Євангелія від Луки

 

1. Передмова 1-4; зачаття і народження Івана Христителя 5-25; 57-80; Благовіщення 26-38; Марія у Єлисавети 39-56

1Тому, що багато хто брався скласти оповідання про речі, які сталися між нами,
2як то нам передали ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова,
3вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тобі написати за порядком, високодостойний Теофіле,
4щоб ти знав стійкість науки, яку ти прийняв.
5Був за часів Ірода, царя юдейського, один священик, на ім’я Захарія, з черги Авії, та його жінка з дочок Арона, на ім’я Єлисавета.
6Вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно.
7Але були бездітні, бо Єлисавета була безплідна, і вони обидвоє були в літах похилі.
8І ось одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом,
9згідно зо звичаєм священичої служби, випав на нього жереб увійти в святилище Господнє і покадити.
10А вся сила народу під час кадіння молилася знадвору.
11Тоді з’явивсь йому ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника.
12Захарія, побачивши його, стривожився, і страх напав на нього.
13Ангел же сказав до нього: “Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Іван.
14І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть;
15бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п’янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї,
16і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога.
17І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний.”
18Захарія ж сказав до ангела: “По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку.”
19Ангел озвавсь до нього: “Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість.
20І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу.”
21Люди ж чекали Захарії і дивувались, що він так забарився у святині.
22Коли ж він вийшов, не міг до них говорити, і вони зрозуміли, що він видіння бачив у святині. Він же давав їм знаки й зоставсь німий.
23А як скінчилися дні його служби, він повернувся до свого дому.
24Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п’ять місяців, кажучи:
25“Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми.”
26Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім’я Назарет,
27до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж діви було Марія.
28Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.”
29Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання.
30Ангел їй сказав: “Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога.
31Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус.
32Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька,
33і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця.”
34А Марія сказала до ангела: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?”
35Ангел, відповідаючи, сказав їй: “Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий.
36Ось твоя родичка Єлисавета – вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною;
37нічого бо немає неможливого в Бога.”
38Тоді Марія сказала: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” І ангел відійшов від неї.
39Тими днями Марія, зібравшися, пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в місто Юди.
40Увійшла вона в дім Захарії і привітала Єлисавету.
41І як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом
42і викликнула голосом сильним: “Благословенна ти між жінками й благословен плід лона твого.
43І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого?
44Ось бо, як голос твого привітання залунав у моїх вухах, дитина з радости здригнулась у моїм лоні.
45Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа.”
46І мовила Марія: “Величає душа моя Господа
47і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм,
48бо він зглянувся на покору слугині своєї; ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди.
49Велике бо вчинив мені Всемогутній, і святе його ім’я.
50Милосердя його з роду в рід на тих, які страхаються його.
51Він виявив потугу рамени свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець.
52Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних;
53наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками.
54Він пригорнув Ізраїля, слугу свого, згадавши своє милосердя,
55як обіцяв був батькам нашим – Авраамові і його потомству повіки.”
56Марія перебула в Єлисавети місяців зо три; потім повернулася до дому свого.
57Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона вродила сина.
58Її сусіди та родина почули, що Господь виявив їй своє велике милосердя, і радувалися з нею.
59Восьмого дня прийшли обрізати хлоп’я і хотіли назвати його ім’ям його батька – Захарія;
60його ж мати заговорила, кажучи: “Ні, він зватись буде Іван.” 61Кажуть до неї: “Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім’ям.”
62І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався.
63І попросивши табличку, він написав: “Іван – його ім’я.” Всі тому дивувались.
64Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв’язався, і він почав говорити та благословити Бога.
65І страх напав на всіх їхніх сусідів; по всіх гірських околицях Юдеї про все це говорили.
66Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою: “Що воно з того хлоп’яти буде?” І справді рука Господня була з ним.
67А Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати:
68“Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій
69і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги свого;
70як то він сповістив був устами святих своїх від віку пророків,
71що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх тих, що нас ненавидять,
72що вчинить милосердя з нашими батьками, що згадає на святий союз свій;
73клятву, якою він був поклявся Авраамові, нашому батькові,
74що дасть нам, звільненим з рук ворогів, служити йому безстрашно
75у святості та справедливості, перед ним увесь вік наш.
76А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати йому дорогу,
77дати його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх,
78завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти,
79щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру.”
80Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об’явлення Ізраїлеві.

2. Різдво Ісуса Христа 1-7; поклін пастирів 8-21; жертвування Ісуса у храмі 22-40; Ісус у святині 41-52

1Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю.
2Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Киріній.
3І йшли всі записатися, – кожний у своє місто.

4Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарету в Юдею, в місто Давида, що зветься Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида,
5щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна.
6І от коли вони були там, настав їй час родити,
7і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді.
8Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар.
9Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх.
10Ангел же сказав їм: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу:

11Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь.
12І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах.”
13І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла:
14“Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання.”
15І коли ангели знялись від них на небо, пастухи один до одного заговорили: “Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам.”
16І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах.
17Побачивши його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп’ятко;
18і всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали.
19Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці.
20А пастухи повернулися, прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так, як їм було сказано.
21Як сповнились вісім день, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше, ніж він зачався в лоні.
22І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели його в Єрусалим поставити його перед Господом,
23як то написано в Господньому законі: “Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господеві”,-
24і принести жертву, як то написано в Господньому законі: “Пару горлиць або двоє голубенят.”
25А був в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому.
26Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа.
27Він прийшов Духом у храм. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм,
28він узяв його на руки, благословив Бога й мовив:
29“Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі,
30бо мої очі бачили твоє спасіння,
31що ти приготував перед усіма народами;
32світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїля.”
33Батько його і мати дивувалися тому, що говорилося про нього.
34Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії: “Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя,
35та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець.”
36Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого;
37зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою.
38І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму.
39І як вони виконали все згідно з законом Господнім, повернулися в Галилею, до Назарету, свого міста.
40Хлоп’я ж; росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на ньому.
41Батьки його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи.
42І як йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято.
43Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж його про те не знали.
44Гадаючи, що він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали його шукати між родичами та знайомими,
45а, не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там його шукати.
46Через три дні знайшли його у храмі, як він сидів серед учителів та слухав і запитував їх.
47Усі ті, що його слухали, чудувались його розумові й відповідям.
48Побачивши його, вони були здивовані, й сказала йому його мати: “Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи, тебе шукали.”
49Він же відповів їм: “Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?”
50Але вони не зрозуміли слова, що він сказав їм.
51І він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А мати його зберігала всі ці слова у своїм серці.
52Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей.

3. Іван проповідує 1-20; хрищення Ісуса 21-22; родовід Ісуса Христа 23-38

1П’ятнадцятого року правління кесаря Тиверія, коли Понтій Пилат був правителем Юдеї, Ірод – четверовласником Галилеї, Филип же, його брат, четверовласником краю Ітуреї та Трахонітіди, а Лісаній четверовласником Авілени,
2за первосвящеників Анни та Каяфи, слово Боже було до Івана, сина Захарії, в пустині.
3І він ходив по всій околиці йорданській, проповідуючи хрищення покаяння на прощення гріхів,
4як писано в книзі віщувань пророка Ісаї: “Голос вопіющого в пустині: Готуйте путь Господню, вирівняйте стежки його.
5Кожна долина заповниться, кожна гора й горб знизиться, нерівне вирівняється, дороги вибоїсті стануть гладкі,
6а кожна людина побачить спасіння Господнє.”
7Він, отже, говорив до людей, що приходили христитися до нього: “Гадюче поріддя! Хто вам вказав утікати від настигаючого гніву?
8Чиніть плоди, достойні покаяння, і не беріться говорити собі: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може підняти дітей для Авраама.
9Ба вже і сокира прикладена до кореня дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь.”
10Люди питали його: “Що ж нам робити?”
11Він відповів їм: “Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить.”
12Прийшли також митарі христитись і йому мовили: “Учителю, що маємо робити?”
13А він сказав їм: “Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть.”
14Вояки теж його питали: “А ми що маємо робити?” Він відповів їм: “Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею.”
15А із-за того, що люди вижидали (Месії), кожен сам у собі розмірковував про Івана, чи не він часом Христос.
16Іван, звертаючись до всіх, озвався: “Я вас хрищу водою, але йде сильніший від мене, якому я негідний розв’язати ремінь від взуття. Той буде вас христити Духом Святим і вогнем.
17Його лопата в руці в нього, щоб вичистити тік свій і зібрати пшеницю в свою клуню, а полову спалити вогнем невгасимим.”
18Навчаючи ж багато й іншого, він звіщав народові Добру Новину.
19Тим часом четверовласник Ірод, якому Іван докоряв за Іродіяду, жінку його брата, і за все, що Ірод накоїв,
20додав ще й це до того всього, що замкнув Івана до в’язниці.
21Коли ввесь народ христився, і коли Ісус, охристившись, молився, відкрилось небо,
22і Святий Дух у тілеснім вигляді, немов голуб, зійшов на нього, та залунав з неба голос: “Ти – мій Син любий, тебе я вподобав.”
23Сам же Ісус, коли розпочинав (свою діяльність), мав яких років тридцять і, як гадали, був сином Йосифа, сина Елі,
24сина Маттата, сина Леві, сина Мелхі, сина Янная, сина Йосифа,
25сина Маттатії, сина Амоса, сина Наума, сина Еслі, сина Наггая,
26сина Маата, сина Маттатії, сина Семеїна, сина Йосеха, сина Йода,
27сина Йоаннана, сина Реси, сина Зоровавела, сина Салатіїла, сина Нері,
28сина Мелхі, сина Адді, сина Косама, сина Елмадама, сина Ера,
29сина Ісуса, сина Еліезера, сина Йоріма, сина Маттата, сина Леві,
30сина Симеона, сина Юди, сина Йосифа, сина Йонама, сина Еліякима,
31сина Мелеа, сина Менни, сина Маттата, сина Натана, сина Давида,
32сина Єссея, сина Йоведа, сина Вооза, сина Сали, сина Наассона,
33сина Амінадава, сина Адміна, сина Арні, сина Есрома, сина Фареса, сина Юди,
34сина Якова, сина Ісаака, сина Авраама, сина Тари, сина Нахора,
35сина Серуха, сина Рагави, сина Фалека, сина Евера, сина Сали,
36сина Каїнама, сина Арфаксада, сина Сима, сина Ноя, сина Ламеха,
37сина Матусали, сина Еноха, сина Ярета, сина Малелеела, сина Каїнама,
38сина Еноса, сина Сита, сина Адама, сина Бога.

4. Диявол спокушає Ісуса 1-13; Ісус у Назареті 14-30; Ісус виганяє бісів у Капернаумі й оздоровлює тещу Петра 31-44

1Ісус же, повен Святого Духа, повернувся з-над Йордану, і Дух повів його в пустиню,
2де сорок день його спокушав диявол; і протягом тих днів Ісус не їв нічого. Коли ж вони скінчились, він зголоднів.
3А диявол йому й каже: “Якщо ти Син Божий, скажи оцьому каменеві, щоб став хлібом.”
4Ісус озвався до нього: “Писано, що не самим лише хлібом житиме людина.”
5Тоді диявол вивів його високо, показав йому в одну мить усі царства світу,
6і сказав до нього диявол: “Я дам тобі всю цю владу й славу їхню, бо вона мені була передана, і я даю її, кому захочу.
7Тож коли ти поклонишся передо мною, вся твоя буде.”
8Ісус у відповідь сказав до нього: “Писано: Ти будеш поклонятись Господові, Богові твоєму, і йому єдиному служити.”
9Потім він повів його в Єрусалим, поставив на наріжнику храму й сказав до нього: “Коли ти Син Божий, кинься звідсіль додолу;
10писано бо: Він ангелам своїм велітиме про тебе, щоб тебе зберігали;
11і: Вони знімуть тебе на руки, щоб ти, ногою своєю не спіткнувсь о камінь.”
12Але Ісус озвавсь до нього: “Сказано: Не спокушуватимеш Господа, Бога твого.”
13І скінчивши всі спокуси, диявол відійшов від нього до якогось часу.
14Ісус у силі Духа повернувся в Галилею, і чутка про нього рознеслась по всій околичній країні.
15Він навчав по всіх їхніх синагогах, і всі його хвалили.
16І прибув він у Назарет, де був вихований, увійшов своїм звичаєм суботнього дня в синагогу й встав, щоб читати.
17Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, він натрапив на місце, де було написано:
18“Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю,
19оповістити рік Господній сприятливий.”
20А згорнувши книгу, він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на нього.
21І він почав до них говорити: “Сьогодні збулось це писання у вухах ваших.”
22Всі свідчили про нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст його, й говорили: “Чи ж він не син Йосифа”?
23А він казав їм: “Ви певно скажете мені цю приповідку: Лікарю, вилікуй себе самого. Про що ми чули, що сталося в Капернаумі, зроби те й тут на твоїй батьківщині.”
24Він же додав: “Істинно кажу вам: Ніякого пророка не приймають добре в своїй батьківщині.
25Та я вам кажу по правді: Багато вдів було в Ізраїлі за днів Іллі, як закрилось було небо на три роки й шість місяців, і великий голод лютував по всьому краю,
26однак, ні до однієї з них не був посланий Ілля, тільки в Сарепту, що в краю Сидонськім, до вдови жінки.
27Та й прокажених теж в Ізраїлі було чимало за пророка Єлисея; однак, ніхто з них не очистився, крім сирійця Наамана.”
28Почувши це, всі в синагозі наповнилися гніву
29і, вставши, вигнали його геть за місто і повели його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути його додолу.
30Та він, пройшовши серед них, пішов далі.
31Потім прийшов у Капернаум, у місто галилейське, і навчав їх у суботу.
32І дивувалися його науці, бо його слово було повне влади.
33А був у синагозі чоловік, що мав нечистого духа, і він закричав голосом сильним:
34“Лиши, що нам і тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов ти погубити нас? Я знаю, хто ти: ти – святий Божий.”
35Ісус же погрозив йому, кажучи: “Мовчи і вийди з нього.” І кинувши його перед усіма, демон вийшов з нього, нічого злого не зробивши йому.
36Жах огорнув усіх, і вони один до одного казали: “Що за слово, – що з владою й силою велить нечистим духам, і вони виходять!”
37І рознеслася про нього чутка скрізь по всій тій країні.
38Вийшовши з синагоги, він пішов до Симонової хати. Теща ж Симона була в тяжкій гарячці, і його за неї попросили.
39І, нахилившися над нею, він погрозив гарячці, та й гарячка відійшла від неї і, зараз же підвівшись, теща почала їм услуговувати.
40А як заходило сонце, всі, хто мав яких недужих на різні хвороби, приводили їх до нього, і він на кожного з них клав руки та й оздоровляв їх.
41А з багатьох з них виходили також і біси, що кричали: “Ти – Син Божий!” Та він, грозячи, не давав їм говорити, бо вони знали, що він – Христос.
42Як настав день, він вийшов і подався на самітне місце, а люди кинулись його шукати і, знайшовши, хотіли затримати його, від себе не пустити.
43А він сказав їм: “Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже, бо я на це посланий.”
44І проповідував по синагогах у Юдеї.

5. Перше покликання учнів 1-11; оздоровлення прокаженого 12-16; оздоровлення розслабленого 17-26; покликання Матея 27-38

 

1Одного разу, коли народ юрмився коло нього, щоб почути слово Боже, і він стояв біля Генезаретського озера,
2побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті.
3Він увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ учити.
4Коли він перестав говорити, сказав до Симона: “Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву.”
5Озвався Симон і каже: “Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.”
6Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися.
7Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й допомогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати.
8Побачивши це Симон Петро, припав до колін Ісуса й каже: “Іди від мене, Господи, бо я грішна людина.”
9Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, із-за риб, що їх піймали;
10також і Якова та Івана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус же промовив до Симона: “Не бійся! Віднині людей будеш ловити.”
11І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.
12І от, як він був в однім з міст, з’явився чоловік, увесь у проказі. Побачивши Ісуса, він упав ниць і почав його благати: “Господи, якщо ти хочеш, можеш мене зробити чистим.”
13Ісус простягнув руку, доторкнувсь до нього і каже: “Хочу, очисться!” І вмить покинула його проказа.
14І наказав йому: “Нікому не говори, але йди та покажись священикові і принеси дар за твоє очищення, як наказав Мойсей, їм на свідоцтво.”
15Чутка про нього ширилась дедалі більше, і сила людей збігалася, щоб його почути й вилікуватись від своїх недуг.
16Та він відходив у місця самітні й молився.
17Раз якось, коли Ісус навчав, були при тому фарисеї та учителі закону, що поприходили з усіх сіл Галилеї та Юдеї і з Єрусалиму; і сила Господня була на ньому, щоб оздоровляти.
18Аж; ось люди несуть на ліжку чоловіка, що був розслаблений; вони шукали способу, як би його внести та перед ним покласти.
19І, не знайшовши, кудою б його внести через натовп, вилізли на крівлю і крізь череп’яну стелю спустили його з ліжком на середину перед Ісуса.
20Бачивши їхню віру, Ісус мовив: “Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи!”
21А книжники та фарисеї почали міркувати: “Хто це такий, що говорить богохульства? Хто може гріхи відпускати, крім одного Бога?”
22А Ісус же, знаючи думки їхні, відповів їм: “Чому так думаєте в серцях ваших?
23Що легше, сказати: Відпускаються тобі твої гріхи, – чи сказати: Встань і ходи?
24Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати”, – мовив розслабленому: “Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко та й іди додому.”
25І вмить він устав у них перед очима, взяв те, на чому лежав, і пішов до свого дому, славлячи Бога.
26А всі остовпіли від здивування та прославляли Бога. Вони переповнилися страхом і казали: “Сьогодні бачили ми дивні речі.”
27Після цього він вийшов, побачив митника, Леві на ім’я, що сидів на митниці, і сказав до нього: “Ходи за мною!”
28І той, кинувши все, встав і пішов за ним.
29Потім Леві справив для нього бенкет великий у своїй хаті; була ж там з ними за столом велика сила митарів та інших.
30Фарисеї та їхні книжники нарікали і, звертаючись до його учнів, говорили: “Чого ви з митарями й грішниками їсте й п’єте?”
31Ісус у відповідь сказав їм: “Не ті, що при добрім здоров’ї, потребують лікаря, лише – хворі.
32Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних.”
33А вони йому сказали: “Учні Івана постять часто й моляться, так само й учні фарисеїв, а твої їдять та п’ють!”
34Ісус же до них промовив: “Чи ж; можете примусити постити весільних гостей, поки молодий з ними?
35Прийдуть дні, коли візьмуть від них молодого, тоді будуть постити в ті дні.”
36Він їм сказав також цю притчу: “Ніхто не відриває латки від нової одежини й не пришиває її до старої, а то порве й нову, і латка від нової не підійде до старої.
37Ніхто також не вливає молодого вина до старих бурдюків, а то нове вино прорве бурдюки, й само вино розіллється, і бурдюки пропадуть.
38Але треба вливати молоде вино до нових бурдюків.
39І ніхто, що п’є старе вино, нового не захоче, бо каже: Старе ліпше.”

6. Учні зривають колосся 1-5; оздоровлення сухорукого 6-11; вибір апостолів 12-16; нагірна проповідь 17-49

1Одного разу в суботу, коли Ісус проходив засіяними ланами, учні його зривали колоски й, розтерши їх руками, їли.
2Деякі з фарисеїв їм сказали: “Чому ви робите те, чого не годиться робити в суботу?”
3Ісус відповів їм: “Хіба ви не читали, що зробив Давид, як зголоднів, він сам і ті, що були з ним?
4Як він увійшов у дім Божий, взяв жертовні хліби, їв їх і давав тим, що були з ним, – хліби, яких не дозволено їсти, хіба що тільки самим священикам?”
5Далі сказав їм: “Син Чоловічий – Владика і суботи.”
6Раз якось, другої суботи, ввійшов він у синагогу й почав навчати. А був там чоловік з сухою правою рукою.
7От книжники та фарисеї почали за ним назирати, чи він оздоровить у суботу, щоб знайти яке-небудь оскарження на нього.
8Ісус же знав думки їхні і сказав до чоловіка, який мав суху руку: “Підведись і стань посередині!” Підвівся той і став.
9Тоді Ісус до них промовив: “Питаю вас: Чи годиться в суботу добро чинити, чи зло робити? Спасти життя, чи погубити?”
10І поглянувши кругом на всіх них, сказав до нього: “Простягни свою руку!” Той зробив так, і його рука стала здорова.
11Вони ж наповнилися люті й змовлялися між собою, що їм Ісусові зробити б.
12Тими днями він вийшов на гору молитись і провів усю ніч на молитві до Бога.
13А як настав день, покликав своїх учнів і вибрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами:
14Симона, якого назвав Петром, Андрія, його брата, Якова, Івана, Филипа, Вартоломея,
15Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Симона на прізвище Зилота,
16Юду, сина Якова та Юду Іскаріотського, який став зрадником.
17Зійшовши з ними, він став на рівнім місці, й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону.
18Вони прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись.
19Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла.
20Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: “Блаженні вбогі, – бо ваше Царство Боже.
21Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись.
22Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім’я Сина Чоловічого ради.
23Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі. Так само бо поводилися з пророками батьки їхні.
24Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу.
25Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати.
26Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити. Так само бо з ложними пророками поводилися батьки їхні.
27А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять,
28благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають.
29Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі.
30Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся.
31І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само.
32Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять.
33І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять.
34І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне.
35Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних.
36Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.
37Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені; простіть, і вам проститься.
38Дайте, то й вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють.”
39Він їм сказав також і притчу: “Чи може сліпий водити сліпого? Хіба вони обидва не впадуть у яму?
40Учень не більший за вчителя, але, навчившися, кожний буде, як його вчитель.
41Чому дивишся на скалку в оці твого брата, колоди ж у власнім оці не відчуваєш?
42І як можеш сказати братові твоєму: Дай, брате, вийму скалку, що в твоїм оці, – ти, що не бачиш колоди, що у твоїм оці? Лицеміре, вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого.
43Немає доброго дерева, що родило б плід поганий, ані дерева поганого, що родило б плід добрий.
44Кожне бо дерево за своїм власним плодом пізнається; не зривають бо з тернини смокви, ані з ожини не збирають винограду.
45Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре; лиха ж – з лихого (серця) лихе виносить, бо з переповненого серця говорять його уста.
46Чому ви мене звете: Господи, Господи, а не робите, що я говорю?
47Кожний, хто приходить до мене, слухає мої слова й виконує їх, – покажу вам на кого він схожий.
48Він схожий на чоловіка, що, будуючи дім, викопав глибоко й поклав підвалину на камінь. І як настала злива, води наперли на дім той, але не могли його захитати, бо він збудований був добре.
49Той же, хто слухає й не чинить, схожий на чоловіка, який збудував дім свій на землі, без підвалин. Води наперли на нього, й він відразу завалився, і руїна того дому була велика.”

7. Оздоровлення слуги сотника 1-10; воскресіння юнака з Наїну 11-23; Ісус про Івана 24-35; грішниця помазує Ісуса 36-50

1Коли Ісус скінчив усі слова свої до народу, який слухав його, ввійшов у Капернаум.
2А був там в одного сотника слуга хворий, що мав умирати; він був дорогий для нього.
3Почувши про Ісуса, він послав до нього старших юдейських, благаючи його, щоб прийшов і вирятував слугу його.
4Прийшли ті до Ісуса й почали наполегливо його просити, кажучи: “Він достойний, щоб ти йому зробив це:
5любить бо народ наш і збудував нам синагогу.”
6І пішов Ісус з ними. Та як він уже недалеко був від дому, сотник вислав друзів, щоб йому сказати: “Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб ти зайшов під мою крівлю.
7Тому я й не насмілився іти до тебе; але скажи лиш слово, й одужає слуга мій.
8Бо й я чоловік, що стою під владою, маю вояків під собою і кажу одному: Іди, і той іде; а іншому: Ходи сюди, і той приходить; і слузі моєму: Зроби це, і той робить.”
9Почувши це Ісус, здивувався ним, і, обернувшись, сказав до народу, що йшов за ним: “Кажу вам, що навіть в Ізраїлі я не знайшов такої віри.”
10І коли послані повернулися додому, знайшли слугу здоровим.
11Потім пішов у місто, що зветься Наїн, а з ним ішли його учні й сила народу.
12Коли ж вони наблизились до міської брами, якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою; і було з нею досить людей з міста.
13Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: “Не плач.”
14І приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав: “Юначе, кажу тобі, встань!”
15І мертвий підвівся і почав говорити. І він віддав його матері.
16Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога та й говорили: “Великий пророк устав між нами”, і: “Бог навідався до народу свого.”
17Чутка про Ісуса розійшлася по всій Юдеї і по всій країні.
18Учні Івана сповістили його про це все. Тоді Іван покликав двох із своїх учнів
19і послав їх до Господа сказати: “Ти той, що має прийти, чи іншого нам ждати?”
20Прийшовши ті мужі до нього, кажуть: “Іван Христитель послав нас до тебе спитати: Ти той, що має прийти, чи іншого нам ждати?”
21Саме того часу Ісус оздоровив багатьох від недуг, немочей та від злих духів і багатьом сліпим дарував прозріння.
22У відповідь Ісус сказав їм: “Ідіть, повідомте Івана, що ви бачили й що чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Добра Новина;
23і блаженний той, хто не спотикнеться через мене.”
24А коли Іванові посланці відійшли, Ісус почав говорити до народу про Івана: “На що ви вийшли дивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер?
25На що ж вийшли ви глядіти? На чоловіка, одягненого в м’які шати? Таж ті, що в пишних шатах і в розкошах, сидять у царських палацах.
26На що ж тоді ви вийшли подивитись? На пророка? Так, кажу вам, і навіть більше, ніж пророка.
27Це той, про кого написано: Ось я посилаю посланця мого перед твоїм обличчям, що приготує путь твою перед тобою.
28Кажу вам: Між народженими з жінок нема нікого більшого понад Івана; а найменший у Царстві Божім – більший від нього.”
29І ввесь народ, що його слухав, навіть і митарі, визнали справедливість Божу й христилися хрищенням Івана.
30А фарисеї та законники відкинули Божий про них намір і не христились від нього.
31“До кого, отже, мені порівняти людей оцього роду? До кого ж вони подібні?
32Вони подібні до дітваків, що на майдані сидять і одні до одних кличуть та промовляють: Ми грали вам на сопілці, та ви не танцювали! Ми вам співали жалобної, та ви не плакали!
33Прийшов бо Іван Христитель, що не їсть хліба і не п’є вина, а ви кажете: Він біса має!
34Прийшов Син Чоловічий, що їсть і п’є, а ви кажете: Це ненажера і п’яниця, приятель митарів та грішників.
35І всі діти мудрости виправдали її.”
36Просив його хтось із фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом.
37Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку
38і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами.
39Побачивши те фарисей, що покликав його, міркував собі, кажучи: Якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це ж грішниця!
40Тоді Ісус заговорив до нього: “Симоне, маю тобі щось сказати.” Той відповів: “Кажи, Учителю”.
41“Два довжники були в одного позикодавця; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят.
42А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?”
43Озвався Симон і каже: “Гадаю, той, якому подарував більше.” Ісус сказав до нього: “Ти судив добре.”
44І, обернувшися до жінки, промовив до Симона: “Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям.
45Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги.
46Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги.
47Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить.”
48Потім сказав до жінки: “Прощаються тобі гріхи.”
49 І почали ті, що з ним за столом сиділи, говорити між собою: “Хто це такий, що й гріхи відпускає?
50До жінки ж він промовив: “Віра твоя спасла тебе; іди в мирі.”

8. Притча про сіяча 1-21; утихомирення бурі 22-25; біси входять у безрогих 26-39; оздоровлення кровоточивої та воскресіння дочки Яіра 40-56

1По тому Ісус проходив через міста та села, проповідуючи й звіщаючи Добру Новину про Царство Боже. З ним були дванадцять
2і деякі жінки, що були оздоровлені ним від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалина, з якої вийшло сім бісів,
3Іванна, жінка Хузи, Іродового урядовця, Сусанна та багато інших, що їм допомагали з своїх маєтків.
4А коли зібралася сила народу, і з усіх міст приходили до нього, Ісус сказав їм у притчі:
5“Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали.
6Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало.
7Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила.
8Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.” Кажучи це, Ісус голосно мовив: “Хто має вуха слухати, нехай слухає.”
9Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча.
10Він сказав їм: “Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли.
11Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже.
12Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися.
13Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають.
14А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду.
15Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні.
16Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло.
17Нічого бо нема захованого, що б не стало явним, ані нічого тайного, що б не стало знаним і на явне вийшло.
18Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, заберуть і те, що йому здається, нібито має.”
19Мати його й брати прийшли були до нього, та за через народ не могли до нього доступитись.
20Його повідомили: “Мати твоя і брати твої стоять надворі, хочуть побачитися з тобою.”
21Він же у відповідь сказав їм: “Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують.”
22Одного дня Ісус увійшов до човна з учнями своїми і сказав їм: “Переплиньмо на той бік озера.” І відплили.
23Як же вони плили, він заснув. Тим часом буря з вітром накинулась на озеро, їх почало заливати, і вони були в небезпеці.
24І, приступивши, вони збудили його й кажуть: “Наставниче, наставниче, ми гинемо!” Він устав, погрозив вітрові й розбурханим хвилям, і вони ущухли, і настала тиша.
25Тоді сказав їм: “Де ваша віра?” Вони ж, налякані й здивовані, один до одного казали: “Хто це такий, що вітрам і воді повеліває, і вони слухають його?”
26Вони пристали в краю Геразинськім, що проти Галилеї.
27Як Ісус вийшов на берег, трапився йому назустріч один чоловік з міста, що мав бісів. Він з давнього часу вже не носив одежі й мешкав не в хаті, а по гробах.
28Побачивши Ісуса, закричав, припав йому до ніг і сказав голосом сильним: “Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!”
29Бо він велів нечистому духові вийти з чоловіка. Дух той часто хапав чоловіка, і його тоді в’язали кайданами та ланцюгами й стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях.
30Ісус же спитав його: “Як тобі на ім’я?” “Легіон!” – відповів той, багато бо бісів увійшло в нього.
31І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню.
32А було там велике стадо свиней, що паслося на горі. І демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в них. І він дозволив їм.
33Вийшли ті демони з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро та й потонуло.
34Побачивши, що сталося, пастухи кинулись урозтіч і розповіли про це в місті та по селах.
35І вийшли люди подивитися, що сталось. Вони прибули до Ісуса й знайшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі – і злякались.
36Наочні свідки їм розповіли, як вилікувався біснуватий.
37Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них, бо великий страх огорнув їх. І він увійшов до човна й повернувся.
38А чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути з ним, але він відпустив його, кажучи:
39“Вернися додому й розкажи все те, що Бог зробив тобі.” Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому.
40По повороті Ісус був прийнятий народом, бо всі його чекали.
41Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім’я, який був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату,
42бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього.
43Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити,
44підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою – спинилась її кровотеча.
45Ісус спитав: “Хто доторкнувся мене?” А що всі відпекувались, Петро мовив: “Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться.”
46Ісус же сказав: “Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.”
47Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала.
48Сказав їй Ісус: “Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!”
49Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: “Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя.”
50Ісус почувши це, озвався до нього: “Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.”
51Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Івана та Якова з батьком та матір’ю дитини.
52Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: “Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.”
53І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла.
54А він узяв її за руку й голосно промовив: “Дівчино, пробудися!”
55І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти.
56Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося.

9. Ісус висилає апостолів 1-6; Ірод хоче бачити Ісуса 7-9; помноження хліба 10-17; Петро визнає, що Ісус це – Христос 18-22; про самозречення та хрест 23-27; Переображення 28-36; оздоровлення сновиди 37-45; суперечка між апостолами 46-50; самаряни не приймають Христа 51-62

1Скликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу й владу над усіма бісами, й оздоровляти недуги,
2і тоді послав їх проповідувати Царство Боже й недужих лікувати.
3Він до них промовив: “Нічого не беріть у дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні грошей, та й дві одежі не майте.
4В яку б хату ви не вступили, там перебувайте до вашого відходу.
5А як хто вас не прийме, то виходячи з того міста, обтрусіть порох з ніг ваших на свідоцтво проти них.”
6І вийшли вони та, ходячи по селах, звіщали Добру Новину й оздоровляли всюди.
7Ірод четверовласник довідався про все, що діялось, і збентежився, бо деякі казали, що то Іван воскрес із мертвих,
8інші – що Ілля явився, а ще інші, – що якийсь пророк із давніх устав з мертвих.
9Ірод сказав: “Іванові я стяв голову. Хто ж це такий, що я про нього таке чую? ” І намагався побачити його.
10Апостоли ж, повернувшися, розповіли йому про те, що зробили. Тоді він узяв їх і пішов осторонь у напрямі міста, що зветься Витсаїда.
11Люди, довідавшись про те, пішли слідом за ним. Він їх прийняв і говорив їм про Царство Боже та оздоровляв тих, що потребували того.
12День почав схилятися, і дванадцятеро підійшли до нього та й кажуть: “Відпусти людей: хай ідуть по хуторах та селах, що навколо, і знайдуть собі притулок та поживу, бо тут ми в пустому місці.”
13А він їм каже: “Дайте ви їм їсти.” Ті відповіли: “У нас усього п’ять хлібів і дві риби. Хіба що підемо та купимо поживи для всього народу цього.”
14Було бо їх яких п’ять тисяч чоловік. Ісус сказав до своїх учнів: “Розсадіть їх гуртами по п’ятдесят приблизно.”
15Вони так зробили й усіх розсадовили.
16А він узяв п’ять хлібів і дві риби, і, звівши вгору очі, поблагословив їх, поламав і давав учням, щоб вони клали перед народом.
17Усі їли до наситу й зібрали ті кусні, що у них зосталися, дванадцять кошів.
18Одного разу, коли він молився насамоті, а з ним були й його учні, – він спитав їх: “За кого мене мають люди?”
19Вони ж у відповідь сказали: “За Івана Христителя, а інші – за Іллю, а ще інші – за якогось із пророків старовинних, що воскрес із мертвих.”
20“А ви”, спитав їх, “що кажете про мене? Хто я?” Тоді Петро, озвавшись, мовив: “Ти Христос (Помазаник) Божий!”
21Та й наказав їм гостро про це нікому не говорити.
22Далі додав: “Син Чоловічий має багато страждати; старші, первосвященики та книжники його відкинуть і уб’ють, та він на третій день воскресне.”
23Звертаючись до всіх, (Ісус) промовив: “Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною.
24Бо хто захоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу задля мене, той її врятує.
25Яка ж користь людині, що ввесь світ здобуде, себе ж саму погубить або пошкодить?
26Хто б соромився мене та моєї науки, того й Син Чоловічий буде соромитися, коли прийде у славі своїй і Отця, і святих ангелів.
27Я вам кажу по правді, що деякі з отут присутніх не зазнають смерти, аж поки не побачать Божого Царства.”
28Днів з вісім по оцій розмові Ісус узяв з собою Петра, Івана та Якова й пішов аж на гору помолитись.
29І коли він молився, вигляд його обличчя став інший, а одежа – біла та блискуча.
30І ось два мужі з ним розмовляли: були то Мойсей та Ілля,
31що, з’явившись у славі, говорили про його смерть, якої він мав зазнати в Єрусалимі.
32Петро й його товариші були зморені сном. Та як пробудилися, побачили його славу і двох мужів, що з ним стояли.
33А коли ці відходили від нього, Петро промовив до Ісуса: “Наставниче, добре нам тут бути! Зробимо три намети: один тобі, один Мойсееві й один Іллі.” Він не знав, що говорить.
34Коли він говорив це, насунулася хмара й огорнула їх, а учні налякались, як ті ввійшли у хмару.
35І залунав голос з хмари. “Це Син мій, Вибранець, слухайте його!”
36І коли пролунав цей голос, Ісус один зостався. Учні мовчали, і нічого з того, що бачили, нікому тоді не оповідали.
37Наступного дня, коли вони зійшли з гори, сила людей його зустріла.
38І ось якийсь чоловік з народу почав кричати: “Учителю, благаю тебе, зглянься над моїм сином, бо він єдиний у мене.
39Дух його хапає, і той кричить раптом, трясе його, і той пускає піну; з великим трудом він його залишає цілком знесиленого.
40Просив я твоїх учнів, щоб його вигнали, та вони не здоліли.”
41Ісус відповів: “О невірний та розпусний роде! Доки я буду з вами та терпітиму вас? Приведи сюди твого сина!”
42Ще тільки наближався хлопець, як демон кинув його об землю і сильно стряс; але Ісус погрозив нечистому духові, оздоровив юнака й віддав його батькові.
43Всі були захоплені величчю Божою. І як усі дивувалися всьому, що Ісус чинив, він сказав до своїх учнів:
44“Затямте собі добре ці слова: Син Чоловічий має бути виданий у руки людям.”
45Однак, вони не розуміли цього слова; воно було від них закрите, так що вони його не додумались і боялися його спитати про це слово.
46Одне спало їм на думку: Хто з них буде найбільший?
47Ісус, знаючи думки їхніх сердець, узяв малу дитину, поставив її біля себе
48і сказав їм: “Хто приймає цю малу дитину в моє ім’я, той мене приймає; а хто мене приймає, той приймає того, хто мене послав, бо хто найменший поміж усіма вами, той – великий.”
49Озвався Іван і каже: “Наставниче, ми бачили одного, що твоїм ім’ям виганяв бісів, і ми йому заборонили, бо він не ходить з нами.”
50Ісус же сказав до нього: “Не бороніть, бо хто не проти вас, той з вами.”
51А як наблизився час, коли Ісус мав бути взятий (з цього світу), він постановив пуститися в дорогу до Єрусалиму.
52Отож вислав посланців перед собою. Пішли вони й увійшли в якесь село самарянське, щоб йому приготувати.
53Та самаряни його не прийняли, бо він подорожував до Єрусалиму.
54Бачивши це учні Яків та Іван, сказали: “Господи, хочеш – ми скажем, щоб вогонь зійшов з неба і пожер їх.”
55Ісус, обернувшись, почав їм докоряти.
56І вони пішли в інше село.
57А як вони подорожували, сказав хтось до нього: “Я піду за тобою, куди б ти не пішов.”
58Ісус озвався до нього: “Лисиці мають нори й птиці небесні гнізда, Син же Чоловічий не має де голови приклонити.”
59До другого сказав: “Іди за мною.” Та той відповів: “Господи, дозволь мені перше піти та поховати мого батька.”
60“Залиши мертвим ховати своїх мертвих”, сказав Ісус до нього. “Ти ж іди, проповідуй Царство Боже.”
61Інший сказав: “Я піду за тобою, Господи, але перше дозволь мені з домашніми моїми попрощатися.”
62Ісус сказав до нього: “Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого.”

10. Ісус висилає учнів 1-16; учні повертаються 17-24; добрий самарянин 25-37; Марта й Марія 38-42

1Після цього Господь призначив сімдесят двох інших і послав їх перед собою в кожне місто й місце, куди сам мав прийти.
2Він до них промовив: “Жнива великі, а робітників мало. Просіть, отже, Господа жнив, щоб послав робітників на свої жнива.
3Ідіть, ось я вас посилаю, як ягнят між вовки.
4Не беріть із собою ні калитки, ні торби, ні сандалів, і нікого в дорозі не вітайте.
5В який же дім не ввійшли б ви, скажіть перше: Мир домові цьому!
6І коли там є котрийсь син миру, мир ваш покоїтиметься на ньому; а коли ні, до вас він повернеться.
7І зоставайтесь у тім домі, споживайте та пийте, що в них є: достоїн бо робітник своєї нагороди. Не переходіть із хати до хати.
8І в яке місто ви не ввійшли б, і вас приймуть, їжте, що поставлять перед вами;
9оздоровляйте в ньому хворих і кажіть їм: Наблизилося до вас Царство Боже.
10Коли ж ви ввійдете в якесь місто, і вас не приймуть, то, вийшовши на їхні вулиці, скажіть:
11Ми вам обтрушуємо й порох з вашого міста, що прилип до наших ніг; тільки знайте, що Царство Боже близько.
12Кажу вам: Того дня навіть Содомові буде легше, ніж тому місту.
13Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Витсаїдо! Бо якби в Тирі та Сидоні сталися ті чуда, що зроблені у вас, вони б давно покаялися, сидячи у веретищі й попелі!
14Та Тирові й Сидонові легше буде під час суду, ніж вам.
15Та й ти, Капернауме, невже піднімешся аж до неба? Аж до самого пекла провалишся!
16Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене.”
17Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: “Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени.”
18Він же сказав їм: “Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба.
19Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить.
20Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі.”
21Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: “Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося.
22Все передав мені Отець мій, і ніхто не знає, хто є Син, крім Отця, і хто є Отець, крім Сина, та кому Син схоче відкрити!”
23Потім, звернувшися до самих учнів, він промовив: “Щасливі очі, що бачать, що ви бачите.
24Кажу бо вам, що багато пророків і царів хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули.”
25І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: “Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?”
26А Ісус мовив до нього: “В законі що написано? Як там читаєш?”
27Озвався той і каже: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.”
28“Ти добре відповів”, сказав (Ісус), “роби це й будеш жити.”
29Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: “А хто мій ближній?”

30Мовив тоді Ісус, кажучи: “Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого.
31Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо.
32Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо.
33Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився.
34Він приступив до нього, перев’язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним.
35На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся.
36Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?”
37Він відповів: “Той, хто вчинив над ним милосердя.” Тоді Ісус сказав до нього: “Іди і ти роби так само.”
38Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату.
39Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова.
40Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: “Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.”
41Озвався Господь до неї і промовив: “Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато,
42одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.”

11. Христос навчає молитися 1-13; вигнання бісів 14-28; засуд розпусного роду 29-36; картання фарисеїв 37-54

1Раз якось він молився в якомусь місці, і як закінчив, сказав до нього один з його учнів: “Господи, навчи нас молитись, як і Іван навчав своїх учнів.”
2А він до них промовив: “Коли ви молитесь, кажіть: Отче, нехай святиться твоє ім’я, нехай прийде твоє Царство.
3Дай нам кожного дня наш хліб щоденний.
4І прости нам гріхи наші, бо й ми прощаємо кожному, хто нам винен; і не введи нас у спокусу.”
5Далі до них промовив: “Якби хтось із вас мав приятеля, і той прийшов до нього опівночі Та й сказав до нього: Друже, позич мені три хліби,
6бо приятель мій прибув до мене з дороги, і я не маю що йому дати,
7а той зсередини відповів би йому: Не докучай мені, двері вже замкнені, і діти мої зо мною в ліжку; не можу встати й дати тобі, –
8кажу вам, що коли й не встане та не дасть тому, що він його приятель, все ж таки з-за його настирливости підведеться і дасть, скільки той потребує.
9Отож кажу вам: Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять.
10Кожний бо, хто просить, одержує; той, хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють.
11Котрий із вас, батьків, коли син проситиме в нього хліба, дасть йому камінь? Або коли попросить риби, замість риби дасть йому гадюку?
12Або коли яйце попросить, дасть йому скорпіона?
13Отак коли ви, злими бувши, умієте давати дітям вашим дари добрі, оскільки більш Отець небесний дасть Святого Духа тим, що у нього просять!”
14Ісус виганяв біса, що німий був. І як біс вийшов, німий заговорив, і дивувались люди.
15Та деякі з них говорили: “Він Велзевулом, князем бісівським, виганяє бісів.”
16Інші ж, щоб його випробувати, домагалися від нього знаку з неба.
17А він, знаючи думки їх, сказав їм: “Кожне царство, розділене проти себе самого, запустіє, і дім на дім упаде.
18Коли, отже, і Сатана проти себе самого розділився, – як устоїться його царство? Бо ж кажете, що Велзевулом виганяю бісів.
19Коли ж Велзевулом виганяю бісів, ким виганяють ваші сини? Ось чому вони будуть вашими суддями.
20Коли ж я Божим перстом виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас Боже Царство.
21Коли хтось сильний та озброєний пильнує свого двору, його майно в безпеці.
22Коли ж надійде хтось сильніший від нього й його подолає, то забере у нього всю його зброю, на яку він покладався, і роздасть його здобич.
23Хто не зо мною, той проти мене; і хто зо мною не збирає, той розсипає.
24Коли дух нечистий вийде з чоловіка, то блукає по місцях безводних, шукаючи спочинку, та, не знайшовши, каже: Повернуся в дім свій, звідкіля я вийшов.
25І, прибувши, знайде його заметеним, прибраним.
26І тоді йде й бере з собою інших сім духів, гірших від себе, і вони входять і там оселюються, і останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше.”
27Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: “Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.”
28А він озвався: “Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.”
29Коли народ згромадивсь, Ісус почав промовляти: “Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться, окрім знаку Йони,
30бо як Йона був знаком для ніневитян, так і Син Чоловічий буде знаком для цього роду.
31Цариця півдня встане під час суду з людьми оцього роду і його засудить, бо прийшла з кінців світу послухати мудрости Соломона, а ось тут більше від Соломона!
32Ніневитяни встануть з цим родом під час суду і його засудять, бо вони покаялись на проповіді Йони, та ось тут більше від Йони.
33Ніхто не світить світла й не кладе його у сховок, ані під посудину, але на свічник, щоб ті, що входять, бачили ясність.
34Світло твого тіла – твоє око. Коли око твоє здорове, все твоє тіло світле; коли ж воно недуже, все тіло твоє темне.
35Гляди, отже, чи світло, що в тобі, не є темрява.
36Коли, отже, все тіло твоє – світле й нічого темного не має, воно буде все в світлі, так, наче б освічувало тебе світло (своїм) сяйвом.”
37Коли він говорив іще, якийсь фарисей запросив його на обід до себе. Ісус увійшов і сів за столом.
38Побачивши це, фарисей здивувався, що він перш не зробив обмивань перед обідом.
39Господь сказав до нього: “От ви, фарисеї, чистите лиш зверху чашу й полумисок, самі ж ви всередині повні здирства й лукавства.
40Безумні! Чи ж той, що зробив верх, чи не зробив і середини?
41Тож дайте милостиню з того, що усередині, і все у вас буде чисте.
42Та горе вам, фарисеї, бо ви даєте десятину з м’яти, рути та всякої городини, але занедбуєте правосуддя і любов Божу! І це треба було робити, і того не лишати.
43Горе вам, фарисеї, що любите перші місця в синагогах та привітання на майданах.
44Горе вам, бо ви, як оті гроби непомітні, по яких люди зверху ходять і не знають того.”
45Озвавсь тоді один із учителів закону: “Учителю! – кажучи це, ти й нас ображаєш.”
46Він же відповів: “Горе й вам, учителям закону, бо ви накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж до тих тягарів і пальцем не доторкнетеся.
47Горе вам, що будуєте гроби пророкам, а це ваші батьки їх убили!
48Ви так стаєте свідками й даєте згоду вчинкам батьків ваших: вони їх повбивали, а ви будуєте їм гроби!
49Тому й каже мудрість Божа: Я їм пошлю пророків і апостолів; вони деяких з них уб’ють, а деяких будуть гонити,
50щоб цей рід відповів за кров усіх пророків, пролиту від створення світу,
51від крови Авеля до крови Захарії, забитого між вівтарем і храмом. Так, я кажу вам: Рід цей здасть за те рахубу!
52Горе вам, учителям закону, бо ви взяли ключ знання! Самі ви не ввійшли і тим, що хотіли ввійти, заборонили.”
53І як він вийшов звідти, книжники та фарисеї почали сильно на нього нападати й ставити йому різні питання,
54чигаючи так, щоб несподівано піймати якесь слово з уст його.

12. Пересторога супроти навчання фарисеїв 1-3; кого треба боятися 4-12; про дочасні блага 13-34; притча про вірного слугу 35-48; Ісус приносить розподіл 49-59

1Тим часом, як зібралася тьма народу, так що одне одного топтало, він почав говорити перш до своїх учнів: “Остерігайтесь фарисейської закваски, тобто лицемірства.
2Нічого бо нема захованого, що б не відкрилося, і скритого, що б не виявилось.
3Ось чому те, що ви потемки сказали, почується при світлі; і те, що на вухо ви говорили десь по сховках, оголоситься на крівлях.
4Кажу вам, моїм друзям: Не бійтесь тих, що убивають тіло, а потім більш нічого заподіяти не можуть.
5Я покажу вам, кого треба боятись: бійтеся того, що, вбивши, має владу вкинути в пекло. Так, кажу вам: Того бійтесь.
6Хіба п’ять горобців не продаються за два шаги? А ні один з них не забутий у Бога.
7Ба навіть і волосся на голові у вас усе пораховане. Не бійтесь: ви вартісніші за багатьох горобців!
8Кажу вам: Кожен, хто визнає мене перед людьми, і Син Чоловічий визнає такого перед ангелами Божими.
9Хто ж мене відречеться перед людьми, того і я відречуся перед ангелами Божими.
10І всякому, хто скаже слово проти Сина Чоловічого, воно проститься йому; а тому, хто хулитиме Святого Духа, не проститься.
11Коли вас приведуть у синагоги, до урядів та до влади, не клопочіться тим, як або що вам відповісти, або що казати,
12бо Дух Святий навчить вас тієї години, що треба говорити.”
13Відізвався до нього хтось із народу: “Скажи братові моєму, щоб поділився зо мною спадщиною.”
14Ісус промовив до нього: “Чоловіче, хто настановив мене суддею або подільником над вами?”
15Далі промовив до них: “Глядіть і бережіться всякої зажерливости, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя.”
16І він розповів їм цю притчу: В одного багача земля вродила гарно.
17І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій!
18І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток
19та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!
20А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?
21Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога.”
22Далі сказав до своїх учнів: “Тому кажу вам: Не журіться про життя ваше, що їстимете, ані про тіло, в що вдягнетеся;
23бо життя більше від їжі й тіло від одежі.
24Гляньте на круків, що не сіють, ні жнуть; нема в них ні комори, ні стодоли, а проте Бог їх годує. Оскільки більше варті ви від птахів!
25Хто з вас, трудившись, може додати до віку свого хоча б один лікоть?
26коли, отже, і це найменше понад вашу силу, чому клопочетесь про інше?
27Погляньте на лілеї як ростуть: не працюють і не прядуть, а, кажу вам, що навіть Соломон у своїй славі не вдягався так, як одна з них.
28Коли, отже, траву на полі, що сьогодні стоїть, а завтра буде кинута до печі, Бог отак одягає, то скільки більше вас, маловіри!
29І не побивайтесь, що вам їсти та що пити, і не клопочіться!
30Бо того всього шукають народи цього світу; Отець же ваш знає, що вам воно потрібне.
31Отож, шукайте його Царства, а це вам додасться.
32Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство.
33Продайте ваше майно й дайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіються; невичерпаний скарб на небі, де злодій приступу не має, ні міль не точить.
34Бо де скарб ваш, там буде й ваше серце.
35Нехай ваш стан буде підперезаний, і світла засвічені.
36Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого, коли він повернеться з весілля, щоб йому негайно відчинити, як прийде й застукає.
37Щасливі ті слуги, що їх він, прийшовши, застане невсипущими! Істинно кажу вам: Він підпережеться, посадить їх за стіл і, приступивши, почне їм служити.
38І як прийде о другій чи о третій сторожі й так усе знайде, щасливі вони.
39Збагніть це добре: коли б господар знав, о котрій годині прийде злодій, пильнував би й не дав би проламати стіни у своїм домі.
40І ви також будьте готові, бо не знаєте, о котрій годині Син Чоловічий прийде.”
41Тут Петро озвався: “Господи, чи ти до нас кажеш цю притчу, чи й до всіх?”
42А Господь відповів: “Хто ж це той вірний і кмітливий управитель, якого пан настановить над челяддю своєю, щоб дати їй у визначену пору мірку пшениці?
43Щасливий той слуга, пан якого, прийшовши, знайде, що він так робить.
44Істинно кажу вам, що він його поставить над своїм маєтком.
45Коли ж слуга той скаже в своїм серці: Бариться мій пан, не приходить, – і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та й упиватись,
46то пан того слуги прийде дня, якого він не сподіється, й години, якої він не знає, і відлучить його та й між невірними призначить йому долю.
47Той, що, знавши волю свого пана, не приготував, ані не зробив по його волі, буде тяжко битий.
48А той, що її не знав і зробив каригідне, буде мало битий. Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть; а кому повірено багато, від того більше зажадають.
49Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся!
50Хрищення маю я прийняти й як мені важко, докіль воно не здійсниться.
51Гадаєте, що я прийшов мир дати на землі? Ні бо, кажу вам, – але розділ.
52Віднині бо в одній хаті, де п’ятеро, і ті будуть розділені: троє проти двох і двоє проти трьох.
53Будуть розділені: батько проти сина й син проти батька; мати проти дочки й дочка проти матері, свекруха проти невістки й невістка проти свекрухи.”
54А промовив він ще до народу: “Коли ви бачите хмару, що виступає на заході, ви зараз кажете: Дощ буде, – і так воно буває.
55І коли дме південний вітер, ви кажете: Спека буде, – і так буває.
56Лицеміри, вигляд землі й неба ви вмієте розпізнавати; як же воно, що не розпізнаєте часу цього?
57Чому самі з себе ви не судите, що справедливе?
58Бо коли, отже, йдеш з противником своїм до уряду, намагайся визволитися від нього в дорозі, щоб не потяг тебе до судді, і суддя не видав тебе возному, а возний щоб не кинув тебе до в’язниці.
59Кажу тобі: Не вийдеш звідти, аж поки не віддаси останнього шага.”

13. Ісус закликає до покаяння 1-5; притча про смоковницю 6-9; Ісус оздоровлює в суботу 10-17; зерно гірчичне та квас 18-21; вузька брама 22-30; Ірод хоче вбити Христа 31-35

1Того ж часу прибули деякі й розповіли йому про галилеїв, що їхню кров Пилат змішав з їхніми жертвами.
2Озвавшись, він сказав їм: “Гадаєте, що ті галилеї, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеї?
3Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само.
4Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх забила, гадаєте, що були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму?
5Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само.”
6І він розповів їм оцю притчу; “Один чоловік мав смоковницю, посаджену в його винограднику. Прийшов він і почав плода на ній шукати, та не знайшов.
7Тоді він сказав до виноградаря: Оце три роки, як я приходжу, шукаючи плода на цій смоковниці, і не знаходжу. Зрубай її: нащо й землю займає ще?
8А той озвався до нього: Пане, лиши її ще на цей рік: я обкопаю навкруг неї і обкладу гноєм.
9Може, щось вродить нарік, а коли ні, то ти її зрубаєш.”
10Ісус навчав в одній з синагог у суботу.
11Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись.
12Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: “Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.”
13І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога.
14Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: “Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній.”
15Господь у відповідь сказав до нього: “Лицеміри! Чи кожний з вас не відв’язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти?
16Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв’язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?”
17І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив.
18Далі промовив: “На що схоже Царство Боже? До чого б мені його прирівняти?
19Воно схоже на зерно гірчичне, що чоловік узяв та й кинув у город свій, і воно вигналось і стало деревом великим, і небесне птаство гніздиться у його гілляках.
20І знову промовив: “До чого мені прирівняти Царство Боже?
21Воно схоже на закваску, що жінка взяла й поклала в три мірки борошна, аж поки все не скисне.”
22Ісус проходив через міста та через села, навчаючи й простуючи до Єрусалиму.
23Аж ото сказав хтось до нього: “Господи, чи мало буде тих, що спасуться?” Він відповів їм:
24“Силкуйтеся ввійти через тісні ворота, багато бо, кажу вам, силкуватимуться ввійти, але не зможуть.
25І як господар устане й замкне двері, а ви, зоставшися знадвору, почнете стукати у двері та казати: Господи, відчини нам! – він відповість вам: Не знаю вас, звідкіля ви.
26Тоді ви почнете казати: Ми їли й пили перед тобою, і ти навчав нас на майданах наших.
27Та він відповість: Кажу бо вам: Не знаю вас, звідкіля ви; геть від мене всі ви, що чините неправду!
28Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні.
29Прийдуть тоді від сходу й від заходу, від півночі й від півдня й возсядуть (на бенкеті) в Царстві Божім.
30Тоді останні стануть першими, а перші – останніми.”
31Якраз тієї хвилини підійшли деякі фарисеї і сказали йому: “Вийди і йди звідси, бо Ірод хоче тебе вбити.”
32Він же сказав їм: “Ідіть і скажіть тому лисові: Ось виганяю бісів і роблю оздоровлення сьогодні й завтра, третього ж дня скінчуся.
33Однак сьогодні, завтра й ще наступного дня я мушу простувати далі, бо не годиться, щоб пророк загинув поза Єрусалимом.
34Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуеш посланних до тебе! Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей, немов квочка свій виводок під крила, – та ви не захотіли!
35Ось дім ваш лишається вам (пустий). Кажу вам: Ви не побачите мене, аж поки не настане день, коли ви скажете: Благословен той, що приходить в ім’я Господнє!”

14. Оздоровлення хворого на водянку 1-6; про покору 7-14; притча про запрошених на весілля 15-24; потреба самозречення 25-35

1Одного разу увійшов Ісус у суботу в дім якогось визначного фарисея спожити страву, і вони за ним назирали.
2Аж ото перед ним якийсь чоловік, хворий на водянку.
3Звертаючись до вчителів закону й фарисеїв, Ісус спитав: “Чи вільно зціляти в суботу, чи ні?”
4Вони мовчали. Тоді він, діткнувшись його, оздоровив і відпустив.
5До них же промовив: “Хто з вас, коли в нього син чи віл упаде в колодязь, не витягне його негайно в день суботній?”
6І вони не могли нічого йому на це відповісти.
7Потім, зауваживши, як вони вибирали собі перші місця, Ісус сказав до запрошених притчу:
8“Як хтось покличе тебе на весілля, не сідай на першім місці, щоб, бува, не знайшовся хтось, запрошений ним, поважніший від тебе,
9і той, хто тебе і його закликав, не підійшов і не сказав до тебе: Поступися цьому місцем! І тоді довелось би тобі з соромом посісти останнє місце.
10А навпаки: коли тебе запросять, іди й займи останнє місце, щоб, коли прийде той, що тебе покликав, сказав до тебе: Друже, сідай вище! Тоді буде тобі честь перед усіма, що сидітимуть з тобою.
11Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений.”
12Він сказав також тому, що його покликав: “Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ані твоїх родичів, ані сусідів багатих, щоб часом і вони також тебе не запросили й не було тобі відплати;
13але як справляєш бенкет, заклич убогих, калік, кривих, сліпих.
14І ти будеш щасливий, тому що вони не мають, чим тобі відплатити, – тобі бо віддасться в день воскресіння праведних.”
15Почувши це один із тих, що за столом сиділи, сказав до нього: “Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім.”
16А Ісус озвавсь до нього: “Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох.
17Під час вечері послав він слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове.
18Тоді всі вони однаково почали відмовлятися. Перший йому сказав: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе.
19Другий сказав: П’ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені.
20А інший мовив: Я одружився і тому не можу прийти.
21Повернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар та й каже до слуги свого: Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих.
22Пане, – озвавсь слуга, – сталось, як ти велів, і місця є ще.
23Сказав пан до слуги: Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився.
24Кажу бо вам: Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері.”
25Якже ішла з ним народу превелика сила, він обернувсь і до них мовив:
26“Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем.
27Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за мною – не може бути моїм учнем.
28Хто бо з вас, коли захоче збудувати башту, не сяде перше й не порахує видатків, чи має чим закінчити,
29щоб часом, як поставить підвалину та не спроможеться скінчити, усі, що бачитимуть те, не почали сміятися з нього,
30мовляв, цей чоловік узявся будувати, та не міг закінчити!
31Або який цар, ідучи війною проти іншого (царя), не сяде перш та не роздумає, чи може з десятьма тисячами стати проти того, хто йде з двадцятьма тисячами на нього?
32Коли ж не може, то, як той ще далеко, шле посольство й просить миру.
33Так і кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем.
34Сіль – добра річ, але коли сіль звітріє, чим її приправити?
35Ні в землю, ні на гній вона більш не придатна: її геть викидають. Хто має вуха слухати, нехай слухає!”

15. Заблукапа вівця 1-7; загублена драхма 8-10; про блудного сина 11-32

1Усі митарі й грішники приходили до нього, щоб його почути.
2А фарисеї з книжниками нарікали: “Цей грішників приймає і їсть разом з ними.”
3Тоді Ісус сказав до них цю притчу:
4“Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і одну з них загубивши, не зоставить дев’ятдесят дев’ять у пустелі та не піде шукати загублену, поки її не знайде?
5А, знайшовши, кладе її собі, радіючи, на плечі
6й, повернувшися додому, скликає друзів та сусідів і до них каже: Радійте зо мною, бо я знайшов овечку, що була загубилась.
7Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння.
8Або котра жінка, маючи десять драхм, і як одну загубила, не засвітить світла, не замітатиме своєї хати й не шукатиме її старанно, поки не знайде?
9А, знайшовши, скличе подруг і сусідок і їм каже: Радійте зо мною, бо я знайшла ту драхму, що була загубила.
10Отак, кажу вам, буває між ангелами Божими радість над одним грішником, що кається.”
11Він сказав далі: “В одного чоловіка було два сини.
12Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток.
13Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно.
14І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати.
15Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині.
16І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому.
17Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю.
18Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе!
19 недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів.
20І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його.
21Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином.
22А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги.
23Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся,
24о цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися.
25А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці.
26Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б.
27Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим.
28Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити.
29А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись.
30Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля.
31Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє.
32А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.”

16. Несправедливий управитель 1-8; про неможливість служити двом панам 9-18; багач та Лазар 19-31

1І сказав (Ісус) до учнів: “Був один чоловік багатий і мав він управителя, якого обвинувачували, що марнує його добра.
2Покликав він його та й каже: Що я про тебе чую? Дай звіт про твоє управління, бо ти не можеш більше рядити.
3І почав управитель міркувати: Що мені робити, бож пан мій в мене відбирає управління? Копати землю? Сил не маю. Просити? Соромлюся.
4Знаю, що зроблю щоб, коли буду скинутий з управління, прийняли мене до себе.
5Покликав він одного по однім довжників свого пана й до першого промовив: Скільки ти винен панові моєму?
6Сто мір оливи, – відповів той. А він сказав до нього: Візьми твою розписку та сядь і напиши швидко п’ятдесят.
7Потім до другого промовив: А ти скільки то винен? – Сто корців пшениці, відповів той. – Візьми твою розписку, напиши вісімдесят.
8І похвалив пан нечесного управителя за те, що той вчинив мудро, бо діти цього світу мудріші, в їхньому роді, від дітей світла.
9І я кажу вам: Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні.
10Хто вірний у найменшім, той і в великому вірний; а хто нечесний у найменшім, той і в великому нечесний.
11Коли ви, отже, з неправними грішми не були вірні, то хто довірить вам добро правдиве?
12І коли ви в чужім добрі не були вірні, хто вам дасть ваше?
13Жадний слуга не може двом панам служити, бо він або одного зненавидить, а другого полюбить, або буде триматися одного, а другим понехтує. Не можете служити Богові й мамоні.”
14Чули все це фарисеї, які любили гроші, і насміхалися з нього.
15А він до них промовив: “Ви видаєте себе за праведних перед людьми, але Бог знає серця ваші; бо що в людей високе – осоружне Богові.
16Закон і пророки були до Івана; відтоді благовіститься Царство Боже, і кожен з трудом увіходить до нього.
17Легше минутися небу й землі, ніж одній рисці пропасти з закону.
18Кожний, хто відпускає свою жінку й одружується з іншою, чинить перелюб; і той, хто одружується з розведеною з чоловіком, чинить перелюб.
19Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішно.
20Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий;
21він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його.
22Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали.
23В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні,
24і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цім.
25Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся.
26А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять.
27Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого;
28я маю п’ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки.
29Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають.
30Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються.
31А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.”

17. Чотири попередження 1-10 оздоровлення десятьох прокажених 11-19; прихід Божого Царства 20-37

1Ісус сказав до своїх учнів: “Неможливо, щоб не з’являлися спокуси. Однак, горе тому, через кого вони приходять.
2Ліпше такому було б, коли б млинове жорно прив’язано йому до шиї, і він був кинутий у море, ніж щоб він спокусив одне з цих малих.
3Уважайте на себе! Коли згрішить твій брат, докори йому й, як він покається, прости йому.
4І коли сім раз на день він згрішить проти тебе й сім раз повернеться до тебе та й скаже: Каюсь, – прости йому.”
5Апостоли сказали Господові: “Додай нам віри.”
6Господь же сказав: “Якби ви мали віру, як зерно гірчичне, сказали б цій шовковиці: Вирвися з корінням і посадися в морі, – і вона б послухала вас.
7Хто з вас, мавши слугу, орача або пастуха, скаже до нього, коли він прийде з поля: Іди мерщій та сідай до столу?
8А чи не скаже йому радше: Зготуй мені щось на вечерю та підпережись мені служити, поки я буду їсти й пити, а потім ти будеш їсти й пити?
9Чи буде дякувати слузі (тому) за те, що виконав наказане?
10Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити.”
11Одного разу, простуючи до Єрусалиму, Ісус проходив між Самарією і Галилеєю.
12Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека.
13Вони піднесли голос і казали: “Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!”
14Побачивши їх, він промовив: “Ідіть та покажіться священикам.” І сталось, як вони йшли, очистилися.
15Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога.
16І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин.
17Озвавсь Ісус і каже: “Хіба не десять очистилось? Де ж дев’ять?
18І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?”
19І він сказав до нього: “Встань, іди: віра твоя спасла тебе.”
20Якже спитали його фарисеї, коли прийде Царство Боже, він відповів їм: “Царство Боже прийде непомітно;
21ані не скажуть: Ось воно тут! – або: Он там! – бо Царство Боже є між вами.”
22Далі сказав він до учнів: “Прийдуть дні, коли бажатимете побачити бодай один день Сина Чоловічого, та не побачите.
23Скажуть вам: Ось він тут! – або: Он він там! – не йдіть і не шукайте!
24Бо, як блискавка, що, блиснувши, світить з одного краю неба до другого, так буде свого дня Син Чоловічий.
25А перше він мусить багато страждати й бути відкинутим цим родом.
26Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого:
27їли, пили, женилися, виходили заміж, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу; і надійшов потоп, і вигубив усіх їх.
28Так само сталось і за днів Лота: їли, пили, купували, продавали, садили, будували;
29та того дня, коли Лот вийшов з Содому, линуло вогнем і сіркою з неба, і всіх вигубило.
30Так само буде й того дня, як об’явиться Син Чоловічий.
31Хто буде того дня на крівлі, а речі його в хаті, нехай не злізає їх узяти. А хто на полі, так само нехай не повертається назад.
32Згадайте собі жінку Лота.
33Хто буде намагатися спасти своє життя, той його погубить; а хто його погубить, той збереже його живим.
34Кажу вам, тієї ночі двоє буде на однім ліжку: одного візьмуть, а другого зоставлять.
35Дві жінки молотимуть укупі: одну з них візьмуть, другу ж зоставлять.
36[Двоє будуть на полі: одного візьмуть, а другий лишиться].”
37Тоді вони його спитали: “Де, Господи?” Він відповів їм: “Де труп, там й орли зберуться.”

18. Притча про суддю та вдовицю 1-8; фарисей та митар 9-14; благословення дітей 15-17; багатий юнак 18-30; Ісус передсказує свої муки 31-34; оздоровлення сліпого 35-43

1Він розповів їм притчу про те, що їм треба молитись завжди й не падати духом.
2І казав: “В одному місті був один суддя, що не боявся Бога, ні людей не соромився.
3Була ж одна вдова в тім місті, що (завжди) приходила до нього й говорила: Оборони мене від мого супротивника!
4І довго не хотів він, але згодом мовив сам до себе: Хоч я Бога не боюся і людей не соромлюся,
5але тому, що ця вдова мені надокучає, я її обороню, щоб вона не приходила безперестанку та не морочила мені голови.”
6Тут Господь додав: “Слухайте, що суддя несправедливий каже!
7А Бог хіба не оборонить своїх вибраних, які до нього день і ніч голосять, і чи баритиметься до них?
8Кажу вам: Оборонить їх негайно. Тільки ж Син Чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?”
9Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших, він сказав цю притчу:
10“Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий – митар.
11Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар.
12Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину.
13А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним!
14Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений.”
15Приносили й малих дітей до нього, щоб до них доторкнувся. Побачивши те, учні їм докоряли.
16Ісус покликав їх, кажучи: “Пустіть дітей, нехай ідуть до мене; не бороніть їм: таких бо Царство Боже.
17Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме як дитина, той не ввійде до нього.”
18Один знатний спитав Ісуса: “Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?”
19А Ісус озвавсь до нього: “Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог.
20Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.”
21Той же відповів: “Все це я зберіг змалку.”
22Почувши те Ісус, сказав до нього: “Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.”
23Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий.
24Глянув Ісус на нього й мовив: “Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже!
25Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.”
26А ті, що слухали, сказали: “Хто ж тоді може спастися?”
27Він відповів: “Неможливе в людей, можливе є в Бога.”
28Тоді Петро промовив: “Ось ми покинули, що в нас було, і пішли за тобою.”
29Ісус сказав їм: “Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства,
30і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне.”
31І взявши дванадцятьох, Ісус до них промовив: “Оце ми йдем в Єрусалим, і все написане пророками про Сина Чоловічого здійсниться.
32Він буде виданий поганам, і насміхатимуться з нього, і зневажатимуть його, і плюватимуть на нього,
33і, бичувавши, уб’ють його, та третього дня він воскресне.”
34Вони ж нічого з того не зрозуміли; це слово було для них закрите, й вони не знали, про що він говорив.
35І як він наближався до Єрихону, один сліпий сидів край дороги й просив милостині.
36Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути.
37Йому сказали, що це Ісус Назарянин проходить.
38І він почав голосно кричати: “Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!”
39Ті, що йшли попереду, сварилися на нього, щоб замовчав, та він кричав ще дужче: “Сину Давидів, змилуйся надо мною!”
40Ісус зупинився і звелів привести його до себе. І коли той наблизився до нього, спитав:
41“Що хочеш, щоб я зробив тобі?” “Господи”, – сказав той, – “щоб я прозрів!”
42Ісус сказав до нього: “Прозри! Віра твоя спасла тебе.”
43І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. І ввесь народ, побачивши те, віддав хвалу Богові.

19. Ісус у Закхея 1-10; притча про міни 11-28; в’їзд у Єрусалим 29-40; Ісус плаче над Єрусалимом 41-44; вигнання торгівців із храму 45-48

1Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто).
2А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий.
3Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту.
4Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою.
5Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: “Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі.”
6І зліз той швидко і прийняв його радо.
7Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: “До чоловіка грішника зайшов у гостину.”
8А Закхей устав і до Господа промовив: “Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо.”
9Ісус сказав до нього: “Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама.
10Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло.”
11Як люди слухали це, Ісус сказав ще одну притчу, бо він був близько Єрусалиму, і вони думали, що Царство Боже негайно має з’явитись.
12Отож, він мовив: “Один чоловік, знатного роду, пішов у далеку землю прийняти собі царство та й повернутись потім.
13Покликав він десятьох слуг своїх, дав їм десять мін і мовив до них: Промишляйте ними, поки я повернуся.
14Співгромадяни ж його ненавиділи його й вислали слідом за ним посольство, щоб сказати: Не хочемо, щоб отой царював над нами!
15І от, як він, прийнявши царство, назад повернувся, звелів прикликати до себе слуг тих, що їм дав гроші, щоб довідатися, хто що придбав.
16Перший прийшов і каже: Пане, міна твоя придбала інших десять.
17Гаразд, добрий слуго, – сказав пан, – тому, що ти вірний у маленькім, візьми управу над десятьма містами.
18І прийшов другий і каже: Пане, міна твоя, принесла п’ять мін.
19Він сказав і цьому: Ти теж будь над п’ятьма містами.
20Прийшов ще інший й каже: Ось твоя міна, пане, що я тримав заховану в хустинці,
21бо я лякався тебе, тому що ти чоловік жорстокий: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв.
22А пан до нього й каже: З уст твоїх я тебе суджу, лукавий слуго! Ти знав, що я чоловік жорстокий, беру, чого не поклав, і жну, чого не посіяв.
23Чому ж тоді не дав ти моїх грошей в обіг? Я, повернувшись, відібрав би їх з відсотками.
24І він сказав тим, що там стояли: Візьміть від нього міну й дайте тому, що має десять мін.
25Пане! -сказали йому, – він має вже десять!
26Кажу вам: Кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має.
27А ворогів моїх, отих, що не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди й убийте на очах у мене.”
28Сказавши це, Ісус пішов попереду, простуючи вгору до Єрусалиму.
29І от, як він наблизився до Витфагії та Витанії, до гори, що зветься Оливною, послав двох із своїх учнів,
30кажучи: “Ідіть у село, що перед вами; ввійшовши в нього, ви знайдете прив’язане ослятко, на якого ніхто з людей ще не сідав ніколи; відв’яжіть його і приведіть.
31Коли ж вас хтось спитає: Навіщо відв’язуєте? – ви скажете: Господь його потребує.”
32Пішовши посланці, знайшли, як він сказав їм.
33Коли вони відв’язували осля, господарі його спитали їх: “Навіщо відв’язуєте осля?”
34Ті відповіли: “Господь його потребує”.
35А привівши його до Ісуса й накинувши на осля свою одежу, посадили Ісуса.
36І як він їхав, простеляли свою одежу по дорозі.
37А як був близько вже до спуску з Оливної гори, вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили,
38кажучи: “Благословен цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!”
39Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому: “Учителю, заборони твоїм учням.”
40Він же відповів: “Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння.”
41І як наблизився і побачив місто, він над ним заплакав,
42кажучи: “Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима!
43Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди;
44вони розчавлять тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені – за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин.”
45Увійшовши в храм, Ісус заходився виганяти продавців,
46кажучи до них: “Написано: Дім мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбишак.”
47І він щодня навчав їх у храмі. Первосвященики ж і книжники, а й старшина народу, шукали його вбити,
48та не знаходили, що б йому зробити, бо ввесь народ, слухаючи його, горнувся до нього.

20. Ісус не бажає відповідати книжникам 1-8; притча про виноградник 9-19; про данину кесареві 20-26; садукеї та воскресіння 27-40; Христос – син Давида 41-47

1Одного дня, як навчав народ у храмі й звіщав Добру Новину, приступили первосвященики і книжники з старшинами
2і сказали так до нього: “Скажи нам, якою владою ти це робиш, або хто тобі дав владу цю?”
3Він у відповідь сказав: “Я теж спитаю вас одне. Скажіть мені:
4Іванове хрищення було з неба чи від людей?”
5А вони так міркували в собі: Якщо ми скажемо: З неба, – він спитає: Чому ж ви йому не повірили?
6А як ми скажемо: Від людей, – увесь народ нас поб’є камінням, бо був певний, що Іван пророк.
7І відповіли: “Не знаємо, звідки (воно було).”
8А Ісус сказав їм: “То й я вам не скажу, якою владою я це чиню.”
9І він почав народові казати оцю притчу: “Один чоловік насадив був виноградник, винайняв його виноградарям і відійшов на довший час.
10Та своєчасно послав він до виноградарів слугу, щоб ті дали йому частку з плодів виноградних; а виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим.
11І знов послав він другого слугу, та вони, й того побивши й обезчестивши, відпустили з порожніми руками.
12Послав ще й третього, та вони й цього, тяжко поранивши, прогнали.
13Сказав тоді власник виноградника: Що мені робити? Послати хіба що мого улюбленого сина? Може його пошанують?
14Виноградарі ж, побачивши його, так почали міркувати між собою: Це спадкоємець, убиймо його, щоб спадщина нам дісталась.
15І вивели його за виноградник і вбили. Що, отже, зробить їм власник виноградника?
16Прийде і вигубить тих виноградарів, а виноградник дасть іншим.” Почувши це, вони сказали: “Нехай це не станеться!”
17Ісус же глянув на них пильно й мовив: “Що, отже, значить оце написане: Камінь, що його відкинули будівничі, власне той став наріжним?
18Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; на кого ж він впаде – роздавить.”
19Первосвященики та книжники шукали зараз же накласти на нього руки, але боялися народу, бо зрозуміли, що проти них сказав цю притчу.
20І назираючи за ним, вони послали підглядачів, що з себе праведних удавали, щоб його піймати на слові й видати начальству і владі намісника.
21І ті спитали його: “Учителю, ми знаємо, що ти говориш і навчаєш правильно, і не дивишся на обличчя, але навчаєш Божої путі по правді.
22Чи вільно нам давати кесареві податок, чи ні?”
23Він же, побачивши їх лукавство, промовив до них:
24“Покажіть мені динарій. Чий на ньому образ і напис?” Ті відповіли: “Кесарів.”
25І він сказав їм: “Віддайте, отже, що кесареве – кесареві, а що Боже – Богові.”
26І не могли піймати його перед людьми на слові та, дивувавшися його відповіді, замовкли.
27Деякі з садукеїв, що кажуть, ніби нема воскресіння, приступили
28й спитали його: “Учителю, Мойсей приписав нам: Коли чийсь брат, одружений, умре бездітним, нехай його брат візьме за себе його жінку й відродить потомство братові своєму.
29Сім ото братів було. Перший узяв жінку й помер бездітним.
30Потім другий,
31і третій, і так семеро умерли, не зоставивши дітей по собі.
32Врешті, померла й жінка.
33Жінка та, отже, при воскресінні, кому буде за жінку, бо ж семеро мали її за жінку.”
34Ісус відповів їм: “Сини цього світу женяться і виходять заміж.
35Ті ж, що будуть достойні осягнути того віку й воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж;
36бо й вмерти вже не можуть, тому що, до ангелів подібні, вони – сини Божі, бувши синами воскресіння.
37А що мертві воскресають, – це й Мойсей при кущі дав був зрозуміти, де він назвав Господа Богом Авраама, Богом Ісаака й Богом Якова.
38Бог же не є Бог мертвих, але живих, усі бо живуть для нього.”
39Деякі з книжників, озвавшися, заговорили: “Учителю, ти добре сказав.”
40І не насмілювались вони більше ні про що його питати.
41І тоді він до них промовив: “Як же це кажуть, що Христос син Давида?
42Бо ж сам Давид у книзі Псалмів мовить: Господь сказав Владиці моєму: Сиди праворуч мене,
43поки я не покладу твоїх ворогів підніжком тобі під ноги.
44Давид, отже, зве його Господом. Як же він може бути його сином?”
45І коли ввесь народ слухав, він сказав своїм учням: “Остерігайтеся книжників,
46що ходять залюбки в довгих шатах, люблять вітання на майданах, перші сидження в синагогах та перші місця на бенкетах;
47що поїдають доми вдовиць і довго моляться для виду – вони приймуть строгіше осудження.”

21. Дві вдовині лепти 1-4; про зруйнування храму 5-19; про знищення Єрусалиму 20-38

1Підвівши очі, Ісус побачив, як заможні кидали свої дари до скарбнички.
2Побачив він також і вдову убогу, що кидала туди дві лепти,
3і сказав: “Істинно кажу вам, що ця бідна вдова кинула більш від усіх.
4 Усі бо вони вкинули як дар Божий з їхньої надвишки, вона ж з убозства свого поклала ввесь свій прожиток, який мала.”
5І коли деякі говорили про храм, що він був прикрашений дорогоцінним камінням та обітними дарами, (Ісус) сказав:
6“Надійдуть дні, коли з усього, що ви бачите, не лишиться камінь на камені, який не був би перевернений.”
7Тоді вони його спитали: “Учителю, коли ж це буде? І який буде знак, що це має настати?”
8Він же відповів: “Глядіть, щоб вас не звели: багато бо прийде в моє ім’я і буде казати: Це я, – і: Час наблизився. Не йдіть слідами за ними.
9Коли почуєте про війни та розрухи, не страхайтеся, бо треба, щоб це сталося спершу, але кінець не зараз.”
10Тоді сказав їм: “Повстане народ на народ і царство на царство.
11Будуть великі землетруси, по різних місцях будуть пошесті й голод, появи жахливі, а з неба великі знаки будуть.
12Але перед усім цим на вас накладуть руки й переслідувати будуть, і волочитимуть по синагогах та по тюрмах, водитимуть перед царів і правителів з-за імени мого.
13І це дасть вам нагоду свідчити.
14Візьміть собі до серця, що вам не треба готуватися наперед, що маєте відповідати,
15я бо дам вам слово й мудрість, якій ніхто з ваших противників не зможе протиставитись і перечити.
16Вас видадуть батьки, брати, рідні й друзі, і декому з вас смерть заподіють.
17Вас будуть ненавидіти всі за моє ім’я.
18Але волосина з голови у вас не пропаде!
19Вашим стражданням ви спасете душі свої.
20Коли ж побачите Єрусалим, оточений військами, знайте тоді, що його спустошення наблизилось.
21Тоді ті, що в Юдеї, нехай тікають у гори, а ті, що будуть у середині міста, нехай вийдуть з нього; ті ж, що будуть на полях, нехай до нього не входять.
22Це бо дні кари, коли то все, що написане, здійсниться.
23Горе вагітним та тим, що грудьми годують, у ті дні! Бо на землі буде нужда велика й гнів проти народу цього.
24Вони поляжуть від леза меча й підуть у неволю поміж усі народи. Єрусалим топтатимуть погани, поки не закінчиться час поган.
25І будуть знаки на сонці, місяці й на зорях, а на землі переполох народів, стривоження шумом моря та його хвилями.
26Люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде, бо захитаються небесні сили.
27Тоді побачать Сина Чоловічого, що йтиме у хмарі з силою і славою великою.
28Як це почне збуватись, випростайтесь і підніміть ваші голови вгору, бо ваше визволення близьке.”
29І він сказав їм притчу: “Погляньте на смоковницю і всякі (інші) дерева.
30Коли вони розпуcкаються вже, ви, дивлячись, розумієте самі від себе, що вже близько літо.
31Отак і ви, коли побачите, що це збувається, знайте, що Царство Боже близько.
32Істинно кажу вам: Рід цей не пройде, аж поки все не станеться.
33Небо й земля проминуть, слова ж мої не пройдуть.
34Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами, і щоб той день не впав на вас зненацька,
35немов сітка, бо він прийде на всіх, які живуть на поверхні всієї землі.
36Будьте чуйні, отже, і кожного часу моліться, щоб мати змогу уникнути всього того, що має збутися, і стати перед Чоловічим Сином.”
37Днями Ісус навчав у храмі, а ночами виходив і перебував на горі, званій Оливна.
38Зранку ж увесь народ приходив до нього в храм, щоб послухати його.

22. Тайна Вечеря 1-23; суперечка між апостолами 24-38; на Оливній горі 39-46; схоплення Ісуса 47-53; відречення Петра 54-62; Христос відкриває себе як Сина Божого 63-71

1Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасха.
2І первосвященики та книжники шукали, як би його вбити, боялись бо народу.
3Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох,
4і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати.
5Зраділи ті й згодилися дати йому гроші.
6І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати його без відома народу.
7Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху.
8Ісус послав Петра та Івана: “Ідіть”, – сказав, – “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.”
9Вони його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?”
10Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде,
11і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху?
12І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.”
13Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху.
14І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним.
15І він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати,
16бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.”
17І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою,
18бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство.”
19І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це – моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.”
20Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша – це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається.
21Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною.
22Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.”
23І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити.
24Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого.
25Ісус сказав їм: “Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться.
26Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга.
27Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить.
28Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах,
29і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій,
30щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля.
31О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю,
32та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.”
33“Господи”, – сказав Петро до нього, – “з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.”
34А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.”
35Далі сказав їм: “Як я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало?”
36“Нічого”, – відповіли. Він же до них промовив: “А тепер – хто мас калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч.
37Кажу вам: Має сповнитись на мені, що написане: Його зараховано до злочинців, – бо те, що стосується до мене, кінця доходить.”
38Вони казали: “Господи! Ось два мечі тут.” А він відповів їм: “Досить!”
39Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні.
40Як же прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.”
41І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися:
42“Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!”
43Тоді з’явився йому ангел з неба, що підкріплював його.
44Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю.
45Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку.
46І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!”
47Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати.
48А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?”
49Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?”
50І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо.
51Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його.
52Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями!
53Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.”
54Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека.
55І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними.
56Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: “І цей з ним був!”
57А він відрікся, кажучи: “Не знаю його, жінко!”
58Та трохи згодом другий, побачивши його: “І ти з них”, – каже. Але Петро відповів: “Ні, чоловіче!”
59А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: “Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!”
60Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш.” І зараз, як він говорив ще, заспівав півень.
61І Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: “Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі.”
62І, вийшовши звідти, заплакав гірко.
63Тим часом люди, що держали його, б’ючи його, над ним знущалися
64і, накривши, питали його: “Пророкуй, хто той, що вдарив тебе?”
65І багато іншого, глузуючи, говорили на нього.
66Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій
67і казали: “Коли ти – Христос, скажи нам.” Він відповів їм: “Коли скажу вам, ви не повірите;
68а якщо вас спитаю, ви не відповісте.
69Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.”
70А всі сказали: “То, значить, ти Син Божий?” Він сказав до них: “Самі ж кажете, що я.”
71“Навіщо нам ще свідки”, – сказали ті, – “самі ми чули з уст його.”

23. Ісус перед Пилатом 1-7; перед Іродом 8-12; Ісус чи Варавва? 13-19; засуд Ісусові 20-25; Симон Киреней 26-32; розп’яття 33-43; смерть та похорон 44-56

1Тоді встала вся їхня громада, і повели його до Пилата.
2І заходились його винуватити, кажучи: “Цього ми знайшли, що він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він – Христос-Цар.”
3Пилат спитав його: “Ти цар юдейський?” А Ісус у відповідь сказав до нього: “Ти кажеш.”
4Тоді Пилат промовив до первосвящеників і юрби: “Я не знаходжу ніякої провини на цій людині.”
5Вони ж наполягали і кричали: “Народ бунтує, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї аж сюди.”
6Почувши це Пилат, спитав, чи цей чоловік галилеянин;
7а довідавшися, що він з-під влади Ірода; відіслав його до Ірода, який тими днями перебував також у Єрусалимі.
8Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса; бажав бо здавна бачити його, тому, що чув про нього й сподівавсь побачити від нього якесь чудо.
9Силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого.
10Первосвященики ж та книжники стояли там і сильно його винуватили.
11Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата.
12І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували.
13Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ,
14Пилат промовив до них: “Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте його.
15Та й Ірод ні, бо ж відіслав його до нас. Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерти.
16Тож я його покараю і відпущу.”
17Треба ж було їм одного випустити з-за празника.
18Та вони всі разом закричали: “Убий цього, а відпусти нам Варавву!”
19Цього (останнього) за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в’язницю.
20Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову.
21Та вони закричали: “Розіпни, розіпни його!”
22І втретє він до них промовив: “Яке ж бо зло вчинив він? Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти. Тож, покаравши його, відпущу.”
23Але вони наполягали сильним криком і вимагали, щоб його розіп’яти. І крик їхній переміг.
24Тоді Пилат присудив, щоб сталося згідно з їхньою просьбою.
25І він відпустив того, що за повстання і вбивство був вкинутий у темницю і що про нього вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще.
26І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом.
27Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили.
28Ісус же обернувся до них і сказав: “Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми!
29Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували.
30Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! – і горбам: Покрийте нас!
31Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?”
32З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть.
33І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці.
34Ісус же сказав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.” Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб.
35Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися, кажучи: “Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він – Месія Божий, Вибраний!”
36Вояки також глузували з нього; підходячи до нього й подаючи йому оцет,
37примовляли: “Коли ти цар юдейський, спаси себе самого!”
38А був над ним і напис грецьким письмом, латинським і єврейським: “Це – Цар Юдейський.”
39Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: “Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!”
40А другий, озвавшися, скартав його й мовив: “Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару?
41Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого.”
42І додав: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство.”
43Сказав (Ісус) до нього: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї.”
44Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години,
45бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині.
46Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа.
47Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: “Справді цей чоловік був праведний.”
48Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б’ючи себе у груди.
49Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це.
50І ось був чоловік, на ім’я Йосиф, радник, – людина добра й праведна,
51що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста й очікував Божого Царства;
52цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса.
53Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав.
54День цей був п’ятниця, і вже заходила субота.
55Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса.
56Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.

24. Жінки та Петро при гробі 1-12; по дорозі до Емаусу 13-35; Ісус з’являється апостолам 36-49; Вознесіння 50-53

1А першого дня в тижні, рано-вранці, вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували,
2й застали камінь, відкочений від гробниці.
3Ввійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса.
4І от, коли вони не знали, що їм про те думати, два чоловіки з’явились їм у блискучих шатах.
5Коли ж вони налякались і схилили до землі обличчя, ті до них сказали: “Чому шукаєте живого між мертвими
6Його нема тут: він воскрес. Пригадайте собі, як промовляв до вас, коли ще був у Галилеї, кажучи:
7Син Чоловічий має бути виданий грішникам у руки, має бути розіп’ятий і третього дня воскреснути.”
8І вони пригадали собі його слова;
9а, повернувшися від гробниці, оповіли все те одинадцятьом та всім іншим.
10То були: Марія Магдалина, Іванна й Марія, мати Якова. Інші жінки, що були з ними, теж оповіли це апостолам,
11але слова ці їм видавалися пустим верзінням, і вони не повірили їм.
12Однак, Петро встав, побіг до гробниці й, нахилившись, побачив лиш пов’язки. І повернувсь до себе (додому), дивуючися тому, що сталося.
13Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім’я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму,
14і розмовляли між собою про те, що сталось.
15А як вони розмовляли та сперечалися між собою, сам Iсус наблизившись, ішов разом з ними,
16але очі їм заступило, щоб його не пізнали.
17Він їх спитався: “Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?” Ті зупинились, повні смутку.
18Озвавсь тоді один з них на ім’я Клеопа, і йому каже: “Ти бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?”
19І він спитав їх: “Що таке?” Вони ж йому сказали: “Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім – ділом та словом перед Богом і всім народом, –
20та як наші первосвященики й князі видали його на засуд смертний і його розіп’яли.
21А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось!
22Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці,
23та, не знайшовши його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які їм з’явились і сказали, що він живий.
24Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; його ж вони не бачили.”
25А він промовив до них: “О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли!
26Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?”
27І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього.
28Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі.
29Вони ж наполягали, кажучи: “Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився.” І він увійшов, щоб зостатись.
30І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм.
31Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них:
32І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?”
33І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними,
34які їм сказали: “Христос справді воскрес і з’явився Симонові.”
35І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба.
36Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: “Мир вам!”
37Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать.
38Та він сказав їм: “Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших?
39Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю.”
40Сказавши це, він показав їм руки й ноги.
41А як вони з радощів не йняли йому ще віри й чудувались, він сказав: “Чи маєте ви тут що їсти?”
42Вони подали йому кусень печеної риби.
43Він узяв його й спожив перед ними.
44Потім Ісус до них промовив: “Це власне ті слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах.”
45Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання,
46і до них мовив: “Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих,
47і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму.
48Ви – свідки того (всього).
49Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти.”
50І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх.
51А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо.
52Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим,
53і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.

Євангелія від Марка  Євангелія від Івана