щирим серцем – радість.
12Радуйтеся, праведні у Господі, і прославляйте його святе ім’я.

98. (97) Господь переможець 1-3; уся земля радіє 4-9

1Псалом. Співайте Господеві нову пісню, бо він учинив чуда. Його правиця і його святе рамено дали йому перемогу.
2Господь явив своє спасіння, перед очима в народів явив він свою справедливість.
3Згадав про свою милість і свою вірність супроти дому Ізраїля. Усі кінці землі побачили, як наш Бог спасає.
4Ликуйте перед Господом, уся земле, радійте й веселіться, і псалми співайте!
5Псалми співайте Господеві на гуслах, на гуслах і голосом співу!
6Сурмами й під звуки рогу, ликуйте перед царем Господом!
7Нехай заграє море та його повнота, світ і його мешканці.
8Ріки нехай у долоні плещуть і разом нехай ликують гори –
9перед Господом, бо він іде судити землю; судитиме по справедливості всесвіт, по правоті – народи.

99. (98) Господь – Цар святий та справедливий

1Господь царює, нехай тремтять народи. Він на херувимах возсідає, нехай земля стрясається.
2Господь великий у Сіоні і над усіма народами високий.
3Хай славлять твоє велике й страшне ім’я; святе – воно!
4Сильний цар, що любить справедливість: ти ж утвердив правоту, ти суд у Якові вчинив і правосуддя.
5Вознесіте Господа, Бога нашого, і впадіте ниць перед підніжжям його стіп: святий – він!
6Мойсей і Арон між його священиками і Самуїл між тими, що його ім’я прикликають. Вони Господа прикликали, і він відповідав їм.
7Він промовляв до них в стовпі хмари: вони дотримували його накази і закони, що їх він дав їм.
8Господи, Боже наш, ти відповідав їм, був для них Богом милосердним, хоча й відплачував їхні лихі вчинки.
9Вознесіте Господа, нашого Бога, і припадіте до гори його святої: бо Господь, Бог наш, – святий.

100. (99) Служіте Господеві з радістю!

1Псалом. На подяку. Ликуйте перед Господом, уся земле!
2Служіте Господеві з радістю! Увійдіть перед його обличчя веселі!
3Знайте, що Господь, то він – Бог; він створив нас, і ми йому належимо. Його народ ми й вівці його пасовиська.
4Увійдіть із подякою в його ворота, в його двори з хвалою; дякуйте йому, благословіте його ім’я!
5Бо добрий Господь, повіки його милість і по всі роди його вірність.

101. (100) 3разок князя

1Давида. Псалом. Про милість та про справедливість я буду співати, тобі, о Господи, псалми співатиму.
2Буду вважати на дорогу досконалу. Коли прийдеш до мене? Ходитиму в досконалості серця мого посеред дому мого.
3Перед очима в себе не утверджу нічого нечестивого. Того, що творить беззаконня, зненавиджу, до мене той не пристане.
4Лукаве серце відійде геть від мене, зла я не хочу й знати.
5Хто обмовляє тайкома ближнього свого, – того я призведу до мовчанки. Хто має горде око й пиху в серці, не стерплю того.
6Очі мої на вірних краю, щоб жили зо мною. Хто ходить шляхом досконалих, той буде мені служити.
7Не житиме у моїм домі, хто лукавство творить. Хто кує брехні, не встоїться перед очима в мене.
8Щоранку призводитиму до мовчанки усіх нечестивих краю, щоб вигубити з Господнього міста усіх, що творять беззаконня.

102. (101) Молитва тяжко хворого

1Молитва нужденного, що, прибитий горем, виливає свою скаргу перед Богом.
2Господи, почуй мою молитву; моє благання нехай до тебе ввійде
3Не ховай обличчя твого від мене у день моєї скрути. Прихили до мене твоє вухо, коли до тебе взиваю, вислухай мене скоро.
4Бо дні мої, як дим, щезають, і мої кості, як жар, тліють.
5Прибите, мов трава, в’яне моє серце, я забуваю їсти хліб мій.
6Від сильного мого стогнання прилипли мої кості до моєї шкіри.
7Я став, мов пелікан у пустині, зробивсь, мов той пугач у руїнах.
8Не сплю я й стогну, немов самітна пташка на покрівлі.
9Вороги мої ввесь час мене ображають; ті, що лютують проти мене, кленуться мною.
10Бо я, неначе хліб, їм попіл і напиток мій із сльозами я змішую, –
11через твій гнів і твоє обурення, бо ти мене підняв і кинув.
12Дні мої, неначе тінь, що простягнулась, і сам я, неначе трава, в’яну.
13Ти ж, Господи, сидиш повіки на престолі, й ім’я твоє по всі роди.
14Ти встанеш, змилуєшся над Сіоном, бо час над ним уже змилосердитись, бо прийшла година.
15Слуги твої люблять його каміння, їм милий його порох.
16Народи будуть імени Господнього боятись, і всі царі землі – твоєї слави.
17Коли Господь Сіон відбудує, явиться в своїй славі,
18зглянеться він над молитвою нужденних, молитвою їхньою не погордує.
19Хай це запишеться для будучого роду, і народ, що буде створений, хвалитиме Господа.
20Бо він з висоти своєї святині подивився, Господь із небес на землю глянув,
21щоб почути стогін бранця, щоб визволити призначених на смерть;
22щоб звіщали ім’я Господа в Сіоні і хвалили його в Єрусалимі,
23коли разом зберуться народи і царства служити Господеві.
24Він виснажив у дорозі мою силу, укоротив дні мої.
25Я кажу: Боже мій, не забирай мене у половині віку мого: літа твої по всі роди!
26Спервовіку світу ти заснував землю і небеса – діло рук твоїх.
27Вони загинуть, ти ж будеш стояти; все постаріється, немов одежа. Наче вбрання, ти їх міняєш, і вони пройдуть.
28Ти ж усе той самий, і літам твоїм кінця немає.
29Сини слуг твоїх будуть жити, і їхнє потомство утривалиться перед тобою.

103. (102) Прослава Божого милосердя

1Давида. Благослови, душе моя, Господа і все нутро моє – його святе ім’я.
2Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств його ніколи.
3Він прощає усі твої провини, зціляє всі твої недуги.
4Він визволяє життя твоє від ями, вінчає тебе ласкою та милосердям.
5Він насичує твій вік похилий благом, й оновляється, як орел, твоя юність.
6Господь творить правосуддя і суд усім прибитим.
7Він показав Мойсеєві свої дороги, синам Ізраїля діла свої.
8Милосердний Господь і добрий, повільний до гніву і вельми милостивий.
9Не буде вічно він змагатись й не буде гніватись повіки.
10Не за гріхами нашими учинив він із нами, і не за провинами нашими відплатив він нам.
11Бо як високо небо над землею, така велика його милість над тими, що його бояться.
12Як далеко схід від заходу, так віддалив він від нас злочинства наші.
13Як батько милосердиться над синами, так милосердиться Господь над тими, що його бояться.
14Він знає, з чого ми зліплені, він пам’ятає, що ми – порох.
15Чоловік бо – дні його, немов билина: квітне, мов квітка в полі.
16Потягне над ним’вітер, і його немає, і місце, де він був, його не впізнає більше.
17Милість же Господня від віку й до віку над тими, що його бояться; і справедливість його над дітьми дітей тих,
18що бережуть його союз і про заповіді його пам’ятають, щоб їх виконувати.
19Господь на небі утвердив престол свій, і царство його усім володіє.
20Благословіте Господа, всі ангели його, могутні силою, ви, що виконуєте його слово, покірні голосові його слова.
21Благословіте Господа, всі його небесні сили, слуги його, що чините його волю.
22Благословіте Господа, усі його твори, по всіх місцях його правління! Благослови, душе моя, Господа!

104. (103) Хвала Богові Творцеві

1Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, великий єси вельми! Ти одягнувсь величчю й красою,
2ти світлом, наче ризою, покрився. Ти розіп’яв, неначе намет, небо.
3Ти збудував твої горниці в водах. Із хмар србі робиш колісницю, ходиш на крилах вітру.
4Вітри своїми посланцями учиняєш, полум’я вогненне – слугами своїми.
5Ти заснував землю на її підвалинах – не захитається по віки вічні.
6Безоднею, немов одежею, покрив її, понад горами стали води.
7Перед погрозою твоєю вони втікали, перед голосом грому твого тремтіли.
8Звелися гори, зійшли долини до місця, що ти їм призначив.
9Поставив їм границю, якої не перейдуть, щоб знову покрити землю.
10Джерела посилаєш у ріки, які течуть проміж горами.
11Усю звірину, що в полі, вони напувають, дикі осли там гасять свою спрагу.
12Над ними кублиться небесне птаство з-поміж гілляк дає свій голос.
13Ти напуваєш гори з твоїх горниць, земля насичується плодом діл твоїх
14Вирощуєш траву для скоту, зела – на вжиток людям; щоб хліб із землі добували:
15вино, що серце людське звеселяє олію, щоб від неї ясніло обличчя, і хліб, що скріплює серце людське.
16Насичуються дерева Господні, кедри ливанські, що посадив їх.
17На них гніздяться птиці; бусли – на кипарисах їхнє житло.
18Високі гори для кіз диких, скелі – для борсуків притулок.
19Ти створив місяць, щоб значити пори; сонце знає свій захід.
20Наводиш темряву, і ніч надходить, що в ній ворушаться усі звірі дібровні.
21Левенята рикають за здобиччю своєю, поживи від Бога собі просять.
22Ховаються, як тільки зійде сонце, лягають у своїх барлогах.
23Виходить чоловік до свого діла й до своєї праці аж до вечора.
24Яка їх, твоїх діл, Господи, сила! У мудрості усе ти створив, – повна земля твоїх створінь.
25Ось море велике, прешироке, у ньому плазунів безліку, звірів малих і великих.
26Там кораблі проходять, є і Левіятан, котрого ти створив, щоб ним бавитися.
27Усі вони від тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу.
28Коли даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом.
29Вони бентежаться, коли ховаєш вид твій; як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються в свій порох.
30Зішлеш твій дух, – вони оживають і ти відновлюєш лице землі.
31Нехай слава Господня буде повіки нехай Господь радіє творами своїми;
32спогляне він на землю, і вона стрясається, торкнеться гір, – вони димують.
33Я буду Господеві співати поки життя мого, псалми співатиму, скільки буду жити.
34Хай буде приємна йому моя пісня; у Господі я веселитимусь.
35Хай грішники з землі щезнуть, і беззаконних більше хай не буде. Благослови, душе моя, Господа! Алилуя!

105. (104) Заклик хвалити Бога 1-7; історія патріярхів 8-45

1Хваліте Господа, взивайте його ім’я, звіщайте між народами його учинки.
2Співайте йому, псалми йому співайте, розповідайте про всі його діла чудесні.
3Хвалітеся його святим ім’ям, хай радується серце тих, що Господа шукають.
4Шукайте Господа і його силу, Шукайте його обличчя завжди.
5Згадайте його чуда, що він зробив був; дива його й вироки уст його.
6Потомки Авраама, слуги його, діти Якова, його вибранці!
7Він Господь, Бог наш; суди його – на всю землю.
8Він вічно пам’ятає про союз свій, слово, що заповідав на тисячу родів,
9союз, що уклав з Авраамом, і свою клятву Ісаакові,
10що він установив для Якова законом і для Ізраїля союзом вічним,
11кажучи: «Тобі я дам Ханаан-землю як частку вашого спадкоємства.»
12Як їх була маленька жменька, мало, та ще й були чужими в тій країні
13і мандрували від народу до народу, від одного царства до іншого народу, –
14не допустив нікому їх гнобити і за них картав царів:
15«Не доторкайтеся моїх помазаників і не робіть зла моїм пророкам!»
16Навів на землю голод, зламав усю їхню підпору, їхній хліб.
17Послав був перед ними чоловіка, у рабство був проданий Йосиф.
18У диби закували йому ноги, повісили йому на шию залізні пута,
19аж поки не здійснилось його слово, -випробував його глагол Господній.
20Послав цар і випустив його на волю; володар народів дав йому свободу.
21Настановив його господарем над своїм домом та управителем над усім своїм маєтком,
22щоб він князів його зобов’язував за своєю волею, його старших навчав мудрости.
23От і ввійшов Ізраїль у Єгипет, Яків почав жити в землі Хама.
24Розмножив він народ свій вельми, він їх зробив сильнішими від ворогів їхніх.
25Перевернув їхнє серце, щоб зненавиділи люд його, щоб коїли слугам його лукавства.
26Тоді послав Мойсея, слугу свого, Арона, що собі вибрав.
27Вони появляли поміж ними його дивні знаки і чудеса у землі Хама.
28Він наслав темряву, і потемніло, але вони спротивилися його слову.
29Перетворив на кров їхні води і виморив їхню рибу.
30Від жаб у їхній країні закишіло, були вони й у самих царських покоях.
31Сказав, і роями взялися мухи, і комарі всю їхню країну вкрили.
32Замість дощу – дав град їм, вогонь палючий на їхню землю.
33Побив їхній виноград, смоковниці їхні; і деревину поламав у їхній країні.
34Сказав, – і сарана злетіла, і гусені без ліку,
35що з’їла всю траву у їхній країні, плоди на їхній землі пожерла.
36Він вибив усіх їхніх первородних у країні, первенців повної родючої їхньої сили.
37І випровадив їх із золотом та сріблом, і не було між племенами їхніми хисткого.
38Зрадів Єгипет, коли ті вийшли, бо страх напав на нього перед ними.
39Він простер хмару, неначе покривало, вогонь, щоб уночі світити.
40Просили, і перепелиць зіслав їм, і хлібом з неба наситив їх.
41Розколов землю, і ринули води, рікою потекли в пустині.
42Згадав бо своє святе слово до Авраама, слуги свого.
43Випровадив із радістю народ свій і з торжеством – своїх вибранців.
44Дав їм землі поган, і вони напрацьованим заволоділи,
45щоб його заповідей пильнувати і зберігати його закони. Алилуя.

106. (105) Хваліте Господа: 1-5; свідчення про невірність народу 6-43; гнів і помилування 44-48

1Алилуя. Хваліте Господа, бо добрий, бо милість його повіки.
2Хто може розповісти про подвиги Господні, усю славу його розголосити?
3Щасливий, хто пильнує право й увесь час творить справедливість!
4Згадай, о Господи, про мене у благоволінні до народу твого! Навідайся з твоєю допомогою до мене,
5щоб я міг бачити твоїх вибранців щастя, щоб міг радіти радістю твого народу, щоб міг хвалитися твоєю спадщиною.
6Ми згрішили з нашими батьками, провинилися, вчинили беззаконня.
7Батьки наші в Єгипті на чуда твої не вважали, не пам’ятали про численні твої добродійства і збунтувалися проти Всевишнього над Червоним морем.
8А все ж таки він спас їх імени свого ради, щоб появити свою силу.
9Він погрозив Червоному морю, і воно висхло, і перевів їх через безодню.
10Він з руки ненависника врятував їх, і визволив їх з руки ворога;
11противників же їх покрили води, ані один з них не лишився.
12Тоді вони повірили його словам і хвалу йому заспівали.
13Незабаром вони діла його забули, поради його не чекали.
14І запалали жадобою в пустині, і заходилися спокушувати Бога на безлюдді.
15І дав він їм, чого вони бажали, але наслав сухоти в їхню душу.
16І почали заздрити Мойсеєві в таборі й Аронові, Господньому святому.
17Розсілася земля й поглинула Датана і покрила зграю Авірама.
18І запалав огонь у їхній зграї, і полум’я спалило беззаконних.
19Бичка зробили під Хоривом і вилитому бовванові поклонялись
20І заміняли свою Славу на бика подобу, що траву їсть.
21Забули Бога, Спаса свого, що вчинив великі подвиги в Єгипті,
22діла предивні в землі Хама, страшенні – над Червоним морем.
23Вже говорив про те, щоб їх запропастити, якби Мойсей, його вибранець, не став йому навпроти на проломі, щоб відвернути його гнів, щоб він їх не знищив.
24І погордували розкішною землею, не йняли віри його слову.
25І ремствували у своїх наметах, і на Господній голос не зважали.
26І він, піднявши руку, їм поклявся, що трупом їх покладе в пустині
27і між народами розсіє їхнє потомство, самих же їх розвіє геть по землях.
28Злигалися і з Ваал-Пеором і їли жертви мертвих.
29Роздратували його вчинками своїми, і впала на них кара.
30Тоді устав Пінхас і вчинив розправу, і кара припинилась.
31І полічено йому це за заслугу по всі роди, по віки вічні.
32І розгнівали його над Меріва-водами, і через них дізнав і Мойсей лиха.
33Вони бо так допекли його серцю, що в нього вирвалося з уст необачне слово.
34Вони не знищили народів, про котрих говорив Господь їм,
35але з поганами змішались і навчились, як вони, чинити.
36Узяли служити їхнім божищам, що стали для них петлею.
37Синів своїх і дочок рідних, жертвували демонам.
38І проливали кров невинну, кров синів і дочок рідних, що жертвували божищам ханаанським. І осквернилася земля від крови,
39і опоганилася вчинками їхніми, і блудними ділами їхніми.
40І скипів гнів Господень на народ свій, і він свою спадщину зненавидів.
41Він видав їх поганам у руки, їхні ненависники запанували ними.
42І їх гнітили вороги їхні, і вони були підбиті під їхню руку.
43Багато разів він визволяв їх, вони ж усе бунтувались думкою своєю і падали глибоко за свої провини.
44Та він ізглянувся над їхньою бідою, коли почув був їхні благання.
45Згадав він їм союз свій із ними і змилувався у своїм великім милосерді.
46Він зробив так, що вони знайшли милосердя у всіх, що їх забрали в полон.
47Спаси нас, Господи, наш Боже; збери нас із-між народів, щоб прославляти твоє святе ім’я і величатися твоєю похвалою.
48Благословен Господь, Бог Ізраїля, по віки вічні! І нехай увесь народ скаже: «Амінь!» Алилуя!

107. (106) Спільна подяка за вирятування від різних життєвих небезпек

1Хваліте Господа, бо добрий, бо милість його повіки.
2Так нехай скажуть ті, що їх викупив Господь, котрих він викупив з руки гнобибителя
3і котрих зібрав з країв, зо сходу й заходу, з півночі і з-поза моря.
4Вони блукали пустинею, на безлюдді, дороги не знайшли до міста, де б їм жити.
5Голодні й спраглі, – душа їхня всередині умлівала;
6тоді вони до Господа візвали в своїй скруті, і він визволив їх із скорбот їхніх.
7Він вів їх дорогою простою, щоб ішли до міста, де б їм жити.
8Хай славлять Господа за його милість і чудеса його над людськими синами.
9Бо він наситив спраглу душу і зголоднілу душу сповнив благом.
10Вони сиділи в тьмі й тіні смерти, скуті нуждою й залізом,
11бо збунтувалися проти слів Божих і погордували радою Всевишнього.
12їхнє серце він упокорив бідою, вони спіткнулися, але помічника не було.
13Тоді вони до Господа візвали в своїй скруті, і він визволив їх із скорбот їхніх.
14Він вивів їх із тьми й тіні смерти і розбив їхні кайдани.
15Хай славлять Господа за його милість і чудеса його над людськими синами.
16Бо він розбив мосяжні брами і розламав залізнії засуви.
17Вони нездужали через свої переступи, прибиті за свої провини.
18Усяка їжа їхній душі набридла і вони наблизились до брам смерти.
19Тоді вони до Господа візвали в своїй скруті, і він визволив їх із скорбот їхніх.
20Він послав своє слово й вилікував їх, і врятував їх із могили.
21Хай славлять Господа за його милість і чудеса його над людськими синами.
22Хай принесуть подячні жертви і з радістю діла його прославлять.
23Ті, що у суднах пускаються на море, що ведуть торгівлю на водах великих,
24побачили діла Господні і чудеса його в морській глибині.
25Сказав, і буйний вітер знявся й підніс високо морські хвилі.
26Знялись під саме небо, спустилися в безодню, в біді душа їхня танула.
27І захиталися вони й закружляли, немов п’яний, пропала вся їхня мудрість.
28Тоді вони до Господа візвали в своїй скруті, і визволив їх із скорботи їхньої.
29Він зробив з бурі тишу і втихомирив морські хвилі,
30й вони зраділи, що затихло; він до бажаної пристані привів їх.
31Хай славлять Господа за його милість і чудеса його над людськими синами.
32Нехай його позносять на народних зборах на раді старших хай його прославляють.
33Він ріки обертає в пустиню, джерела вод – у суху землю.
34У солончаки плодючу землю -через її мешканців злобу.
35Він обертає пустиню в озеро воднисте і суху землю у водні джерела.
36Там оселює зголоднілих, щоб заснували місто для оселі,
37щоб засівали ниви, виноградники садили, що дають урожай достатній.
38Благословляє їх, і вони множаться вельми; не допускає, щоб у них худоби стало мало.
39їх змаліло, вони були прибиті утиском лихим та горем.
40І той, що на князів кидає ганьбу, що їх блукати силує глухою пустинею,
41підняв злиденного з нужди і його сім’ї, мов овець, розмножив.
42Бачать те праві та радіють, і кожна злоба затуляє рот свій.
43Хто мудрий, хай запримітить оці речі і хай зрозуміє милості Господні.

108. (107) Рання хвала 1-6; молитва перед війною 7-14

1Пісня. Псалом. Давида.
2Готове моє серце, Боже, – буду співати, у псалмах славити.
3Пробудись, гарфо, і ви, гуслі! Я збуджу ранній світанок.
4Я тебе прославлятиму між народами, Господи, і псалми тобі співатиму між племенами,
5бо твоя милість аж до неба велика і твоя вірність аж до хмар сягає.
6Вознесись, Боже, над небесами, і по всій землі хай буде твоя слава!
7Щоб визволились твої любі, рятуй десницею твоєю і вислухай нас!
8Сказав Бог у своїй святості: «Восторжествую, Сихем розділю, розміряю Суккот-долину.
9Мій Гілеад і мій Манассія; Ефраїм – забороло голови моєї, Юда – моє берло.
10Моав – мій посуд умивальний, на Едом кину я мої сандали, над Філістимською землею возликую!»
11Хто візьме мене до укріпленого міста? Хто приведе мене аж до Едому?
12Невже ти, Боже, нас відкинув, уже не вийдеш, Боже, з нашими військами?
13Пошли нам поміч проти супостата, бо марна людська підмога!
14З Богом учинимо ми подвиг, і він розтопче противників наших.

109. (108) Прохання про рятунок від ворогів 1-5; 21-31; догана ворогові 6-20

1Провідникові хору. Псалом. Давида. Боже моєї хвали, не мовчи!
2Бо губи грішні й лукаві вони на мене розпустили, брехливим язиком зо мною говорили;
3і словами ненависти мене обступили, зо мною воювали без причини.
4За любов мою вони зо мною ворогують; я ж молюся.
5Зло за добро навалюють на мене і ненависть замість любови.
6Пусти лукавого до нього, і обвинуватель хай стоїть праворуч нього.
7Як стане на суді, хай вийде винуватий; і його молитва хай йому за гріх буде.
8Віку свого хай не звікує, уряд його хай візьме інший.
9Сини його хай стануть сиротами, а його жінка – удовою.
10Нехай сини його, блукаючи, на жебри розійдуться, нехай повиганяють їх з їхніх хат-пусток.
11Нехай лихвар загарбає все, що той має, і чужі нехай розграбують його працю.
12Нехай ніхто над ним не має милосердя, ніхто нехай не милує його сиріток.
13Потомство його нехай згине, у другім поколінні ім’я їхнє хай буде стерте.
14Хай перед Господом згадається провина його предків, гріх матері його нехай не затреться, –
15хай будуть перед Господом назавжди, щоб він міг знищити з землі їхню пам’ять.
16За те, що він не мав на думці чинити милосердя, але переслідував нужденного та злиденного, і розбитого серцем готовий був убити.
17Любив прокляття: хай же спаде на нього! Благословення не хотів: хай же відійде від нього!
18Нехай одягнеться, немов одежею, прокляттям, хай увійде, мов вода, у його нутро і, як олива, в його кості!
19Нехай йому буде, немов одежа, що його вкриває, неначе пояс, що ним він підперізується завжди.
20Така від Господа нехай буде заплата тим, що мене обвинувачують і що на мене зле говорять.
21Ти ж Господи, о Боже, чини зо мною ради твого імени! Спаси мене, бо добра твоя милість,
22бо я недужий та бідний, і серце моє зранене в моїх грудях.
23Неначе тінь, що похилилась, я зникаю: неначе сарану мене стрясають.
24Коліна в мене хитаються від посту тіло моє змарніло без жиру.
25Сміховиськом для них я зробився; вони, побачивши мене, кивають головою.
26Поможи мені, о Господи, мій Боже! Спаси мене по твоєму милосердю!
27Щоб вони знали, що то твоя рука що ти, Господи, оте вчинив.
28Нехай собі кленуть, а ти благослови! Встануть вони й осоромляться, а слуга твій буде радіти.
29Противників моїх хай поб’є сором, нехай огорнуться, немов плащем, власною ганьбою.
30Я буду вельми дякувати Господеві моїми устами, хвалитиму його між багатьма.
31Бо він стояв праворуч бідака, щоб урятувати його від тих, що хочуть засудити його душу.

110. (109) Месія – Цар 1-3; Священик 4: Переможець 5-7

1Давида. Псалом. Сказав Господь Владиці моєму: «Засядь праворуч мене, доки не покладу ворогів твоїх тобі підніжком.»
2Жезло твоєї сили Господь простягне з Сіону; пануй посеред ворогів твоїх!
3З тобою володарство, відколи ти народився у святій оздобі; перед зорею я зродив тебе, неначе росу.
4Клявся Господь і каятись не буде: «Ти – Єрей повіки на зразок Мелхіседека.»
5Господь по правиці у тебе: розіб’є царів у день гніву свого.
6Судитиме народи; повно трупу; розіб’є на землі голови по всіх усюдах
7З потоку питиме в дорозі, тому він голову підніме.

Далі. Псалми 111-150

Попередня книга (“Книга Іова”)  Наступна книга (“Приповідки”)