Вихід

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 32 33 34 35
36 37 38 39 40    

1. Ізраїль у Єгипті 1-7; неволя 8-14; вбивання хлопчиків 15-22

1Ось імена синів Ізраїля, що поприходили в Єгипет з Яковом, кожен з родиною своєю:
2Рувим, Симеон, Леві, Юда;
3Іссахар, Завулон та Веніямин;
4Дан та Нефталі, Гад та Ашер.
5А всіх осіб, що були народились від Якова, було душ сімдесят, коли Йосиф був уже в Єгипті.
6І вмер Йосиф і всі брати його, і ввесь рід той.
7Ізраїльтяни розплодилися й розрослися та намножилися й окріпли так сильно понад міру, що край був наповнився ними.
8А настав тоді новий цар над Єгиптом, що не знав Йосифа.
9І каже своєму народові: Бачте! Ізраїльтяни, – вони численніші, вони сильніші від нас.
10Нумо ж візьмімся до них мудро, щоб не намножились та щоб, як вибухне війна, не пристали до ворогів наших та не стали воювати на нас і не пішли собі геть з краю.
11І поставлено над ними доглядачів при роботах, щоб допікати їм новими тягарами; і будували вони фараонові міста-зерносховища Пітон і Рамсес.
12Але що більш їх гнітили, то дедалі більш намножувалися вони та розросталися, отож єгиптяни занепокоїлись з приводу синів Ізраїля ще більше.
13І нещадно запрягали вони синів Ізраїля до тяжких робіт;
14І отруїли їхнє життя тяжкою працею на глинищах та цегельнях та всякою польовою роботою, та всілякою іншою примусовою роботою, що нею їх обкладали.
15І каже цар єгипетський єврейським повитухам, – одній з них на ім’я Шіфра, а другій Пуа:
16Як помагатимете єврейкам, то придивляйтеся, коли родять: як син – убивайте, а як дочка – нехай живе.
17Побоялися ж повитухи Бога і не чинили так, як велів їм єгипетський цар, але залишали при житті хлоп’яток.
18Тоді прикликав єгипетський цар повитух та й каже до них: Чому ви чините таке й лишаєте хлоп’яток при житті?
19А повитухи фараонові: Бо єврейки не такі, як єгиптянки: молодиці вони повні життя, і поки прийде до них повитуха, а вони вже й вродили.
20І було повитухам добре від Бога, а народ множився й вельми спотужнів.
21А за те, що боялись повитухи Бога, дав він їм гарне потомство.
22Тоді повелів фараон усьому народові своєму: Усякого сина, що вродиться в євреїв, кидайте в річку; а кожну дочку лишайте живу.

2. Народження та рятунок Мойсея 1-10; втеча в Мідіян 11-22; поклик 23-25

1Один чоловік із дому Леві пішов і взяв собі за жінку дочку одного левія.
2Завагітніла жінка і вродила сина; бачивши ж, який він гарненький, таїлась із ним три місяці.
3А що не могла вже більше з ним таїтись, то взяла для нього кошичок з очерету, обмазала його маззю та смолою, поклала в нього хлоп’ятко і сховала його в комишах узберіг річки.
4Сестра ж його засіла здалека, бажала бо знати, що з ним станеться.
5Аж ось зійшла фараонова дочка скупатися в річці, слугині ж її ходили собі край берега річки; вгледіла вона кошичок в комишах і послала рабиню, щоб узяла його.
6Відчинила вона його, побачила дитинку, а ось воно хлоп’ятко плаче. Змилосердилася вона над ним і каже: Це єврейська дитинка.
7Каже тоді його сестра дочці фараоновій: Хочеш, побіжу й покличу тобі мамку з єврейок, щоб вигодувала тобі дитятко?
8І відповіла їй фараонова дочка: Побіжи! Побігла дівчина й покликала матір дитинки.
9І каже їй фараонова дочка: Візьми оце дитятко та вигодуй його мені, а я дам тобі за це заплату. Взяла жінка дитятко й вигодувала його.
10А як дитятко виросло, привела його до фараонової дочки, і він став їй за сина. І надала йому ім’я Мойсей, кажучи, з води, мовляв, витягла я його.
11Раз якось, у той час як Мойсей був уже дорослий, вийшов він до братів своїх та й приглядався до їхніх тяжких робіт; і побачив як один єгиптянин б’є єврея, одноплемінника його.
12Озирнувся він туди й сюди і, бачивши, що нема нікого, убив єгиптянина та й сховав його в піску.
13Іншого дня вийшов він знову та побачив, як двоє євреїв б’ються; і каже до того, що скривдив: Чого б’єш ближнього свого?
14А той: Хто тебе настановив князем і суддею над нами? Чи не задумав ти вбити й мене, як убив єгиптянина? Злякався Мойсей та й каже собі: Таки виявилося діло.
15Та й фараон дізнався про цей вчинок і намислював усе, як Мойсея вбити. От і втік Мойсей від фараона й зупинився аж у Мідіян-землі; і присів там коло однієї криниці.
16А в мідіянського священика було семеро дочок. Прийшли вони черпати воду, щоб наповнити пійла та напоїти батькових овець.
17Але надійшли чабани і відігнали їх; тоді Мойсей устав і допоміг їм, понапував їм овець.
18Коли ж вони прийшли до Реуела, свого батька, він і питає: Чому так скоро повернулися сьогодні?
19А вони: Якийсь єгиптянин відборонив нас від чабанів та ще й начерпав нам води й понапував нам вівці.
20І каже він дочкам своїм: А де ж він? Чому то ви лишили того чоловіка? Закличте його до їди.
21І погодився Мойсей зостатись у того чоловіка, а цей видав Ціпору, дочку свою, за Мойсея.
22І породила вона сина, і він дав йому ім’я Гершом, кажучи: Захожий я в чужій землі.
23Та за той довгий час умер цар єгипетський. Сини ж Ізраїля стогнали від праці й голосили, й лемент їхній від тяжкої роботи знявся до Бога.
24Почув Бог їхній стогін та й згадав союз свій з Авраамом, Ісааком та Яковом.
25І побачив Бог, як ото йдеться Ізраїлеві та й зрозумів його.

3. Палаючий кущ 1-6; посланництво Мойсея 7-22

1Мойсей же пас вівці в Їтра, тестя свого, священика мідіянського. Раз погнав він був вівці поза пустиню і прийшов до Божої гори, до Хориву.
2І з’явився йому ангел Господній у вогняному полумені посеред куща. Глянув він, аж ось вогнем палає кущ, а не згоряє.
3І каже Мойсей сам до себе: Підійду лишень ближче та подивлюсь на це велике диво, чому то не згоряє кущ?
4Побачив Господь, що він наближався подивитись, та й кликнув до нього з-посеред куща: Мойсею, Мойсею! І відповів той: Я тут!
5І сказав: Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш – земля свята.
6А далі: Я – Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова. І закрив Мойсей лице своє, боявся бо дивитися на Бога.
7І промовив Господь: Бачу я, бачу бідування народу мого, що в Єгипті, і чую голосіння, що його спричинюють доглядачі. О, я знаю біль його!
8Тому я й зійшов рятувати його з рук єгиптян і вивести його з тієї землі в землю простору і гарну, що тече молоком та медом, на житла ханаанян, хеттитів, аморіїв, перізіїв, хіввіїв та евусіїв.
9І ось голосіння синів Ізраїля дійшло до мене, я бачив утиски, що ними пригнітають їх єгиптяни.
10Іди ж, оце пошлю тебе до фараона, щоб вивів ти народ мій, синів Ізраїля, з Єгипту.
11І сказав Мойсей до Бога: Хто ж я такий, щоб мені йти до фараона і вивести синів Ізраїля з Єгипту?
12А Бог на те: Я буду з тобою; ось це буде тобі за знак, що сам я тебе послав: як виведеш людей з Єгипту, служитимете Богу на цій горі.
13І сказав Мойсей до Бога: Як прийду ж оце я до синів Ізраїля і скажу до них: Бог батьків ваших прислав мене до вас, а вони запитають мене: Як йому на ім’я? – то що мені їм відповісти?
14І промовив Бог до Мойсея: Я той, хто є. І додав: Так промовиш до синів Ізраїля: ,,Я – є післав мене до вас.
15І сказав Бог знов до Мойсея: Так промовиш до синів Ізраїля: Господь Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова післав мене до вас. Таке моє ім’я навіки, і таке моє найменування з роду в рід.
16Іди ж но, збери старшин Ізраїля і промов до них: Господь Бог батьків ваших явився мені; Бог Авраама, Ісаака і Якова, і сказав: Уважно зорив я за вами та всім тим, що коять вам в Єгипті;
17і постановив я вивести вас з єгипетського бідування в землю ханаанян, хеттитів, аморіїв, перізіїв, хіввіїв й євусіїв, в землю, що тече молоком та медом.
18І коли вони послухають голосу твого, ввійдеш ти й старшини Ізраїля до царя єгипетського та скажеш до нього таке: Господь, Бог євреїв, зустрів нас, тож підемо за три дні ходи в пустиню принести там жертву Господеві, Богу нашому.
19Я ж добре знаю, що єгипетський цар не дозволить вам вийти, хіба-що буде примушений силою.
20Тоді я простягну мою руку й вдарю по Єгипті всіма, моїми чудесами, що творитиму посеред нього, і тоді він вас відпустить.
21Я дам цьому народові ласку в очах єгиптян так, що як будете виходити, не підете з порожніми руками;
22а кожна жінка позичить у своєї сусідки та в своєї господині посуд золотий та срібний і одежі, що понадіваєте на синів та дочок ваших; і тим робом пооббираєте єгиптян.

4. Чудодійна палиця 1-17; поворот у Єгипет 18-26; зустріч з народом 27-31

1І відповів Мойсей та й каже: Адже ж вони не повірять мені, ані не послухають мого голосу; ба більше, вони скажуть: Не явивсь тобі Господь.
2І промовив до нього Господь: Що це в тебе в руці? І сказав Мойсей: Палиця.
3І промовив Господь: Кинь її на землю! Кинув він її на землю, і стала з неї гадина. І втік Мойсей від неї.
4І сказав Господь до Мойсея: Простягни руку твою та візьми її за хвіст. І простяг руку й схопив її, і стала з гадини знову палиця в його руці.
5(Це зробиш), щоб повірили вони, що явивсь тобі Господь, Бог батьків їх, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова.
6Сказав йому Господь знову: Засунь же руку твою собі за пазуху. І засунув руку собі за пазуху та й вийняв її знову. І ось рука його побіліла від прокази, як сніг.
7Тоді сказав Господь: Засунь знов руку твою собі за пазуху. І засунув він знову руку собі за пазуху і, як вийняв її з-за пазухи, стала вона як решта його тіла.
8Отже, як не повірять тобі і як знехтують першим чудом, то повірять другому чудові.
9Якже ж не повірять ані одному з цих двох чудес і не послухають твого голосу, то візьмеш води з ріки та й виллєш на сушу, і з води, що візьмеш з ріки, стане кров на суші.
10Сказав Мойсей Господові: Змилуйся, Господи! Не проречистий я ні здавна, ні з того часу, як ти став говорити до раба твого; таж тяжкомовний я і тугоязикий.
11А Господь йому: Хто дав уста людині? Хто сотворив німого або глухого, чи видющого або сліпого? Хіба не я, Господь?
12Тож іди, я буду в устах твоїх і навчу тебе, що маєш говорити.
13Але він сказав: Молю тебе, Господи, пошли кого хочеш.
14І запалав Господь гнівом на Мойсея та й сказав: Хіба нема Арона, левія, брата твого? Я знаю, що він вміє добре промовляти; та ось він і сам уже йде тобі назустріч, і зрадіє серцем, як побачить тебе.
15Ти промовлятимеш до нього, вкладатимеш слова в уста його; я ж буду в устах у тебе і в устах у нього і навчатиму вас, що вам чинити.
16Він промовлятиме за тебе до народу; він буде тобі устами, а ти будеш йому богом.
17І оцю палицю візьми з собою в руки, нею творитимеш чудеса.
18І пішов Мойсей та й вернувся до Їтра, тестя свого. І сказав йому: Піду та повернусь до братів моїх у Єгипті та побачу, чи вони ще живі. І сказав Їтро Мойсеєві: Іди собі здоровий у мирі.
19І сказав Господь Мойсеєві в Мідіяні: Іди, повертайся в Єгипет, бо повмирали всі, що замишляли на твоє життя.
20Взяв Мойсей жінку свою і синів своїх, посадив їх на осла та й повернувся в Єгипет. І палицю Божу взяв він у руку.
21І сказав Господь Мойсеєві: Ось ти пускаєшся в дорогу, щоб повернутись у Єгипет, гляди ж: усі ті чудеса, що я вложив тобі в руку, ти їх виконаєш перед фараоном. Я ж закаменю його серце, і він не відпустить людей.
22Ти ж фараонові скажеш: Ось так говорить Господь: Мій син, мій первенець – Ізраїль.
23Кажу тобі: відпусти сина мого, щоб він служив мені; як не схочеш відпустити, знай, я вб’ю сина первородня твого.
24І сталось у дорозі, на ночівлі, стрів його Господь і хотів убити.
25Взяла Ціпора гострого кременя та й обрізала крайню шкірку свого сина і приторкнулась нею до ніг його кажучи: Кров’ю окуплений жених ти мені.
26І Господь полишив його тому, що вона сказала кривавий жених, із-за обрізання.
27І сказав Господь Аронові: Вийди назустріч Мойсеєві в пустиню. І вийшов, і зустрівши його на горі Божій, поцілував його.
28І розповів Мойсей Аронові всі слова Господні, що з ними послав його, і всі чудеса, що наказав йому.
29Пішли Мойсей з Ароном і позбирали всіх старійшин Ізраїля.
30І переповів Арон усі слова, що був сказав Бог до Мойсея, і (цей) зробив чуда на очах у людей.
31І повірили люди; і почувши, що Господь навідався до синів Ізраїля та що зглянувся на їхнє бідування, вони, поклоняючись, припали лицем до землі.

5. Зустріч із фараоном 1-9; посилення гнету 10-14; скарги й докори 15-23

1Після того ввійшли Мойсей та Арон до фараона й кажуть: Так мовить Господь, Бог Ізраїля: Відпусти мій народ, щоб святкували мені свято в пустині.
2А фараон відповів: Хто такий Господь, щоб я мав послухати його голосу та відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, й Ізраїля не відпущу.
3Вони ж сказали: Бог євреїв зустрів нас; хочемо, отже, піти за три дні ходи в пустиню і принести там жертву Господеві, Богу нашому, щоб не вдарив на нас мором або мечем.
4І відповів їм цар єгипетський: Чому то ви, Мойсею й Ароне, відтягаєте людей від праці? Ідіть собі до своєї роботи.
5Вів далі фараон: Ось така сила-силенна того народу, більше як мешканців цієї землі, а ви ще хочете відтягати його від його роботи.
6І дав фараон того ж самого дня такий наказ начальникам та доглядачам народу:
7Не постачайте вже більш людям соломи на цеглу, як досіль було; самі вони нехай ходять та призбирують собі солому.
8А вимагайте від них стільки цеглин, скільки й досі вироблювалося; не поменшуйте нічого, бо вони ліниві, тому й кричать: ми бажали б піти та принести жертву Богу нашому!
9Нехай тяжить робота на цих людях, нехай її пильнують, не зважавши на пусті теревені.
10Повиходили начальники та доглядачі над людьми та й кажуть до народу: Ось що велить фараон: Я вже не даватиму вам більш соломи.
11Ідіте, самі збирайте собі солому, де знайдете; бо нічого не буде знижено з роботи вашої.
12І порозходились люди по всій єгипетській землі збирати собі стерню замість соломи.
13Доглядачі ж квапили їх, наказуючи: Виробляйте стільки щоденної роботи, як і тоді, коли була заготовлена солома.
14І бито доглядачів з синів Ізраїля, що їх настановили над ними фараонові доглядачі, примовляючи: Чому не виготували призначену вам кількість цеглин і вчора й сьогодні?
15Прийшли доглядачі з синів Ізраїля до фараона скаржитись та й кажуть: Чого знущаєшся так із рабів твоїх?
16Соломи не дають рабам твоїм, а цеглу, мовляв, виробляйте. А до того ще й б’ють рабів твоїх; а народ твій винен.
17А він і каже: Ліниві ви, ліниві! Тому то й верзете: Підемо принести жертву Господеві.
18А зараз забирайтеся до праці; соломи вам не даватимуть, а цегли, скільки визначено – постачайте.
19Побачили доглядачі ізраїльські, що з ними погано, коли такий наказ: не зменшувати щоденного числа у виробі цегли.
20Та саме як виходили вони від фараона, спіткались із Мойсеєм та Ароном, що стояли там, ждучи їх;
21і кажуть їм: Нехай Господь розсудить та скарає вас; зробили ж бо ви нас ненавидними перед фараоном та його слугами, дали ви меча їм у руки нас повбивати.
22Тоді звернувся Мойсей до Господа й каже: Господи, чому допустив єси таке лихо на цих людей! Чому ти послав мене?
23Бо з того часу, як я ввійшов промовляти до фараона твоїм ім’ям, він почав знущатися з людей оцих; а визволити твого народу ти не визволив.

6. Божі задуми 1-9; знову перед фараоном 10-13; родовід 14-27; друга місія 28-30

1Господь сказав Мойсеєві: “Ось і побачиш, що зроблю я фараонові!
Він буде змушений відпустити їх, ба більше, навіть силою вижене їх зо свого краю.”
2І говорив Бог до Мойсея словами: “Я – Ягве.
3Я з’являвсь Авраамові, Ісаакові й Яковові як “Бог Всемогутній” (Шадай), з ім’ям же моїм “Ягве” я не об’явився їм.
4Я уклав також союз мій з ними, що дам їм Ханаан-землю, землю, де вони пробували мандрівними чужинцями.
5Почув я також і стогін синів Ізраїля, що єгиптяни держать їх у неволі, і згадав про союз мій.
6Тож іди, скажи синам Ізраїля; Я – Господь; я виведу вас із невольничої праці єгипетської, я вирятую вас із їхньої неволі, я спасу вас простягнутою рукою і великими карними присудами.
7Я візьму вас собі за народ, і буду вам Богом, і ви зрозумієте, що я Господь, ваш Бог, що вивів вас із тяжкої невольничої праці єгипетської.
8Я введу вас у землю, що її клявсь оддати Авраамові, Ісаакові та Яковові і дам вам її в насліддя. Я – Господь.”
9Так промовляв Мойсей до синів Ізраїля, та вони не слухали, бо не могли більше терпіти, така тяжка їхня робота.
10Тоді сказав Господь Мойсеєві:
11“Піди і скажи фараонові, цареві єгипетському, нехай відпустить синів Ізраїля із землі своєї.
12І промовив Мойсей до Господа, кажучи: “Ось не послухали мене сини Ізраїля, якже фараон послухається мене? Та ж я недорікуватий.”
13І говорив Господь Мойсеєві та Аронові, і дав їм доручення щодо синів Ізраїля і фараона, царя єгипетського, щоб вивести синів Ізраїля з землі Єгипетської.
14Ось голови родин їх. Сини Рувима, первородня Ізраїля: Ханох, Паллу, Хецрон і Кармі.Це родини Рувима.
15Сини ж Симеона: Ємуел, Ямін, Огад, Яхін, Цохар і Саул, син ханаанки. Це родини Симеона.
16А ось імена синів Леві за родинами їхніми: Гершон, Кегат і Мерарі; віку ж Леві було сто тридцять сім років.
17Сини ж Гершона: Лівні та Шімгі за їхніми родинами.
18Сини ж Кегата: Амрам, Іцгар, Хеврон і Узієл; віку ж Кегатового було сто тридцять три роки.
19Сини ж Мерарі: Махлі і Муші; це родини Леві за родами їхніми.
20І взяв Амрам Йохеведу, тітку свою, собі за жінку і вродила йому Арона й Мойсея; віку ж Амрамового було сто тридцять і сім років.
21Сини ж Іцгара: Корах, Нефег і Зіхрі.
22Сини ж Узієля: Мішаел, Елцафан і Сітрі.
23І взяв Арон собі за жінку Елішеву, дочку Амінадава, сестру Нахшона; і вродила йому Надава, Авігу, Єлеазара та Ітамара.
24Сини ж Кораха: Ассір, Елкана і Авіясаф; це родини Кораха.
25Єлеазар же, син Арона, взяв собі за жінку одну з дочок Путієла, і вродила йому Пінхаса. Це голови родин Леві за родами їхніми.
26Це той Арон та Мойсей, що їм сказав Бог: “Виведіть синів Ізраїля з Єгипетської землі за полками.”
27Це ті, що промовляли до фараона, єгипетського царя, щоб вивести синів Ізраїля з Єгипту: Мойсей та Арон.
28Тож як Господь говорив до Мойсея в Єгипетській землі,
29мовив він так до нього: “Я – Господь; промов до фараона, царя єгипетського, все, що скажу тобі.”
30І сказав Мойсей перед Господом: “Ось бо губи мої неотесані, тож як фараон послухається мене?”

7. Арон пророком 1-7; чудесна палиця 8-13; перша кара: кров 14-25; друга кара: жаби 26-29

1Сказав Господь до Мойсея: Гляди ж, я настановив тебе як бога фараонові; а Арон, твій брат, буде тобі пророком.
2Ти говоритимеш йому все, що я тобі заповідаю, а Арон, брат твій, промовлятиме до фараона, щоб відпустив синів Ізраїля з землі своєї.
3Я ж зроблю запеклим серце фараонове і намножу знаки мої і дива мої в землі Єгипетській.
4Та фараон вас не послухає. Але я наложу руку мою на Єгипет і виведу полки мої, люд мій, синів Ізраїля, з землі Єгипетської великими карами.
5І взнають єгиптяни, що Я Господь, як простягну мою руку проти Єгипту і виведу синів Ізраїля з-поміж них.
6Зробили Мойсей та Арон як Господь велів їм, так то й вчинили.
7Було ж Мойсеєві вісімдесят років, а Аронові вісімдесят три, як промовляли до фараона.
8Господь заговорив до Мойсея й Арона, кажучи:
9Якщо фараон вам скаже: Дайте якийсь про себе чудесний знак, тоді ти промов до Арона: Візьми твою палицю та й кинь перед фараоном, нехай стане гадюкою.
10Прийшли Мойсей та Арон до фараона й вчинили так, як сказав Господь. Кинув Арон свій костур перед фараоном і перед його слугами, і став він гадюкою.
11Та фараон теж скликав мудреців і чарівників, і вони, чаклуни єгипетські, зробили те саме своїми чарами.
12Кожен кинув свою палицю, і палиці стали гадюками; та палиця Аронова пожерла їхні палиці.
13Але серце фараонове затвердло, і він не послухав їх, як і передсказав був Господь.
14Сказав Господь Мойсеєві: Закам’яніло серце фараона; не схотів відпустити народу.
15Іди до фараона завтра вранці, і саме як виходитиме на води, виступиш йому назустріч на березі річки, з палицею, що сталась гадюкою, в руці твоїй.
16І промов до нього: Господь, Бог євреїв, послав мене до тебе сказати: Відпусти народ мій, щоб мені послужив у пустині; та ось ти не послухався й досі.
17Тому каже Господь: Ось, із чого пізнаєш, що я Господь: ось вдарю палицею, що в мене в руці, по воді в річці, і вона візьметься кров’ю.
18І риба, що в річці, вигине, і засмердиться ріка, і єгиптяни гидуватимуть пити воду з річки.
19І сказав Господь Мойсеєві: Скажи Аронові: Візьми палицю твою і простягни руку твою на єгипетські води: на їхні ріки, на їхні рови, на їхні стави, на всі їхні водоймища, щоб узялися кров’ю; і буде кров по всій землі Єгипетській, навіть у дерев’яних та кам’яних посудинах.
20Вчинили Мойсей та Арон так, як велів їм Господь; і підняв він палицю і вдарив по воді в річці перед фараоном і перед його слугами; і перемінилась уся вода в річці в кров.
21Риба в річці вигинула, і засмерділася ріка, і не могли єгиптяни пити води з річки; кров була по всій землі Єгипетській.
22Але і чаклуни єгипетські теж зробили таке своїми чарами; і серце фараонове затвердло, і не послухав їх, як і передсказав був Господь.
23Повернувся фараон, увійшов до палати, і було йому й це байдуже.
24Всі єгиптяни стали копати понад рікою, шукаючи води до пиття, бо не могли пити води з річки.
25Минуло сім днів, як ударив Господь по річці.
26Господь сказав Мойсеєві: Піди до фараона та промов до нього: Так каже Господь: Відпусти народ мій, щоб послужив мені.
27Коли ж затнешся не відпустити, ось я поб’ю ввесь край твій жабами.
28І закишить річка жабами, і повилазять вони і поналазять у палати твої, і в спальню твою, і на ліжко твоє, і в будинки слуг твоїх, і цілого твого народу, і в печі твої, і в діжі твої.
29Навіть на тебе самого і на людей твоїх і на слуг твоїх лізтимуть жаби.

8. Друга кара: жаби 1-11; третя кара: комарі 12-15; четверта кара: песі мухи 16-28

1Господь сказав Мойсеєві: Скажи Аронові: Простягни руку твою з палицею твоєю на ріки, на рови, і на стави, і наведи жаби на Єгипетську землю.
2І простяг Арон руку свою на єгипетські води і понаводив жаб, і вкрили жаби землю Єгипетську.
3Але й чаклуни зробили таке саме своїми чарами й понаводили жаб на Єгипетську землю.
4Тоді прикликав фараон Мойсея та Арона і каже: Моліть Господа, щоб прогнав жаб від мене і від моїх людей, і я відпущу народ принести жертву (Господеві).
5І відповів Мойсей фараонові: Вкажи мені ясно, коли маю молитися за тебе і за слуг твоїх і за людей твоїх, щоб зникли жаби від тебе і по твоїх будинках, та щоб тільки в ріці зостались?
6А він сказав Узавтра. Відповів Мойсей: Буде по твоєму бажанню, щоб ти взнав, що немає іншого, як Господь, Бог наш.
7Щезнуть від тебе жаби і по твоїх будинках, і від слуг твоїх, і від народу твого, тільки в річці зостануться.
8Вийшли Мойсей і Арон від фараона. І став Мойсей благати Господа за сказане про жаби, що ним поклявся фараонові.
9І зробив Господь по слову Мойсея; і поздихали жаби по домах, по дворах і по полях.
10Загрібали їх величезними купами, аж земля від них засмерділась.
11Але як тільки побачив фараон, що полегшало, то закам’яніло його серце, і не слухався Мойсея і Арона, як і перед сказав Господь.
12Господь казав Мойсеєві: Скажи Аронові, щоб підніс свою палицю та вдарив порох землі, і зробиться він комарями по всій землі Єгипетській.
13Так і вчинили вони. І простяг Арон руку свою з палицею і вдарив порох землі, і налетіла комашня на людей і на худобу; увесь порох землі взявся комарями по всій землі Єгипетській.
14Чаклуни намагалися зробити те саме, вивести своїми чарами комарів, та не змогли. І насіли комарі на людей і на худобу.
15Тоді чаклуни промовили до фараона: Це перст-палець Божий. Та закам’яніло серце фараона і не послухав їх, як і передсказав був Господь.
16Сказав Господь Мойсеєві: Встань рано вранці і стань перед фараоном саме тоді, як він виходитиме на воду, і промов до нього: Ось що каже Господь: Відпусти народ мій, щоб послужив мені в пустині.
17Бо як не схочеш відпустити народ мій, то я пошлю на тебе, на твоїх слуг, на твій народ і на твої палати песі мухи. І доми єгиптян, а навіть земля, на якій живете, будуть повні мух.
18Я зроблю того дня виняток для Гошен-землі, де живе мій народ, і там не буде мух, щоб зрозумів ти, що я Господь серед землі.
19Я встановлю різницю між моїм народом і твоїм народом; завтра буде цей знак.
20Так і зробив Господь. І налетіли мухи великими роями у фараонові палати і в будинки слуг його; і в цілу Єгипетську землю; і тяжко потерпіла земля від мух.
21Покликав фараон Мойсея та Арона й каже: Ідіть, принесіть жертву Богу вашому в землі цій.
22А Мойсей відповів: Не годиться так робити; бо ми маємо приносити Господу, Богу нашому, жертви, що ними гидують єгиптяни; як же ми могли б принести у них перед очима мерзотні для них жертви? Вони вкаменували б нас.
23За три дні ходи маємо піти в пустиню, щоб принести жертву Господу, Богу нашому, як він велів нам.
24Відповів фараон: Я відпущу вас принести жертву Господеві, Богу вашому, в пустині; тільки, глядіть, не віддаляйтесь. Та помоліться за мене.
25І сказав Мойсей: Оце я йду від тебе і помолюсь до Господа. Завтра вранці мухи зникнуть від фараона, від його слуг і від його народу; та нехай фараон не глузує собі більше, не відпускаючи народу принести жертву Господеві.
26Вийшов Мойсей від фараона й помолився Господеві.
27Зробив Господь по слову Мойсея, і щезли мухи від фараона, і від слуг його, і від народу його: не зосталось ні однієї.
28Та серце фараона затвердло й цього разу, і не відпустив народу.

9. П’ята кара: мор 1-7; шоста кара: чиряки 8-12; сьома кара: град 13-35

1Сказав Господь Мойсеєві: Піди до фараона і скажи йому: Так говорить Господь, Бог євреїв: Відпусти народ мій, щоб послужив мені;
2бо, як не схочеш відпустити людей моїх і далі задержуватимеш їх,
3то рука Господня вдарить вельми тяжким мором на твою скотину на полях, на коней, на ослів, на верблюдів, на волів і на овець.
4Та Господь розрізнить ізраїльський скот від скоту єгипетського: зо всього, що належить синам Ізраїля, ніщо не згине.
5І призначив Господь реченець, кажучи: Узавтра Господь виконає на землі це слово.
6Другого дня Господь сповнив слово, й згинув увесь єгипетський скот; між скотом же синів Ізраїля не впало ні одне.
7Послав фараон (довідатись), та ось між скотом синів Ізраїля не впало ані однісіньке. Та закам’яніло серце фараона і не відпустив людей.
8Господь сказав Мойсеєві й Аронові: Понабирайте собі повні жмені сажі з печі, й нехай Мойсей сипле нею перед фараоном проти неба.
9І вона стане тонким пилом по всій землі Єгипетській, і по всій землі Єгипетській на людях і на скотині понариває чиряки, що зопукляться гноїстими пухирями.
10Набравши сажі з печі, стали вони перед фараоном, і сипнув нею Мойсей проти неба, і понаривали чиряки на людях і скоті та прорвались гнійними пухирями.
11Чаклуни ж не могли з’явитись перед Мойсеем через чиряки; бо обкинуло чиряками і чаклунів і всіх єгиптян.
12І закам’янив Господь серце у фараона, і він не послухав їх, як і передсказав був Господь Мойсеєві.
13Господь сказав Мойсеєві: Встань рано-вранці та й ставсь перед фараоном і скажи йому: Так каже Господь, Бог євреїв: Відпусти народ мій, щоб послужив мені.
14Бо цього разу пошлю всі мої кари на тебе, на слуг твоїх і на народ твій, щоб ти пізнав, що нема нікого, як я, на всій землі.
15Бо вже тепер простягти б тільки руку мою, щоб вдарити тебе й народ твій мором, так і щез би ти з землі.
16Та тільки на те й пощадив я тебе, щоб показати тобі потугу мою, і щоб ім’я моє проповідувано по всій землі.
17Чи ж іще виноситимешся над моїм народом і не відпустиш його?
18Ось узавтра в цю пору я спущу страшний град, якого ще в Єгипті не було з того дня, як він постав, аж посьогодні.
19Тож скоренько пошли захистити твій скот і все, що в тебе в полі; бо на всяку людину та скотину, що знайдеться на дворі й не повернеться до дому, вдарить град, і воно погибне.
20Хто зо слуг фараонових злякався слова Господнього, той звелів своїм рабам утікати зо скотом під піддашшя.
21А хто не взяв собі до серця слова Господнього, той лишив рабів своїх і скот на полі.
22Господь сказав Мойсеєві: Простягни руку свою до неба, і нехай гряне град по всій землі Єгипетській, і на людей і на скот, і на всяку польову рослину в Єгипетській землі.
23Простяг Мойсей палицю свою до неба, і спустив Господь громи та град, і впав огонь на землю, і сипав Господь градом по землі Єгипетській.
24І вдарив град з блискавицями такий страшенний, що не було такого в цілім Єгипті з того часу, як люди замешкали в ньому.
25І побив град по всій землі Єгипетській усе, що було в полі, людину й скотину, і всю польову рослинність побив град, і всі дерева на полях град потрощив.
26Тільки в Гошен-землі, де проживали сини Ізраїля, не було граду.
27І послав фараон по Мойсея та Арона і промовив до них: Цим разом я згрішив; Господь правий, я ж і народ мій винні.
28Моліться до Господа; досить уже тієї страшної громовиці й градобою, я відпущу вас, не мусите вже довше зоставатись.
29І відказав йому Мойсей: Як тільки вийду з міста, здійму руки мої до Господа, і вщухне громовиця, і град перестане бити, щоб ти зрозумів, що Господня є земля.
30Та знаю, що ні ти, ні слуги двірські твої, не боїтесь ще Господа Бога.
31Льон і ячмінь були побиті, бо ячмінь колосився, а льон був у цвіті.
32Пшениця ж і жито не були побиті, бо ще не посходили.
33Вийшов Мойсей від фараона з міста й зняв руки свої до Господа; і вщухли громи та градобій, і дощова злива над землею.
34Як же побачив фараон, що перестали і злива, і град, і громи, взяв і далі грішити, і закаменив своє серце, він і слуги його.
35І стало твердим серце у фараона, і не відпустив він синів Ізраїля, як і був передсказав Господь Мойсеєві.

10. Восьма кара: сарана 1-20; дев’ята кара: тьма 21-29

1Господь сказав Мойсеєві: Піди до фараона; я бо закаменив серце його і його слуг, щоб виконати оці мої знаки посеред них,
2щоб ти оповів це синам і внукам твоїм, що я зробив з єгиптянами і які знаки створив посеред них, щоб ви знали, що я – Господь.
3Прийшли Мойсей та Арон до фараона та й промовили до нього: Так говорить Господь, Бог євреїв: Доки відмовлятимешся покоритися мені? Відпусти мій народ, щоб послужив мені;
4бо як не схочеш відпустити народу мого, то ось завтра наведу я сарану на край твій.
5І вкриє вона лице землі так, що землі не стане видко, і поїсть останок того, що заціліло у вас ще від граду, та огризе всяке дерево, що росте на ваших полях.
6Вона наповнить будинки твої, і будинки усіх слуг твоїх, і будинки всіх єгиптян; такого ще не бачили ні батьки, ні предки твої з того часу, як вони зайняли цю землю й по цей день. Та й обернувшись він вийшов від фараона.
7І промовили слуги фараона до нього: Докіль цей наворожуватиме на нас нещастя? Відпусти геть цих людей послужити Господеві, Богу їх. Чи й досі ти не помітив, що Єгипет погибає?
8І завернули Мойсея та Арона до фараона, а він каже їм: Ідіть, принесіть службу Господеві, Богу вашому. А хто ж це хоче йти?
9Відповів Мойсей: З юнаками та старими нашими підемо, з синами і дочками нашими, з вівцями й волами нашими підемо; бо то свято Господнє для нас.
10І сказав до них: Нехай Господь буде так з вами, якщо я відпущу вас і приналежне вам! Глядіть, бо щось лихе ви замишляєте собі.
11Ні! Не бути цьому! Ідіть собі ви, чоловіки, та й послужіть Господеві, цього ж бо якраз самі домагаєтесь. Та й вигнали їх з-перед фараона.
12Сказав Господь Мойсеєві: Простягни руку твою над Єгипетською землею, і налетить сарана на Єгипетську землю й пожере всю траву в краю, усе те, що заціліло від граду.
13І простяг Мойсей палицю свою над Єгипетською землею. Господь же навів на країну східній вітер увесь той день і всю ніч; а надранком нагнав східній вітер сарану,
14що налетіла на всю землю Єгипетську; вона спустилася скрізь у Єгипті тьмою тьменною. Ніколи раніше не було такої сарани, та й потім ніколи не буде.
15І вкрила лице всієї землі, аж земля почорніла; і пожерла вона всю зелень польову і плоди дерев, що заціліли; не зосталось нічогісінько зеленого на дереві, ані на кущі в полі по всій Єгипетській землі.
16Метнувсь фараон покликати Мойсея та Арона та й сказав: Згрішив я перед Господом, Богом вашим, та й перед вами.
17І оце, благаю, простіть мені ще цей раз мій гріх і помоліться Господу, Богу вашому, щоб відвернув від мене тільки оцю смерть.
18То і вийшов Мойсей від фараона та й став молитись Господеві.
19І навів Господь вітер західній, такий сильний, що зняв сарану вгору та кинув у Червоне море; не зосталось ні однісінької в цілім краю Єгипетськім.
20Та Господь окаменив серце фараонове, і не відпустив він синів Ізраїля.
21Господь сказав Мойсеєві: Простягни руку твою до неба, і постане так густа темрява над Єгипетською землею, що її можна б дотикатися.
22Простяг Мойсей руку свою до неба, і постала густа темрява по всій Єгипетській землі аж на три дні.
23І не бачив один одного, і ніхто не міг рухнутися з місця свого протягом трьох днів; в оселях же синів Ізраїля було світло.
24Тоді прикликав фараон Мойсея та й каже: Ідіть служити Господеві, тільки отари та череди ваші нехай зостануться, челядь же ваша нехай (теж) іде з вами.
25Сказав Мойсей: Ти сам мусиш дати нам у руки жертви й приноси, щоб ми могли принести їх Господеві, Богу нашому.
26Наша скотина теж піде з нами, не залишиться ні копита; бо з неї братимемо на службу Господеві, Богу нашому; бо ми й самі не знаємо, чим служитимемо Господеві, аж покіль не прийдемо туди.
27Але закаменив Господь серце фараонове, і не схотів він відпустити їх.
28І сказав йому фараон: Геть від мене! Та бережись, щоб не з’являвсь більш передо мною, бо того дня, коли побачиш моє лице, смерть тобі!
29Мойсей відповів: Правду сказав ти: вже не бачитиму лиця твого.

11. Загроза десятої кари 1-10

1Господь сказав Мойсеєві: Ще одну тільки кару наведу на фараона й на Єгипет. А тоді вже він відпустить вас звідси; не лише відпустить вас усіх, але навіть прожене вас силою звідсіль.
2Тож накажи людям, щоб кожен чоловік від сусіда свого і кожна жінка від сусідки своєї визичили собі посуд срібний і посуд золотий.
3Господь же дав народові ласку в очах єгиптян. Та й Мойсей самий був людина визначна в Єгипетській землі, в повазі у фараона та в народі.
4І сказав Мойсей: Так говорить Господь: Опівночі я пройду почерез Єгипет,
5і помре всякий первісток у землі Єгипетській, від первенця фараона, що сидить на троні, аж до первенця рабині за жорнами, і всяке первородне у скотини.
6І буде ридання велике по всій землі Єгипетській, якого не було ще ніколи і не буде.
7Ні на одного ж із синів Ізраїля ні собака не гавкне, ні на людину, ні на скотину, щоб знали ви, що Господь кладе різницю між єгиптянами і між синами Ізраїля.
8І прийдуть усі ці твої слуги до мене, та й впадуть ниць передо мною, кажучи: Виходь ти сам і всі люди, що при тобі. І тоді я вийду. Та й вийшов від фараона, палаючи гнівом.
9І сказав Господь Мойсеєві: Не слухає вас фараон, щоб я намножив більше чудес у землі Єгипетській.
10Мойсей же та Арон зробили всі ті чудеса перед фараоном, та закаменив Господь серце фараонове, і не відпустив синів Ізраїля з землі своєї.

12. Закон про пасху 1-14; про опрісноки 15-28; смерть первенців 29-33; вихід з Єгипту 34-42; пасха чужинців 43-51

1І наказав Господь Мойсеєві та Аронові в землі Єгипетській:
2Місяць цей нехай буде вам початком місяців, перший нехай буде він вам між місяцями року.
3Промовте до всієї ізраїльської громади так: Десятого дня цього місяця візьміть собі кожен для своєї сім’ї ягня: одне на хату.
4Коли ж сім’я буде замала на (ціле) ягня, нехай разом з найближчим у межу сусідом візьме ягня по лічбі душ; розрахуйте, щоб ягняти було досить для кожного, хто скільки зможе з’їсти.
5Ягня ж нехай вам буде без вади, самчик, одноліток; можете взяти його з баранців або з козенят.
6І держатимете його до чотирнадцятого дня цього місяця, і тоді нехай уся громада синів Ізраїля разом заріже його надвечір.
7І нехай візьмуть крови й помажуть нею одвірки і наддвірок у домах, де їстимуть його.
8Нехай їдять м’ясо тієї самої ночі; спеченим на вогні нехай їдять його, з опрісноками та з гіркими зелами.
9Не їжте ніякої сировини, ні звареного в воді, а тільки жарене на вогні, і з головою його і з ногами та з нутрощами.
10І не зоставлятимете нічого до ранку; що ж з нього зосталось би до ранку, спалите на вогні.
11А їстимете його ось так: стегна ваші попідперізувані, обув’я ваше на ногах ваших, і костури ваші в руках у вас; і їстимете похапки: пасха то Господня.
12Тієї ночі перейду по землі Єгипетській і уб’ю всякого первенця в землі Єгипетській, від людини до скотини, і над усіми богами єгипетськими вчиню суд; я – Господь.
13Кров буде вам знаком по домах, де будете, і як побачу кров, мину вас, і не впаде на вас ніяка смертна язва, як каратиму Єгипетську землю.
14І стане вам цей день на спомин, і ви святкуватимете його як свято Господнє; як установу вічну для всіх ваших родів святкуватимете його.
15Сім днів їстимете опрісноки; вже першого дня повиносите геть закваску із хат ваших; бо кожен, хто, від першого дня до сьомого, їстиме квашений хліб, той викоріниться з-поміж Ізраїля.
16Першого дня відбудуться в вас святі збори, і сьомого дня будуть святі сходини. Нічого в ті дні не робитимете; тільки що треба з’їсти кожному, те одне можете зготувати.
17Додержуйтесь приписів опрісноків, бо в той день виведу я полки ваші з землі Єгипетської; тим і шануватимете цей день із роду в рід як установу вічну.
18З вечора чотирнадцятого дня першого місяця їстимете опрісноки до вечора двадцять першого дня цього місяця.
19Сім днів щоб не було розчину по домах ваших у вас: бо хто їстиме квашене, той буде викорінений з громади Ізраїля, чи він чужинець, чи тубілець.
20Нічого квашеного не їжте; по всіх ваших оселях їжте опрісноки.
21Скликав тоді Мойсей всіх старших Ізраїля, і промовив до них: Ідіть, і підшукайте собі ягня для родин ваших і заколіть пасху.
22І візьміть по в’язаночці іссопу, і вмочіть у кров, що в мисці, та й доторкніться наддвірку і обох одвірків кров’ю з миски; і ніхто з вас нехай не виходить за хатні двері до ранку.
23Ходитиме Господь побивати єгиптян, і побачить кров на наддвірку та одвірках, то мине ці двері і не попустить губителеві ввійти в ваші хати, щоб побивати вас.
24Ви берегтимете цей наказ як віковічну установу для вас і для дітей ваших.
25А як увійдете в землю, що Господь дасть вам, як і обіцяв, то будете триматися цього обряду.
26Якби ж часом ваші діти вас спитали: Що це за обряд у вас?
27То ви відповісте: Це жертва пасхальна в честь Господа, що пройшов мимо хат синів Ізраїля в Єгипті, як побивав єгиптян, щадивши хати наші. І похилили голови люди й припали лицем до землі.
28Пішли сини Ізраїля й вчинили, як повелів Господь Мойсеєві та Аронові, так і вчинили.
29Опівночі повбивав Господь усіх первенців у Єгипетській землі, від первенця фараонового, престолонаслідника, до первенця полоненого в тюрмі, та всіх первістків скоту.
30Тоді ж схопився фараон уночі, і всі слуги його, і всі єгиптяни; і настало ридання в Єгипті; бо не було хати, де не було б мерця.
31Вночі таки покликав фараон Мойсея й Арона та й каже: Вставайте, забирайтеся з-поміж людей моїх, ви самі й сини Ізраїля. Ідіть і служіть Господеві, як ви домагались.
32Теж і вівці ваші і товар ваш забирайте, як ви бажали; ідіть геть та й мене благословіть.
33Та й єгиптяни натискали на людей, бажаючи щоскоріш випровадити їх з краю; бо, мовляли, всі ми пропадемо.
34Позабирали люди тісто своє ще не вкисле, і діжі, загорнені в одежу, несли на плечах.
35Вчинили сини Ізраїля по слову Мойсея, і визичили в єгиптян посуд срібний та посуд золотий і одіж.
36І дав Господь ласку людям в очах єгиптян, що йшли їм наввипередки; і так обібрали вони єгиптян.
37І рушили сини Ізраїля в дорогу від Рамсесу до Суккот, яких шістсот тисяч чоловіків піхотинців, крім їхніх сімей.
38І мішаного народу сила знялось із ними, і вівці й худоба, дуже велика отара.
39З тіста, що взяли з Єгипту, понапікали вони тоненьких опрісноків; бо тісто ще не було вкисло; їх бо виганяли з Єгипту, то вони не могли гаятись та й навіть не приготували собі припасів на дорогу.
40Проживали ж сини Ізраїля в Єгипті років чотириста тридцять.
41І по чотириста тридцятьох роках, цього самого дня, усі полчища Господні вийшли з Єгипту.
42Ніччю чування була та ніч для Господа, щоб вивести їх із землі Єгипетської. Тому ніч це Господня, щоб чували в ній на честь Господа сини Ізраїля з роду в рід.
43Господь сказав Мойсеєві і Аронові: Ось пасхальна установа: нехай ніякий чужинець не їсть пасхи.
44Всякий же раб, куплений грошовою ціною, як обріжеш його, тоді може її їсти.
45Приходько й наймит щоб її не їли.
46В одній хаті їстимуть (її); нічого з м’яса не виносити поза дім, ані кісточки не переломите в ньому.
47Уся громада ізраїльська має святкувати пасху.
48А якби хто чужий, пробуваючи в тебе, захотів святкувати пасху Господню, нехай обріжуть усю його мужеську стать, і тоді нехай приходить і святкує, як і тубілець. Ніхто необрізаний не сміє її їсти.
49Закон один щоб у вас був і тубільцеві і чужинцеві, що перебуває серед вас.
50Усі сини Ізраїля вчинили як повелів Господь Мойсеєві та Аронові, так і виконали це.
51Отож того самого дня вивів Господь синів Ізраїля з землі Єгипетської за полками.

13. Посвячення первенців Господеві 1-16; по дорозі до Червоного моря 17-22

1І промовив Господь до Мойсея, кажучи:
2Посвяти мені всіх первенців; усе, що між синами Ізраїля вперше розкриває матірню утробу, в людини і в скотини, воно моє.
3І промовив Мойсей до людей: Пам’ятайте на той день, коли ви вийшли з Єгипту, з дому неволі; бо могутньою рукою вивів вас Господь звідти; тож не їжте нічого квашеного.
4Сьогодні, в місяці Авів, ви виходите.
5І коли введе тебе Господь у землю Ханаанську, Хеттитську, Аморійську, Хіввійську й Євусійську, яку поклявсь твоїм батькам тобі віддати, в землю, що тече молоком та медом, заховуватимеш у цьому місяці такий обряд:
6сім днів їстимеш опрісноки, а сьомого дня свято в честь Господа.
7Сім днів їстимеш опрісноки, і нічого квашеного, щоб і не видко було в тебе; дріжджів щоб не видно було в тебе по всій твоїй країні.
8І поясниш синові твоєму у той день, кажучи: Це за те, що Господь учинив мені, коли я виходив з Єгипту.
9Нехай це буде знаком на руці твоїй і пам’яткою між очима в тебе, щоб закон Господній був в устах твоїх: могутньою бо рукою вивів тебе Господь з Єгипту.
10Ти допильнуєш цієї установи в свою пору з року в рік.
11А як приведе тебе Господь у землю Ханаанську, як то клявся тобі й батькам твоїм, та й дасть її тобі,
12відділиш усе, що вперше виходить із матірнього лона, Господеві; з усіх первістків твого скоту самці будуть Господеві.
13Всяке осля-первісток викупиш ягням: коли ж не викупиш, скрутиш йому шию. Всякого людського первенця з-поміж синів твоїх маєш викупити.
14І як спитає тебе син твій узавтра: Що воно таке? – скажеш йому: Могутньою рукою вивів нас Господь з Єгипту, з дому неволі.
15А тому, що фараон уперся не відпустити нас, Господь побив усіх первенців у землі Єгипетській, від первенця людини до первістка скотини; тим і приношу в жертву Господеві всіх первістків самчиків, а всіх первенців із моїх синів викуповую.
16Нехай це буде знаком на руці твоїй, і печаттю між очима твоїми; могутньою бо рукою вивів нас Господь з Єгипту.
17Як відпустив фараон людей, Бог не повів їх по дорозі до землі Филистимлянської, хоч вона і ближча; бо, сказав собі Бог, народ розкається, як прийдеться йому воювати, та й захоче повернутися в Єгипет.
18І звернув Бог народ на шлях у червономорську пустиню. Отож добре вистроєні вийшли сини Ізраїля з Єгипетської землі.
19Забрав Мойсей і Йосифові кості з собою, бо клятвою такою заприсяг він синів Ізраїля: Коли Бог колись помилує вас, то винесіть із собою кості мої звідси.
20І вирушили вони з Суккота та й отаборились в Етамі, уз край пустині.
21Господь же йшов перед ними вдень хмаровим стовпом, щоб проводжати їх у дорозі, а вночі вогненним стовпом, щоб їм присвічувати; так що вони могли йти і вдень і вночі.
22І не зникав хмаровий стовп задня, і стовп вогненний уночі перед народом.

14. Перед Ваал-Цефоном 1-4; початок погоні 5-9; сила Господня 10-14; перехід через море 15-25; загибель єгиптян 26-31

1І заговорив Господь до Мойсея, кажучи:
2Промов до синів Ізраїля, щоб завернули та отаборились перед Пігахіротом, між Мігдолом і морем, перед Ваал-Цефоном; навпроти нього, край моря, отаборитесь.
3І подумав фараон про синів Ізраїля: Заблукались у краю, пустиня затиснула їх у собі.
4Я ж закаменю серце в фараона, щоб ганявся за ними; і прославлюсь на фараоні і на всьому його війську, і зрозуміють єгиптяни, що я – Господь. Так і вчинили.
5І сповіщено царя єгипетського, що народ утік; тоді обернулося серце фараона та його слуг проти народу, і вони сказали: І що ж ми наробили, що випустили Ізраїля з нашого підданства?
6І повелів запрягти свою колісницю, і взяв з собою своїх людей;
7зібрав також шістсот колісниць добірних та всі інші колісниці єгипетські, і бійців до кожної.
8Господь же закаменив серце в фараона, царя єгипетського, і погнався він за синами Ізраїля, що походували під рукою високою.
9Єгиптяни ж погналися за ними і наздогнали їх фараонові коні, колісниці, комонники та військо, як таборували при морі, коло Пігахіроту, напроти Ваал-Цефону.
10І як наблизився фараон, підвели сини Ізраїля очі, аж ось єгиптяни женуться за ними; і злякалися сини Ізраїля вельми та й заголосили до Господа.
11Та й кажуть до Мойсея: Хіба тим то, що немає в Єгипті кладовищ, ти позабирав нас умирати в пустині? Що ж це ти накоїв нам, що вивів нас із Єгипту?
12Хіба ми тобі цього не казали ще в Єгипті: Дай нам спокій! Ми будемо єгиптянам служити; бо ж краще нам бути в неволі, ніж гинути в пустині.
13Відповів же Мойсей народові: Не бійтеся! Стійте на місці, то побачите, що зробить Господь, щоб вас сьогодні спасти. Бо тих єгиптян, що їх бачите сьогодні, не побачите більш вовіки!
14Господь бо воюватиме за вас, ви ж будьте спокійні.
15І сказав Господь Мойсеєві: Чого голосиш до мене? Вели синам Ізраїля, нехай вирушають.
16Ти ж підійми твою палицю та простягни твою руку над морем і розділи його, і нехай сини Ізраїля сушею пройдуть через середину моря.
17Ось я закаменю серце єгиптян, і вони підуть за вами слідом, і тоді покажу на фараоні і на всім його війську, на колісницях і на вершниках його, мою славу.
18І взнають єгиптяни, що я – Господь, як покажу на фараоні, на колісницях і на вершниках його мою силу.
19І повернувся тоді ангел Божий, що йшов поперед табору Ізраїля, та й спинився позад них; і стовп хмаровий, що йшов перед ними, спинився позад них.
20Він спинився поміж єгипетським табором та ізраїльським табором; і була хмара темрявою для одного табору і світилом для другого. І не наближався один табір до другого всю ніч.
21І простяг Мойсей руку над морем, і відганяв Господь море всю ніч сильним східнім вітром, і зробив море сухим, і води розділились;
22і сини Ізраїля ввійшли і йшли серединою моря по суші; вода була для них стіною праворуч і ліворуч.
23Єгиптяни погнались, і рушили слідом за ними всі фараонові коні, колісниці і вершники в середину моря.
24В ранішню сторожу глянув Господь із вогненного та хмарового стовпа на єгипетський табір та й стривожив його;
25позагальмовував колеса їхніх колісниць, так, що ці з трудом просувались наперед. І закричали єгиптяни: Спасаймось перед Ізраїлем, бо Господь воює за нього проти єгиптян.
26Тоді Господь сказав Мойсеєві: Простягни руку над морем, і нехай води хлинуть назад, на їхні колісниці і на їхніх вершників.
27І простяг Мойсей руку над морем, і на світанку воно повернулося знову на своє звичайне місце; єгиптяни ж, утікаючи, йшли йому назустріч. Отак то кинув Господь єгиптян у середину моря.
28Злились води знов докупи та й затопили колісниці, вершників та все фараонове військо, що ввійшло було за ними в море; ані один із них не зостався.
29Сини ж Ізраїля йшли по суші, посеред моря, і води для них стояли, як стіна, праворуч і ліворуч.
30Отак вирятував Господь у той день Ізраїля з руки єгипетської, і побачив Ізраїль єгиптян мертвими на березі моря.
31І як побачив Ізраїль, з якою потугою Господь побив єгиптян, став народ боятися Господа та й повірив Господеві й слузі його Мойсеєві.

15. Пісня Мойсея 1-19; пісня Марії 20-21; гіркі води 22-27

1Тоді Мойсей і сини Ізраїля заспівали Господеві ось яку пісню: Заспіваю Господеві, славно бо прославився; коня і вершника скинув у море.
2Сила і міць моя – Господь, він став мені рятунком. Він мій Бог, і я його прославлю, Бог батька мого, і я вихвалятиму його.
3Господь – муж войовник, Господь – ім’я йому.
4Полки і колісниці фараона вкинув у море, виквіт вождів його втопивсь у Червонім морі.
5Безодні їх покрили, пішли на дно неначе камінь.
6Твоя правиця, Господи, прославилась у силі, твоя правиця розгромила ворога.
7Ти величчю надмірною своєю знищив супротивників. Послав ти гнів твій, що, мов стебло, пожер їх.
8Від подиху ярости твоєї збились у купу води, і стали валом хвилі, згусла хуртовина на дні моря.
9Ворог сказав: Пущуся за ним, дожену, розділю здобич, насичу жагу свою. Я вийму меч мій, моя рука їх знищить.
10Ти дмухнув вітром, їх укрило море; мов оливо, втонули у водах глибоких.
11Хто, як ти, Господи, між богами, хто, як ти, у святості величній, страшний у славі, що твориш чудеса?
12Ти простягнув правицю, пожерла їх земля. Ти провадив у милості своїй народ, що врятував його.
13Привів його потугою своєю до житла святого твого.
14Почули те народи, затремтіли; жах огорнув мешканців Філістії.
15Тоді зжахнулися едомські дуки, страх охопив князів моавських, ханааняни ж усі поникли духом.
16Страх напав і жах великий, від сильної руки твоєї вони окаменіли, докіль пройшов народ твій, Господи, докіль пройшов народ цей, що ти його собі придбав.
17Ти ввів їх і насадив на власній горі своїй; на місці, що зготував, Господи, собі для житла, у святині, що твої руки, Господи, заснували.
18Господь царює назавжди і ввіки.
19Коли фараонові колісниці й вершники ввійшли в море, Господь повернув на них морські води; сини ж Ізраїля пройшли по суші, серед моря.
20Взяла тоді Марія, пророчиця, Аронова сестра, літаври у руку; і вийшло все жіноцтво за нею з бубнами та хороводами.
21І приспівувала їм Марія: Співайте Господеві, славно бо прославився; коня і вершника скинув у море.
22І повелів Мойсей Ізраїлеві вирушати з-над Червоного моря; і двинули вони до Шур-пустині, і йшли три дні пустинею та й не знаходили води.
23Прийшли вони в Меру, та води з Мери не могли пити, бо гірка була; тим і прозвали те місце Мера.
24І нарікали люди на Мойсея, говоривши: Що нам пити?
25А він заголосив до Господа; і вказав йому Господь дерево; вкинув він його у воду, і вода стала солодкою. Там дав він їм закон і суд, там випробував їх.
26І сказав: Коли ти пильно слухатимешся голосу Господа, Бога твого, і чинитимеш те, що йому довподоби, і вважатимеш на його накази, і дотримуватимешся всіх його установ, ані одної з тих недуг, що я навів був на Єгипет, не наведу на тебе: я бо Господь, твій цілитель.
27Потім прийшли в Елім, де було дванадцять водних джерел і сімдесят пальм. І отаборились там над водою.

16. Нарікання народу 1-8; наліт перепелиць та манна 9-21; приписи про суботу й про манну 22-36

1З Еліму рушила вся громада синів Ізраїля й прийшла у Сін-пустиню, що між Елімом та Синаєм, у п’ятнадцятий день другого місяця після їхнього виходу з Єгипетської землі.
2І нарікала вся громада синів Ізраїля на Мойсея та Арона в пустині.
3Говорили до них сини Ізраїля: О, коли б ми були повмирали від руки Господньої в Єгипетській землі, сидівши, було, круг казанів з м’ясом та ївши хліба досхочу! А то вивели ви нас у цю пустиню, щоб голодом поморити всю громаду.
4І сказав Господь Мойсеєві: Ось я дощем посиплю вам хліб із неба, і виходитимуть люди, і збиратимуть щодня денну пайку, щоб випробувати їх, чи ходитимуть за моїм законом, чи ні.
5Шостого ж дня нехай заготують, що принесли, і нехай буде вдвоє більше того, що збирають щодня.
6І промовили Мойсей та Арон до всіх синів Ізраїля: Ввечорі взнаєте, що це Господь вивів вас із землі Єгипетської;
7а вранці побачите славу Господню, бо він почув нарікання ваші на Господа. Ми ж, що ми таке, що нарікаєте на нас?
8Далі Мойсей сказав: Побачите славу Господню, як дасть вам Господь увечері їсти м’яса, а вранці досхочу хліба, бо чув Господь нарікання ваші на нього. Ми ж, Що ми таке? Не на нас нарікання ваші, а на Господа.
9Мойсей сказав Аронові: Промов до всієї громади синів Ізраїля: Виступіть перед Господом, бо він почув ваші нарікання.
10І сталось, як промовляв Арон до всієї громади синів Ізраїля, поглянули вони на пустиню і побачили славу Господню, що явилась у хмарі.
11Тоді Господь заговорив до Мойсея:
12Чув я нарікання синів Ізраїля. Скажи їм таке: Ввечорі їстимете м’ясо, а вранці насититеся досхочу хлібом, і зрозумієте, що я – Господь, Бог ваш.
13І справді ввечері сталось так, що налетіли перепелиці і вкрили табір, а вранці впала роса довкола табору.
14Коли ж роса зникла – ось на пустині зверху щось дрібненьке, крупчасте й тоненьке, мов іней по землі.
15Побачили це сини Ізраїля та питають один одного: Що це таке? Не знали бо, що воно таке. А Мойсей сказав їм: Це хліб, що дав Господь вам на поживу.
16А ось що повеліває вам Господь: Нехай кожен збирає його, скільки йому треба, омер на кожного, по числу душ ваших; кожен із вас нехай візьме для тих, що в нього в наметі.
17Так і зробили сини Ізраїля та й назбирали, хто багато, а хто мало.
18А як міряли омером, то ані той, хто назбирав багато, не мав лишнє, ані тому, хто назбирав мало, не бракувало; кожен, скільки на прохарчування кому було треба, зібрав.
19І сказав до них Мойсей: Нехай ніхто не зоставляє з того щось до ранку.
20Та не послухали вони Мойсея, і декотрі позоставляли дещо з того до ранку; і завелись у ньому хроби, і засмерділось; тож Мойсей розсердився на них.
21Збирали вони його кожного ранку, кожен скільки на їжу кому було треба, а як припікало сонце, воно тануло.
22Шостого ж дня вони назбирали манни вдвоє, по два омери на кожного. Прийшли всі видатні в громаді та й оповіли про це Мойсеєві;
23а він сказав їм: Це й є те, що повелів Господь: завтра спочинок, свята субота в честь Господа; що маєте пекти, печіть, і що варити, варіть; усе ж що лишиться, сховайте про запас до завтрішнього ранку.
24Зоставили вони те до ранку, як повелів Мойсей, і не засмерділось воно, і не позаводились у ньому хроби.
25Тоді сказав Мойсей: Їжте його сьогодні, бо сьогодні субота на честь Господа; сьогодні не знайдете нічого в полі.
26Шість днів збирайте; сьомого ж дня, в суботу, його не буде.
27І повиходили деякі з народу і сьомого дня збирати, та не знайшли нічого.
28Тоді Господь сказав Мойсеєві: Докіль будете відмовлятися пильнувати заповідей моїх та закону мого?
29Дивітесь: Господь дав вам у суботу відпочинок, тим то дає вам шостого дня на два дні хліба. Кожен нехай сидить на своєму місці; ніхто нехай не виходить у сьомий день поза свою оселю.
30Отже, народ відпочивав сьомого дня.
31І назвали сини Ізраїля це манна; була вона схожа на коріяндрове сім’я, біла, а смак її, як у медівника.
32І сказав Мойсей: Ось що заповідав Господь: Наповніть нею омер на схов для нащадків ваших, щоб бачили хліб, що ним годував я вас у пустині, як вивів вас із землі Єгипетської.
33І сказав Мойсей Аронові: Візьми посудину, усип туди повний омер манни та й постав її перед Господом, на схов для ваших потомків.
34Як заповів Господь Мойсеєві, так і поставив Арон манну перед Свідоцтвом (кивотом Завіту) на переховування.
35Сини ж Ізраїля їли манну сорок років, доки не прийшли в заселену землю; їли вони манну, докіль не прийшли до границь Ханаан-землі.
36Омер же – це десята часть ефи.

17. Вода із скелі 1-7; війна з амалекитянами 8-16

1Уся громада синів Ізраїля рушили із Сін-пустині, переходами, за наказом Господнім, і отаборились вони у Рефідимі, де не було питної води людям.
2І став народ сваритися з Мойсеєм, викрикуючи: Дай нам води пити! Мойсей їм каже: Чого лаєтеся зо мною? Навіщо спокушаєте Господа?
3Але народ був там жадібний води, то й нарікав на Мойсея словами: Навіщо оце ти вивів нас із Єгипту, щоб спрагою заморити нас і дітей наших і скот наш?
4Заголосив Мойсей до Господа: Що діяти мені з цими людьми? Ще трохи, і укаменують мене.
5І відповів Господь Мойсеєві: Вийди поперед людей; візьми з собою кілька старшин ізраїльських, і палицю, що нею вдарив по Нілу, візьми в руку, та й іди.
6Ось я стану перед тобою там, на скелі, на Хориві, і коли вдариш ти по скелі, вода зрине з неї, і люди питимуть. Так і зробив Мойсей на очах старшин Ізраїля.
7І назвав те місце: Масса і Меріва, через сварку синів Ізраїля і тому, що спокушали Господа словами: Чи є Господь між нами, чи нема?
8Та ось надійшов Амалек і задер бій з Ізраїлем у Рефідимі.
9Сказав Мойсей до Ісуса: Вибери собі людей та вийди вранці в бій з Амалеком; я ж стану на вершині горбка з жезлом Божим у руці.
10Зробив Ісус так, як повелів йому Мойсей, і почав битися з Амалеком. А Мойсей, Арон та Хур вийшли на вершину горба.
11І сталось: як піднімав руки Мойсей, то брав гору Ізраїль, а як опускав, брав гору Амалек.
12Коли ж руки Мойсея обважніли, взяли камінь та й підклали йому, і він сів на ньому; Арон же і Хур підтримували йому руки, один з одного боку, другий з другого. Так руки його витримали твердо до заходу сонця.
13І розгромив Ісус Амалека й його людей вістрям меча.
14Тоді сказав Господь Мойсеєві: Запиши це на спомин у книгу і вклади Ісусові в серце, що я зітру пам’ять Амалека з-під небес.
15І спорудив Мойсей жертовник і дав йому ім’я: Ягве-Ніссі.
16Сказав бо: Тим, що рука знялася проти Господнього трону, війна Господня проти Амалека з роду в рід.

18. Їтро в Мойсея 1-12; Їтро – дорадник Мойсея 13-27

1Довідався Їтро, мідіянський священик, тесть Мойсея, про все, що сподіяв Бог Мойсеєві та Ізраїлеві, своєму народові, як Господь вивів Ізраїля з Єгипту.
2І взяв Їтро, тесть Мойсея, Ціпору, Мойсееву жінку, після того, як був її відіслав,
3з обома її синами. Першому на ім’я Гершом, мовляв, приходень я у чужій землі,
4а другому ім’я Еліезер, Бог бо отця мого, мозляв, поміч моя й вирятував мене від меча фараонового.
5Прийшов ото Їтро, тесть Мойсея, і сини його і жінка його до Мойсея в пустиню, де він стояв табором, під горою Божою;
6і переказав до Мойсея: Я, тесть твій Їтро, приходжу до тебе і жінка твоя й обидва сини твої з нею.
7І вийшов Мойсей назустріч тестю своєму, вклонивсь йому низько, поцілував його, і, привітавши один одного, ввійшли вони в намет.
8І оповів Мойсей тестеві своєму про все, що сподіяв Господь фараонові та єгиптянам заради Ізраїля, про всі біди, що спіткали їх у дорозі, і як вирятував їх Господь.
9Радий був Їтро тим усім добром, що Господь зробив Ізраїлеві, що визволив його з руки єгиптян,
10та й каже: Благословен Господь, що визволив вас із руки єгипетської та з фараонової руки, що визволив народ з єгипетської неволі.
11Тепер я знаю, що Явге більший від усіх богів, бо (визволив від тих, які) ним гордували.
12І приніс Їтро, тесть Мойсея, всепалення і жертву Богові; прийшов же й Арон і всі старшини Ізраїля, щоб спільно з тестем Мойсея їсти перед Богом.
13На другий день сів Мойсей судити людей, що стояли довкруги нього зранку до вечора.
14Побачив тесть Мойсея все, що він чинив з людьми, та й каже: Що це ти таке виробляєш з людьми? Чому судиш сам, а всі люди стоять коло тебе зранку до вечора?
15І каже Мойсей тестеві своєму: Бо люди приходять до мене шукати поради в Бога.
16Коли зайде в них якийсь спір, приходять до мене, і я розсуджую між сторонами й з’ясовую їм установи й закони Божі.
17На те відповів Мойсеїв тесть: Не гаразд робиш.
18Знесилишся докраю сам і люди навколо тебе: бо занадто тяжка це для тебе праця, і несила справитись з нею тобі одному.
19Ось лише послухайся мене; пораджу я тобі, і Бог буде з тобою. Будь ти сам за людей перед Богом та й появлятимеш справи до Бога.
20Ти навчатимеш їх рішень і закону, вказуватимеш шлях, що ним повинні йти, і діла, що їх чинити мусять.
21Але вибери з-між усього народу людей здатних, богобоязних, людей надійних, некористолюбних, та й постав їх над ними тисяцькими, соцькими, півсоцькими та десяцькими,
22і нехай судять народ повсякчас. Лише і кожну велику справу нехай спрямовують до тебе, усі ж малі справи нехай судять самі. Так зробиш собі легшим тягар, бо вони нестимуть його разом з тобою.
23Якщо ти так зробиш, і повелить це тобі Бог, сам устоїш і весь цей люд могтиме ладнати свої справи на місцях.
24Послухався Мойсей ради тестя свого і зробив усе, як той пораяв.
25Вибрав він з усього Ізраїля людей здатних і поставив їх головами над людьми: тисяцькими, соцькими, півсоцькими й десяцькими.
26І стали вони судити народ у всяких випадках; до Мойсея спрямовували справи важчі, а всякі дрібніші справи вирішували самі.
27Нарешті відпровадив Мойсей свого тестя, та й пішов він собі у свій край.

19. Прихід у Синайську пустиню 1-15; об’явлення Боже 16-25

1Третього місяця по виході з Єгипетської землі, того ж самого дня, сини Ізраїля прибули в Синай-пустиню.
2Рушили вони з Рефідиму і, прибувши в Синай-пустиню, отаборились у пустині. Отаборився там Ізраїль навпроти гори.
3А Мойсей вийшов до Бога. І заговорив Господь голосно з гори до нього: Так скажеш домові Якова, і об’явиш синам Ізраїля:
4Ви бачили самі, що я зробив єгиптянам, як ніс я вас на орліх крилах і привів до себе.
5Тож коли щиро слухатиметеся мого голосу й дотримуватиметеся мого завіту, будете моєю особливою власністю з-поміж усіх народів, бо моя вся земля.
6Ви будете в мене царством священиків, народом святим. Ось і слова, що їх маєш переказати синам Ізраїля.
7Прийшов Мойсей, покликав старійшин народу і виклав перед ними все те, що повелів йому Господь.
8Усі ж люди відповіли одностайно, кажучи: Усе, що сказав Господь, зробимо. І переказав Мойсей слова народу Господеві.
9Господь сказав Мойсеєві: Ось я прийду до тебе в густій хмарі, щоб народ чув, як розмовлятиму з тобою, та щоб вірив тобі довіку. І переповідав Мойсей слова народу Господеві.
10Господь сказав Мойсеєві: Йди до людей та й освячуй їх, сьогодні й завтра; нехай повиперають одежу свою,
11і стануть готові до третього дня, бо третього дня зійде Господь на очах усього народу на Синай-гору.
12Ти окреслиш для людей з усіх боків межі і попередиш: бережіться, виходити на гору, а то й не доторкайтесь її підніжжя. Хто доторкнеться до гори, тому смерть.
13Ніхто нехай не доторкається до неї, бо буде побитий камінням або прошитий стрілою. Чи то людина, чи скотина, – не останеться живим. А як протяжно засурмлять у ріг, тоді зійдуть на гору.
14Спустивсь Мойсей з гори та й освятив людей, і повиперали вони свою одежу.
15Він сказав людям: Будьте готові на третій день; не сходьтеся з жінками.
16Третього дня, як розвиднялося, загриміли громи, спалахнули блискавки, й тяжка хмара нависла над горою, страх могутньо засурмило в ріг, і задрижали всі люди в таборі.
17Вивів Мойсей людей до Бога з табору, і стали вони під горою.
18Гора ж Синай уся димувала від того, що Господь у полумені спустився на неї. І підіймався той дим, мов кіптява з горна, а вся гора стрясалася вельми.
19А трубний звук гучав дедалі голосніш та голосніш; Мойсей говорив, а Бог відрікав йому у громі.
20Господь спустився на Синай-гору, на вершину гори, і покликав Мойсея на верх гори, і піднявсь Мойсей.
21Господь сказав до Мойсея: Спустись, остережи людей, нехай не продираються до Господа, цікаві подивитись, а то багато з них загине.
22Та й священики, що приступають до Господа, нехай освятяться, а то Господь поб’є їх.
23І сказав Мойсей Господеві: Не можуть люди йти на верх Синай-гори; сам бо ти перестеріг нас словами: визначи, мовляв, навколо гори межі та зроби її священною.
24Тоді Господь сказав до нього: Йди наниз та вийди знову, і Арон з тобою; священики ж і люди нехай не рвуться почерез границю, щоб вийти на верх до Господа, а то поб’є їх.
25І зійшов Мойсей до людей та переповів їм це.

20. Заповіді Божі 1-17; страх серед народу 18-21; закон про жертовник 22-26

1Тоді Бог промовив усі ці слова, кажучи:
2Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі.
3Нехай не буде в тебе інших богів крім мене.
4Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах.
5Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидять мене,
6і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять мене і бережуть заповіді мої.
7Не прикликатимеш імени Господа, Бога твого, марно, бо не пустить Господь безкарно того, хто прикликає його ім’я марно.
8Пам’ятай на відпочинковий день, щоб святити його.
9Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє.
10День же сьомий – відпочинок на честь Господа, Бога твого; не робитимеш ніякого діла сам, ані син твій, ані дочка твоя, ані раб твій, ані рабиня твоя; худоба твоя, ані чужинець, що перебуває в твоєму дворі.
11Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його.
12Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі.
13Не вбиватимеш.
14Не чужоложитимеш.
15Не крастимеш.
16Не свідкуватимеш ложно на ближнього твого.
17Не зазіхатимеш на дім ближнього твого; не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані його осла, ані чого-небудь, що належало б ближньому твоєму.
18Коли ж увесь люд спостеріг грохіт грому та блискавки і трубний гомін і гору димучу, затремтів од страху і затримався оддалеки.
19І сказали Мойсеєві: Ти говори до нас, і ми слухатимемо, а Бог нехай до нас не промовляє, а то повмираємо.
20Сказав Мойсей до людей: Не бійтесь; це лише щоб випробувати вас, прийшов Бог, та щоб острах його постійно був з вами, щоб ви не грішили.
21І поставали люди оддалеки, а Мойсей приступив до темної хмари, де був Бог.
22Господь сказав Мойсеєві: Так промовиш до синів Ізраїля: Ви бачили, що з неба я розмовляв з вами.
23Не виробляйте собі поруч мене ні богів срібних, ні богів золотих не робіть собі.
24Жертовник із землі спорудиш мені і приноситимеш на нім усепалення свої, і мирні жертви свої: овець твоїх і волів твоїх. На всяке місце, де я захочу, щоб прославлялось моє ім’я, я прийду до тебе і поблагословлю тебе.
25Коли ж з каменя будуватимеш мені жертовник, не споруджуй з тесаного каменя; бо коли оброблятимеш його різцем твоїм, то й опоганиш його.
26Також не будеш сходити сходами до жертовника мого, щоб не відкрилась перед ним нагота твоя.

продовження

Попередня книга (“Буття”)  Наступна книга (“Левіт”)