Євангелія від Марка

 

1. Іван Христитель проповідує в пустині 1-13; покликання Симона, Андрія, Якова та Івана 14-20; оздоровлення біснуватого, тещі Петра та прокаженого 21-45

1Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого.
2Як написано в пророка Ісаї: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу.
3Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його, –
4так виступив Іван, христивши у пустині та проповідувавши хрищення покаяння на прощення гріхів.
5І виходили до нього – вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, христились від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої.
6Іван одягнений був в одежу з верблюжого волосу й носив ремінний пояс на своїх бедрах, а їв сарану й мед дикий.
7І проповідував, кажучи: Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів.
8Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом.
9Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї; і був хрищений Іваном у Йордані.
10І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Духа, що як голуб сходив на нього.
11І голос ізлинув з неба: Ти єси Син мій любий, у тобі – моє уподобання.
12І відразу Дух повів його в пустиню;
13і він перебував у пустині сорок день, спокушуваний сатаною, і був із дикими звірями, а ангели йому служили.
14А коли видано Івана, Ісус прийшов у Галилею і проповідував там Божу Євангелію,
15кажучи: Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію.
16Проходивши ж повз море Галилейське, побачив він Симона й Андрія, його брата, як вони кидали мережу в море, були бо рибалки.
17Ісус їм сказав: Ідіть за мною, я зроблю вас рибалками людей.
18І вмить, покинувши мережу, пішли слідом за ним.
19Пройшовши трохи далі, побачив Якова, сина Заведея, та Івана, його брата, що теж були у човні й направляли сіті,
20тож відразу їх покликав. І ті, покинувши батька Заведея в човні з наймитами, пішли слідом за ним.
21Прийшли вони в Капернаум, і він, відразу в суботу, увійшовши в синагогу, узявся навчати.
22І дивувалися його навчанню, бо навчав він їх як повновладний, не як книжники.
23А був якраз у їхній синагозі чоловік з нечистим духом, що закричав, кажучи:
24Що нам, та й тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов єси нас погубити! Знаю бо, хто ти: Святий Божий!
25Ісус погрозив йому: Мовчи, вийди з нього!
26Нечистий дух стряс його, скрикнув голосом дужим і вийшов геть із нього.
27Здивувалися всі й один одного запитували: Що це? Нова повновладна наука? Навіть наказує нечистим духам, і ті слухаються його!
28І вмить чутка про нього розійшлась по всіх усюдах, по всій країні Галилейській.
29І скоро вийшов він із синагоги, то разом з Яковом та Іваном пішов у дім Симона та Андрія.
30Теща ж Симонова лежала у гарячці, тож йому негайно сказано про неї.
31Він підійшов і підвів її, взявши за руку, й покинула її гарячка, – і заходилась вона їм услуговувати.
32Якже настав вечір, по заході сонця, почали приносити до нього усіх недужих та біснуватих.
33Усе місто зібралося перед дверима.
34І він оздоровлював чимало недужих на різні хвороби, а й бісів багато вигнав, але заборонив бісам говорити, вони бо про нього знали.
35Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився.
36Та Симон і ті, що були з ним, поспішили за ним,
37знайшли його й кажуть до нього: Усі тебе шукають.
38Він же відповів їм: Ходімо деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те й прийшов.
39І він пішов і проповідував в їхніх синагогах по всій Галилеї, і виганяв бісів.
40І приходить до нього прокажений, благає його та, припавши на коліна, каже йому: Якщо хочеш, то можеш мене очистити.
41І, змилосердившись, Ісус простягнув свою руку, доторкнувсь його і сказав до нього: Хочу, будь чистий!
42І вмить проказа зійшла з нього, і став він чистий.
43І, звернувшись до нього суворо, негайно відпустив його
44й мовив йому: Гляди ж, нікому не кажи нічого, а йди та покажися священикові, ще й принеси за твоє очищення, що повелів був Мойсей, їм на свідоцтво.
45Та тільки но той вийшов, а вже й заходився велемовити та ширити усюди про те чутку, – тож: Ісус не міг одверто ввійти в місто, а перебував осторонь у місцях усамітнення. І приходили до нього звідусюди.

 

2. Оздоровлення розслабленого 1-12; покликання Матея 13-22; Ісус виправдує учнів 23-28

1Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі.
2І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом.
3І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо.
4А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений.
5Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: Сину, відпускаються тобі твої гріхи.
6А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі:
7І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?
8Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: Чого таке ось намислюєте у ваших серцях?
9Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?
10Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – мовить до розслабленого:
11Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому.
12Устав той – і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: Ніколи ми такого не бачили!
13І знову вийшов над море, і ввесь народ сходився до нього, і він навчав їх.
14А йдучи повз, побачив він Леві, сина Алфея, що сидів на митниці, й до нього каже: Іди за мною! Той устав і пішов слідом за ним.
15І коли він сидів за столом у його домі, багато митарів і грішників сіли з Ісусом та його учнями, бо їх було чимало, – тих, що за ним ішли.
16І коли книжники, що були з фарисеїв, побачили, що він їсть із митарями та грішниками, то сказали його учням: Чого він їсть і п’є з митарями та грішниками?
17Ісус, почувши те, сказав їм: Лікаря треба не здоровим, а хворим. Я не прийшов кликати праведних, а грішних.
18Учні ж Івана й фарисеї постили; і приходять до Ісуса та й кажуть: Чого учні Іванові та учні фарисеїв постять, а твої не постять?
19Ісус відповів їм: Чи ж можуть постити весільні гості, доки жених з ними? Доки жених з ними, вони не можуть постити.
20Але настане час, коли в них візьмуть жениха, й тоді вони поститимуть за тих днів.
21Ніхто не пришиває латки з сукна сирового до старої одежини, бо інакше нова латка відірветься від старої одежини, і діра стане більша.
22Ніхто й не наливає нового вина у старі бурдюки, бо інакше вино прорве бурдюки, і пропаде вино, а й бурдюки, лише нове вино – у нові бурдюки!
23Однієї суботи проходив Ісус ланами, а його учні на ходу зривали колосся.
24А фарисеї ж: йому й кажуть: Дивись! Чого ті роблять у суботу таке, що не дозволено?
25А він їм: Невже ви не читали, що Давид зробив, бувши в потребі, – зголоднів бо він сам і ті, що з ним були?
26Як він за первосвященика Авіятара увійшов у храм Божий і з’їв жертовні хліби, яких не дозволено їсти нікому, крім священиків, а й дав також тим, що з ним були?
27І каже до них: Суботу установлено для людини, а не людину для суботи,
28тож Син Чоловічий – Владика й над суботою.

 

3. Оздоровлення сухорукого 1-12; вибір апостолів 13-19; Ісус розбиває твердження фарисеїв 20-30; хто мати й брати Ісуса? 31-35

1І ввійшов знову в синагогу, а був там чоловік, який мав суху руку.
2Отож стежили за ним, чи він оздоровить його в суботу, – щоб його обвинуватити.
3І мовить Ісус до чоловіка, який мав суху руку: Стань посередині!
4А потім до них і каже: Годиться в суботу чинити добро чи зло, спасти життя чи погубити? Вони ж мовчали.
5Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам’яніли, каже до чоловіка: Простягни лишень руку! І той простягнув, і рука його одужала.
6І вийшли фарисеї, і зараз же з іродіянами радили раду проти нього, як би його занапастити.
7Тоді подавсь Ісус до моря з своїми учнями. Сила людей із Галилеї йшла за ним, а й з Юдеї,
8з Єрусалиму й з Ідумеї та й геть із Зайордання, ще й з околиць Тиру та Сидону; велика многота людей, довідавшись про те, що діяв, прийшла до нього.
9Тоді він сказав своїм учням, щоб напоготовили йому човен, з-за народу, щоб не тиснув його.
10Бо він багато з них оздоровив, тож ті, що мали якісь недуги, кидалися до нього, щоб його доторкнутись.
11І духи нечисті, бачивши його, падали ниць перед ним та й кричали: Ти – Син Божий!
12Він, однак, суворо наказав їм, щоб не виявляли його.
13Потім вийшов на гору й покликав тих, що їх сам хотів, і вони підійшли до нього.
14І він призначив дванадцятьох, щоб були при ньому, та щоб їх посилати із проповіддю;
15і дав їм владу виганяти бісів.
16Призначив він дванадцятьох: Симона, якому дав ім’я Петро;
17Якова, сина Заведея, та Івана, брата Якова, й дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини грому;
18Андрія, Филипа, Вартоломея, Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Тадея, Симона Кананія,
19та Юду Іскаріота, що його і зрадив.
20Повертається він додому, а народ знову там юрмиться, так що вони не мали змоги й попоїсти.
21Довідавшись про те його свояки, вийшли, щоб його взяти, бо було говорено: Він не при собі!
22А книжники, які прийшли були з Єрусалиму, казали, що він Велзевула має і бісівським князем бісів виганяє.
23Тоді Ісус прикликав їх до себе й заговорив притчами до них: Як може сатана сатану виганяти?
24Коли царство поділене саме в собі, не зможе те царство встоятись.
25Коли будинок розділений сам у собі, неспроможен будинок той більше стояти.
26Отак і сатана: якщо повстав сам на себе й розділився, – не може встояти, а край йому настав!
27Ніхто не може вдертись до сильного в хату й пограбувати його добро, якщо він спершу не зв’яже сильного, а щойно тоді розграбує його хату.
28Істинно кажу вам: Усе буде відпущене синам людським, гріхи та богохульства, скільки б вони не хулили.
29Але хто хулу вирече супроти Святого Духа, – тому повіки не проститься: той підпаде під гріх довічний.
30Вони бо мовили: Він має нечистого духа.
31Приходять мати його та брати його і, стоявши надворі, посилають по нього, щоб його прикликати.
32Народ же сидів круг нього. Ті йому й кажуть: Ось твоя мати і брати твої надворі тебе шукають.
33А він у відповідь їм: Хто моя мати та брати мої?
34І, поглянувши навкруги на тих, які сиділи довкола нього, каже: Ось моя мати та мої брати.
35Бо хто чинить волю Божу, той – мені брат, сестра і мати.

 

4. Притча про сіяча 1-20; не треба погорджувати Божими дарами 21-29; притча про зерно гірчичне 30-41

1Знову розпочав Ісус навчати над морем. Сила людей зібралась навколо нього, тож він увійшов у човен, і сидів у ньому, на морі, а ввесь народ був на землі при морі.
2І він багато навчав їх притчами, і говорив до них своїм повчанням;
3Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти.
4Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі, та прилетіло птаство й видзьобало його.
5Інше впало на ґрунт каменистий, де не було землі багато, і вмить зійшло, бо земля була не глибока.
6Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висхло.
7А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила, тоді воно не дало плоду.
8Ще ж інше впало на добру землю – і дало плід, що сходив і ріс; і принесли: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше.
9І додав: Хто має вуха слухати, хай слухає!
10А коли був Ісус насамоті, спитали його ті, що були біля нього разом із дванадцятьма, про притчі.
11І він сказав їм: Вам дана тайна Божого Царства; для тих же, що осторонь, усе стається притчами,
12щоб вони дивлячись, не бачили, слухаючи, не зрозуміли, щоб, бува, не навернулись, і щоб їм не простилось.
13І сказав їм: Не розумієте цієї притчі? Як же тоді вам розуміти всі притчі?
14Сіяч сіє слово.
15Ті, що край дороги, де сіється те слово, коли почують слово, – зараз же сатана приходить і забирає посіяне в них слово.
16Так само посіяне на каменистому ґрунті, – це ті, що, як почують слово, зараз же з радістю його приймають,
17але не мають коріння у собі й непостійні, тож згодом, коли стаеться утиск чи гоніння за слово, вони негайно ж зневірюються.
18Ще інші, посіяні між терня, це ті, що чули слово,
19але ось клопоти світу цього, принада багатства й жадоба інших речей, увійшовши, заглушують слово, і воно стає неплідним.
20А що посіяні на добру землю, – це ті, які чують слово, його приймають, отож і приносять плід: той у тридцять, той у шістдесят, той у сто разів більше.
21І говорив їм: Хіба приносять світло на те, щоб поставити його під посудом або під ліжком, а не на те, щоб поставити його на свічнику?
22Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що у наявність не вийшло б.
23Хто має вуха слухати, хай слухає!
24І казав їм: Вважайте, що чуєте! Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, та ще й причинять вам, що слухаєте.
25Бо хто має, тому дасться, а в того, хто не має, заберуть і те, що має.
26І казав: Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю:
27чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, – насіння те кільчиться й росте. А як – він сам не знає.
28Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю.
29А коли плід доспіє, він зараз же з серпом посилає, бо жнива настали.
30І мовив: До чого прирівняємо Царство Боже – або у якій притчі ми його появимо?
31Воно – немов зерно гірчичне, що, коли сіється у землю, найменше від усіх насінь, що на землі.
32А як, посіявши, виростає, стає більшим над усю городину, а віття пускає таке велике, що й небесне птаство в його тіні може сховатись.
33І багатьма такими притчами він проповідував їм слово, оскільки вони могли зрозуміти.
34Без притчі не говорив він їм; насамоті ж пояснював усе своїм учням.
35Того ж дня, як настав вечір, він їм і каже: Перепливімо лишень на той бік!
36І зоставивши народ, беруть його з собою, так як і був у човні; а були й інші човни з ним.
37І знялася хуртовина, ще й з вітром, і хвилі линули у човен, отож уже наповнювався.
38А він був на кормі, – спав на подушці. Вони будять його і кажуть йому: Учителю, тобі байдуже, що гинемо?
39Тоді він устав, погрозив вітрові і сказав до моря: Замовкни! Ущухни! І затих вітер, і залягла велика тиша.
40Тоді сказав до них: Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?
41І страх великий огорнув їх, і вони казали один до одного: Хто це такий, що йому вітер і море послушні?

 

5. Біси входять у стадо безрогих 1-20; оздоровлення кровоточивої 21-34; воскресіння доньки Яіра 35-43

1Перевезлись вони на той бік моря, в країну Геразинську.
2І коли з човна він вийшов, відразу перестрів його чоловік з гробу, що мав у собі нечистого духа.
3Він перебував у гробах, і ніхто навіть ланцюгом не міг його зв’язати; –
4раз-у-раз його зв’язували кайданами та ланцюгами, але він розривав ланцюги і трощив кайдани, й ніхто не міг його уговтати.
5Днями і ночами, завжди перебував він по гробах та горах, кричав і товк себе камінням.
6Побачивши здалека Ісуса, він прибіг, уклонився йому
7і закричав великим голосом: Що мені, та й тобі, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Заклинаю тебе Богом: Не муч мене!
8Бо він сказав до нього: Вийди, нечистий душе, з цього чоловіка!
9Ще й спитав його: Як тебе звати? Той же відрік: Легіон – мені ім’я, багато бо нас!
10І благав його вельми, щоб не виганяв їх з краю.
11А було там на узгір’ї велике стадо свиней, що паслося собі.
12Тож удалися до нього з проханням: Пошли нас у тих безрогих, щоб ми ввійшли в них.
13І дозволив він їм. І вийшовши, нечисті духи ввійшли у свиней, тож кинулось стадо – близько дві тисячі! – з кручі у море та й потопилось у морі.
14А пастухи їхні повтікали й порозповідали про те в місті та по селах, – то й повиходили побачити, що сталось.
15Приходять вони до Ісуса та й бачать біснуватого; сидить одягнений, при здоровому глузді, – той, що мав у собі легіон, – і полякались.
16І розповіли їм очевидці, як воно сподіялося з біснуватим, а й про безрогих.
17Тож просили його, щоб вийшов з їхніх околиць.
18І коли сідав у човен, заходився його просити колишній біснуватий про змогу бути при ньому.
19Ісус же йому не дозволив, а сказав до нього: Іди до свого дому, до своїх, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердивсь над тобою.
20Пішов він і взяв проповідувати у Десятимісті те, що зробив йому Ісус, – отож чудувалися всі.
21Коли Ісус переплив човном знову на той бік, зібралась до нього сила народу, і перебував він над морем.
22Аж ось приходить один із старшин синагоги, Яір на ім’я, а побачивши його, упав йому до ніг
23і благав його вельми, кажучи: Дочка моя вже на сконі. Прийди, поклади лишень на неї руки, щоб видужала й жила.
24Тож пішов з ним. Слідом же за ним ішло багато люду, що тиснувся до нього.
25А жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу
26й натерпілася чимало від лікарів численних та витратила все, що мала, а допомоги ніякої не зазнала, – ба, навпаки, ще гірше було їй, –
27почувши про Ісуса, підійшла в юрмі ззаду та й доторкнулась його одежі.
28Мовляла бо: Як доторкнуся до його одежі – видужаю.
29І всох тієї ж хвилини витік її крови, і вона зчулася тілом, як одужала від хвороби.
30Ісус же, відчувши негайно у собі, що з нього вибуло сили, обернувшись до народу, спитав: Хто доторкнувся до моєї одежі?
31Учні ж його сказали йому: Бачиш, як натовп тиснеться до тебе, а питаєш: Хто мене доторкнувся?
32Отож озирнувся навколо себе, щоб побачити ту, що вчинила так.
33Жінка ж, налякана й тремтяча, – знала бо, що сталося з нею, – приступила, впала перед ним та й оповіла всю правду.
34А він же їй: Дочко, тебе спасла віра твоя. Іди в мирі й будь здорова від своєї недуги.
35Коли він ще говорив, приходять від старшини синагоги й кажуть: Дочка твоя померла, навіщо клопочеш Учителя?
36Але Ісус, почувши слово, що ті сказали, промовив до старшини синагоги: Не бійся! Тільки віруй.
37І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Івана, брата Якова.
38Приходять вони до старшини синагоги в хату, – бачить він метушню і тих, що ридали й голосили вельми.
39Увійшов же й каже: Чого метушитесь і плачете? Не померло дівча, спить воно!
40І насміхались з нього. Він же відсторонив усіх, узяв батька дівчати та матір і тих, що з ним були, та й увійшов, де дівча лежало.
41Взявши ж дівча за руку, сказав до нього: Таліта кум – що значить у перекладі: Дівчино, кажу тобі, встань!
42І притьмом устало дівча й почало ходити, – років же дванадцять мало, – і нараз охоплені були всі дивом-дивенним.
43Та повелів їм суворо, щоб ніхто про те не довідався, – і наказав дати їй їсти.

 

6. Ісус у своїй батьківщині без пошани 1-6; навчання апостолів 7-13; смерть Івана Христителя 14-29; помноження хлібів 30-44; Ісус іде морем 45-56

1І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, а слідом за ним пішли й його учні.
2Якже настала субота, він почав навчати у синагозі; багато з тих, що його слухали, дивувались, кажучи: Звідкіль оте в нього? Що то за мудрість, що йому дана, і такі чуда, що діються його руками?
3Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона? І сестри його – хіба не тут між нами? І брали йому це за зле.
4Але Ісус промовив до них: Нема пророка без пошани, – як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі.
5І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки;
6і вражений був їхньою невірою. І ходив кругом по селах, і навчав.
7І покликав дванадцятьох і заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами.
8І наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу, крім палиці самої, – ні хліба, ні торбини, ані грошей у гаманець;
9щоб обувались у сандалі й не вдягались у дві одежі.
10І говорив їм: До якого б дому ви тільки зайшли, там перебувайте, аж поки не вийдете звідти.
11А коли в якомусь місці вас не приймуть і не слухатимуть вас, то, виходивши звідтіль, обтрусіть порох із ваших підошов – на свідоцтво їм.
12Вони, вийшовши, проповідували покаяння,
13і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали.
14І зачув цар Ірод, – бо ім’я його стало явним, – і казав, що Іван Христитель воскрес із мертвих, тим то й чуда діються з-за нього.
15Інші ж твердили: То – Ілля! – а ще інші: То пророк – один із пророків!
16Зачувши про те Ірод, мовив: То Іван, якому голову я стяв; він устав із мертвих.
17Бо той Ірод послав був схопити Івана і зв’язав його в темниці з-за Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, – бо оженився був з нею.
18Іван же казав Іродові: Не личить тобі мати жінку брата твого.
19Іродіяда ж лютилась на нього й убити його бажала, та не могла,
20бо Ірод боявся Івана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче.
21Як же настав сприятливий день, коли то Ірод на день своїх народин споряджав бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських,
22увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: Проси в мене чого бажаєш, – я дам тобі!
23Ще й присягнув їй: Чого б ти тільки в мене просила, – дам тобі, хоч би й половину мого царства.
24Вийшла вона та й до своєї матері каже: Чого маю просити? Вона ж відповіла: Голову Івана Христителя!
25І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Івана Христителя.
26Вельми засмутився цар, та з-за присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити.
27Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Івана. Пішов той, стяв його у в’язниці,
28приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй.
29Учні ж його, довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його у гробі.
30Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали.
31Він їм і каже: Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи. Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити.
32І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні.
33Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх.
34Вийшовши Ісус, побачив силу народу – і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало.
35А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть: Місце самотнє тут, та й час уже пізній.
36Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із’їсти.
37А він у відповідь їм: Дайте ви їм їсти. Ті йому й кажуть: Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити?
38Він і же каже їм: Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться. Розвідались вони і кажуть: П’ять, ще й дві риби.
39Тоді він повелів їм посадити всіх гуртками на моріжку.
40І посідали гуртками по сотнях та півсотнях.
41Узяв він п’ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими. А й дві риби розділив між усіма.
42І їли всі – й наситились.
43І назбирали кусків хліба повних дванадцять кошиків, ще й рештки риби.
44Тих же, що їли хліби, було п’ять тисяч чоловік!
45І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, – поки він відпустить народ.
46Відпустивши ж їх, пішов на гору помолитись.
47Як настав вечір, човен був посеред моря, а він сам один на землі.
48Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, – вітер бо їм був противний, – то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, – хотів обминути їх.
49Вони ж, побачивши, як він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали.
50Усі бо уздріли його й занепокоїлись. Він же вмить заговорив до них, мовивши: Будьте ж мужні: це я, не бійтесь!
51І ввійшов до них у човен, – й ущух вітер. І вони в собі вельми здумілись, – понад міру,
52бо не розуміли чуда з хлібами – серце їхнє було нечуйне.
53І, перепливши, прибули вони в землю Генезаретську й причалили.
54А коли вийшли з човна, люди зараз же його впізнали
55і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він перебуває.
56І куди він тільки приходив, – у села чи міста, чи в слободи, – клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий.

 

7. Ісус картає фарисеїв 1-23; про ханаанянку 21-30; оздоровлення глухонімого 31-37

1Фарисеї ж і деякі з книжників, які були прийшли з Єрусалиму, зібрались коло Ісуса.
2І бачивши, що дехто з його учнів їсть хліб нечистими, тобто немитими руками, –
3бо фарисеї й усі юдеї, додержуючи передання старших, не їдять, поки не вимиють добре рук,
4і не споживають, повернувшися з торгу, поки себе не покроплять, та й багато іншого вони перейняли й дотримують: миття чаш, глеків, мосяжного посуду, –
5отож питали його книжники та фарисеї: Чом твої учні не поводяться за переданнями старших, а їдять немитими руками?
6Він же відповів їм: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як ото написано: Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене;
7та вони марно мене почитають, навчаючи наук – наказів людських.
8Заповідь Божу занедбавши, притримуєтеся ви передання людського: обмиваєте глеки та кухлі й ще багато в тому роді.
9І сказав їм: Красненько відкидаєте заповідь Божу, щоб зберегти ваше передання.
10Мойсей бо наказав: Шануй батька твого й матір твою, і – хто проклинає батька або матір – смерть такому!
11А ви твердите: Коли хтось батькові скаже чи матері – корван, мовляв, священний дар є те, чим я мав би тобі допомагати, –
12тим то й не даєте більше змоги зробити щось для батька чи матері.
13Тож ви якраз касуєте слово Боже тим вашим переданням, яке ви самі собі передали, – та й чимало іншого такого чините!
14І прикликавши знову народ, промовляв до нього: Слухайте мене всі й розумійте!
15Нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло б її осквернити; лише те, що виходить з людини, те осквернює людину.
16Хто має вуха слухати, хай слухає!
17І коли він увійшов до хати, оподаль від народу, учні його спитали його про притчу.
18А він і каже їм: То й ви ще такі недотепні? Не розумієте, що все, що ззовні входить у людину, не може її осквернити,
19– воно бо не входить в її серце, лише в живіт і виходить геть, виявляючи всі страви чистими.
20Далі казав: Те, що виходить з людини, – те осквернює людину.
21З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство,
22перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя.
23Уся ця погань виходить із нутра й осквернюе людину.
24І вирушивши звідти, пішов у сторони Тиру та Сидону. Увійшовши ж в один дім, не хотів, щоб довідався хто-небудь про те, але не міг скритися.
25Бо відразу одна жінка, дочка якої мала злого духа, дізнавшись про нього, прийшла й до ніг йому впала.
26Була ж та жінка грекиня, родом сирофінікійка. Благала вона його, щоб вигнав біса з її дочки.
27Він відповів їй: Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам.-
28Вона ж озвалась та й каже йому: Так, Господи, але й щенята їдять під столом крихти по дітях.
29І сказав їй: За це слово йди: біс вийшов з твоєї дочки.
30Повернулася вона до свого дому і знайшла дитину, що лежала на ліжку, – біс вийшов.
31І знову, покинувши країну Тирську, прийшов через Сидон над море Галилейське у межі околиць Десятимістя.
32І приводять йому глухонімого й благають його, щоб на нього руку поклав.
33І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика;
34а глянувши на небо, зідхнув та й каже: Ефата, тобто: Відкрийся!
35І зараз же відкрились його вуха, і розв’язалися зав’язі його язика, і почав він виразно говорити.
36І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували.
37І, зачудовані понад усяку міру, говорили: Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову – німим.

 

8. Друге помноження хлібів 1-10; Ісус викриває фарисеїв 11-21; оздоровлення сліпого 22-26; Петро визнає Ісуса Христом 27-30; Ісус закликає нести хрест 31-38.

1За тих днів, як знову була сила народу, їсти ж не мали що, то закликав учнів і каже їм:
2Шкода мені люду, – ось уже три дні перебуває зо мною, а не має що їсти.
3Коли відпущу голодних додому, ослабнуть дорогою; деякі бо з них поприходили здалека.
4Тож відказали йому учні його: З чого й хто міг би нагодувати їх хлібом ось тут у пустелі?
5Він же спитав їх: Скільки маєте хлібів? Сім, – відказали ті.
6Тоді повелів він народові сісти на землю і, взявши сім хлібів та воздавши хвалу, поламав їх та й дав своїм учням, щоб роздавали, і вони роздали народові.
7Мали й дещо риб, тоді поблагословив і їх і наказав теж роздати.
8І вони їли й наситились, ще й поназбирали полишених куснів аж сім кошиків;
9було ж їх із чотири тисячі. І відпустив їх.
10А ввійшовши відразу в човен із своїми учнями, прибув у Далманутський край.
11Тоді вийшли фарисеї й завели з ним суперечку – вимагали від нього знаку з неба, ставивши його на пробу.
12Зідхнув же він з усього свого духу та й каже: Чого бо це поріддя домагається знаку? Істинно кажу вам: Не дасться отому поріддю знаку!
13І покинувши їх, знову сів у човен і поплив на той бік.
14Учні ж забули взяти хліба – мали з собою лиш один хліб у човні.
15І наказував їм, кажучи: Глядіть, бережіться фарисейської закваски та закваски Іродової!
16І стали перемовлятись про те, що не мають хліба.
17Ісус, довідавшись про те, каже до них: Чого перемовляєтесь про те, що хліба у вас нема? Невже ж іще не збагнули, не второпали? Невже ж іще у вас нечуле серце?
18Маючи очі – не бачите? Маючи вуха – не чуєте? Не пам’ятаєте,
19як я ламав п’ять хлібів на п’ять тисяч? Скільки ви повних кошиків із куснями зібрали? – Дванадцять – кажуть йому.
20А коли я помножив сім хлібів на чотири тисячі, скільки ви повних кошиків із куснями зібрали? – Сім, – кажуть.
21І він сказав їм: То й ще не розумієте?
22Приходять же вони у Витсаїду, і ось приводять йому сліпого та й просять його, щоб його доторкнувся.
23Узявши ж сліпого за руку, вивів він його за село і, слиною помазавши йому очі, поклав на нього руки та й спитав його: Чи бачиш що-небудь?
24Глянув той і каже: Бачу людей, – наче б дерева ходячі!
25Тоді знову поклав він йому на очі руки і той прозрів, і одужав, і почав бачити усе і здалека, і чітко.
26І послав його додому, кажучи: Навіть у село не входь.
27І пішов Ісус із своїми учнями до сіл Филипової Кесарії, і дорогою розпитував учнів своїх, мовивши до них: За кого мене люди мають?
28Ті йому й відказали: Одні за Івана Христителя, інші за Іллю, а ще інші за котрогось із пророків.
29А ви, – спитав їх, – що кажете про мене: хто я? Озвавсь Петро та й каже до нього: Ти – Христос.
30Але наказав їм гостро, щоб нікому не говорили про нього.
31І він узяв навчати їх, що Синові Чоловічому багато треба вистраждати, а й відцураються його старші, первосвященики та книжники, буде він убитий, по трьох же днях воскресне.
32А говорив про це відкрито. Тоді Петро, взявши його набік, заходився йому докоряти.
33Він же, обернувшись і глянувши на своїх учнів, скартав Петра і сказав: Геть від мене, сатано! Бо гадаєш ти не про те, що Боже, лише про те, що людське.
34І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною.
35Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе.
36Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?
37Що бо людина може дати взамін за власну душу?
38Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами.

 

9. Переображення Ісуса 1-13; оздоровлення біснуватого 14-28; Ісус передсказує свої муки і поручає покору 29-41; про спокуси 42-50

1І сказав їм: Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності.
2Шість же день по тому бере Ісус із собою Петра, Якова та Івана і веде самих їх окремо на високу гору. І переобразився перед ними:
3одежа його заблищала й так вельми збіліла, що на землі й білильник так не вибілив би.
4Й Ілля з’явився їм з Мойсеєм, і говорили з Ісусом.
5Заговорив і Петро та й каже до Ісуса: Учителю, добре нам тут бути! Зробімо ж три намети: тобі один, Мойсееві один та Іллі один.
6Не знав бо що сказати, тому що страх був огорнув їх.
7І наступила хмара й отінила їх, а з хмари пролунав голос: Це Син мій возлюблений, слухайтесь його!
8Але оглянувшись негайно навколо, не побачили вже нікого, крім самого Ісуса з ними.
9А коли сходили вони з гори, наказав їм, щоб нікому не оповідали те, що бачили, аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.
10І вони зберегли в собі це слово, питаючи один одного, що воно означає воскреснути з мертвих.
11І запитали його, промовивши: А чого то книжники кажуть, мовляв, Ілля має прийти перше?
12Він же відрік їм: Ілля має прийти перше і знову все до ладу приведе, – та як же про Сина Чоловічого написано, що мусить він багато вистраждати й буде погорджений?
13Та от кажу вам, що Ілля вже прийшов був, а вони вчинили з ним, що їм забаглось, як і написано про нього.
14Повернувшися ж до учнів, побачив навколо них силу народу, а й книжників, які сперечалися з ними.
15Скоро ввесь народ його уздрів, то дивом великим здивувався і, бігши до нього, заходився його вітати.
16А він спитав їх: Про що сперечаєтеся з ними?
17І відказав йому один з народу: Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа,
18і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не змогли.
19Він же у відповідь каже їм: О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть-но його до мене.
20І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися.
21Спитав же його батька: Скільки часу, як це йому сталося? – З дитинства, – відповів той.
22І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним.
23Ісус же каже йому: Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує.
24І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: Вірю, поможи моєму невірству!
25Ісус же, бачивши, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в нього.
26І, закричавши та сильно його стрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: Вмер він.
27Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав.
28Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його насамоті: Чому ми не могли його вигнати?
29Він відповів їм: Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом.
30Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб будь-хто знав.
31Навчав бо своїх учнів і казав їм: Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне.
32Та вони не розуміли цього слова й страхалися його запитувати.
33І прийшли вони у Капернаум, і як був він у домі, спитав їх: Про що ви сперечалися дорогою?
34Вони ж мовчали, бо сперечалися були дорогою, хто більший.
35Тоді він, сівши, прикликав дванадцятьох та й каже до них: Коли хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і усім слугою.
36Потім узяв дитину, поставив її серед них і, обнявши її, каже до них:
37Хто прийме одне з таких дитят в моє ім’я, – мене приймає; а хто мене приймає, – не мене приймає, а того, хто послав мене.
38Іван же сказав до нього: Учителю, ми бачили одного, що твоїм ім’ям бісів виганяє, але не ходить з нами, то ми й заборонили йому, – не ходить бо з нами.
39Ісус же мовив: Не бороніть йому. Немає бо такого, хто робив би чуда моїм ім’ям і міг би незабаром мене лихословити.
40Бо хто не проти нас, той за нас.
41Хто напоїть вас кухлем води тому, що ви Христові, – істинно кажу вам, – той не втратить своєї нагороди.
42 Хто ж спокусить одне з оцих малих, що вірують, – краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та вкинено в море.
43І коли твоя рука спокушає тебе, відітни її. Краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний,
44де черв’як їхній не вмирає й вогонь не вгасає.
45І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти в життя кривим, ніж з двома ногами бути кинутим у пекло,
46де черв’як їхній не вмирає й вогонь не вгасає.
47І коли око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі ввійти у Царство Боже однооким, ніж з двома очима бути кинутим у пекло,
48де черв’як їхній не вмирає і вогонь не вгасає.
49Бо кожен вогнем посолиться, жертва ж кожна – сіллю посолиться.
50Сіль – добра; та коли сіль не солона стане, чим її приправите? Майте у собі сіль і живіть у мирі між собою!

 

10. Про нерозривність подружжя 1-12; благословення дітей 13-16; багатий юнак 17-31; Ісус передсказує свою смерть 32-34; просьба синів Заведеєвих 35-45; оздоровлення сліпого 46-52

1Вийшовши звідти, Ісус приходить у Юдейську землю та по той бік Йордану. І знову сходяться до нього люди, і він, своїм звичаєм, знову навчає їх.
2Приступили фарисеї і, спокушаючи його, питали: Чи можна чоловікові відпустити жінку?
3А він у відповідь сказав їм: Що заповів вам Мойсей?
4Вони сказали: Мойсей дозволив написати грамоту розлуки та й відпустити.
5То з-за серця вашого запеклого, – сказав Ісус їм, – написав він вам отой припис.
6А на початку створення Бог створив їх чоловіком та жінкою.
7Ось чому чоловік покине свого батька – матір і пристане до жінки своєї,
8й обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише – одне тіло.
9Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає.
10Удома ж учні знов його про те запитали.
11А він сказав їм: Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею.
12І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, – чужоложить.
13І приносили до нього дітей, щоб доторкнувся їх, але учні забороняли їм.
14Бачивши Ісус те, виявив незадоволення і сказав їм: Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже.
15Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина, – не ввійде до нього.
16І обнявши їх, поклав на них руки і благословив їх.
17Коли він вирушив у дорогу, прибіг один, упав перед ним навколішки й почав його питати: Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?
18Чого називаєш мене благим? – сказав Ісус до нього. – Ніхто не благий, окрім одного Бога.
19Заповіді знаєш: Не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не свідкуй неправдиво, не кривдь, шануй твого батька та матір.
20Він же у відповідь мовив до нього: Учителю, я вже те дотримував змалку.
21Тоді Ісус, поглянувши на нього, вподобав його і сказав йому: Одного тобі бракує: піди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі. Тоді прийди і, взявши хрест, іди за мною.
22Той же, зажурений тим словом, відійшов геть засмучений, – мав бо великі багатства.
23Тож Ісус, обвівши зором навколо, каже до своїх учнів: Як тяжко тим, що мають багатства, увійти в Царство Боже!
24Учні здумілися цими словами. Ісус же знову заговорив до них і каже: Діти, як тяжко тим, що звірилися на багатства, увійти в Царство Боже!
25Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, аніж багатому ввійти в Царство Боже.
26Здивувалися ті ще більше й один до одного казали: Хто ж тоді може спастися?
27Ісус же, поглянувши на них, мовить: У людей це неможливо, – але не в Бога; у Бога бо все можливо.
28І заговорив до нього Петро: Ось ми покинули все й пішли слідом за тобою.
29Ісус озвавсь і каже: Істинно кажу вам: Нема такого, хто кинувши свій дім або братів, або сестер, або матір чи батька, або дітей, або поля, – ради мене та ради Євангелії, –
30не дістав би сторицею тепер, у цьому часі, посеред гоніння, – домів, братів, сестер, матерів, дітей і піль, – і в майбутньому віці життя вічне.
31І багато з перших стануть останніми, а останні -першими.
32Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим. Ісус ішов перед ними. І дивувались вони й, ідучи за ним, страхалися. І взявши знову дванадцятьох, почав їм говорити, що має статися з ним:
33Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам;
34і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його й уб’ють, він же по трьох днях воскресне.
35Яків же та Іван, сини Заведея, підходять до нього та й кажуть йому: Учителю, хочемо, щоб ти нам зробив те, чого попросим.
36Він же їм відповів: Що хочете, щоб я зробив вам?
37Зволь нам, – ті йому кажуть, – щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від тебе у твоїй славі.
38Ісус же сказав їм: Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і христитися хрищенням, яким я хрищусь?
39Ті йому відповіли: Можемо. Ісус сказав їм: Чашу, яку я п’ю, питимете, і хрищенням, яким я хрищуся, христитиметесь.
40Сидіти ж праворуч від мене чи ліворуч, – не моя річ вам дати, а кому приготовано.
41Почули про те десятеро, тож обурились на Якова та Івана.
42Тоді Ісус прикликав їх і сказав їм: Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, а їхні вельможі утискають їх.
43Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою,
44і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх.
45Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох.
46І приходять вони в Єрихон. Коли ж він з учнями своїми і з силою народу виходив з Єрихону, син Тимея, Вартимей, сліпий жебрак, сидів край дороги.
47Довідавшися, що то Ісус з Назарету, закричав він і промовив: Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!
48Багато сварили його, щоб мовчав, та він кричав ще більше: Сину Давидів, змилуйся надо мною!
49Ісус же спинивсь і каже: Прикличте його! Кличуть, отже, сліпого й говорять до нього: Бадьорся! Устань лишень, кличе тебе.
50Він же, скинувши свою верхню одежу, скочив і підійшов до Ісуса.
51Ісус, до нього звернувшись, каже: Що ти хочеш, щоб я зробив тобі? А сліпий йому: Учителю мій, – щоб я бачив!
52Сказав Ісус до нього: Іди, віра твоя спасла тебе. І негайно прозрів той та й пішов дорогою за ним.

 

11. В’їзд у Єрусалим 1-11; проклін смоковниці 12-14; вигнання торгівців із храму 15-19; про силу молитви 20-26; розмова з книжниками 27-33

1Коли вони зблизились до Єрусалиму, до Витфагії і Витанії, біля Оливної гори, посилає двох своїх учнів,
2кажучи їм: Ідіть у село, що перед вами, і скоро ввійдете у нього, знайдете прив’язане осля, на яке ніхто з людей ще не сідав. Відв’яжіть і приведіть його.
3А коли вам хто-небудь скаже: Що то ви робите? – відкажіть: Господь його потребує, – тож негайно відішле його назад сюди.
4Пішли ті і знайшли осля, прив’язане коло дверей, знадвору, на роздоріжжі, – і відв’язали.
5Деякі ж із тих, що там стояли, сказали їм: Що робите, що ото осля відв’язуєте?
6Ті їм відповіли, як сказав Ісус, тож їх відпущено.
7І приводять осля до Ісуса, кладуть на нього свою одежу, і всів він на нього.
8А многота стелила свою одіж на дорозі, інші ж – віття, нарізане в полі.
9Ті, що йшли попереду, і ті, що слідували ззаду, викликували: Осанна!
10Благословен, хто приходить в ім’я Господнє! Благословенне грядуче царство батька нашого Давида. Осанна на висоті!
11І ввійшов у Єрусалим, у храм, і оглянув усе, а що було вже пізно, то вийшов з дванадцятьма у Витанію.
12Наступного дня, коли вони виходили з Витанії, зголоднів.
13Побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, приступив, чи часом не знайде чогось на ній, та, підійшовши до неї, окрім листя, не знайшов нічого, бо ще не була пора смоков.
14І озвавшися, промовив до неї: Нехай ніхто повіки не споживає плоду з тебе! А учні його чули це.
15І приходять вони в Єрусалим, і, ввійшовши у храм, Ісус взявся виганяти тих, що продавали й купували в храмі; перекинув столи міняйлів та ослони тих, що продавали голубів,
16а й не дозволив, щоб хтось будь-що переносив через храм.
17Навчав він їх і казав їм: Хіба не написано: Дім мій домом молитви назоветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!
18Почули це первосвященики й книжники та й шукали, як його погубити, але боялися його, бо ввесь народ подивляв його повчання.
19Увечері ж вийшов поза місто.
20Проходивши ж тудою вранці, вони побачили смоковницю, всохлу від кореня.
21Тоді Петро, згадавши, каже йому: Учителю, дивися, смоковниця, що ти прокляв, усохла.
22Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога.
23Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: Двигнись і кинься у море, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, – то буде йому так.
24Тому й кажу вам: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, – і буде вам так.
25І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти кого-небудь, щоб і Отець ваш, який у небі, простив вам провини ваші.
26Коли ж ви не простите, то й Отець ваш, який у небі, не простить провин ваших.
27І прийшли знов у Єрусалим. І коли він ходив у храмі, підійшли до нього первосвященики й книжники та старші
28й кажуть до нього: Якою владою чиниш таке? Хто дав тобі владу це робити?
29Ісус же відказав їм: Спитаю я вас одну річ; дайте мені відповідь, то і я скажу вам, якою владою я це чиню.
30Іванове хрищення було з неба чи від людей? Відповіжте мені.
31Вони почали міркувати між собою й говорити: Якщо відповімо: З неба, – то скаже: Чому ж ви не повірили йому?
32А скажемо: Від людей, – лячно народу, – всі бо вважали Івана, що він пророк.
33І відповіли Ісусові: Не знаємо. Ісус же відказав їм: То й я вам не скажу, якою владою я це роблю.

 

12. Притча про виноградник 1-12; про данину 13-17; про воскресіння 18-27; найбільша заповідь 28-34; син Давида 35-40; дві лепти вдовині 41-44

1І почав до них промовляти притчами: Один чоловік насадив виноградник, обвів його муром, видовбав винотоку, збудував башту, винайняв його виноградарям і від’їхав на чужину.
2І послав він своєчасно до виноградарів слугу, щоб узяти від виноградарів свою частину плодів виноградних.
3Вони ж його схопили, побили й відослали ні з чим.
4І знов послав до них іншого слугу. Але й тому побили голову і зневажили.
5Ще іншого він послав, а вони того – вбили. Та й багато інших – їх вони або побили, або повбивали.
6Ще мав єдиного сина улюбленого – і його послав до них наостанку, кажучи: Матимуть пошану до мого сина.
7Та виноградарі оті казали між собою: Це спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша.
8І схопивши його, вбили та викинули з виноградника.
9Що, отже, зробить господар виноградника? Прийде, вигубить виноградарів, а виноградник віддасть іншим.
10Чи ви не читали цього Писання: Камінь, що його знехтували будівничі, став каменем наріжним.
11Господь зробив це, і воно дивне в очах наших!
12І шукали, щоб його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши його, відійшли.
13Послали до нього декого з фарисеїв та іродіян, щоб його впіймати на слові.
14Прийшли ті й кажуть до нього: Учителю, знаємо, що ти щиросердий і не зважаєш ні на кого: бо не дивишся на обличчя людей, лише по правді наставляєш на путь Божу. Отож, чи личить давати данину кесареві, чи ні? Давати, чи не давати?
15Він же, знавши їхнє лукавство, сказав їм: Чого мене спокушаєте? Принесіть мені динарій, щоб я бачив.
16Вони й принесли. І каже їм: Чий це образ і напис? – Кесарів, – ті йому відповідають.
17Тоді Ісус промовив до них: Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові – що Боже. І вони дивувались йому.
18І прийшли до нього садукеї, які кажуть, що немає воскресіння, і ставлять йому таке питання:
19Учителю, Мойсей був написав нам, що коли в когось помре брат і зоставить жінку, дітей же не зоставить, то щоб брат його взяв жінку і воскресив потомство братові своєму.
20Сім братів було. Перший узяв жінку і помер, не лишивши потомства.
21Узяв її другий – і помер, не лишивши потомства; так само і третій.
22Ніякий із сімох не лишив потомства. А після всіх померла й жінка.
23При воскресінні, як вони воскреснуть, – котрого з них вона буде жінкою? Бо семеро мали її за жінку.
24Ісус же сказав їм: Чи не тому ви помиляєтеся, що не знаєте Письма й Божої сили?
25Бо як воскресають із мертвих, то ні женяться, ані заміж виходять, а будуть як ангели на небі.
26А про мертвих – що вони воскреснуть – хіба ви не читали про той кущ в книзі Мойсея, як ото Бог сказав до нього: Я – Бог Авраама, Бог Ісаака й Бог Якова!
27Він Бог не мертвих, а живих. Тож дуже ви помиляєтеся.
28Один же з книжників, що чув їхню суперечку, а й бачив, як він їм добре відповів, підійшов і спитав його: Яка перша з усіх заповідей?
29Ісус відповів: Перша – Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог – Господь Єдиний,
30і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю.
31А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає.
32І сказав йому книжник: Добре, Учителю: ти сказав по правді, що він – Єдиний, і що нема іншого, крім нього.
33А й що любити його усім серцем, усім розумом та силою всією, й любити ближнього, немов себе самого, – це більш, ніж усі всепалення та жертви.
34Ісус же побачивши, що відрік розумно, сказав до нього: Ти недалеко від Божого Царства. І ніхто не смів більше його запитувати.
35Заговорив тоді Ісус і казав, навчаючи у храмі: Як можуть книжники казати, що Христос – син Давидів?
36Адже ж: Давид сам був промовив Святим Духом: Сказав Господь Владиці моєму: Сиди праворуч від мене, доки не покладу ворогів твоїх підніжком тобі під ноги.
37Сам Давид зве його Господом; як же тоді він – його син? І багато людей слухало його радо.
38І він говорив у своїм повчанні: Остерігайтесь книжників, що люблять проходжуватися у довгих шатах, вітання на майданах,
39перші сидження у синагогах, перші місця на бенкетах,
40що з’їдають доми вдовині й довго моляться для виду. На них буде суворіший присуд.
41І сівши проти скарбоні, дивився, як народ кидає гроші у скарбоню. Чимало заможних кидали багато.
42І ось прийшла одна вбога вдовиця і вкинула дві лепти, тобто кодрант.
43І прикликавши своїх учнів, сказав їм: Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню.
44Усі бо кидали з свого надміру, вона ж: з убозтва свого все, що мала, вкинула, – увесь свій прожиток.

 

13. Про зруйнування Єрусалиму 1-13; мерзота спустошення 14-27; про чуйність і молитву 28-37

1І як виходив із храму, каже йому один з його учнів: Учителю, поглянь, що за каміння, що за будівля!
2Ісус же сказав до нього: Бачиш оці будівлі великі? Не лишиться тут каменя на камені, якого б не перевернули.
3Як же він сидів на горі Оливній, проти храму, Петро, Яків, Іван та Андрій спитали його насамоті:
4Скажи нам, коли це буде і який знак, коли все те має здійснитися?
5Тоді Ісус почав до них промовляти: Вважайте, щоб ніхто не обманув вас.
6Багато прийде під моїм ім’ям, і вам казатимуть: Це я, – і багатьох зведуть.
7Коли почуєте про війни та воєнні чутки, не тривожтесь, бо це мусить статися, та це ще не кінець.
8Народ бо на народ повстане, і царство на царство. По різних місцях будуть землетруси, буде голоднеча. Це початок горя.
9Зважайте на себе самих: вас видадуть на суди, битимуть по синагогах, ставитимуть перед правителями та царями з-за мене – їм на свідоцтво.
10А треба, щоб Євангелія була проповідувана спершу всім народам.
11І коли вестимуть вас, щоб видати, не клопочіться, що будете говорити, лише кажіть те, що дасться вам на ту годину; не ви бо говоритимете, а Дух Святий.
12Брат видасть на смерть брата, батько – дитину. Діти повстануть на батьків і смерть їм заподіють.
13І ненавидітимуть вас усі за моє ім’я. Та хто витримає до кінця, – той буде спасенний.
14А як побачите мерзоту спустошення, що настане там, де їй не слід наставати, – хто читає, хай розуміє! – тоді ті, що в Юдеї, нехай утікають у гори;
15хто на покрівлі, нехай на діл не сходить, ані не входить до своєї хати, щоб узяти щось із неї;
16а хто у полі, нехай не повертається назад узяти свою одежу.
17Горе вагітним і тим, що годуватимуть грудьми у той час.
18Моліться, щоб це не сталося зимою!
19Бо дні ті будуть таким лихом, якого не було від початку світу, що його сотворив Бог, аж понині, і ніколи більш не буде.
20І якби Господь не вкоротив тих днів, ніхто б не врятувався; але заради вибраних, що їх вибрав, він укоротив ті дні.
21І коли вам хтось тоді скаже: Ось тут Христос, – абож: Глянь, онде! – то не вірте.
22Постануть бо месії неправдиві та пророки ложні й чинитимуть знаки та чуда, щоб, оскільки можна, одурити вибраних.
23Ви ж зважайте! Я сказав вам усе заздалегідь.
24За тих же днів, після того горя, сонце затьмиться, місяць не дасть свого світла,
25зорі спадуть з неба, і сили небесні стрясуться.
26І тоді узріють Сина Чоловічого, що йтиме по хмарах з великою силою й славою.
27Тоді він пошле ангелів і збере своїх вибраних із чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба.
28Від смоковниці навчіться притчі: Коли віття її стає м’яким і пускає листя, знаєте, що близько є літо.
29Так і ви, коли побачите, що це здійснюється, знайте, що – близько, під дверима!
30Істинно кажу вам: Не перейде цей рід, доки усе це не здійсниться.
31Небо й земля пройдуть, слова ж мої не пройдуть.
32Про день же той чи годину – ніхто не знає: ні ангели на небі, ані Син, – тільки Отець.
33Глядіть же, чувайте, не знаєте бо, коли той час настане.
34Як чоловік, що, від’їхавши ген, зоставив свій дім, дав слугам своїм владу й кожному роботу, воротареві ж звелів пильнувати,
35– пильнуйте, отже, і ви, бо не знаєте, коли прийде пан дому, – ввечері чи опівночі, чи як запіє півень, а чи уранці,
36– щоб, коли повернеться несподівано, не застав вас уві сні.
37А що вам кажу, – кажу всім: Чувайте!

 

14. У домі Симона прокаженого 1-11; Тайна Вечеря 12-31; у саді гетсиманськім 32-52; перед Каяфою 53-65; Петро відрікається 66-72.

1Два дні ж по тому мала бути Пасха й Опрісноки, тож первосвященики та книжники шукали, як би його схопити підступом і вбити,
2але, мовляв, не під час свята, щоб розруху не було в народі!
3І як був у Витанії, в домі Симона прокаженого, і коли він був за столом, то підійшла жінка з алябастровою посудиною щирого дорогоцінного нарду й, розбивши ту посудину, вилила йому на голову.
4Деякі обурилися між собою: Навіщо, мовляв, така втрата мира!
5Таж її можна було продати більш, ніж за триста динаріїв, а гроші бідним дати! І вони ремствували на неї.
6Але Ісус сказав: Лишіть її. Чого її бентежите? Вона зробила супроти мене добрий вчинок.
7Бідних бо ви завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро чинити; мене ж не завжди маєте.
8Що могла, те зробила; вона заздалегідь намастила моє тіло на похорон.
9Істинно кажу вам: По цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідувана ця Євангелія, оповідатимуть і те, що вона зробила, на пам’ятку про неї.
10Юда ж Іскаріотський, один з дванадцятьох, пішов до первосвящеників, щоб видати його їм.
11Вони, почувши це, зраділи й обіцяли дати йому гроші. І він шукав, як би його видати у сприятливий час.
12А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до нього учні: Де хочеш, щоб ми йшли й приготували, – щоб ти їв Пасху?
13І послав двох із своїх учнів, і сказав їм: Ідіть у місто; і стріне вас чоловік, що нестиме жбан води; йдіть лишень за ним,
14і куди він увійде, скажіть господареві дому: Учитель питає: Де моя світлиця, в якій я міг би спожити з учнями моїми Пасху?
15І він вам покаже світлицю велику, вистелену килимами та готову. Там приготуйте нам.
16Учні пішли, прибули до міста і знайшли, як він сказав їм, та й приготували Пасху.
17Якже настав вечір, – приходить з дванадцятьма.
18І коли вони сиділи за столом та споживали, Ісус промовив: Істинно кажу вам, один з вас, який їсть зо мною, мене видасть.
19Вони засмутились і один по одному заходились його питати: Чи не я?
20Він відповів їм: Один з дванадцятьох, що вмачає зо мною руку в миску.
21Син Чоловічий іде, як написано про нього; але горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому!
22І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи: Беріть, це моє тіло.
23Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі.
24Та й сказав їм: Це моя кров Завіту, що проливається за багатьох.
25Істинно кажу вам, що не питиму вже від плоду винограду аж по той день, як новим буду його пити в Царстві Божім.
26І, проспівавши, вийшли на гору Оливну.
27І сказав їм Ісус: Усі ви спокуситеся, бо написано: Вдарю пастиря, і вівці розбіжаться.
28Та по моїм воскресінні випереджу вас у Галилеї.
29А Петро сказав до нього: Навіть коли й усі спокусяться, – та не я!
30Відповів йому Ісус: Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся.
31А він ще більше твердив: Хоч би мені прийшлося з тобою і вмерти, не відречусь я тебе! І всі так само говорили.
32І приходять вони на місце, що зветься Гетсиманія, – то й каже своїм учням: Посидьте тут, поки я помолюся.
33І взяв із собою Петра, Якова та Івана, і почав жахатись та тривожитись.
34Потім каже до них: Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте.
35Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година.
36І мовив: Авва – Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти.
37І приходить, і знаходить їх уві сні, та й каже до Петра: Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години?
38Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе!
39І знову, відійшовши, молився та промовляв те саме слово.
40І, повернувшися, знову знайшов їх уві сні, очі бо в них були отяжілі й вони не знали, що йому відказати.
41Повернувся він утретє й каже їм: Спите ще й спочиваєте? Досить, прийшла година: ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам.
42Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився!
43І відразу ж, коли він ще говорив, прибув Юда, один з дванадцятьох, а з ним юрба з мечами та киями – від первосвящеників, книжників і старших.
44Його зрадник дав їм знак, кажучи: Кого поцілую, той і є: беріте його й ведіте обережно.
45І скоро він прибув, то підійшов до Ісуса та й каже: Учителю – і поцілував його.
46А вони наклали на нього руки й схопили його.
47Один же з тих, що там були, витяг меч, вдарив слугу первосвященика й відтяв йому вухо.
48Тоді Ісус, звернувшись до них, сказав їм: Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене спіймати.
49Щодня був я між вами, навчаючи у храмі, і ви мене не схопили. Та це – щоб збулося Писання.
50Тоді всі, лишивши його, повтікали.
51Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, йшов за ним. Його схопили,
52тож він, покинувши покривало, втік від них нагий.
53І повели Ісуса до первосвященика; і зібрались усі первосвященики, старші та книжники.
54Петро ж ішов слідом за ним здалека аж усередину до двору первосвященика і, сівши з слугами, грівся при ватрі.
55Первосвященики ж і вся рада шукали свідчення на Ісуса, щоб його вбити, та не знаходили.
56Багато бо свідчило неправдиво проти нього, але свідчення їхні не були згідні.
57А деякі, підвівшись, так свідчили проти нього ложно:
58Ми чули, як він говорив: Зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний.
59Та й це їхнє свідчення не було однозгідне.
60Тоді первосвященик, уставши посередині, спитав Ісуса, мовивши: Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе?
61Та він мовчав і нічого не відповідав. Знову спитав його первосвященик і каже йому: Чи ти єси Христос, Син Благословенного?
62Я є, – відповів Ісус, – і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних.
63Отож первосвященик роздер свою одежу й каже: Навіщо нам іще свідків?
64Ви чули богохульство! Як вам здається? І всі вони присудили, що смерти він гідний.
65Тож деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й били його по щоках та приказували: Пророкуй! А й слуги били його по обличчі.
66Коли Петро був унизу на подвір’ї, приходить одна з служниць первосвященика
67і, побачивши Петра, що грівся, придивилась до нього та й каже: А й ти був з Ісусом Назарянином.
68Та він відрікся, кажучи: Не знаю і не розумію, що ти таке кажеш. Та й вийшов геть на переддвір’я, – а півень і заспівав!
69Служниця ж, побачивши його знову, почала говорити тим, що там стояли: Цей з їхніх.
70Та він відрікся знову. І трохи згодом ті, що там стояли, сказали до Петра: Ти й справді з їхніх, бо ти галилеянин.
71Він же став клястися і божитися, мовляв, не знаю цього чоловіка, про якого кажете.
72І тієї ж миті півень заспівав удруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив до нього: Перше ніж півень заспіває двічі, – тричі мене відречешся. Та й заридав гірко.

 

15. Ісус перед Пилатом 1-15; знущання над Ісусом 16-21; розп’яття 22-41; Йосиф Ариматейський ховає Ісуса 42-47

1З самого ранку первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками – увесь синедріон. Зв’язавши ж Ісуса, вони повели та й видали його Пилатові.
2Пилат спитав його: Ти – цар юдейський? Він же у відповідь мовить йому: Ти кажеш.
3А первосвященики багато обвинувачували його.
4І знову спитав його Пилат, кажучи: Не відказуєш нічого? Дивись, скільки тебе винуватять.
5Та Ісус нічого не відповідав більше, тож дивувався Пилат.
6На свято Пасхи відпускав він їм одного в’язня, того, якого вони просили.
7А був один, що звавсь Варавва, ув’язнений з бунтівниками, які під час бунту вчинили були вбивство.
8І народ, підвівшися, почав просити про те, що він робив їм завжди.
9Пилат же відповів їм, кажучи: Хочете, щоб я відпустив вам царя юдейського?
10Знав бо, що первосвященики видали його через заздрощі.
11Первосвященики ж підбурили народ, щоб він відпустив їм радше Варавву.
12Пилат знову заговорив і мовив до них: Що ж мені робити з тим, що ви звете царем юдейським?
13А ті знову закричали: Розіпни його!
14Пилат же сказав до них: Що за зло вчинив він? А вони ще гірше кричали: Розіпни його!
15Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб його розіп’яли.
16Вояки повели його в середину двору, тобто у Преторію, та й скликали всю чоту.
17Вони вдягли його в багряницю і, сплівши вінець із тернини, поклали на нього
18та й почали його вітати: Радуйся, царю юдейський!
19І били його тростиною по голові, плювали на нього й, падаючи на коліна, поклонялись йому.
20Коли над ним наглумилися, зняли з нього багряницю й одягнули його в його одежу. Опісля ж повели його на розп’яття.
21Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували нести його хрест.
22І привели його на місце Голготу, що значить Череп-місце,
23та й дали йому пити вина, змішаного з міррою, та він не прийняв.
24Тоді розіп’яли його й поділили його одежу, кинувши на неї жереб, хто що візьме.
25Була ж: третя година, коли вони розіп’яли його.
26А був і напис, за що його засуджено, написаний: Цар Юдейський.
27І розіп’яли з ним двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч від нього.
28Тоді збулось Писання, що каже: І з беззаконними полічено його.
29І прохожі хулили його й, киваючи своїми головами, промовляли: Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш –
30спаси себе з хреста!
31А й первосвященики глузували між собою й разом з книжниками приказували: Інших спасав, а себе – не може спасти!
32Христос, цар Ізраїля – хай зійде тепер із хреста, щоб ми побачили й увірували. Та й ті, що були з ним розп’яті, зневажали його.
33А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев’ятої години.
34О дев’ятій же годині Ісус скрикнув голосом сильним: Елої, Елої, лама савахтані? – що означає у перекладі: Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?
35Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: Он, Іллю кличе!
36Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, давав йому пити, кажучи: Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти його!
37А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа.
38Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу.
39Бачивши ж сотник, що стояв проти нього, що так віддав духа, сказав: Чоловік цей справді був Син Божий.
40Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія,
41що слідом за ним ходили і йому услугували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим.
42Коли настав уже вечір, – тому що була це п’ятниця, тобто перед суботою,
43Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса.
44Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер.
45Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло;
46а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу;
47Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено.

 

16. Воскресіння Ісуса 1-8; з’ява Магдалині та апостолам 9-20

1Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його.
2Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце,
3та й говорили між собою: Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?
4Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, – був бо дуже великий.
5Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, – і вжахнулись.
6А він до них промовив: Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали.
7Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам.
8І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися.
9Воскреснувши ж уранці першого дня тижня, з’явився найперше Марії Магдалині, з якої вигнав був сім бісів.
10Вона пішла й повідомила тих, що були з ним і що сумували й плакали.
11Вони ж, почувши, що він живий та що вона його бачила, не йняли віри.
12Після цього з’явився в іншім вигляді двом з них, що були в дорозі й ішли на село.
13І ці, повернувшися, сповістили інших, але й їм не йняли віри.
14Нарешті з’явився він самим одинадцятьом, коли то були за столом, і докоряв за їхнє невірство та твердосердя, що не повірили тим, які бачили його воскреслого з мертвих.
15І сказав їм: Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню.
16Хто увірує й охриститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений.
17А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім’ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими;
18гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане.
19Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо й возсів праворуч Бога.
20Вони ж пішли й проповідували всюди, а Господь допомагав їм та стверджував слово чудесами, які його супроводили.

Євангелія від Матея  Євангелія від Луки