Євангелія від Івана

1. Вічне Слово – Син Божий 1-18; свідчення Івана Христителя про Ісуса 19-34; перші Христові апостоли 35-51

1Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог.
2З Богом було воно споконвіку.
3Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього.
4У ньому було життя, і життя було – світло людей.
5І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява.
6Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому – Іван.
7Прийшов він свідком – свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували.
8Не був він світло – був лише, щоб свідчити світло.
9Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ.
10Було у світі, і світ ним виник -і світ не впізнав його.
11Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли.
12Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які а ім’я його вірують;
13які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише – від Бога народилися.
14І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого.
15Свідчить про нього Іван, і проголошує, промовляючи: «Ось той, про кого я говорив: Той, що йде за мною, існував передо мною, був раніше за мене.»
16Від його повноти прийняли всі ми – благодать за благодать.
17Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа.
18Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив.
19Ось Іванове свідчення, коли то юдеї були до нього послали з Єрусалиму єреїв та левітів, спитати його: «Хто ти?»
20А він зізнався, не заперечив; зізнався: «Я – не Христос.»
21То вони спитали його: «Що ж – Ілля ти?» – «Ні», мовив він. «Пророк ти?» – «Ні», відказав він.
22Тоді вони йому: «То хто ж ти такий – щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?»
23Промовив: «Я – голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, – як ото пророк Ісая сказав.»
24Були ж посланці з фарисеїв.
25Отож спитали його, мовивши до нього: «Чого ж бо христиш, коли єси ні Христос, ані Ілля, ані пророк?»
26Іван же їм у відповідь: «Водою я хрищу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте;
27він наступить після мене, а я йому не гідний розв’язати й ремінця сандалі.»
28Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Іван христив.
29Тож наступного дня бачить він Ісуса, що йде до нього, та й каже: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає.
30Це той, що про нього повідав я: За мною наступить муж, сущий передо мною, був бо раніш за мене.
31І не знав я його. Та я на те прийшов, водою христивши, щоб Ізраїлеві об’явлений був він.»
32Тож Іван свідчив, промовляючи: «Бачив я Духа, що, мов той голуб, з неба сходив і перебував над ним.
33І не знав я його, але той, хто послав мене водою христити, сказав був мені: Над ким побачиш Духа, який сходить і над ним перебуває, – той і христить Святим Духом.
34І я бачив і засвідчив: Він – Син Божий.»
35Другого дня знову стояв Іван там, ще й двоє з його учнів.
36Угледівши ж Ісуса, який надходив, – мовив: «Ось Агнець Божий.»
37Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом.
38Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: «Чого шукаєте?» Ті ж йому: «Равві, – що в перекладі означає: Учителю, – де перебуваєш?»
39Відрік він їм: «Ходіть та подивіться.» Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в нього. Було ж близько десятої години.
40Андрій, брат Симона Петра, був одним із тих двох, що, почувши Івана, пішли за ним.
41Зустрів він спершу брата свого Симона й мовив до нього: «Ми знайшли Месію, – що у перекладі означає: Христос.»
42І привів його до Ісуса. Ісус же, глянувши на нього, сказав: «Ти -Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа», – що у перекладі означає: Петро (Скеля).
43Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.»
44А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового.
45Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса Йосифового сина, з Назарету.»
46Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.»
47Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства.»
48Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею.»
49Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїлів.»
50Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, – то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те.»
51І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого.»

2. Перше чудо Ісуса у Кані Галилейській 1-12; Ісус виганяє торгівців з єрусалимського храму 13-25

1Третього ж дня весілля відбувалося в Кані Галилейській, і була там мати Ісусова.
2Отож запрошено на те весілля й Ісуса та його учнів.
3Коли ж не вистачило вина, мати Ісусова й каже до нього: «Вина в них нема.»
4Відрік їй Ісус: «Що мені, жінко, – а й тобі? Таж не прийшла година моя!»
5Але мати його мовила до слуг: «Що лиш скаже вам, – робіть.»
6Було ж там шестеро кам’яних посудин на воду, щоб очищуватися по-юдейському; кожна вміщала дві або три мірки.
7Сказав їм Ісус: «Наповніть посудини водою.» Вони й виповнили їх по вінця.
8А він їм далі каже: «Зачерпніть тепер та й несіть до старости весільного.» Тож понесли.
9Коли ж покуштував староста воду, що на вино обернулась, – а не знав же, звідки воно взялося: слуги лише знали, котрі води зачерпнули були, – то закликав староста молодого
10і до нього мовив:; «Всяк чоловік добре вино спершу подає, а гірше, – як уп’ються. Ти ж приховав добре вино аж он по сю пору.»
11Ось такий чудес початок учинив Ісус у Кані Галилейській, і велич тим свою об’явив, – тож і учні його увірували в нього.
12По тому ж подався він у Капернаум, він сам і його мати й брати та учні його, і перебули там декілька днів.
13Незабаром була юдейська Пасха, тож Ісус вирушив до Єрусалиму
14і зустрів у храмі тих, що продавали волів, овець і голубів, а й міняйли сиділи теж.
15І зробивши бич із мотуззя, повиганяв усіх із храму, геть із вівцями й волами, гроші міняйлів порозсипав і столи поперекидав.
16Продавцям же голубів сказав: «Заберіть оте звідси, не робіть дому Отця мого торговим домом!»
17Пригадали тоді його учні, що написано було: «Ревність дому твого поїдатиме мене».
18А юдеї озвались і мовили до нього: «Яким знаком доведеш, що таке чиниш?»
19Ісус відрік їм у відповідь: «Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю.»
20Юдеї ж відказали: «Будовано храм цей сорок і шість років, а ти його поставиш за три дні?»
21Та він говорив про храм свого тіла,
22тож коли воскрес із мертвих, то й пригадали його учні, що він оте говорив їм, і увірували Писанню та слову, яке Ісус був вирік.
23А коли був він на свято Пасхи в Єрусалимі, то численні, бачивши його чуда, які він творив, увірували в його ім’я.
24Але не звірявсь їм Ісус, бо знав усіх їх,
25а й потреби не мав, щоб хтось йому свідчив про людину, відав бо сам, що міститься в людині.

3. Розмова Ісуса з Никодимом 1-21; останнє свідчення Івана Христителя про Христа 22-36

1З фарисеїв один чоловік був, Никодим на ймення, зверхник серед юдеїв.
2Прийшов він до Ісуса вночі й каже до нього: «Равві, ми знаємо, що прийшов єси вчитилем від Бога: ніхто бо, з ким немає Бога, не спроможен такі чуда творити, що ти їх твориш.»
3Озвався де Ісус і мовив до нього: «Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Божого Царства.»
4Никодим же йому: «Як може чоловік уродитись, коли вже старий? Чи спроможен же він увійти знову в утробу матері своєї та й народитись?»
5Відрік Ісус: «Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже.
6Що народжується від тіла – тіло, а що народжується від Духа – дух.
7Не дивуйся, що я сказав тобі: Треба вам уродитися з висоти.
8Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа.»
9Озвався Никодим і мовив до нього: «Як воно може статись?»
10Ісус же до нього у відповідь: «Ти вчитель Ізраїля, а того й не знаєш?
11Істинно, істинно кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, а свідчимо про те, що бачили, – ви ж свідчення нашого не берете до уваги.
12Говорив я вам про земне, а ви не віруєте, – як же увіруєте, коли вам про небесне говоритиму?
13Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба: Син Чоловічий!
14Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним,
15щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним.
16Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним.
17Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти.
18Хто вірує в нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, – той уже засуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого.
19А той суд такий: світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло, – лихі бо були їхні діла.
20Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло, тож і не йде до світла, щоб не виявились діла його.
21А хто правду чинить – іде до світла, щоб виявилися діла його, сподіяні бо вони в Бозі.»
22Після того вирушив Ісус із своїми учнями у край Юдейський і перебував там із ними, і христив.
23А й Іван христив – в Еноні біля Салиму, бо там води було багато, тож приходили туди і христилися.
24Ще бо Івана не посаджено у в’язницю.
25Отож знялася суперечка між Івановими учнями та одним юдеєм – про очищення.
26Прийшли вони до Івана та й кажуть йому: «Учителю, отой, що був із тобою по той бік Йордану й що про нього свідчив ти, – он він христить, та й усі до нього йдуть.»
27Іван же у відповідь промовив: «Не може людина щось приймати, коли не дано воно їй із неба.
28Самі ж свідчите мені, що я казав: Не Христос я, лише послано мене поперед нього.
29У кого молода, той і молодий. Дружба ж молодого, що стоїть та й слухає, вельми на голос молодого радіє. Отака й моя радість, що оце сповнилося!
30Йому треба рости, мені ж маліти.
31Хто з висоти приходить, той – над усіма. Хто з землі, той земний, той і говорить по-земному. А хто з неба приходить – над усіма той.
32Що бачив і що чув, про те він свідчить, та свідоцтва його ніхто не бере до уваги.
33Хто прийняв його свідоцтво, той ствердив, що Бог правдивий.
34Кого Бог послав, той вимовляє слова Божі, бо не мірою дає йому Бог Духа.
35Любить Отець Сина й усе дав він йому до рук.
36Хто вірує в Сина – живе , життям вічним. Хто не вірує в Сина, той життя не побачить, – гнів же Божий над таким перебуває.»

4. Ісус у Самарії 1-42; оздоровлення сина цісарського урядовця 43-54

1Коли ж Господь дізнався, що зачули фарисеї, начебто Ісус більше збирає і христить учнів, аніж Іван,
2– а не христив же Ісус сам, лише учні його,
3то полишив він Юдею і подався знову до Галилеї.
4А треба було йому переходити Самарією.
5Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові.
6Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину.
7Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися.»
8Учні ж його пішли були до міста харчів купити.
9Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами.
10Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої.»
11Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, – то звідкіля б у тебе вода жива?
12Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?»
13А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити.
14Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.»
15Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.»
16«Піди ж, – мовить до неї, – позви чоловіка свого та й повертайся сюди.»
17Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.» «Добре єси мовила – відрік їй, – Не маю чоловіка!
18П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі. Правду мовила єси.»
19А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, – пророк ти.
20Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите – в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба.»
21Ісус до неї: «Повір мені, жінко, – час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві.
22Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння.
23Та надійде час, – ба, вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець.
24Бог – Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися.»
25Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам.»
26А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою.»
27Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею.»
28Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям:
29«Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?»
30І вийшли з міста й подалися до нього.
31А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю.»
32Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам.»
33Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?»
34«Їжа моя, – каже до них Ісус, – волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити.
35Чи ви ж не кажете: «Ще чотири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, – вони вже для жнив доспіли.
36Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, – щоб сіяч із женцем укупі раділи.
37Правильна й приказка до цього: Один сіє, а жне хтось інакший.
38Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.»
39Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила».
40Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там.
41Та й багато більше увірували з-за його слова.
42Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель.»
43А по двох днях вийшов він ізвідти в Галилею.
44Сам бо Ісус посвідчив: «Не має пошанування пророк у своїй батьківщині.»
45Коли ж прибув у Галилею, то прийняли його галилеяни: бачили бо все те, що вчинив він був на святі в Єрусалимі, – вони бо теж ходили на те свято.
46Він же подався знов у Кану Галилейську, де ото був перетворив воду на вино. А був один царський урядовець, син якого слабував у Капернаумі.
47Зачувши, що Ісус прибув з Юдеї в Галилею, прийшов він до нього та й заходився просити, аби прибув і оздоровив його сина, той бо мав уже вмирати.
48Ісус і каже до нього: «Не увіруєте, якщо не побачите чудес та див!»
49А царський урядовець йому: «Господи, зійди, заки вмре моя дитина!»
50Промовив Ісус до нього: «Іди, син твій живий.» Повірив чоловік слову, що вирік йому Ісус, та й пішов собі.
51А коли був уже в дорозі, слуги, що йому назустріч вийшли, сказали йому, що син його живий-здоровий.
52Він же спитав їх, о котрій годині йому полегшало. «Учора ввечері о сьомій годині пропасниця його полишила», – сказали вони йому.
53І зрозумів батько, що о тій самій годині сталося те, коли ото Ісус йому сказав: «Син твій живий.» І увірував сам, та й увесь дім його.
54Це ж друге чудо вчинив Ісус, повернувшися з Юдеї у Галилею.

>

5. Оздоровлення недужого при Витесді 1-15; Ісус виявляє себе Сином Божим 16-47

1По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму.
2А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів.
3Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода:
4ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, – хоч яка б там була його хвороба.
5Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років.
6Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?»
7«Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.»
8Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!»
9Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день – субота.
10Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!»
11А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, – сказав мені, хто мене оздоровив.»
12Спитали його: «Хто він – той, що сказав тобі: Візьми і ходи?»
13Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці.
14Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.»
15Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, – Ісус.
16Ось тому й переслідували юдеї Ісуса: вчинив бо він те в суботу.
17А Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю.»
18За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити його – не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові.
19І відповів їм Ісус, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить.
20Отець бо любить Сина й усе появляє йому, що сам чинить. І більші від цих діла появить йому, щоб ви дивувалися.
21Бо як Отець воскрешає померлих і оживлює, так і Син дає життя, кому захоче.
22Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь,
23щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають. Хто Сина не почитає, той не почитає Отця, який послав його.
24Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
25Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, – ба, вже й тепер він, – коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши – оживуть.
26Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі.
27І владу йому дав суд чинити, він бо – Син Чоловічий.
28І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують,
29і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд.
30Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене.
31Неправдиве моє свідоцтво, коли свідчу я сам за себе.
32Але за мене свідчить інший, і відаю я, що те його свідоцтво, яким він за мене свідчить, – правдиве.
33Послали ви були до Івана, і він посвідчив правду.
34Я ж бо не від людини свідоцтво приймаю, але кажу вам це, щоб ви спаслися.
35Той був світич, який палає і світить, тож ви й побажали на часинку з світла повтішатись.
36Та в мене свідоцтво більше, ніж те Іванове: діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, – ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав.
37І Отець, який послав мене, свідчить за мене, лише ви ані голосу його не чули, ані виду його не бачили ніколи.
38І слова його не маєте, що перебувало б серед вас, – ви бо не віруєте в того, кого він послав.
39Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, – а й вони свідчать за мене!
40Але ви не бажаєте до мене прийти, щоб жити життям вічним.
41Слави не приймаю я від людей.
42Та я спізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога.
43В ім’я Отця мого прийшов я, а ви не приймаєте мене. Прийшов би інший у вашому імені, ви б такого прийняли.
44Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте?
45Не гадайте, що я перед Отцем винуватиму вас: Мойсей – ось обвинувач ваш, отой, на якого ви сподівання покладаєте.
46Бо якби вірили ви Мойсеєві, то й мені б ви вірили: про мене бо писав він!
47Не віривши ж його писанням – як моїм словам повірите?»

>

6. Ісус помножує хліби 1-15; ходить по воді 16-21; обіцянка святої Євхаристії 22-71

1По тому пішов Ісус на той бік Галилейського Тиверіядського моря.
2І йшла за ним сила народу, бачили бо чуда, які вчинив він із недужими.
3Тож зійшов Ісус на гору й сів там з учнями своїми.
4А було вже недалеко до Пасхи, свята юдейського.
5Підвівши ж очі й побачивши, що сила людей іде до нього, каже до Филипа:«Де хліба нам купити, щоб оцим дати їсти?»
6Мовив же так, іспитуючи його, знав бо сам, що має робити.
7Озвався ж до нього Филип: «Хліба й за двісті динаріїв не вистачило б, аби кожному з них хоч трохи припало.»
8Але говорить до нього один з учнів, Андрій, брат Симона Петра:
9«Є тут один хлопчина; він має п’ять ячмінних хлібів ще й дві риби. Та що це на таку многоту!»
10І мовив Ісус: «Веліте людям сісти.» Було ж багато трави на тому місці. Отож посідали чоловіки – числом тисяч із п’ять.
11І взяв Ісус хліби й, воздавши хвалу, розподілив серед тих, що сиділи; так само й риби: скільки хотіли.
12Коли ж вони наситилися, то мовив до своїх учнів: «Зберіть кавалки, що позоставалися, щоб нічого не пропало.»
13Отож зібрали – і наповнили дванадцять кошів куснями ячмінного хліба, які залишилися були в тих, що їли.
14Люди ж, побачивши чудо, яке сподіяв Ісус, заговорили: «Це справді той пророк, що має прийти у світ.»
15І довідався Ісус, що вони мають намір прийти й узяти його, щоб зробити царем, – і віддалився сам-один на гору знов.
16Коли ж настав вечір, учні його зійшли на морське узбережжя
17і, ввійшовши в човен, попливли на той бік моря, до Капернауму. Уже й посутеніло, а Ісус ще не був прийшов до них.
18І схвилювалося море від великого вітровію.
19Пропливли вони з двадцять п’ять чи тридцять стадій, аж бачать – Ісус іде морем, до човна зближається, – та й налякались.
20А він же до них: «Це я, не лякайтесь!»
21І хотіли його взяти у човен, але човен відразу пристав до землі, до якої прямували.
22А наступного дня народ, що стояв по той бік моря, бачив, що не було там іншого човна, тільки один, до якого Ісус не ввійшов разом з учнями своїми і яким його учні відпливли самі.
23Інші ж човни прибули з Тиверіяди близько до того місця, де їли хліб, коли то Господь склав був подяку.
24Отож, коли народ побачив, що нема там ані Ісуса, ані його учнів, то сіли в човни і прибули до Капернауму, шукаючи Ісуса.
25Знайшовши його по тім боці моря, мовили до нього: «Учителю, коли ж ти прибув сюди?»
26А Ісус їм у відповідь: «Істинно, істинно говорю вам: Ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися.
27Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, – яку як дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував.»
28Вони ж мовили до нього: «Що робити нам, щоб діла Божі чинити?»
29А Ісус відповів і сказав їм: «Діло Боже – вірувати в того, кого він послав.»
30Тоді вони йому: «Який же знак твориш ти, щоб ми побачили й увірували в тебе? Що вчиниш?
31Батьки наші манну в пустині споживали, як ото написано: Дав їм хліб з неба їсти.»
32Ісус же сказав їм: «Істинно, істинно говорю вам: Не Мойсей дав хліб вам з неба, лише Отець мій дає вам хліб правдивий з неба.
33Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає.»
34Мовили тоді до нього: «Господи, хліба такого давай нам повсякчасно!»
35Ісус же їм: «Я – хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи.
36Та я сказав був вам: Ви й бачили мене, а не віруєте.
37Усе, що Отець мені дає, прийде до мене, і того, хто до мене прибуде, я не відкину;
38бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав.
39Оце ж воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він дав мені, я нічого не погубив, лише воскресив його останнього дня.
40Така бо воля мого Отця: щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня.»
41І обурились юдеї на нього, що сказав був: «Я хліб, який з неба зійшов»,
42і говорили: «Чи то ж не Ісус, син Йосифів, що його батька-матір ми знаємо? Як же він тепер твердить: Я зійшов з неба?»
43А Ісус їм у відповідь: «Не ремствуйте між собою.
44Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець, який послав мене, не приведе його, – і я воскрешу його останнього дня.
45Написано в пророків: Усі будуть поучені Богом. Кожен, хто вчув від Отця, той, навчившися, до мене приходить.
46Не (кажу), щоб хтось Отця бачив, бо той тільки Отця бачив, хто від Бога.
47Істинно, істинно говорю вам: Хто вірує, той живе життям вічним.
48Я – хліб життя.
49Батьки ваші манну в пустині споживали, – і померли.
50Це ж хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер.
51Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це – тіло моє за життя світу.»
52Отож юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: «Як отой може нам своє тіло дати їсти?»
53А Ісус їм: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі.
54Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня.
55Бо тіло моє – їжа правдива, і кров моя – правдивий напій.
56Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я – в ньому.
57Як мене Отець живий послав, і я Отцем живу, так і той хто споживає мене, житиме мною.
58Це й хліб, що зійшов з неба. Не як ото манну їли батьки ваші, а померли: хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме.»
59Те говорив він, коли навчав у Капернаумі, у синагозі.
60Почувши це, багато з-поміж його учнів говорили: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?»
61Ісус же, знавши в собі. що учні його обурюються з того приводу, мовив до них: «Чи вводить вас теє у спокусу?
62А коли побачите, як Син Чоловічий зноситиметься туди, де був спочатку, – що тоді?
63Оживлює дух, тіло ж не допомагає ні в чому. Дух – ті слова що їх я вимовив до вас, вони й життя.
64Деякі з вас, однак, не вірують.» Ісус бо знав від самого початку, хто ті, які не вірують, і хто той, що зрадить його.
65Тож додав: «Ось чому я сказав вам, що ніхто не спроможен прийти до мене, коли йому того не буде дано Отцем.»
66Від того часу численні з-поміж його учнів відступилися від нього і більше з ним не ходили.
67Тоді мовив Ісус до дванадцятьох: «Невже й ви бажаєте відступитися?»
68Але озвався до нього Симон Петро: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе – слова життя вічного!
69Ми й увірували й спізнали, що ти – Божий Святий.»
70Ісус же відрік їм: «Хіба я не вибрав вас дванадцятьох? Та один же з вас – диявол!»
71А говорив він про Юду, сина Симона Іскаріота, – той бо, один з дванадцятьох, і мав його зрадити.

>

7. Свято Кучок у Єрусалимі 1-13; Ісус навчає у храмі 14-31; намагання старшини ув’язнити Ісуса 32-53

1І по тому ходив Ісус Галилеєю; він не хотів більше ходити Юдеєю, бо юдеї бажали убити його.
2Наближалося ж юдейське свято Кучок.
3Отож мовили до нього брати його: «Йди таки в Юдею звідсіль: нехай і учні твої побачать діла, що їх ти робиш.
4Ніхто бо не чинить нічого тайно, коли сам явним бути бажає. Якщо ти таке робиш, то і яви себе світові.»
5Навіть і брати його, отже, не вірували в нього!
6Тоді Ісус відказав їм: «Ще мій час не надійшов, для вас же пора – завжди готова.
7Не може світ вас ненавидіти, – а мене він ненавидить, бо я свідчу проти нього, що діла його лихі.
8Тож ідіте ви на свято. Я на свято тепер не піду, бо не сповнився ще час мій.»
9Мовивши так до них, залишився у Галилеї.
10Та коли брати його пішли на свято, то й він так само пішов, однак не явно, а наче потай.
11Юдеї ж шукали його на святі, питалися: «Де він?»
12І говорили багато про нього люди між собою: одні твердили, що він добрий, а інші відказували: Ні, – він лише народ туманить.
13Однак ніхто не говорив про нього явно – зо страху перед юдеями.
14А як уже настала середина свята, увійшов Ісус у храм і почав навчати.
15І дивувались юдеї, примовлявши: «Як він знає Писання, не вчившися.»
16А Ісус озвався і мовив до них: «Моя наука не моя, а того, хто послав мене.
17Якщо хтось бажає його волю чинити, то і взнає він, чи наука ота від Бога, а чи я промовляю сам від себе.
18Хто говорить сам від себе, той слави власної шукає. Хто ж того слави шукає, який послав його, той правдивий, і немає неправди в ньому.
19Хіба не дав вам Мойсей закону? А ніхто з вас закон не виконує! Чого бажаєте мене вбити?»
20Озвався народ: «Чи ти навіжений? Хто тебе вбити бажає?»
21А Ісус їм у відповідь: «Одне зробив я діло, і ви всі дивуєтесь.
22Тим то дав вам Мойсей обрізання, – воно й не від Мойсея, лише від предків, – і ви обрізуєте чоловіка в суботу.
23Чоловік приймає обрізання в суботу, щоб не був закон Мойсея порушений, – ви ж нарікаєте на мене, що я в суботу цілу людину здоровою вчинив!
24Не судіте з вигляду зовнішнього – судіте справедливим судом!»
25Казали отож деякі з єрусалимлян: «Чи не той це, що бажають його вбити?
26Ось він говорить явно, і йому нічого не кажуть. Невже старшина і справді визнала, що він Христос?
27Та ми про нього знаємо, звідкіля він. А Христос коли прийде, то ніхто не знатиме, звідки він.»
28Отож Ісус промовив голосно, навчаючи у святині: «І мене знаєте, і знаєте, звідкіля я. Однак прийшов я не від себе самого, правдивий же той, хто послав мене, – а того ви не знаєте.
29Я ж його знаю, бо я від нього, і він мене послав.»
30Тим то й хотіли вони схопити його. Та ніхто не наклав рук на нього – не настала бо ще його година.
31Численні з народу увірували в нього і казали: «Невже Христос, коли прийде, то більше чудес чинитиме, аніж цей учинив?»
32Зачули фарисеї, що народ отак гомонів про нього, тож первосвященики й фарисеї вислали слуг, щоб його схопити.
33Тоді Ісус промовив: «Ще трохи часу я з вами – і піду до того, хто мене послав.
34Шукатимете мене – і не знайдете. І де я буду – не зможете прийти.»
35Юдеї ж говорили між собою: «Куди то він хоче податися, що ми і не знайдемо його? Чи не до отих розсіяних між греками волить іти ще й греків навчати?
36Що він отим словом сказати хотів: Шукатимете мене, і не знайдете, і де я буду, не зможете прийти?»
37Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на ввесь голос: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є!
38Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!»
39Так він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в нього. Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений.
40Численні ж з народу, вчувши ті слова, казали: «Він дійсно пророк.»
41Інші ж: «Він – Христос.» Ще інші: «Чи з Галилеї Христос прийде?
42Хіба в Писанні не сказано, ще з роду Давидового Христос прийде, з села Вифлеєму, звідки був Давид?»
43І роздор виник із-за нього серед народу.
44Бажали і схопити його деякі, та ніхто не наклав рук на нього.
45Повернулись, отже, слуги до первосвящеників та фарисеїв, а ті питають їх: «Чому не привели його?»
46Слуги ж відказують: «Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить.»
47Фарисеї ж: «Чи й не ви дали себе звести?
48Невже хтось із старшини або фарисеїв увірував у нього?
49Та проклятий той народ, що закону не знає!»
50Але озвавсь до них Никодим, що приходив до нього вночі, а був же один з них:
51«Чи дозволяє наш закон засуджувати чоловіка, не вислухавши його спершу та й не довідавшися, що він робить?»
52Ті ж йому: «Чи і ти з Галилеї? Розвідайся, то й побачиш: з Галилеї пророк не приходить.»
53І розійшлися кожен до свого дому.

8. Ісус прощає чужоложниці 1-11; Ісус – світло світу 12-20; Ісус – предвічний Син Божий 21-59

1Подавсь Ісус на Оливну гору.
2Та вдосвіта знову прибув до храму, й усі люди посходились до нього; він же, сівши, навчав їх.
3І привели тоді книжники і фарисеї до нього жінку, спійману на перелюбі, поставили її посередині,
4і кажуть до нього: «Учителю, жінку оцю спіймано саме на перелюбнім вчинку.
5Каменувати отаких приписав нам Мойсей у законі. Що ж ти на те?»
6Іспитували вони його, казавши так, – щоб мати чим оскаржити його. А Ісус нахилився додолу і писав пальцем по землі.
7А що вони наполягали та допитувалися в нього, то він підвівсь і каже до них: «Хто з вас без гріха, – нехай перший кидає у неї камінь!»
8І знову нахилившись, писав по землі.
9Почувши таке, почали вони виходити один по одному, почавши з щонайстарших аж до останніх. І залишилися тільки Ісус та жінка, що стояла посередині.
10Підвівсь Ісус, а нікого, крім жінки, не побачивши, мовить до неї: «Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?»
11«Ніхто, Господи», -відповіла. Тоді Ісус до неї: «То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши.»
12І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя.»
13Отож і мовили до нього фарисеї: «Свідчиш сам за себе – неправдиве твоє свідоцтво.»
14А Ісус їм відказує: «Хоч я і свідчу за себе сам, та свідоцтво моє правдиве, бо я знаю, звідкіля прийшов я і куди йду. Ви ж не знаєте, звідкіля приходжу і куди відходжу.
15Ви судите за тілом – я не суджу нікого.
16Коли я суджу, то суд мій правдивий, бо не сам я, а з Отцем, який послав мене.
17Та й у законі вашім написано, що свідоцтво двох людей – правдиве.
18Я свідчу про себе самого, – й Отець, який послав мене, про мене свідчить.»
19Тоді вони сказали йому: «Де ж твій Отець?» Відрік Ісус: «Ані мене не знаєте, ані Отця мого. Якби знали ви мене, то й Отця мого теж знали б.»
20Промовив він ті слова біля скарбниці, коли навчав у храмі. І ніхто його не схопив, бо не прийшла ще година його.
21А й ще їм сказав: «Я відійду, а ви мене шукатимете та й помрете у грісі вашім. Куди я відійду, неспроможні ви прийти.»
22Тож юдеї мовляли: «Може, він самого себе вб’є, коли ото каже: Куди я відійду, неспроможні ви прийти?»
23І далі ще казав їм: «Ви здолу, я – згори. Ви з цього світу, я – не з цього світу.
24Тим я і сказав вам: Помрете у гріхах ваших. Бо коли не увіруєте, що я – Сущий, помрете у ваших гріхах.»
25Тоді вони йому: «Хто ж ти такий?» Ісус же їм відрік: «Споконвічний, як я і казав вам.
26Багато чого маю я про вас сказати й осудити. Та той, хто послав мене, правдивий, і що я чув від нього, те й у світі говорю.»
27А вони й не збагнули, що він про Отця їм говорив.
28Тоді Ісус до них мовив: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий я і що від себе не чиню нічого, але як навчав мене Отець мій, говорю,
29і що той, хто послав мене, – зо мною Сущий. Не полишив він мене самого, бо я постійно те чиню, що довподоби йому.»
30І коли говорив так, численні увірували в нього.
31І казав Ісус до тих юдеїв, які увірували в нього: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми
32і спізнаєте правду, і правда визволить вас.»
33Ті йому й відказали: «Потомки ми Авраамові й не були ми ніколи невольниками ні в кого. Чого ж говориш: Визволитеся, мовляв?»
34Ісус же їм: «Істинно, істинно кажу вам: Кожен, хто гріх чинить – гріха невольник!
35Невольник не перебуває в домі повсякчас – повсякчас перебуває син.
36Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільні.
37Знаю, що Авраамові ви потомки. Бажаєте, однак, мене вбити, слово бо моє не має місця у вашому серці.
38Переказую я те, що бачив в Отця мого, а ви те робите, що чули у вашого батька.»
39Ті йому мовили у відповідь: «Авраам наш батько.» Каже ж їм Ісус: «Були б ви дітьми Авраамовими – чинили б ви діла Авраамові.
40Та ось тепер бажаєте вбити мене, чоловіка, який вам правду сказав, ту, що її від Бога вчув. Не робив так Авраам.
41Ви чините діла вашого батька.» «Ми не з розпусти вродились, – кажуть йому ті; один лише Отець у нас: Бог.»
42А Ісус їм: «Був би Бог ваш Отець, любили б ви мене, бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він послав мене.
43Чого ж не розумієте, що я кажу? Бо слова мого ви слухати неспроможні.
44Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі.
45Мені ж, що правду вам каже, ви не вірите.
46Хто з вас може довести гріх мені? То чого, коли я правду кажу, ви мені не вірите?
47Хто від Бога, той слухає слова Божі. Ви ж тому й не слухаєте, бо ви не від Бога.»
48Озвались юдеї, і сказали йому: «Чи неправильно ми кажемо, що самарянин єси ще й навіжений?»
49Відповів Ісус: «Не навіжений я, а шаную Отця мого; ви ж – зневажаєте мене.
50Слави для себе я не шукаю. Є – хто шукає і судить.
51Істинно, істинно говорю вам: Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти.»
52А юдеї йому: «Аж тепер ми збагнули, що ти таки навіжений. Авраам помер, і пророки, а ти твердиш: Хто берегтиме моє слово, той смерти не зазнає повіки.
53Невже більший ти, ніж Авраам, наш батько, який помер? А й пророки померли. Кого ти з себе робиш?»
54Ісус відрік: «Якщо я самого себе прославляю, слава моя – ніщо. Отець же мій, про якого кажете: Він Бог наш, – той мене прославляє.
55Та ви його не спізнали, я ж знаю його. І коли сказав би я, що не знаю його, був би і я такий, як ви, неправдомовець. Та я його знаю і бережу його слово.
56Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день мій – і звидів, і втішився.»
57Юдеї ж йому: «Ще й п’ятдесят років нема тобі, а ти Авраама бачив?»
58І сказав їм Ісус: «Істинно, істинно кажу вам: Перше, ніж був Авраам, Я є.»
59І вхопили каміння, щоб кинути на нього, – та Ісус перейшов посеред них і полишив храм.

9. Чудесне оздоровлення сліповродженого 1-41

1Переходивши, побачив Ісус чоловіка, зроду сліпого.
2Запитали його, отже, учні його: «Учителю, хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпим він уродився?»
3«Ані він не згрішив, ані батьки його, – відказав Ісус, – але щоб ділам Божим виявитись на ньому!
4Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав мене, – бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти.
5І поки я у світі – я світло світу.»
6Сказавши те, сплюнув на землю, споготовив слиною глей і помастив глеєм очі сліпому.
7До нього ж сказав: «Іди, вмийся в купелі Силоамській», – що у перекладі означає: «Зісланій». Отож подався той, умився – і повернувся зрячим!
8Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: «Чи то ж не той, який ото все сидів – жебрачив?»
9Одні казали: То він, – інші: Ні, лиш подібний до нього. Він же каже: «Це я!»
10Тож питались його: «Як воно так, що прозріли твої очі?»
11А він: «Чоловік, що Ісусом звуть його, споготовив глей, очі мені помастив та й мовив: Піди до Силоаму, вмийся. Я пішов, умився – і прозрів.»
12Вони його тоді питають: «Де він?» – «Не знаю», каже той.
13Тож ведуть того, хто сліпий був, до фарисеїв.
14Було ж у суботу, коли то Ісус споготовив глею і відкрив йому очі.
15То й фарисеї спитали його, як він прозрів. А він їм: «Глею поклав мені на очі, я вмився, й ось бачу.»
16Деякі з фарисеїв твердили: «Не від Бога цей чоловік, бо суботи не дотримує.» Інші мовили: «Чи може ж грішний чоловік отакі чудеса чинити?» Отож суперечка була серед них.
17І знову сліпому кажуть: «А ти що про нього кажеш – про те, що очі тобі відкрив?» Одрікає: «Пророк він.»
18Проте юдеї щодо нього не вірили, що був він сліпий і прозрів, – аж поки не закликали батьків отого прозрілого.
19Спитали їх: «Чи то ваш син, про котрого кажете, що сліпим він уродився? А тепер як же він бачить?»
20Батьки його і відказали, мовивши: «Знаємо, що то наш син, і що сліпим він був уродився.
21А як він тепер бачить -не знаємо, і хто відкрив йому очі – не відаємо. Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже.»
22Так батьки його казали, бо юдеїв страхалися: юдеї бо вже були домовилися, щоб виключити кожного з синагоги, хто Христом його визнаватиме.
23Тим то батьки його й казали: Дорослий він, – самого спитайте.
24Отож удруге закликали чоловіка, що сліпим був, та й кажуть йому: «Богові славу воздай! Ми знаємо, що той чоловік – грішник.»
25«Чи грішник він, – озвався він, – я не знаю. Знаю одне: був я сліпим, а тепер бачу.»
26Вони ж йому на те знов: «Що він таке тобі сподіяв? Як він очі тобі відкрив?»
27Той їм відказує: «Я вже вам оповів, та ви не слухали. Навіщо іще чути хочете? Чи, може, і ви його учнями бажаєте стати?»
28Ті з лайкою накинулись на нього, і сказали: «Ти його учень! Ми – Мойсеєві учні!
29Ми знаємо: до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.»
30У відповідь чоловік сказав їм: «Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, а він мені очі відкрив.
31Ми знаємо, що Бог не вислухує грішників, коли ж хтось побожний і його волю чинить – ось того він вислухує!
32Нечувано одвіку, щоб хто-небудь відкрив очі сліповродженому.
33Був би він не від Бога – нічого не спроможен би був зробити!»
34Озвались і сказали йому: «Ти ввесь у гріхах уродився, а нас навчаєш?» І прогнали його геть.
35Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, отож, зустрівши його, промовив до нього: «Віруєш у Чоловічого Сина?»
36А той: «А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?»
37Ісус же йому: «Ти бачив його; він – той, хто говорить з тобою.»
38Тоді той і сказав: «Вірую, Господи!» – і поклонився йому.
39І мовив Ісус: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, – сліпими стали.»
40Почули те деякі з фарисеїв, що були при ньому, і кажуть йому: «Невже і ми сліпі?»
41А Ісус їм: «Були б ви сліпі – не мали б ви гріха. Але що кажете: Ми бачимо, – то і гріх ваш зостається.»

10. Ісус – добрий пастир 1-21; на святі Обновлення храму Ісус об’являє себе Сином Божим 22-30; юдеї хочуть Ісуса каменувати 31-42

1«Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, – злодюга той, розбійник!
2Хто ж увіходить дверима, той вівцям – вівчар.
3Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім’я, і виводить їх.
4А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають.
5Не підуть за чужим вони – втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих.»
6Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що він казав їм.
7Тож Ісус іще раз промовив до них: «Істинно, істинно говорю вам: Я – двері для овець.
8Усі, скільки їх передо мною прийшло, – злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх.
9Я – двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде – і знайде пасовисько!
10Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали.
11Я – добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе.
12Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, – бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує.
13Бо він – наймит і не турбується вівцями.
14Я ж – добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають.
15Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець.
16Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, – і буде одне стадо й один пастир!
17За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти.
18Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь.»
19Тож знову точилися суперечки між юдеями з-за тих слів.
20Численні з них мовили: «Навіжений він і з глузду з’їхав. Навіщо його слухаєте?»
21Інші ж: «То не навіженого слова. Чи навіжений спроможен очі сліпим зрячими робити?»
22Відбували тоді Обновлення в Єрусалимі. Зима була.
23Ісус проходжувався у храмі Соломоновим присінком.
24Обступили його юдеї і йому кажуть: «Докіль же нас отак триматимеш у ваганні? Коли Христос ти, то відверто скажи нам!»
25Ісус же їм: «Казав я вам, та ви не віруєте. Дії, що чиню їх в ім’я Отця мого, – вони свідчать за мене.
26Та ви не віруєте, бо не з моїх ви овець.
27Вівці мої голосу мого слухаються і я їх знаю: вони за мною слідують,
28і даю я їм життя вічне, і не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх.
29Отець мій, який мені їх дав, більший від усіх, і ніхто не вирве їх з рук Отця мого!
30Я і Отець – одно.»
31Юдеї знов ухопили за каміння, щоб каменувати його.
32Тоді мовив до них Ісус: «Багато добрих діл появив я вам від Отця мого. За котре з тих діл каменуєте ви мене?»
33А юдеї відповіли йому: «За добре діло ми тебе не каменуємо, але – за богохульство! За те, що, людиною бувши, Бога з себе робиш!»
34Озвався до них Ісус: «Хіба не написано в законі вашім: Я сказав: ви – боги?
35Коли закон, отже, богами тих зве, до кого слово Боже було, – а Писання годі усунути! –
36то до того, кого Отець освятив і у світ послав, говорите ви: Ти богохульство вирікаєш, – бо я сказав, що я – Син Божий?
37Не вірте мені, якщо я не роблю діл Отця мого!
38Коли ж роблю, то, мені не віривши, ділам бодай вірте, щоб спізнали ви й увірували, що Отець у мені, і я в Отці.»
39І знову бажали вони його схопити, та уник він їхніх рук.
40І пішов знову на той бік Йордану, на місце, де Іван спершу христив, – і перебував там.
41Багато людей посходилось до нього і казали: «Не вчинив Іван ані одного чуда, та все, що Іван говорив про нього, – була істина.»
42І увірували у нього численні.

11. Воскресіння Лазаря 1-44; юдейська рада вирішує вбити Ісуса 45-57

1Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти.
2Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги.
3Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.»
4Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.»
5Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря.
6Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував.
7Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.»
8Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?»
9Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього.
10Коли ж хто-небудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!»
11Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.»
12А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.»
13Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була.
14Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся,
15і радію я за вас, що мене там не було, – щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.»
16Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.»
17Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі.
18Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять,
19і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові.
20Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті.
21Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би!
22А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.»
23І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.»
24«Знаю, – каже до нього Марта, – що воскресне у воскресіння, дня останнього.»
25А Ісус їй: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме!
26Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?»
27«Так, Господи, – каже йому, – вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.»
28Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.»
29Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього.
30Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта.
31Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати.
32Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!»
33Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений,
34запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.»
35Заплакав Ісус.
36І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!»
37А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»
38І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху.
39«Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.»
40«А хіба я тобі не казав, – озвавсь Ісус, – що коли віруєш, то побачиш славу Божу?»
41Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене!
42Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.»
43А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!»
44І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним.
І сказав їм Ісус: «Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить.»
45І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.
46Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус.
47Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить!
48Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!»
49Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте,
50то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.»
51Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ;
52і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.
53Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.
54Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми.
55А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися.
56Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?»
57Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити.

12. Ісус у Витанії 1-11; урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму 12-19; Ісус у храмі 20-36; невірство юдеїв 37-50

1Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих.
2Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу.
3Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира.
4Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити:
5«Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?»
6Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано.
7Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро.
8Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.»
9Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились – не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив.
10Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити,
11численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса.
12Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим,
13узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!»
14І знайшовши осля, Ісус сів на нього, – як ото написано:
15Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослициному.
16Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено.
17Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, – про те свідчив.
18Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.
19А фарисеї між собою тоді говорили: «Бачите, що тоді щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним.»
20Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки.
21Ті приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса.»
22Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та й говорять Ісусові.
23І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого.
24Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе.
25Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно.
26Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець.
27Тепер стривожилась душа моя, – і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов – на цю годину!
28Отче, прослав своє ім’я!» І голос із неба злинув: «І прославив, – і знову прославлю!»
29 Народ, що стояв там і чув те, говорив: «То був грім.» А інші: «Ангел промовляв до нього!»
30Та сказав Ісус у відповідь: «Не заради мене ізлинув голос той, лише заради вас.
31Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу.
32Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе.»
33Це казав він, щоб зазначити, якою смертю вмре.
34Народ же озвавсь до нього: «З закону ми чули, що Христос повіки перебуватиме. Як же ти кажеш, що Син Чоловічий має бути піднесений? Хто це такий – отой Син Чоловічий?»
35Відрік же їм Ісус: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде.
36Поки у вас світло – віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них.
37Вони не вірували в нього, хоч і скільки сподіяв він чудес у них на очу,
38щоб збулось слово пророка Ісаї, що сказав: «Господи, хто повірив тому, що чули ми, і рамено Господнє кому об’явилось?»
39Не могли ж вони увірувати, бо Ісая ще так був сказав:
40«Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв.»
41Це сказав Ісая, коли славу його бачив і говорив про нього.
42А, однак, чимало й увірувало в нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги;
43славу бо людську дужче вони любили ніж славу Божу.
44Тоді сказав Ісус на ввесь голос: «Хто вірує в мене – вірує не в мене, а в того, хто послав мене.
45І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене.
46Я – світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві.
47Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ.
48Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього.
49Бо не від себе вирікав я: Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що мені казати і що промовляти.
50І я знаю, що заповідь його – життя вічне. Те, отже, що я кажу, кажу так, як Отець повідав мені.»

13. Ісус обмиває ноги апостолам 1-20; Ісус виявляє зраду Юди 21-30; Ісус прорікає Петрові його тимчасову слабодухість 31-38

1Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця.
2І під час вечері, коли то диявол уже вклав у серце Юди Іскаріотського, сина Симона, щоб зрадив його,
3Ісус знаючи, що Отець усе дав йому в руки, і що від Бога він вийшов і до Бога повертається,
4встав від вечері, скинув одіж, узяв рушника й підперезався.
5Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником, яким був підперезаний.
6Підходить, отже, і до Симона Петра, – та той йому: «Ти, Господи, – мені вмивати ноги?»
7Каже йому Ісус у відповідь: «Те, що я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім.»
8Петро ж йому каже: «Ні, не митимеш моїх ніг повіки!» – «Коли я тебе не вмию, – одрікає Ісус, – то не матимеш зо мною частки.»
9«Господи, – проказує до нього Симон Петро, – то не тільки ноги, але і руки, і голову!»
10А Ісус йому: «Тому, хто обмитий, нічого не треба вмивати, крім самих ніг; увесь бо він чистий. І ви чисті, та – не всі.»
11Знав бо, хто зрадити його мав, тим то й мовив: «Не всі ви чисті.»
12Обмивши їм ноги, вбрався знову в одіж, сів до столу та й каже до них: «Чи знаєте, що я зробив вам?
13Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є.
14Тож коли вмив вам ноги я – Господь і Учитель, – то й ви повинні обмивати ноги один одному.
15Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив.
16Істинно, істинно говорю вам: Слуга не більший за пана свого, а посланий не більший за того, хто послав його.
17Знавши те, щасливі будете, коли так чинитимете.
18Говорю я не про всіх вас, знаю бо, кого обрав я, але щоб збулося Писання: Хто їсть зо мною хліб, той п’яту свою підніс на мене.
19Ось нині говорю вам, перед тим. як настане воно, щоб, коли настане, вірили ви, що я – Сущий.
20Істинно, істинно говорю вам: Хто приймає того, кого я пошлю, той мене приймає; а хто мене приймає – приймає того, який послав мене.»
21Отак сказавши, стривожився Ісус духом. І посвідчив, промовивши: «Істинно, істинно говорю вам: Один з-поміж вас мене зрадить!»
22Учні ж поглянули один на одного розгублено, не відаючи, про кого він говорив.
23А був за столом, біля грудей, той з його учнів, що його Ісус любив.
24До нього й кивнув Симон Петро та мовив йому: «Спитайся лишень, хто той, про якого він каже?»
25Отож той, нахилившись до грудей Ісусових, йому й говорить: «Господи, хто то такий?»
26«Той, – відповів Ісус, – кому я кусень, умочивши, подам.» І вмочив кусень, і подав його Юді Іскаріотському, синові Симона.
27І ввійшов тоді за куснем у нього сатана. «Що робиш – негайно роби!» – сказав йому Ісус.
28Та ніхто з тих, що при столі були, не збагнув, до чого він йому це мовив.
29А що мав Юда скарбничку, то й гадав дехто, що Ісус сказав йому: Купи, чого нам треба на свято, – чи щоб роздав щось бідним.
30І негайно ж, узявши кусень, вийшов той. А ніч була.
31І коли вийшов він, Ісус промовив: «Тепер прославився Син Чоловічий, і Бог прославився в ньому.
32І коли Бог прославився в ньому, то Бог і його прославить у собі, – і прославить його незабаром.
33Дітоньки, ще трохи я з вами. Шукатимете ви мене, та як я юдеям повідав: Куди я іду, ви піти неспроможні, – так само й вам повідаю нині.
34Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!
35З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати.»
36Каже до нього Симон Петро: «Господи, куди ж ідеш?» Відказує йому Ісус: «Куди я йду, неспроможен єси зо мною нині йти. Аж потім підеш за мною.»
37Петро ж до нього: «Чого бо, Господи, неспроможен я нині йти за тобою? Життя моє за тебе покладу я!»
38«Життя твоє покладеш за мене? – відрікає Ісус. – Істинно, істинно кажу тобі: Не запіє і півень, а ти вже тричі відречешся мене.»

14. Ісус утішає апостолів 1-14; обіцянка про Святого Духа 15-31

1Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене.
2В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце.
3І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я.
4Куди ж я йду – ви знаєте путь.»
5«Господи, – каже до нього Тома, – не знаємо, куди ти йдеш. І як нам знати тую путь?»
6Ісус до нього: «Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене.
7Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте його і бачили.»
8А Филип йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас.»
9«Скільки часу я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця?
10Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, – він творить діла.
11Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте.
12Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, – бо я вже йду до Отця мого.
13І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився.
14Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім’я.
15Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете.
16І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки,
17Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас.
18Не полишу вас сиротами; я прийду до вас.
19Ще трохи, і світ мене вже не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити.
20І взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, а я в вас.
21Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе.»
22Юда ж – не Іскаріотський – мовить йому: «Господи, що таке сталося, що не світові, а нам ти себе об’явиш?»
23Ісус же озвався до нього, кажучи: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло.
24А хто мене не любить, той і слова мої не береже. І слово, яке ви чуєте, не моє, лише Отця, який послав мене.
25Це мовив я до вас, коли з вами перебував.
26А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім’я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам.
27Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!
28Ви бо чули, що сказав я вам: Відходжу і до вас повернуся. Коли б ви мене любили, то зраділи б, що я до Отця йду: Отець бо більший, ніж я.
29Нині сказав я вам те, – перед тим, як воно настане, – щоб, коли настане, – увірували ви.
30Небагато говоритиму вже з вами, надходить бо князь світу цього. Щоправда, у мені не має він нічого.
31Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню. Уставайте ж, ідімо звідси!»

15. Ісус – правдива виноградина 1-11; завіт любови 12-17; ненависть світу до Ісуса та його учнів 18-27

1«Я – виноградина правдива, а мій Отець – виноградар.
2Кожну в мені гілку, яка не приносить плоду, відрізує він. А кожну, яка вроджує плід, він очищує, аби ще більше плоду давала.
3Уже і ви чисті -, словом, яким промовляв я до вас.
4У мені перебувайте – а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені.
5Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете.
6Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, – і вони згоряють!
7Коли ж ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть, – просіте тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас.
8Тим Отець мій прославляється, коли ви плід щедро приносите, – тож і учнями моїми станете.
9Як мене Отець полюбив, так я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові!
10А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати, як і я зберіг заповіді мого Отця і в його любові перебуваю.
11Я казав вам так для того, щоб була у вас моя радість і щоб ваша радість була повна.
12Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!
13Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає.
14Коли ви робите все, що я вам заповідаю, то ви – друзі мої.
15Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого.
16Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в моє ім’я, дав вам.
17Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!
18Ненавидить вас світ – то знайте: мене він ще перед вами зненавидів.
19Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ.
20Згадайте слово, що його був я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене – переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали – зберігатимуть і ваше.
21Та все те робитимуть вам за моє ім’я, не знають бо того, хто послав мене.
22Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони. Та нині нема їм пробачення за їхній гріх!
23Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить.
24Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, – гріха не мали б вони. А так – ось бачили, і зненавиділи: і мене, і Отця мого.
25Але щоб здійснилося слово, яке в законі їхньому записано: Зненавиділи вони мене без причини!
26Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене.
27Та й ви свідчитимете: ви бо зо мною від початку.»

16. Святий Дух та його діяння 1-16; після смутку розлуки – тривала радість 17-24; заключні слова Ісуса 25-33

1«Повідав я вам те, щоб ви не зневірилися.
2Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові.
3Чинитимуть вам те, бо ані Отця, ані мене вони не спізнали.
4Сказав же я вам це, щоб ви нагадали те, що я вам говорив, коли прийде ота година. Спочатку не мовив я вам того, бо я був з вами.
5Тепер же я іду до того, хто послав мене, – і жаден з вас мене не питає: Куди йдеш?
6Та що я вам це сказав, то серце ваше смутку сповнилося.
7Кажу вам, однак, правду: Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, – пришлю його до вас.
8І коли прийде він, то переконає світ у грісі, у справедливості, і в засуді:
9щодо гріха – бо не вірують у мене,
10щодо справедливости – бо йду до Отця мого, і ви мене вже не побачите;
11щодо засуду – бо князь цього світу засуджений.
12Багато ще я маю вам повідати, та не перенесли б ви нині.
13Тож коли зійде той, Дух істини, він і наведе вас на всю правду, – він бо не промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує, і звістить те, що настане.
14І прославить він мене, бо з мого візьме і звістить вам.
15Усе, що Отець має, – моє. Тим то й сказав я вам, що він з мого візьме і звістить вам.
16Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, – і побачите мене: я бо йду до Отця.»
17Тоді деякі з його учнів заговорили між собою: «Що воно значить те, що він говорить: Ще трохи, і ви мене не побачите, а знову ще трохи, і побачите мене? І оте: Я йду до Отця?»
18Казали, отже: «Що воно означає, оте трохи, про яке він говорить? Не знаємо, що він хоче сказати!»
19Ісус же, відаючи, що вони бажають його спитати, мовив до них: «Розпитуєте один одного, що я хотів сказати словами: Ще трохи, і мене не побачите, і знову ще трохи, і побачите мене?
20Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться.
21Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко – з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема!
22Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере.
23І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, – він дасть вам у моє ім’я.
24В ім’я моє досі ви не просили нічого. Просіте ж – і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть.
25Оповідав я вам про те притчами. Надходить година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас, лише – одверто про Отця звістую вам.
26Ось того дня проситимете ви в моє ім’я, – і я вже не кажу, що за вас Отця буду благати:
27Отець бо й сам любить вас, бо ви мене полюбили і повірили, що я від Бога вийшов.
28Я вийшов від Отця і прийшов на світ – і знову полишаю світ і до Отця повертаюсь.»
29Мовлять до нього учні: «Ось заговорив ти одверто, і ніякої не оповідаєш притчі.
30І спізнали ми тепер, що ти всевідущий, тож не потрібно тобі, щоб хтось тебе запитував. Ось тим і віруємо, що від Бога єси вийшов.»
31Відповів їм Ісус: «Віруєте нині?
32Ось надходить година – і тепер вона, – коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишите. Та я не сам, бо зо мною – Отець.
33Сказав я вам це, щоб ви мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ.»

17. Архиєрейська молитва Ісуса Христа

1Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив,
2згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому.
3А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого – Ісуса Христа.
4Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання.
5Тепер же прослав мене, Отче, у себе – славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ!
6Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти від світу передав мені. Вони були твої, ти ж передав мені їх, і зберегли вони слово твоє.
7Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені – від тебе;
8слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав.
9Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони – твої.
10І все моє -твоє, твоє ж – моє, і в них я прославився.
11Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми!
12Бувши з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; тих, яких ти передав мені, я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання.
13Тепер же іду до тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть.
14Слово твоє я передав їм, тож зненавидів їх світ, – не від світу бо вони, так само, як і я не від світу.
15Не молю, щоб ти узяв їх від світу, лише – щоб зберіг їх від лихого.
16Вони не від світу так само, як і я не від світу.
17Освяти їх у твоїй істині: слово твоє – істина.
18Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ.
19Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині.
20Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене,
21щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав.
22І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно.
23Я – в них, і ти – в мені, – щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси мене, та й ізлюбив їх, як ізлюбив мене.
24Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу.
25Праведний Отче! Світ не спізнав тебе, але я тебе спізнав, а й оті спізнали, що послав єси мене.
26І об’явив я їм твоє ім’я, і об’являти буду, щоб любов, якою ти полюбив мене, в них перебувала, – а я в них!»

18. Ув’язнення Ісуса 1-11; Ісус перед Анною та Каяфою 12-24; Петрове відречення 25-27; Ісус перед Пилатом 28-40

1Промовивши це, вийшов Ісус із своїми учнями на той бік Кедрон-потоку, де був сад, куди увійшли він та його учні.
2Юда ж, який його зрадив, знав також те місце, Ісус бо та учні його часто там збиралися.
3Узявши, отже, Юда відділ війська і первосвященицьких та фарисейських слуг, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю.
4Ісус же, знаючи все, що мало з ним статися, вийшов і мовив до них: «Кого шукаєте?»
5«Ісуса Назарянина», відповіли ті. «Це я», каже їм Ісус. Стояв же і Юда з ними, який його зрадив.
6І коли він їм сказав: «Це я!» – подалися назад і припали до землі.
7Тож він спитав їх ще раз: «Кого бо шукаєте?» А вони: «Ісуса Назарянина.»
8«Сказав же вам, – озвавсь Ісус, – що то я. Коли, отже, шукаєте мене, то відпустіть оцих, щоб ішли собі»; –
9щоб слово те здійснилось, яке був вирік: «З-поміж тих, що їх ти передав мені, не погубив я ні одного.»
10Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши первосвященикового слугу, відрубав йому праве вухо. Малхом звали того слугу.
11Але Ісус озвався до Петра: «Сховай меч у піхву! Чашу, яку дав мені Отець, – чи не мав би я її пити?»
12Тоді військовий відділ, тисяцький та юдейські слуги схопили Ісуса і, зв’язавши його,
13повели спершу до Анни: цей бо був тесть Каяфи, що був первосвящеником того року.
14А був же то той самий Каяфа, який дав був пораду юдеям: «Ліпше, щоб за народ помер один чоловік.»
15За Ісусом же слідував Симон Петро з ще іншим учнем. А що учень той знаний був первосвященикові, то й увійшов він у двір первосвященика з Ісусом.
16Петро ж стояв надворі біля дверей. Той інший, знаний первосвященикові учень, вийшов, промовив до одвірної слугині та й увів Петра.
17Слугиня ж одвірна й каже до Петра: «Чи й ти не з учнів отого чоловіка?» – «Ні», відрік той.
18Слуги і сторожа, що вогонь розклали, стояли там і грілися, було бо холодно. Отож і Петро стояв там з ними та грівся.
19І спитав первосвященик Ісуса про його учнів і про його навчання.
20Ісус же відказав йому: «Говорив я світові отверто. Завжди навчав я у синагозі й у храмі, де сходяться усі юдеї. Нічого не говорив я потайки.
21Чому мене запитуєш? Спитай он тих, що чули, що я до них промовляв. Вони бо знають, що говорив я.»
22На ті слова один із сторожі, який стояв там, ударив в обличчя Ісуса, кажучи: «Ось так відказуєш первосвященикові?»
23Озвався ж Ісус до нього: «Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш мене?»
24І відіслав його Анна зв’язаного до первосвященика Каяфи.
25А стояв там Симон Петро і грівся. От і мовили до нього: «Чи і ти не з його учнів?» І відрікся той, і відказав: «Ні!»
26Каже тоді один із первосвященикових слуг, родич того, якому Петро відрубав вухо: «Чи ж не тебе я бачив у саду з ним?»
27Тоді Петро відрікся ще раз. І зараз же півень запіяв!
28Повели тоді Ісуса від Каяфи у Преторію. Був же ранок. Та не ввійшли вони у Преторію, щоб не осквернитись, а й могти їсти пасху.
29Вийшов тоді до них Пилат і промовив: «Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка?»
30А ті йому кричать у відповідь: «Якби не був з нього злочинець, не передавали б ми його тобі!»
31Тож каже їм Пилат: «То беріть собі його ви і судіть за вашим законом.» Юдеї ж йому: «Не дозволено нам нікого вбивати!» –
32Щоб здійснилося слово Ісуса, що сказав, вказуючи, якою смертю має вмерти.
33І ввійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: «Ти цар юдейський?»
34Ісус же у відповідь: «Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?»
35«Хіба ж я юдей? – озвався Пилат. -Народ твій і первосвященики передали тебе мені. Що ти таке зробив?»
36«Царство моє не від світу цього, – відрік Ісус. – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство.»
37«То ти таки цар?» – мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: «Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій.»
38«Що таке – істина?» – озвався Пилат до нього. І сказавши те, вийшов знов до юдеїв і каже до них: «Жадної провини не знаходжу я на ньому.
39Є у вас, однак, звичай, щоб на Пасху відпустив я вам одного. Тож хочете, щоб я вам юдейського царя відпустив?»
40«Ні, не його!» – знову, закричали ті, – але Варавву!» А був же Варавва розбійник.

19. Бичування й увінчання терням 1-11; засуд та розп’яття Ісуса 12-24; Скорбна Мати під хрестом 25-27; смерть і похорон Ісуса 28-42

1Забрав тоді Пилат Ісуса та й звелів його бичувати.
2А вояки, сплівши вінок із тернини, вклали йому на голову ще й зодягли його у багряницю
3і, підступаючи до нього, казали: «Радуйся, царю юдейський!» І били його в обличчя.
4Знову вийшов Пилат надвір і до них промовляє: «Ото виводжу вам його, щоб ви знали, що я жадної провини на ньому не знаходжу.»
5І вийшов Ісус у вінку терновім та в багряниці. І сказав їм Пилат: «Ось чоловік!»
6Та скоро побачили його первосвященики та слуги, закричали: «Розіпни! Розіпни!» Каже Пилат їм: «Беріть його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на ньому.»
7А юдеї йому: «У нас є закон, і за законом мусить він умерти, бо він із себе Сина Божого зробив.»
8Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче.
9Повернувся він ще раз у Преторію та й каже Ісусові: «Звідкіля ти?» Не дав же йому Ісус одвіту.
10«Зо мною не розмовляєш, – каже йому Пилат, – чи не знаєш, що в мене влада відпустити тебе і влада розіп’ясти тебе?»
11І відрік Ісус: «Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто мене тобі видав, більший гріх.»
12Від тієї хвилини шукав Пилат можливости, як би його відпустити. Але юдеї кричали: «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!»
13Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон, а по-єврейському – Гаввата.
14А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: «Ось цар ваш.»
15Ті ж закричали: «Геть! Геть! Розіпни його!» А Пилат їм: «Маю я вашого царя розіп’ясти?» І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!»
16І тоді видав він його їм на розп’яття.
17І забрали вони Ісуса; і, несучи для себе хрест, вийшов він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота,
18де його і розіп’яли, а з ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж – посередині.
19Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: «Ісус Назарянин Цар Юдейський.»
20Багато з юдеїв читали той напис, місце бо, де розп’ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по-римському.
21Тож первосвященики юдейські мовили до Пилата: «Не пиши: Цар Юдейський, – але, що він сказав: Я – Цар Юдейський!»
22Та Пилат відрік: «Що написав я, те написав.»
23Тоді вояки, розіп’явши Ісуса, узяли його одіж та й зробили чотири частини, по одній частині кожному воякові, і хітон. Та був хітон не пошитий, лише ввесь від верху тканий.
24Тому домовилися між собою: «Не дерімо його, а киньмо на нього жереб, на кого впаде.» А тим же мало здійснитись Писання: «Мою одіж розділили між собою, на шату ж мою кинули жереб.» Отож і вчинили так вояки.
25А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина.
26Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій.»
27А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе.
28А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!»
29Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом.
30І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа.
31Через те, що це була п’ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, – бо був Великдень тієї суботи, – то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста.
32Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп’ятий.
33Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому,
34лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода.
35І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду – щоб ви теж увірували.
36Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: «Кістка його не буде поламана.»
37А й інше Писання каже: «Споглядатимуть на того, кого прокололи.»
38Після того Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, – але потайки, страхався бо юдеїв, – удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло.
39А надійшов і Нікодим, який раніше приходив уночі до нього, та й приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто.
40І взяли вони тіло Ісуса та обв’язали його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм.
41А був на тому місці, де розіп’яли його, сад, а в саду тому – нова гробниця, в якій нікого ще не клали.
42Ось там, з огляду на юдейське споготування і що гробниця була поблизу, – покладено Ісуса.

20. Марія Магдалина та Петро з Іваном при гробниці 1-10; з’явлення Ісуса Марії Магдалині 11-18; Ісус з’являється апостолам 19-23; Ісус з’являється Томі 24-31

1Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла до гробниці ранесенько, як ще не розвиднілось, аж бачить – камінь відкочено від гробниці.
2Отож біжить вона, прибігає до Симона Петра й до іншого учня, якого Ісус любив, та й каже їм: «Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де покладено його!»
3Пішов Петро з отим іншим учнем, і приходять до гробниці.
4Бігли вони обидва разом, та той інший учень біг швидше за Петра, тим і прибув до гробниці першим;
5нахилившися, бачить – лежить полотнище. Однак, не ввійшов.
6Приходить тоді слідом за ним Симон Петро і, ввійшовши до гробниці, бачить, що полотнище лежить,
7а й хустка, яка в нього на голові була: лежала ж вона не з полотнищем, а, згорнена збоку, на іншому місці.
8Тоді ввійшов і той інший учень, який першим був прийшов до гробниці, – і побачив, і увірував.
9Вони бо ще не знали Писання, за яким мав він з мертвих воскреснути.
10Тож повернулись учні знов до себе.
11Марія ж стояла надворі перед гробницею і плакала. А плачучи, нахилилась вона до гробу,
12і бачить двох ангелів: у білім вони, сидять – один у головах, другий у ногах, де лежало було тіло Ісусове.
13І кажуть вони їй: «Жінко, чого плачеш?» – «Узяли мого Господа, -відвічає їм вона, – і не відаю, де покладено його.»
14Сказавши це, обернулась і бачить: Ісус там стоїть! Та не знала вона, що то Ісус.
15І каже їй Ісус: «Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш?» Гадавши ж вона, що це садівник, говорить йому: «Пане, коли ти забрав його, то повідай мені, куди ти його поклав, – а я заберу його.»
16Мовить до неї Ісус: «Маріє!» А та обернулась та до нього по-єврейському: «Раввуні!» – що у перекладі означає: «Учителю!»
17А Ісус їй каже: «Не стримуй мене, не зійшов бо я ще до Отця мого, але йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого.»
18І пішла Марія, щоб звістити учням: «Бачила я Господа», -та й що він це їй повідав.
19А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, – а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, – увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!»
20Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа.
21І ще раз Ісус їм каже: «Мир вам!» Як мене послав Отець, так я посилаю вас.»
22Це промовивши, дихнув на них і каже їм: «Прийміть Духа Святого!
23Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються.»
24Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус.
25Тож повідали йому інші учні: «Ми Господа бачили.» Та він відрік: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!»
26По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, – а двері були замкнені! – стає посередині та й каже: «Мир вам!»
27А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!»
28І відказав Тома, мовивши до нього: «Господь мій і Бог мій!»
29І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!»
30Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчинив Ісус на очу своїх учнів.
31А ції -списано, щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, – щоб мали життя в його ім’я.

21. Поява Ісуса над Тиверіядським озером 1-14; Петро – найвищий пастир Христового стада 15-23; заключення 24-25

1По тому Ісус з’явився своїм учням при Тиверіядському морі. З’явився ж так:
2Симон Петро, Тома, на прізвисько Близнюк, Натанаїл з Кани Галилейської, сини Заведеєві та ще двоє інших його учнів були разом.
3Тож каже до них Симон Петро: «Іду ловити рибу.» А ті йому: «Підемо й ми з тобою.» Отож пішли і сіли в човен. Тієї ночі, однак, не вловили нічого.
4А як настав уже ранок, стояв над берегом Ісус, та не знали учні, що то – Ісус.
5Каже до них Ісус: «Дітоньки, чи маєте що з’їсти?» Ті йому відповіли: «Ні.»
6Тоді він каже до них: «Закиньте лишень сіті праворуч від човна, то знайдете.» І закинули, та неспроможні були вже і витягнути їх: така була там сила риби!
7Каже тоді отой учень, що його любив Ісус, до Петра: «То – Господь!» Симон же Петро, вчувши, що то Господь, підперезав одежу, був бо роздягнений, – та й кинувся в море!
8А інші учні припливли човном, – були бо неподалеку від землі, ліктів зо двісті, – та й притягнули сіті з рибою.
9Коли, отже, вийшли на землю, бачать – жар розкладено, а на ньому риба й хліб.
10І мовить їм Ісус: «А принесіть тієї риби, що ви її тепер наловили.»
11Пішов Симон Петро, витягнув на землю сіті, повні великої риби – сто п’ятдесят три! – і хоч стільки її було, сіті не перервалися.
12Мовить до них Ісус: «Ходіть-но снідати!» І ніхто з учнів не зважився його питати: «Хто ти?» -знали бо, що то Господь.
13Підходить тоді Ісус, бере хліб, роздає їм, а й рибу теж.
14Це втретє вже з’явивсь Ісус учням по тому, як з мертвих воскрес.
15Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» – «Так, Господи, – відрікає той йому, – ти знаєш, що люблю тебе.» Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!»
16І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так, Господи, – відвічає йому, – ти знаєш, що люблю тебе.» І мовить йому: «Паси мої вівці!»
17І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», – то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці!
18Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш.»
19Сказав же він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за мною!»
20І обернувшись, бачить Петро, що за ним іде учень, що його любив Ісус і що під час вечері схилився йому на груди та й запитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?»
21Тож побачивши його Петро, каже Ісусові: «Господи, а цей що?»
22«Якщо я хочу, – відрікає йому Ісус, – щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло? Ти йди за мною!»
23Отож розповсюдилась чутка серед братів, мовляв, не вмре отой учень. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: «Якщо я хочу, щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло?»
24Це той учень, який оте свідчить і який оте написав, і знаємо, що його свідчення – правдиве.
25Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус, – та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг. Амінь.

Євангелія від Луки  Діяння Апостолів