Євангелія від Матея

1. Родовід Ісуса Христа 1-17; надприродне народження Ісуса 18-25
1Родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама.
2Авраам був батьком Ісаака, Ісаак – Якова, Яків – Юди і братів його.
3Юда був батьком Фареса та Зари від Тамари. Фарес був батьком Есрома, Есром – Арама,
4Арам – Амінадава, Амінадав – Наасона, Наасон – Салмона,
5Салмон – Вооза від Рахави, Вооз – Йоведа від Рути, Йовед – Єссея,
6Єссей був батьком царя Давида, Давид – Соломона від жінки Урії.
7Соломон же був батьком Ровоама, Ровоам – Авії, Авія – Асафа,
8Асаф – Йосафата, Йосафат – Йорама, Йорам – Озії,
9Озія – Йоатама, Йоатам – Ахаза, Ахаз – Єзекії,
10Єзекія – Манасії, Манасія – Амоса, Амос – Йосії,
11Йосія – Єхонії і братів його за вавилонського переселення.
12А після вавилонського переселення в Єхонії народився Салатіїл, у Салатіїла – Зоровавел,
13у Зоровавела – Авіюд, в Авіюда – Еліяким, в Еліякима – Азор,
14в Азора – Садок, у Садока – Ахим, в Ахима – Еліюд, 
15в Еліюда – Єлеазар, в Єлеазара – Маттан, у Маттана – Яків, 
16у Якова – Йосиф, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос.
17Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять.
18Народження Ісуса Христа відбулося так: Марія, його мати, була заручена з Йосифом; але, перед тим, як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа.
19Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити.
20І от, коли він це задумав, ангел Господній з’явився йому уві сні й мовив: “Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. 
21Вона породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх.”
22А сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком:
23“Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім’я Еммануїл, що значить: З нами Бог.”
24Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній: прийняв свою жінку;
25та не спізнав її, аж поки породила сина, і він дав йому ім’я Ісус.

2. Відвідини мудреців із Сходу 1-12; втеча в Єгипет і вбивство немовлят 13-18; поворот з Єгипту до Назарету 19-23
1Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зо Сходу
2і спитали: “Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись.”
3Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним.
4Зібравши всіх первосвящеників та книжників народних, він випитав у них, де Христос має народитися.
5Вони йому сказали: “У Вифлеемі Юдейськім, бо так написано пророком:
6І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля.”
7Тоді Ірод, покликавши тайкома мудреців, випитав у них пильно про час, коли зоря з’явилась,
8і відіслав їх у Вифлеем, кажучи: “Ідіть та розпитайтесь пильно про дитя, і коли знайдете, сповістіть мені, щоб я теж пішов йому вклонитись.”
9Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала зверху, де було дитятко.
10Побачивши зорю, зраділи радістю вельми великою.
11Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір’ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро.
12І попереджені вві сні до Ірода не завертати, пустились іншою дорогою у край свій.
13Якже вони вирушили в дорогу, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові й каже: “Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити.”
14Вставши Йосиф, узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет,
15де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: “З Єгипту я покликав мого сина.”
16Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців.
17Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія:
18“В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає.”
19Якже вмер Ірод, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові в Єгипті
20і каже: “Встань, візьми дитятко та його матір і повернись в Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя дитятка.”
21Устав він, узяв дитятко та його матір і прийшов в Ізраїльську землю,
22але, почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, побоявся іти туди. Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони
23і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься.

3. Св. Іван Христитель 1-12; хрищення Ісуса 13-17
1Того часу з’явивсь Іван Христитель і проповідував у пустині Юдейській.
2Він говорив: “Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство.”
3Це ж той, що про нього говорив пророк Ісая: “Голос вопіющого в пустині: Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки його.”
4А той Іван мав одежу з верблюжого волосу й пояс ремінний на крижах у себе; їжа ж його була – сарана й мед дикий.
5Тоді виходили до нього Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська
6і приймали хрищення від нього в річці Йордані, сповідаючись у своїх гріхах.
7Побачивши, що сила фарисеїв та садукеїв іде на хрищення до нього, він до них мовив: “Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву?
8Принесіть же плід, гідний покаяння,
9і не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама.
10Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть.
11Я вас хрищу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити йому взуття. Він вас христитиме Духом Святим і вогнем.
12Лопата вже в руці в нього, і він очистить тік свій та збере свою пшеницю до засіків, а полову спалить вогнем незгасним.”
13Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Івана, щоб христитися від нього;
14але Іван спротивлявся йому, кажучи: “Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?”
15Ісус у відповідь сказав до нього: “Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.” І тоді він залишив його.
16А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього.
17І голос пролунав з неба: “Це Син мій любий, що його я вподобав.”

4. Спокуси Ісуса 1-11; Ісус у Галилеї; перші учні 12-25
1Тоді Дух повів Ісуса в пустиню, щоб диявол спокушав його.
2Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів.
3Тоді підійшов до нього спокусник і сказав: “Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом.”
4А той. відповів: “Написано: Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих.”
5Тоді диявол бере його у святе місто, ставить на наріжник храму
6і каже: “Коли ти Син Божий, кинься додолу, написано бо: Він ангелам своїм волітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спотикнувсь об камінь.”
7А Ісус сказав до нього: “Написано також: Не будеш спокушати Господа, Бога твого.”
8Знову бере його диявол на височенну гору й показує йому всі царства світу і їхню славу,
9кажучи: “Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся.”
10Тоді Ісус сказав до нього: “Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити.”
11Лишив тоді його диявол. І ось ангели приступили й почали йому слугувати.
12Почувши, що Івана ув’язнено, Ісус повернувся в Галилею
13і, покинувши Назарет, пішов і оселився в Капернаумі, що при морі, на границях Завулона та Нафталі,
14щоб збулося те, що сказав був пророк Ісая:
15“О земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє!
16Народ, який сидів у темноті побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, – зійшло їм світло.”
17З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: “Покайтесь, бо Небесне Царство близько.”
18А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив:
19“Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.”
20І ті негайно кинули сіті й пішли за ним.
21Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Івана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав.
22Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним.
23І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.
24Чутка про нього розійшлась по всій Сирії, і приносили до нього всіх хворих на різні недуги, знеможених стражданням, біснуватих, сновид, розслаблених, і він оздоровлював їх.
25А йшла за ним велика сила людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання.

5. Нагірна проповідь 1-12; сіль землі та світло світу 13-16; виконання закону 17-20; нова справедливість 21-48
1Побачивши ж народ, зійшов на гору. І коли він сів, підійшли до нього його учні;
2а він, відкривши уста, почав навчати їх:
3“Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.
4Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.
5Блаженні засмучені, бо будуть утішені.
6Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться.
7Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.
8Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.
9Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
10Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне.
11Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради.
12Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами.
13Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди.
14Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори.
15І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті.
16Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.
17Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити.
18Істинно бо кажу вам: Доки перейде небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться.
19Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві.
20Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарасеїв, не ввійдете в Царство Небесне.
21Ви чули, що було сказано давнім: Не вбивай; і коли хтось уб’є, той підпаде судові.
22А я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові. Хто ж скаже братові: Нікчема! – той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: Дурень! – той підпаде під вогонь пекельний.
23Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе,
24зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій.
25Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю.
26Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага.
27Ви чули, що було сказано: Не чини перелюбу.
28А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці.
29І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло вкинуто в пекло.
30І коли твоя правиця тебе спокушає, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло пішло в пекло.
31Сказано теж: Хто відпускає свою жінку, хай дасть їй лист розвідний.
32А я кажу вам: Хто відпускає свою жінку, – хіба у випадку розпусти, – той робить з неї перелюбку; і хто взяв би розведену, чинить перелюб.
33Ви чули теж, що було сказано давнім: Не клянись неправдиво, і – Виконаєш твої клятви Господеві.
34А я кажу вам не клястися зовсім: ні небом, бо це престол Бога;
35ні землею, бо це підніжок стіп його; ні Єрусалимом, бо це місто великого царя.
36Та й головою твоєю теж не клянися, бо не можеш ані одного волоска зробити білим або чорним.
37Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні, – а що більше цього, те від лихого.
38Ви чули, що було сказано: Око за око, зуб за зуб.
39А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу.
40Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ.
41І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві.
42Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся.
43Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого.
44А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас;
45таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних.
46Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять?
47І коли ви вітаєте лише братів ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани роблять?
48Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий.”

6. Чистота наміру; милостиня 1-4; молитва 5-15; піст 16-18; багатства 19-24; покладайся на Провидіння Боже 25-34
1“Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі.
2Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.
3Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права:
4щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі.
5А коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, що люблять навидноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.
6Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі.
7А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані.
8Не будьте, отже, подібні до них, бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в нього.
9Тож моліться так: Отче наш, що єси на небі! Нехай святиться твоє ім’я.
10Хай прийде твоє царство, нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі.
11Хліб наш щоденний дай нам нині.
12Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим,
13Не введи нас у спокусу, і але визволь нас від злого.
14Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам.
15А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших.
16Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.
17Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя,
18щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі.
19Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають.
20Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають.
21Бо де твій скарб, там буде і твоє серце.
22Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле.
23А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява – якою ж великою буде!
24Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні.
25Ось чому кажу вам: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш – їжі, тіло – не більш одежі
26Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші?
27Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть?
28І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть.
29Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них.
30І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні?
31Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося?
32Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне.
33Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться.
34Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха.”

7. Несправедливий суд 1-5; заклик не оскверняти святих речей 6; сила молитви 7-11; золоте правило 12-14; лжепророки 15-20; правдиві учні 21-29
1“Не судіте, щоб вас не судили;
2бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють.
3Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці ти не добачаєш?
4Або як можеш твоєму братові сказати: Дай, хай вийму скалку в тебе з ока, а он же колода в твоїм оці?
5Лицеміре! Вийми спершу із свого ока колоду, і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку.
6Не давайте священне собакам, ані не кидайте перел ваших перед свиньми, щоб не потоптали їх ногами й, обернувшись, вас не роздерли.
7Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам.
8Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють.
9Чи ж є між вами хтось такий, що, коли син попросить у нього хліба, дасть йому камінь?
10Або коли попросить рибу, дасть йому гадюку?
11То ж коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більш Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які його просять.
12Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, – це ж бо закон і пророки.
13Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять.
14Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять.
15Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі.
16Ви пізнаєте їх за плодами їхніми; хіба збирають виноград з тернини або з будяків – смокви?
17Так кожне добре дерево родить гарні плоди, а лихе дерево – плоди погані.
18Не може добре дерево приносити плодів поганих, ані лихе дерево – плодів добрих.
19Всяке дерево, що не родить доброго плоду, рубають і в вогонь кидають.
20За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх.
21Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі,
22Багато мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не твоїм ім’ям пророкували? Хіба не твоїм ім’ям бісів виганяли? Хіба не твоїм ім’ям силу чудес творили?
23І тоді я їм заявлю: Я вас не знав ніколи! Відійдіте від мене, ви, що чините беззаконня!
24Кожний, хто слухає ці мої слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі.
25Полила злива, потоки розлились, подули вітри й натиснули на той дім, та він не повалився, бо був збудований на скелі.
26А кожний, хто слухає ці мої слова й не виконує їх, подібний до необачного чоловіка, який збудував свій дім на піску.
27Полилася злива, розіллялися ріки, подули вітри й ударили на той дім, і він повалився, і руїна його була велика.”
28І як Ісус скінчив ці слова, народ не міг надивуватись його навчанню,
29бо він навчав їх як повновладний, а не як книжники їхні.

8. Оздоровлення: прокаженого 1-4; – слуги сотника 5-13; – тещі Петра та інших 14-22; утихомирення бурі 23-27; оздоровлення гадаринських біснуватих 28-34
1Коли ж Ісус сходив з гори, йшла слідом за ним сила народу.
2І приступив до нього прокажений, вклонивсь йому і мовить: “Господи, коли захочеш, зможеш мене очистити.”
3Ісус простягнув руку й доторкнувсь до нього, кажучи: “Хочу, очисться!” І він негайно же очистився від прокази.
4Тоді Ісус промовив до нього: “Гляди, не кажи нікому, а йди, покажися священикові й принеси дар, приписаний Мойсеєм, їм на свідоцтво.”
5Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його словами:
6“Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.”
7Ісус каже до нього: “Я прийду й оздоровлю його.”
8Тоді сотник у відповідь мовив: “Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає.
9Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, – і йде, а тому: Ходи, – і приходить; і слузі моєму: Зроби це, – і він робить.”
10Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: “Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри.
11Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім,
12а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів.”
13І сказав Ісус сотникові: “Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!” І видужав слуга тієї ж години.
14А як Ісус прийшов до Петра в хату, то побачив його тещу, що лежала в гарячці.
15Він доторкнувсь до її руки, і полишила її гарячка; а вона встала й услугувала йому.
16І як настав вечір, принесли до нього багато біснуватих, і він словом вигнав духів і зцілив усіх недужих,
17щоб збулося сказане пророком Ісаєю: “Він узяв наші недуги й поніс наші хвороби.”
18Побачивши силу народу навколо себе, Ісус звелів відплисти на другий бік.
19І приступивши один книжник, сказав до нього: “Учителю, куди б ти не пішов, я піду за тобою.”
20А Ісус каже до нього: “Лисиці мають нори й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити.”
21Другий з учнів сказав до нього: “Господи, дозволь мені піти спершу поховати батька мого.”
22Ісус же сказав до нього: “Іди за мною, і зостав мертвим ховати своїх померлих.”
23Як він увійшов до човна, слідом за ним увійшли його учні.
24Аж ось зірвалася на морі така велика буря, що хвилі заливали човен. Він же спав.
25Ті кинулись до нього, збудили й кажуть: “Рятуй, Господи, ми гинемо!”
26А він до них каже: “Чого ви лякливі, маловіри?” Тоді встав погрозив вітрам і морю, і настала велика тиша.
27І здивувались люди та й заговорили між собою: “Хто це такий, що і вітри і море йому слухняні?”
28Коли ж він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли його два біснуваті, що вийшли з гробниць, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою.
29І почали кричати: “Що нам і тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?”
30Оподаль же від них паслося велике стадо свиней.
31Біси попросили його: “Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.”
32“Ідіть” – сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді то все стадо кинулося з кручі в море й утопилося в хвилях.
33А пастухи повтікали й, прибігши в місто, все розповіли, а й про біснуватих.
34Тоді все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць.

9. Оздоровлення розслабленого 1-8; покликання Матея 9-13; про піст 14-17; оздоровлення кровоточивої та воскресіння дочки начальника 18-26; оздоровлення двох сліпих 27-31; і німого біснуватого 32-38.
1Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто.
2І от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: “Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються.”
3Та тут деякі з книжників заговорили між собою: “Він хулить.”
4Ісус, знавши їхні думки, каже: “Чого лукаве думаєте в серцях ваших?
5Що легше сказати: Твої гріхи відпущені, – чи сказати: Встань і ходи!
6Та щоб знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати”, – каже розслабленому: “Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому.”
7Встав той і пішов до свого дому.
8Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога, що дав таку владу людям.
9Ідучи звідтіля, Ісус побачив мимохідь чоловіка, на ім’я Матей, що сидів на митниці, і сказав до нього: “Іди за мною!” Той устав і пішов слідом за ним.
10Коли Ісус був при столі в його домі, прийшло багато митарів і грішників, то й посідали з ним і з його учнями.
11Побачивши це, фарисеї почали говорити його учням: “Чого це ваш учитель їсть з митарями та грішниками?”
12Почувши те, озвався: “Здорові не потребують лікаря, лише хворі.
13Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних.”
14Тоді приступили до нього учні Івана й кажуть: “Чому ми й фарисеї постимо (багато), а твої учні не постять?”
15Ісус відповів їм: “Чи ж личить весільним гостям сумувати, поки молодий з ними? Надійдуть дні, коли від них заберуть молодого, і тоді будуть постити.
16Ніхто не пришиває латки з нової тканини до старої одежі, бо латка в одежині збіжиться, і діра стане гірша.
17І не вливають вина нового в старі бурдюки, а то бурдюки розтріснуться і вино розіллється та й бурдюки пропадуть; а вливають вино молоде в нові бурдюки, тож одне й друге збережеться.”
18Коли він їм казав це, приступив один начальник і, вклонившися, мовить йому: “Дочка моя тільки-що померла. Прийди но, поклади на неї свою руку, і вона оживе.”
19Підвівсь Ісус і пішов за ним, а й учні його.
20І от одна жінка, що дванадцять років нездужала на кровотечу, приступила ззаду й доторкнулась до краю його одежі.
21Казала бо сама до себе: “Як тільки доторкнуся до краю його одежі, видужаю.”
22Ісус же, обернувшись, побачив її і каже: “Бадьорися, дочко! Віра твоя спасла тебе.” І видужала жінка від тієї ж години.
23А коли Ісус прибув до дому начальника й побачив там сопільників і юрбу схвильовану,
24сказав: “Уступіться, бо дівча не вмерло, а спить.” І насміхалися з нього.
25Якже випроваджено людей, він увійшов, узяв її за руку, і дівча встало.
26Чутка про це розійшлась по всій тій країні.
27І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: “Помилуй нас, сину Давидів!”
28І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: “Чи віруєте, що я можу це зробити?” – “Так, Господи!” – кажуть йому ті.
29Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: “Нехай вам станеться за вашою вірою!”
30І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: “Глядіть, щоб ніхто не знав про це.”
31Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні.
32А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий.
33Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: “Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі!”
34Фарисеї ж говорили: “Він виганяє бісів князем бісівським!”
35Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
36Він, бачивши юрми народу, милосердився над ними, бо вони були стомлені й прибиті, немов ті вівці, що не мають пастуха.
37Тоді він каже своїм учням: “Жнива великі, та робітників мало. 38Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива.”

10. Дванадцять апостолів; Ісус дає їм вказівки 1-33; і передвіщає переслідування 34-42
1Прикликавши своїх дванадцять учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч.
2Ось імена дванадцятьох апостолів: перший Симон, прозваний Петром, і Андрій, брат його; Яків, син Заведея, та Іван, брат його;
3Филип та Вартоломей; Тома й Матей, митар; Яків, син Алфея, і Тадей;
4Симон Кананій та Юда Іскаріотський, що й зрадив його.
5Оцих дванадцять Ісус вислав і наказав їм: “У дорогу до поган не пускайтесь і в самарійські міста не заходьте.
6А йдіть радше до загиблих овець дому Ізраїля.
7Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне – близько.
8Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте. Даром прийняли, даром давайте.
9Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші.
10Ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, – бо робітник вартий утримання свого.
11А як зайдете в якесь місто, чи село, то розпитайте, хто в ньому достойний, і там перебувайте, поки не вийдете.
12Входячи ж у дім, вітайте його, кажучи: Мир дому цьому!
13І як той дім достойний, нехай ваш мир зійде на нього; а як недостойний, нехай ваш мир до вас повернеться.
141 як хтось вас не прийме та й не послухає ваших слів, то ви, виходячи з дому чи з того міста, обтрусіть порох із ніг ваших.
15Істинно кажу вам: Легше буде судного дня землі Содомській і Гоморській, ніж місту тому!
16Оце я посилаю вас, немов овець серед вовків. Будьте, отже, мудрі, як змії, і прості, як голубки.
17Стережіться людей, бо вони видадуть вас синедріонам і бичуватимуть вас по своїх синагогах.
18Вас волочитимуть і до правителів і до царів за мене, щоб свідчити перед ними й поганами.
19І коли видадуть вас, не журіться, як або що вам говорити, – дано буде вам на той час, що маєте говорити;
20не ви бо будете говорити, а Дух Отця вашого в вас говоритиме.
21Брат видасть на смерть брата й батько дитину; діти повстануть на батьків і будуть їх убивати.
22Вас ненавидітимуть усі за моє ім’я, але хто витриває до кінця, той спасеться.
23А як будуть вас переслідувати в тому місті, тікайте в інше. Істинно кажу вам: Не встигнете обійти міст ізраїльських, як прийде Син Чоловічий.
24Не є учень понад учителя, ані слуга над пана свого.
25Досить для учня, коли стане, як його вчитель; а слуга – як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше – його домашніх.
26Тож ви їх не лякайтесь. Нема нічого схованого, що не виявиться; нічого тайного, що не стане знаним.
27Що вам кажу в темноті, кажіть те при світлі; і що ви чуєте на вухо, голосіть з покрівель.
28Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі.
29Хіба не за шага продається пара горобців? А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого.
30А вам же все волосся на голові пораховано!
31Не бійтесь, отже: ви вартніші за багатьох горобців.
32Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним.
33Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним.
34Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, а меч.
35Я прийшов порізнити чоловіка з його батьком, дочку з її матір’ю і невістку з її свекрухою.
36І ворогами чоловіка будуть його домашні.
37Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене.
38Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене.
39Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде.
40Хто вас приймає, той мене приймає; а хто мене приймає, той приймає того, хто мене послав.
41Хто приймає пророка, тому що він пророк, той одержить пророчу нагороду, і хто приймає праведного, тому що він праведний, той одержить праведничу нагороду.
42Хто напоїть, як учня, одного з цих малих тільки кухликом холодної водиці, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди.”

11. Посольство від Івана Христителя 1-15; Ісус про сучасне йому покоління 16-19; провіщення горя тим містам, які залишилися байдужими супроти Божих чудес 20-24; благовість – явна для малих дітей 25-30
1Коли Ісус скінчив настановляти дванадцятьох своїх учнів, пішов звідти навчати й проповідувати по містах їхніх.
2Почувши у в’язниці про діла Христові, Іван послав його спитати через своїх учнів:
3“Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?”
4У відповідь на це Ісус сказав їм: “Ідіть і сповістіть Івана про те, що чуєте й бачите:
5Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина.
6Щасливий, хто через мене не спотикнеться.”
7Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Івана: “На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер?
8На що ж вийшли подивитись? На чоловіка, одягненого в одежу м’яку? Та ж ті, що носять м’яку одежу, сидять у царських палацах.
9Чого ж тоді вийшли? Побачити пророка? Так, кажу вам, і більше, як пророка.
10Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою.
11Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Івана Христителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього.
12Від часів Івана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його.
13Усі бо пророки й закон пророкували до Івана.
14І коли хочете знати – він є Ілля, що має прийти.
15Хто має вуха, нехай слухає.
16До кого б мені прирівняти рід цей? Він подібний до дитинчат, які сидять на майданах та вигукують до інших,
17кажучи: Ми вам на сопілці грали, та ви не танцювали; ми жалобної вам співали, та ви не били себе в груди. –
18Прийшов бо був Іван, що не їв, не пив, і вони кажуть: Він біса має.
19Прийшов Син Чоловічий, що їсть і п’є, і вони кажуть: Оцей чоловік ненажера й винопивець, приятель митарів і грішників! І виправдалась мудрість власними ділами.”
20Тоді Ісус почав докоряти тим містам, у яких відбулося найбільше його чуд, за те, що не покаялися.
21“Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Витсаїдо! Бо якби чуда, що в вас відбулися, сталися в Тирі й Сидоні, вони б давно покаялись у волосяниці та в попелі.
22Тому кажу вам: Тирові й Сидонові судного дня легше буде, ніж вам.
23Та й ти, Капернауме, чи піднесешся попід небеса? – Аж до аду зійдеш! Бо якби чуда, які в тебе відбулися, сталися в Содомі, він лишився б аж досі.
24Тому кажу вам: Землі Содомській легше буде судного дня, ніж тобі.”
25Тоді ж Ісус заговорив: “Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам.
26Так, Отче: бо так тобі було довподоби.
27Все передане Мені моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити.
28Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас.
29Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, то ж знайдете полегшу душам вашим.
30Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.”

12. Апостоли зривають колосся в суботу 1-8; оздоровлення сухорукого 9-14; здійснення пророцтва Ісаї 15-21; Ісус та Велзевул 22-32; слова – свідок серця 33-37; знак Нони 38-42; нечистий дух 43-45; правдива родина Ісусова 46-50
1Того часу Ісус проходив ланами в суботу. Учні ж його, зголоднілі, заходилися рвати колосся і їсти.
2Побачили це фарисеї і кажуть до нього: “Он твої учні роблять те, чого не можна робити в суботу”.
3Він відповів їм: “Хіба ви не читали, що зробив Давид, як зголоднів був він і ті, що були з ним?
4Як ото він увійшов у дім Божий і спожив хліби покладання, яких, за винятком самих священиків, не можна було їсти ні йому, ні тим, що з ним були,
5Або хіба ви не читали в законі, як священики в суботу порушують у храмі суботу й провини не мають?
6Я ж кажу вам, що тут більше, ніж храм.
7Якби ви зрозуміли, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви, – ви б безвинних не осудили.
8Бо Син Чоловічий – Господь і суботи.”
9Звідти пішов Ісус в їхню синагогу.
10А був там чоловік з сухою рукою. І вони питають його: “Чи можна зціляти в суботу?”, – щоб його обвинуватити.
11Він же до них каже: “Чи є якийсь між вами, що, мавши одну вівцю, не візьме її і не витягне, коли вона впаде в суботу в яму?
12А скільки ж: чоловік над вівцю вартісніший! Тим то й в суботу можна добро чинити.”
13Тоді сказав до чоловіка: “Простягни твою руку!” Простягнув той, і вона стала здорова, як і друга.
14А фарисеї вийшли звідти й радили на нього раду, щоб його погубити.
15Довідавшись про це, Ісус пішов геть звідси. Слідом за ним пішла сила народу: він оздоровив їх усіх,
16але суворо наказав їм його не виявляти,
17щоб збулося сказане Ісаєю пророком:
18“Ось мій слуга, якого я вибрав, улюблений мій, що його душа моя собі вподобала. Я покладу на нього духа мого, і він звіщатиме поганам правосуддя.
19Він не буде ні змагатися, ні кричати і голосу його ніхто не буде чути на майданах.
20Він очеретини надломаної не доломить і гнота тліючого не загасить, аж поки не доведе право до перемоги.
21На його ім’я будуть надіятися погани.”
22Тоді приведено до нього біснуватого, сліпого та німого, і він зцілив його, так що німий і розмовляв і бачив.
23І здивувалися всі люди й говорили: “Чи не є часом цей син Давида?”
24А фарисеї, почувши це сказали: “Отой не інакше виганяє бісів, як тільки Велзевулом, князем бісівським.”
25Знаючи думки їхні, Ісус сказав їм: “Кожне царство, розділене в собі, запустіє, і кожне місто чи дім, розділені в собі самому, не встояться.
26І коли сатана сатану виганяє, то він розділений у собі самому; як же тоді вдержиться його царство?
27І коли я Велзевулом виганяю бісів, то сини ваші ким виганяють? Тому то вони будуть вашими суддями.
28Коли ж я Духом Божим виганяю бісів, то прибуло до вас Царство Боже.
29Або як може хтось увійти в дім сильного й пограбувати його майно, якщо він перше не зв’яже сильного й аж тоді дім його розграбує?
30Хто не зо мною, той проти мене, і. хто зо мною не збирає, той розкидає.
31Тому кажу вам: Усякий гріх, усяка хула проститься людям; але хула на Духа не проститься.
32І коли хтось каже слово проти Сина Чоловічого, йому проститься. Коли ж хтось скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому.
33Виплекайте дерево добре, то й плід його добрий; а посадіть дерево погане, то й плід його поганий. Бо дерево пізнається з плоду.
34Гадюче поріддя, як можете ви говорити слова добрі, злі бувши? З повноти бо серця уста промовляють.
35Добра людина з доброго скарбу добро виносить, лиха ж з лихого скарбу лихе виносить.
36Кажу бо вам: За кожне пусте слово, яке скажуть люди, – дадуть відповідь судного дня за нього.
37Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений.”
38Тоді деякі з книжників та фарисеїв озвались до нього: “Учителю, ми хочемо побачити якийсь знак від тебе.”
39А він у відповідь сказав їм: “Лукаве поріддя і перелюбне вимагає знаку, та знаку не буде йому дано, як тільки знак пророка Йони.
40Як Йона був у нутрі кита три дні й три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні й три ночі.
41Люди ніневійські стануть на суді з цим родом і його засудять, бо вони покаялися на проповідь Йони, а тут є – більше, ніж Йона!
42Цариця півдня стане на суді з цим поріддям і його засудить, бо вона прибула з кінця світу, щоб побачити мудрість Соломона, а тут є – більше від Соломона!
43А коли дух нечистий вийде з чоловіка, то блукає по місцях безводних, шукаючи спочинку, та не знаходить.
44Тоді промовляє: Повернусь у дім свій, звідки я вийшов. Приходить і знаходить його порожнім, заметеним та прибраним.
45Тоді він іде, бере з собою сім інших духів, гірших від себе, і вони входять і оселюються там, і останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше. Так буде й з цим лукавим поріддям.”
46Коли він промовляв ще до народу, то його мати та брати стояли надворі, бажаючи з ним говорити.
47Каже один до нього: “Он твоя мати і твої брати стоять надворі, бажаючи говорити з тобою.”
48Тоді він відповів тому, що говорив до нього: “Хто моя мати і хто брати мої?”
49Вказавши ж рукою на своїх учнів, мовив: “Ось моя мати і брати мої!
50Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати.”

13. Притча: про сіяча 1-23; – про кукіль, зерно гірчичне, закваску і притча про скарб та перлу 24-52; Ісус у Назареті 53-51
1Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря.
2І зібралася коло нього така сила народу, що він увійшов у човен і сів у ньому, а ввесь народ стояв на березі.
3Він говорив до них численними притчами, кажучи: “От вийшов сіяч сіяти.
4І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і повидзьобувало його.
5Інше впало на ґрунт кам’янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока.
6Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло.
7Інше впало на тернину, і вибуяла тернина й заглушила його,
8Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять.
9Хто має вуха, нехай слухає.”
10І приступили його учні й сказали до нього: “Чому ти притчами до них говориш?”
11А він у відповідь сказав їм: “Тому, бо вам дано знати тайни Небесного Царства, а он тим не дано.
12Бо хто має, тому дасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, заберуть і те, що має.
13Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і слухаючи, не чують і не розуміють.
14На них збувається пророцтво Ісаї, що каже: Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите, –
15бо серце в цього народу затовстіло. Вони на вуха тяжко чують і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись, – щоб я зцілив їх.
16Ваші ж очі щасливі, бо бачать; та й ваші вуха, – бо чують.
17Істинно кажу вам: Багато пророків і праведних хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули.
18Слухайте, отже, притчу про сіяча.
19До кожного, хто чує слово Царства і його не розуміє, приходить лукавий і викрадає те, що посіяне в його серці. Це той, хто був сприйняв насіння край дороги.
20А той, хто був сприйняв його на кам’янистім ґрунті, це той, що чує слово і зараз же з радістю його сприймає,
21але він коріння в собі не має, непостійний, і коли настане яка скрута чи переслідування задля Слова, він швидко зневірюється.
22А той, хто прийняв його між тернину, це той, хто слухає слово, але турботи цього світу та омана багатства заглушують те слово, і воно не приносить плоду.
23Той же, нарешті, хто сприйняв його на добрій землі, – це той, хто слухає і розуміє слово, і плід приносить; і видає один у сто разів, інший у шістдесят, ще інший у тридцять.”
24Ще одну притчу подав він їм, промовляючи: “Царство Небесне подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі.
25Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю та й пішов.
26Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився.
27Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі? Звідки ж узявся кукіль?
28Він і відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. А слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо, його виполемо?
29Ні! -каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшениці.
30Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: Зберіть перше кукіль та зв’яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню.”
31Іншу притчу він подав їм, кажучи: “Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі.
32Воно, щоправда, найменше з усіх зерен; але як виросте, стає найбільшим з усієї городини, і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться на його гілках.”
33Ще іншу притчу повідав їм: “Царство Небесне схоже на закваску, що її бере жінка і кладе до трьох мірок муки, аж поки все не скисне.” –
34Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого,
35щоб збулося сказане пророком: “Уста мої відкрию в притчах, оповім тайни, сховані від початку світу.”
36Тоді він відіслав народ і прийшов додому. І підійшли до нього його учні та й кажуть: “Виясни нам притчу про кукіль, що на полі.”
37А він у відповідь сказав їм: “Той, хто сіє добре зерно – це Син Чоловічий;
38поле – це світ; добре зерно – це сини Царства; а кукіль – це сини лукавого;
39ворог, що його посіяв – це диявол; жнива – це кінець світу; женці – це ангели.
40Так, як збирають кукіль і в вогні палять, так само буде при кінці світу:
41Син Чоловічий пошле своїх ангелів, які зберуть із його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня,
42і кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів.
43І тоді праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого. Хто має вуха, нехай слухає!
44Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, а купує те поле.
45Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел.
46Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її.
47Подібне також Небесне Царство до невода, що, закинутий у море, набрав усякої всячини.
48Коли він виповниться, тягнуть його на берег і, посідавши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають.
49Так буде при кінці світу: ангели вийдуть і вилучать злих з-поміж праведних і
50кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів.
51Чи ви це все зрозуміли?” – “Так!” – йому відповіли.
52Тоді сказав їм: “Ось чому кожний книжник, навчений про Небесне Царство, подібний до господаря, який виймає із свого скарбу нове і старе.”
53Якже Ісус скінчив ці притчі, пішов звідти.
54Прибувши в свою батьківщину, він навчав їх у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили: “Звідкіля в нього ця мудрість і сила чудодійна?
55Хіба він не син теслі? Хіба не його мати зветься Марія, а його брати: Яків, Йосиф, Симон та Юда?
56його сестри хіба не всі між нами? Звідки ж воно йому це все?”
57І вони брали йому це за зле. Ісус же сказав їм: “Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома.”
58І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри.

14. Ірод про Ісуса 1-2; смерть Івана Христителя 3-12; перше помноження хлібів 13-21; Ісус іде водою 22-36
1Того часу чутка про Ісуса дійшла до Ірода четверовласника,
2і він сказав до своїх слуг: “Це Іван Христитель! Це він воскрес із мертвих і тому чудодійні сили діють у ньому!”
3Бо Ірод був схопив Івана, зв’язав його і вкинув у темницю – через Іродіяду, жінку брата свого Филипа;
4Іван бо говорив до нього: “Не можна тобі її мати.”
5Він хотів його вбити, та боявся народу, бо його мали за пророка.
6Коли настав день народження Ірода, дочка Іродіяди танцювала перед усіма й догодила Іродові;
7отож, клянучись, обіцяв їй дати, чого тільки попросить.
8Та, під намовою матері своєї, сказала йому: “Дай мені тут на полумиску голову Івана Христителя.”
9І засмутився цар, але задля клятви і тих, що разом за столом сиділи, звелів дати, –
10тож послав стяти голову Іванові в темниці.
11Принесли, отже, на полумиску його голову й дали дівчині, а та піднесла своїй матері.
12І прийшли його учні, взяли тіло й поховали його; і пішли та сповістили про те Ісуса.
13Почувши це, Ісус відплив звідси човном у пустинне й самітне місце; народ же, довідавшись про це, пішов за ним з міст пішки.
14А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих.
15Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: “Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.”
16А Ісус сказав їм: “Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.”
17Вони ж мовлять до нього: “Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві риби.”
18Тоді він каже: “Принесіть мені їх сюди.”
19І, звелівши народові посідати на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні – людям.
20Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних.
21Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей.
22І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.
23І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один.
24Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний.
25О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем.
26Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. “То привид!” – заговорили й закричали з переляку.
27Та Ісус тієї ж миті мовив до них: “Заспокойтесь, – це я, не страхайтеся!”
28Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: “Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!”
29“Підійди!” – сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса;
30але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: “Господи, рятуй мене!”
31Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: “Маловіре; чого засумнівався?”
32І як увійшли до човна, вітер ущух.
33А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: “Ти істинно – Син Божий!”
34І перепливши, прибули в землю генезаретську.
35Пізнали його люди цього місця і розголосили по всій тій околиці вістку про нього. І принесли до нього всіх недужих
36та й просили його, аби тільки приторкнутись їм до краю його одягу. І скільки їх доторкалося, одужували.

15. Ісус та фарисеї 1-20; оздоровлення дочки ханаанянки 21-28; численні оздоровлення біля озера 29-31; друге помноження хлібів 32-39
1Тоді приступили до Ісуса фарисеї та книжники з Єрусалиму й кажуть:
2“Чому твої учні порушують передання старших: не миють рук, коли споживають страву?”
3А він у відповідь сказав їм: “А ви чого порушуєте заповідь Божу вашим переданням?
4Бог бо заповідав: Шануй батька твого й матір. І далі: Хто проклинає батька-матір, хай буде скараний на смерть.
5А ви кажете: Хто скаже батькові чи матері: Добро, яким би я міг допомогти вам, є дар (Божий)! –
6той може вже й не шанувати свого батька чи матір свою. Тож вашим переданням усуваєте заповідь Божу.
7О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая:
8Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене.
9Однак, намарно мене шукають, навчаючи людських наказів.”
10І прикликавши людей, сказав їм: “Слухайте й розумійте!
11Не те, що до уст входить, осквернює людину, а те, що з уст виходить, те осквернює людину”.
12Тоді приступили учні й кажуть йому: “Чи знаєш, що фарисеї взяли тобі за зле, як почули, що ти так говориш?”
13Ісус озвався: “Кожна рослина, яку не посадив мій Отець Небесний, буде вирвана з корінням.
14Лишіть їх: це сліпі проводарі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму.”
15Тоді Петро заговорив до нього й каже: “З’ясуй нам оту притчу.”
16Він же відповів: “То ви також без розуму ще й досі?
17Хіба не розумієте, що все те, що до уст входить, іде до нутра й геть виходить?
18А те, що з уст виходить, те походить із серця і воно, власне, осквернює людину;
19із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства.
20Це осквернює людину, а їсти немитими руками не сквернить людину.”
21Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську.
22Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: “Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно.”
23Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити: “Відпусти її, бо вона кричить за нами.”
24А він у відповідь промовив: “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля.”
25Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: “Господи, допоможи мені!”
26Він відповів їй: “Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.”
27А вона каже: “Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.”
28Тоді відповів їй Ісус: “О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.” І видужала її дочка від тієї години.
29Звідти Ісус, знову перейшовши над Галилейське море, зійшов на гору й сів там.
30Сила народу прийшла тоді до нього, що мали при собі кривих, калік, сліпих, німих, чимало й інакших, та й клали їх до його ніг, а він зціляв їх.
31І дивувались люди, бачивши, що німі говорять, каліки знову одужують, криві ходять і сліпі бачать, – і прославляли Бога Ізраїля.
32Тим часом Ісус покликав своїх учнів і сказав їм: “Жаль мені цих людей, бо ось три дні вже, як вони перебувають зо мною, і не мають що їсти, а відпустити їх голодними не хочу, щоб, бува, не охляли десь по дорозі.”
33Кажуть до нього його учні: “Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки люду?”
34Ісус спитав їх: “А скільки в вас хлібів?” “Сім”, – кажуть, – “і кілька рибин.”
35Тоді він звелів людям сісти на землю,
36взяв сім хлібів та рибу, воздав хвалу, поламав і заходився давати учням, а ті людям.
37Усі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, сім повних кошів.
38Тих же, що їли, було яких чотири тисячі чоловік, окрім жінок та дітей.
39І відпустивши народ, Ісус сів до човна і прибув у сторони Магадану.

16. Лукавий рід хоче знаку з неба 1-4; фарисейська закваска 5-12; віровизнання Петра 13-20; перша згадка про страждання 21-28
1І приступили фарисеї та садукеї і, спокушаючи його, просили, щоб показав їм знак з неба.
2А він у відповідь сказав їм: “Як настане вечір, ви кажете: Буде гарна погода, бо червоне небо;
3а вранці: сьогодні буде негода, бо небо щось червонясто похмуре. То вигляд неба ви вмієте розпізнавати, а знаків часу ви не здатні розпізнавати?
4Рід лукавий і перелюбний шукає знаку, але знаку йому не дасться, хіба що знак Йони.” І покинув їх і пішов звідти.
5Коли перепливли учні на той бік, забули взяти хліба.
6Ісус сказав їм: “Глядіть, бережіться закваски фарисейської і садукейської.”
7Вони ж перемовлялись між собою і говорили: “Бо ми не взяли хліба.”
8Помітив це Ісус і каже: “Чого перемовляєтесь між: собою, маловіри, – тому, що не взяли хліба?
9І досі не збагнули? Чи ж ви не пам’ятаєте п’ятьох хлібів для п’ятьох тисяч, – а скільки ви кошів зібрали?
10Ані тих сімох хлібів для чотирьох тисяч, – а скільки ви кошів зібрали?
11Тож як же не розумієте, що я не про хліб вам говорив, коли казав: Бережіться закваски фарисейської і садукейської?”
12Тоді ті зрозуміли, що він говорив їм стерегтися не хлібної закваски, а фарисейської та садукейської науки.
13Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: “За кого мають люди Сина Чоловічого?”
14Ті відповіли: “Одні за Івана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.”
15“На вашу ж думку”, – до них каже, – “хто я?”
16Озвався Симон Петро і заявляє: “Ти – Христос, Бога живого син.”
17У відповідь Ісус сказав до нього: “Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний.
18Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають.
19Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі.”
20Тоді він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що він – Христос.
21З того часу Ісус почав виявляти своїм учням, що йому треба йти в Єрусалим і там багато страждати від старших, первосвящеників та книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.
22Тоді Петро, взявши його набік, став йому докоряти: “Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!”
23Він обернувся і сказав Петрові: “Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське.”
24Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною.
25Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде.
26Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?
27Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами.
28Істинно кажу вам: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві.”

17. Переображення 1-8; учні запитують про Іллю 9-13; вилікування біснуватого 14-21; Ісус удруге повідомляє про Страсті 22-23; Ісус дає податок на храм 24-27
1По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Івана, його брата, повів їх окремо на високу гору
2і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло.
3І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли.
4Озвавсь Петро й каже до Ісуса: “Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі.”
5Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: “Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.”
6Почувши це, учні впали обличчям до землі й злякались вельми.
7Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: “Устаньте, не страхайтеся!”
8Підвівши свої очі, вони не бачили нікого крім самого Ісуса.
9Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: “Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.”
10Учні його тоді спитали його: “Чому то книжники кажуть, що спершу Ілля має прибути?”
11Він відповів їм: “Ілля прийде й усе приведе доладу.
12Проте, кажу вам, що Ілля вже прийшов, та вони його не пізнали, а вчинили з ним, що хотіли. Так і Син Чоловічий має від них постраждати.”
13І збагнули тоді учні, що він їм говорив про Івана Христителя.
14Коли ж прийшли до народу, тоді приступив до нього один чоловік і, припавши йому до ніг,
15каже: “Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду.
16Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.”
17“Роде невірний та розбещений”, – відповів Ісус, – “доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди!”
18Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; тож видужав юнак тієї ж миті.
19Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: “Чому ми не могли його вигнати?”
20Ісус сказав їм: “Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого.
21А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом.”
22Як вони зібралися в Галилеї, Ісус мовив до них: “Син Чоловічий має бути виданий у руки людям,
23і вони його уб’ють, але третього дня він воскресне.” І вони тяжко зажурились.
24Коли вони прийшли в Капернаум, підійшли збирачі дидрахми до Петра та й питають: “Чи заплатить ваш учитель дидрахму?”
25“Так”, – каже. І як увійшов до хати, випередив його Ісус, мовивши: “Як тобі, Симоне, здається? Земні царі з кого беруть данину чи податок? Із своїх синів чи з чужих?”
26А коли відповів: “З чужих”, – Ісус сказав до нього: “Отож, сини вільні.
27Однак, щоб вони нам цього не взяли за зле, піди до моря, закинь вудку, візьми першу, яка попадеться, рибу, і відкрий їй рота: там знайдеш ти статир; візьми його й дай їм за мене й за себе.”

18. Хто більший у Царстві Небеснім 1-11; заблукана вівця 12-14; братня догана 15-20; прощення братові провини 21-22; притча про немилосердного боржника 23-35
1Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять: “Хто найбільший у Небеснім Царстві?”
2Ісус покликав дитину, поставив її серед них –
3і каже: “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство.
4Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві.
5Хто приймає дитину в моє ім’я, той мене приймає.
6А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря.
7Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!
8Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний.
9І коли око твоє до гріха тебе призводить, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло.
10Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця.
11Бо Син Чоловічий .прийшов спасти те, що загинуло.
12Що ви гадаєте? Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, – чи він не кине дев’ятдесят дев’ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала?
13І коли пощастить знайти її знову, істинно кажу вам, що радіє нею більше ніж дев’ятдесят дев’ятьма, що не заблукали.
14Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих.
15А коли брат твій завинить супроти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав брата твого.
16Коли ж він не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа вирішувалася на слово двох або трьох свідків.
17І коли він не схоче слухати їх, скажи Церкві; коли ж не схоче слухати й Церкви, нехай буде для тебе як поганин і митар.
18Істинно кажу вам: Усе, що ви зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі, і все, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі.
19Знов істинно кажу вам: Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним;
20бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них.”
21Тут підійшов Петро й каже до нього: “Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?”
22Ісус промовив до нього: “Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім.”
23“Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми.
24Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів.
25А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати.
26Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну.
27І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той.
28Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен.
29Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну.
30Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг.
31Якже побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне.
32Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав.
33Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?
34І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу.
35Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.”

19. Нерозривність християнського подружжя 1-12; Ісус благословляє дітей 13-15; багатство – небезпечна річ 16-26; нагорода за повне зречення 27-30
1І коли Ісус скінчив слова ці, покинув Галилею і прибув у сторони Юдеї, що за Йорданом.
2Сила народу йшла за ним, і він їх оздоровив там.
3І підійшли до нього фарисеї і, спокушаючи його, запитали: “Чи можна чоловікові відпустити свою жінку з якої-будь причини?”
4Він відповів їм: “Хіба ви не читали, що Творець від початку створив їх чоловіком і жінкою,
5і мовив: Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом,
6так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає.”
7Кажуть вони до нього: “Чому ж тоді Мойсей звелів дати розвідний лист і відпустити її?”
8А він сказав їм: “Задля жорстокости сердець ваших Мойсей дозволив вам відпускати жінок ваших; спочатку ж не було так.
9А я кажу вам: Хто відпускає свою жінку – за винятком розпусти – і ожениться з іншою, той чинить перелюб; і хто ожениться з розвідкою, чинить перелюб.”
10Кажуть до нього учні: “Коли така справа чоловіка з жінкою, то ліпше не женитись.”
11Він же відповів їм: “Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано.
12Бувають бо скопці, що з матернього лона такими народились; бувають і скопці, що їх люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Небесного Царства. Хто може збагнути, нехай збагне.”
13Тоді приведено до нього дітей, щоб він, поклавши на них руки, помолився. Учні ж боронили їм.
14Ісус сказав їм: “Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне.”
15І поклавши на них руки, пішов звідти.
16Аж ось один приступив до нього й каже: “Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?”
17Ісус сказав до нього: “Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.”
18“Яких?” – питає його. А Ісус до нього: “Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво,
19поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.”
20Каже юнак до нього: “Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?”
21“Якщо хочеш бути досконалим”, – сказав Ісус до нього, – “піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.”
22Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно.
23Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство.
24Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство.”
25Почувши це, учні здивувалися вельми і сказали: “Хто ж тоді може бути спасенний?”
26Ісус глянув на них пильно й мовив: “У людей це неможливо, Богові – все можливо.”
27Тоді озвався Петро і сказав до нього: “Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?”
28Ісус відповів їм: “Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля.
29І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину.
30Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.”

20. Притча про робітників у винограднику 1-16; третій передсказ про Христові Страсті 17-19; мати Заведеїв 20-28; оздоровлення двох сліпих 29-34
1“Царство Небесне подібне до чоловіка-господаря, який рано-вранці вийшов найняти робітників у свій виноградник.
2Домовившись із робітниками по динарію денно, послав їх у свій виноградник.
3А коли вийшов, близько третьої години побачив інших, що бездільно стояли на ринку.
4Він же їм сказав: Ідіть і ви в мій виноградник, що буде по справедливості, дам вам.
5І ті пішли. Коли ж знову вийшов, близько шостої та дев’ятої години, зробив так само.
6Близько одинадцятої вийшовши, стрінув інших, що стояли, і сказав їм: Чого тут увесь день бездільно стоїте?
7Кажуть йому: Бо ніхто не найняв нас. Сказав їм: Ідіть і ви в виноградник.
8Коли ж настав вечір, власник виноградника наказав своєму управителеві: Поклич но робітників та роздай їм заплату, почавши від останніх аж до перших.
9Ті, що прийшли близько одинадцятої години, взяли по динарію.
10
Коли приступили перші, думали, що більше дістануть. І вони взяли по динарію.
11А взявши, стали ремствувати на господаря,
12кажучи: Оті останні одну годину попрацювали, а ти зрівняв їх з нами, що зносили тягар і спекоту днини.
13Той, відповідаючи одному з них, сказав: Друже, не кривджу тебе; чи не за динарія погодився зо мною?
14Бери своє та йди! Хочу бо й цьому останньому дати, що й тобі.
15Хіба не дозволено мені робити зо своїм, що захочу? Чи око ж твоє лукаве з того, що я добрий?!
16Так то останні будуть перші, а перші – останні!”
17Коли Ісус вирушав у Єрусалим, узяв осібно дванадцятьох і дорогою сказав їм:
18“Отож ми вирушаємо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде відданий первосвященикам і книжникам, і засудять його на смерть.
19І віддадуть його поганам, щоб ті глумилися, катували та розіп’яли його; а третього дня воскресне.”
20Тоді підійшла до нього мати Заведеєвих синів зо своїми синами і вклонилась, щоб його про щось попросити.
21Той же сказав їй: “Чого бажаєш?” Відповіла йому: “Скажи, щоб оці два сини мої сіли в твоєму Царстві – один праворуч, другий ліворуч тебе.”
22У відповідь Ісус мовив: “Не знаєте, про що просите. Чи спроможні ви пити чашу, яку я маю пити?” Сказали йому: “Спроможні.”
23Промовив до них: “Чашу мою питимете, але сісти праворуч мене чи ліворуч, – не моє це давати, лише – кому мій Отець приготував.”
24Почувши це, десятеро почали нарікати на двох братів.
25Ісус же, закликавши їх, сказав: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх.
26Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга.
27І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба.
28Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох.”
29Коли вони виходили з Єрихону, йшло за ним багато народу.
30Отож два сліпці сиділи собі край дороги, а коли почули, що Ісус переходить мимо, закричали, кажучи: “Господи, Сину Давида, змилуйся над нами!”
31Люди ж картали їх, щоб замовкли. А ті ще більше голосили: “Змилуйся над нами, Господи, Сину Давида!”
32Ісус же зупинився, закликав їх і мовив: “Що бажаєте, щоб учинив я вам?”
33Вони кажуть йому: “Господи, щоб очі нам відкрилися.”
34Змилувався Ісус, доторкнувсь їхніх очей, і негайно же прозріли й пішли слідом за ним.

21. Урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму 1-11; Ісус виганяє торгівців із храму 12-17; безплідна смоковниця 18-22; юдеї запитують Ісуса про походження його влади 23-27; притча про двох синів 28-32; притча про виноградарів-убивців 33-46
1А коли наблизились до Єрусалиму, прийшли вони у Витфагію, коло гори Оливної. Тоді послав Ісус двох учнів,
2сказавши до них: “Ідіть у село, що перед вами; відразу ж знайдете прив’язану ослицю й осля з нею; відв’яжіть і приведіть до мене.
3А як хтось скаже вам щось, ви відповісте, що Господь їх потребує, але він незабаром поверне їх назад.”
4Сталось це, щоб збулося слово пророка, який говорив:
5“Скажіть дочці сіонській: Ось цар твій іде до тебе; лагідний і верхи на ослиці, – на осляті, синові підяремної.”
6Учні ж пішли і зробили так, як Ісус звелів їм:
7привели ослицю та ослятко, поклали на них одяг й Ісус сів на неї.
8Народ же, якого було багато, простеляв свою одіж по дорозі, а інші зрізували з дерев гілки і розкладали по дорозі.
9Люди, що йшли перед ним і ззаду, кликали: “Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім’я Господнє, осанна на висоті!”
10І коли він увійшов у Єрусалим, заметушилося все місто, питаючи: “Хто це такий?”
11Народ же казав: “Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї.”
12Ісус увійшов у храм і вигнав усіх, що продавали й купували в храмі; перевернув столи міняйлів, а й ослони тих, що продавали голубів,
13і сказав їм: “Написано: Дім мій домом молитви буде зватись, – ви ж чините з нього печеру розбійників.”
14І підійшли до нього в храмі сліпі та кульгаві, і він зцілив їх.
15Первосвященики ж та книжники, побачивши чуда, які він творив, і дітей, що кричали в храмі: “Осанна Синові Давида!” – обурилися
16і мовили до нього: “Чуєш, що оці кажуть?” А Ісус відповів їм: “Атож, хіба ви ніколи не читали: Устами немовлят та ссущих ти вчинив собі похвалу.”
17І покинувши їх, вийшов з міста у Витанію і там заночував.
18Уранці, повертаючись до міста, він зголоднів.
19Побачивши одну смоковницю край дороги, він підійшов до неї, та не знайшов на ній нічого, крім самого листя, тож сказав до неї: “Нехай повік не буде з тебе плоду!” І негайно же смоковниця всохла.
20Побачивши це, учні здивувались і говорили: “Як це смоковниця в одну мить засохла?”
21Ісус у відповідь сказав їм: “Істинно кажу вам, що коли матимете віру й не завагаєтесь, ви зробите не тільки таке з смоковницею, але й коли горі цій скажете: Двигнись і кинься в море! – воно станеться.
22І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите.”
23А коли він увійшов у храм і почав навчати, прийшли до нього первосвященики і старші народу і мовили: “Якою владою ти це чиниш? Хто тобі дав цю владу?”
24Ісус у відповідь сказав їм: “Я теж спитаю вас про одну річ, і як ви мені на неї відповісте, то й я вам теж скажу, якою владою я творю це.
25Іванове хрищення – звідки було? З неба чи від людей?” Вони почали розмірковувати між собою: “Якщо ми скажемо; З неба, – то він нам скаже: Чого ж тоді ви не увірували в нього?
26А скажемо, що від людей, – страхаємося народу, всі бо Івана вважають за пророка.”
27Тож вони відповіли Ісусові: “Не знаємо.” Тоді й він мовив їм: “То й я вам не скажу, якою владою я творю це.
28Як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Звернувшись до першого, він мовив: Піди, дитино, нині працювати у винограднику.
29Той озвався: Піду, Господи, – і не пішов.
30Звернувшися до другого, сказав так само. А цей відповів: Не хочу. Але, потім розкаявшись, пішов.
31Котрий з двох учинив волю батька?” – “Останній”, відповіли ті. Тоді Ісус їм: “Істинно кажу вам, що митарі й блудниці вас випереджують у Царстві Божім.
32Прийшов бо був до вас Іван дорогою правди, та ви не повірили йому; митарі і блудниці повірили йому, а ви, бачивши це, навіть потім не розкаялися, щоб повірити йому.
33Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов.
34Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні.
35А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували.
36Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме.
37Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина.
38Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб’ємо його й заберемо собі його спадщину.
39І взявши його, вивели геть з виноградника й убили.
40Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?”
41“Лютих люто вигубить”, – відповіли йому, – “а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.”
42Тоді Ісус сказав їм: “Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших.
43Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його.
44Хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого він упаде, того роздушить.” –
45Почувши ці притчі, первосвященики й фарисеї зрозуміли, що він про них говорить.
46І намагалися схопити його, та боялися людей, бо ті мали його за пророка.

22. Весільний бенкет 1-14; податок кесареві 15-22; воскресіння мертвих 23-33; найбільша заповідь 34-40; Месія-Син і Господь Давида 41-46
1Ісус, озвавшися, знову заговорив до них у притчах:
2“Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля.
3Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти.
4Тоді він знову послав інших слуг, кажучи: Мовте запрошеним: Ось я обід мій зготував: зарізано волів та підгодовану худобу все готове, ідіть на весілля.
5Та ті тим знехтували й пішли собі, хто на власне поле, хто до свого крамарства;
6інші ж, схопивши слуг, познущалися з них і повбивали.
7Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило.
8Тоді він мовив своїм слугам: Обід – готовий, але запрошені були негідні.
9Підіть, отже, на роздоріжжя і, кого лише здибаєте, кличте на весілля.
10Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали – злих і добрих, так що весільна світлиця була гостей повна.
11Як же ввійшов той цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж:,
12і сказав до нього: Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? А той мовчав.
13Тоді цар промовив до слуг: Зв’яжіте йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів.
14Багато бо покликаних, але вибраних мало.”
15Тоді фарисеї пішли й радили раду, як би його впіймати на слові.
16І вислали до нього своїх учнів разом з іродіянами. “Учителю”, –кажуть ті, – “ми знаємо, що ти щиросердий і що дороги Божої навчаєш по правді й не вважаєш ні на кого, бо не дивишся людям на обличчя.
17Скажи нам, як тобі здається: Чи дозволено давати кесареві податок, чи ні?”
18Ісус же, знаючи їхнє лукавство, озвався: “Чого мене спокушаєте, лицеміри?
19Покажіть мені гріш податковий.” Ті принесли йому динарій.
20Він спитав їх: “Чий це образ і напис?”
21Відповідають йому: “Кесарів.” Тоді він до них каже: “Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові.”
22Почувши це, ті здивувались і, полишивши його, відійшли.
23Того ж самого дня приступили до нього садукеї, що кажуть ніби нема воскресіння, і спитали його:
24“Учителю”, – кажуть, – “Мойсей мовив: Коли хто вмре бездітним, то нехай брат його одружиться з його жінкою і відродить потомство брата свого.
25Було в нас сім братів. І перший, одружившись, умер, не мавши потомства, і зоставив свою жінку братові своєму.
26Так само і другий і третій аж до сьомого.
27Нарешті, після всіх померла й жінка.
28Отож, у воскресінні котрого з сімох буде вона жінка? Всі бо її мали.”
29Ісус у відповідь сказав їм: “Помиляєтеся, бо не знаєте ані Писання, ані Божої сили.
30У воскресінні не женяться і не виходять заміж, а є як ангели на небі.
31А щодо воскресіння мертвих, то хіба ви не читали слова Божого, яке вам каже:
32Я – Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова! Бог – не мертвих, але живих!”
33І чувши це народ, дивувався його навчанню.
34Довідавшись, що він замкнув уста садукеям, фарисеї зібралися разом.
35І от один із них, законоучитель, спитав його, спокушаючи:
36“Учителю, котра найбільша заповідь у законі?”
37Він же сказав до нього: “Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю:
38це найбільша й найперша заповідь.
39А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого.
40На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються.”
41Коли фарисеї були вкупі, Ісус спитав їх:
42“Що ви думаєте про Христа? Чий він син?” Кажуть йому: “Давидів.”
43Він до них мовить: “Як же Давид у надхненні називає його Господом,
44кажучи: Господь промовив Владиці моєму: Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги.
45Коли, отже, Давид його Господом називає, то як він може бути його сином?”
46І ніхто не міг йому відповісти й слова, і від того дня ніхто не важився більше його запитувати.

23. Лицемірство й суєта книжників та фарисеїв 1-12; проти книжників та фарисеїв 13-36; звернення Ісуса до Єрусалиму 37-39
1Тоді Ісус промовив до народу й до своїх учнів:
2“На катедрі Мойсея розсілись книжники та фарисеї.
3Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять.
4В’яжуть тяжкі, не під силу тягарі й кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть.
5Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди; поширюють свої філактери й побільшують свої китиці.
6Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження в синагогах
7та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: Учителю!
8Ви ж не давайте себе звати: Учителю, – один бо ваш Учитель, ви ж усі брати.
9Та й отця собі теж не йменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небі.
10Ані наставниками не звіться, один бо ваш Наставник –Христос.
11Найбільший з вас буде вам слугою.
12Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений.
13Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите й не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти.
14Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, – через те осуд тяжкий ви приймете.
15Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що проходите море й землю, щоб придбати одного новонаверненого, і коли знайдете, то робите його гідним пекла, подвійно від вас гіршим.
16Горе вам, сліпі проводирі, що кажете: Хто клянеться храмом, то це нічого; а хто клянеться золотом храму, той винуватий.
17Нерозумні і сліпі! Що більше – золото чи храм, який освячує те золото?
18І хто клянеться жертовником, то це нічого; хто ж клянеться тим даром, що на ньому, той винуватий.
19Сліпі! Що більше? Дар чи жертовник, який освячує той дар?
20Хто клянеться жертовником, той клянеться ним і всім тим, що на ньому.
21І хто клянеться храмом, той клянеться ним і тим, хто живе в ньому.
22І хто клянеться небом, той клянеться Божим престолом і тим, хто сидить на ньому.
23Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а занедбуєте, що найважливіше в законі: справедливість, милосердя і віру. І те слід робити, і того не слід лишати.
24Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда.
25Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що очищаєте зверху чашу й миску, а всередині вони повні здирства та нездержливости.
26Сліпий фарисею! Очисть но спершу середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті.
27Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечисти.
28Отак і ви: назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня.
29Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що будуєте гроби пророків та оздоблюєте нагробники праведних,
30і виговорюєте: Якби ми жили за батьків наших, ми не були б причетні з ними крови пророчої.
31Ви, таким чином, самі признаєтесь, що ви сини тих, які пророків убивали.
32Доповнюйте й ви мірку батьків ваших!
33Змії, гадюче поріддя! Як можете ви уникнути пекельного засуду?
34Тому то посилаю до вас пророків, мудреців і книжників. Ви деяких з них уб’єте й розіпнете, а деяких бичуватимете в ваших синагогах і гонитимете з міста в місто,
35щоб таким чином упала на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крови праведного Авеля до крови Захарії, сина Варахії, якого ви вбили між святинею і жертовником.
36Істинно кажу вам: Усе це впаде на цей рід!
37Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів хотів я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, – але ви не бажали!
38Ось дім ваш лишиться вам порожній.
39Кажу бо вам: Ви не побачите мене віднині, доки не скажете: Благословен той, що йде в ім’я Господнє!”

24. Лиха перед закінченням світу 1-14; велика скорбота Єрусалиму 15-22; прихід Сина Чоловічого 23-35; заклик, щоб бути все готовими 36-51
1Ісус вийшов з храму, і коли він ішов, учні його приступили до нього, щоб показати йому храмові будівлі.
2Він же у відповідь сказав їм: “Чи бачите це все? Істинно кажу вам: Не лишиться тут камінь на камені, який не був би перевернений.”
3І коли він сів на горі Оливній, його учні приступили до нього насамоті й запитували: “Скажи нам, коли це буде і який буде знак твого приходу й кінця світу?”
4Ісус у відповідь мовив їм: “Глядіть, щоб ніхто не звів вас.
5Багато бо прийде в моє ім’я, що будуть казати: Я – Христос, – і зведуть багатьох.
6Ви почуєте про війни та воєнні поголоски; глядіть же, не тривожтесь, бо треба, щоб це все сталося, але це не кінець ще.
7Народ бо на народ повстане й царство на царство. Голод, чума та землетруси будуть по різних місцях,
8та все це – початок страждання.
9Тоді видадуть вас на муки й уб’ють вас; вас будуть ненавидіти всі народи імени мого ради.
10Багато тоді спокусяться і видаватимуть один одного й будуть ненавидіти один одного.
11Чимало лжепророків устане і зведуть багато людей.
12Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне.
13Але хто витримає до останку, той спасеться.
14І ця Євангелія Царства буде проповідуватись по всьому світі, на свідоцтво всім народам. І тоді прийде кінець.
15Отож, коли побачите “мерзоту запустіння”, провіщену пророком Даниїлом, поставлену на святім місці – хто читає, нехай розуміє! –
16тоді ті, що в Юдеї, нехай втікають у гори;
17а хто на покрівлі, хай не сходить узяти речі з своєї хати,
18і хто в полі, хай не повертається назад узяти свою одіж!
19Горе вагітним і годуючим за тих днів!
20Моліться, щоб ваша втеча не сталася зимою, ані в суботу.
21Скорбота ж: тоді велика буде, якої не було від початку світу аж понині, та й не буде.
22І коли б ті дні не були вкорочені, ніхто б не врятувався; але заради вибраних будуть вкорочені дні тії.
23І коли хто скаже тоді вам: Глянь, ось Христос, чи онде, – не вірте,
24бо встануть лжехристи та ложні пророки, які чинитимуть великі знаки й чуда, щоб, коли можна, звести навіть і вибраних.
25Ось я попередив вас.
26Коли вам, отже, скажуть: Ось він у пустині, – не виходьте; ось він, у криївках, – не вірте!
27Як блискавка, що на сході блисне й вмить аж на самім заході сяє, так буде й прихід Чоловічого Сина.
28Де бо є мрець, там і орли зберуться.
29Негайно по тих днях скорботних сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого відблиску, зорі падатимуть з неба і захитаються небесні сили.
30Тоді на небі з’явиться знак Сина Чоловічого, і тоді заридають усі племена землі й побачать Чоловічого Сина, що надходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою.
31Він пошле своїх ангелів із сурмою вельми голосною, і ті зберуть вибраних його з чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба.
32Від смоковниці навчіться притчі. Коли віття її стає м’яке й вона листя виганяє, ви знаєте, що близько літо.
33Отак і ви: коли це все побачите, знайте, що він уже близько під дверима.
34Істинно кажу вам: Цей рід не промине, поки не збудеться все це.
35Небо й земля перейдуть, але слова мої не перейдуть.
36А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, – лише один Отець.
37Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого.
38Бо як за днів перед потопом, їли й пили, женилися та віддавались аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег,
39і ніхто не знав нічого, аж поки не прийшов потоп і забрав усіх, – так буде й прихід Сина Чоловічого.
40Тоді з двох, що будуть у полі, одного візьмуть, другий залишиться.
41Дві молотимуть на жорнах: одну візьмуть, друга залишиться.
42Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде.
43Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому.
44Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте.
45Котрий є вірним та мудрим слугою, що його пан настановив над челяддю своєю давати їм поживу своєчасно?
46Щасливий той слуга, як його пан, повернувшися, знайде його при роботі.
47Істинно кажу вам, що він поставить його над усім своїм маєтком.
48Коли ж той злий слуга скаже в своєму серці: Мій пан бариться, –
49та й почне бити своїх товаришів-слуг, їсти та пити з п’яницями, –
50то прийде пан того слуги за дня, якого він не сподівається, і за години, якої він не знає,
51та й розітне його надвоє і долю його з лицемірами покладе. Там буде плач і скрегіт зубів.”

25. Притча про десять дів 1-13; притча про таланти 14-30; загальний суд 31-46
1“Тоді Небесне Царство буде подібне до десятьох дів, що взяли свої лямпи й вийшли назустріч молодому.
2П’ять з них були нерозумні, а п’ять мудрі.
3Нерозумні взяли з собою світичі, та не взяли оливи з собою.
4Мудрі ж узяли в посудинках оливу.
5Через те, що молодий був забарився, всі задрімали й поснули.
6Та опівночі крик залунав: Ось молодий! Виходьте йому назустріч!
7Схопились тоді всі ті діви й приготували свої світичі.
8А нерозумні мовлять до мудрих: Дайте нам вашої оливи, бо наші світичі гаснуть.
9Мудрі ж у відповідь їм кажуть: Щоб часом і нам, і вам не забракло – підіть краще до продавців та й купіть собі.
10І от як вони пішли купувати, прибув молодий, і ті, що були готові, ввійшли з ним у весільний покій, і замкнулись двері.
11Нарешті приходять також інші діви й кажуть: Господи, Господи, відчини нам!
12А він у відповідь їм мовить: Істинно кажу вам: Я вас не знаю.
13Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години.
14І немов той чоловік, що, пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно.
15Одному він дав п’ять талантів, другому – два, а третьому один, кожному за його здібністю, і від’їхав.
16Той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і придбав других п’ять талантів.
17Так само і той, що взяв два, також: придбав два других.
18А той, що взяв лише один, пішов, викопав у землі яму та й сховав гроші пана свого.
19По довгім часі приходить пан слуг тих і зводить з ними обрахунок.
20Приступив той, що узяв був п’ять талантів, і приніс других п’ять талантів: Мій пане, – каже, – ти мені дав п’ять талантів, – ось я придбав других п’ять талантів.
21Сказав до нього його пан: Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого.
22Приступив і той, що взяв був два таланти та й каже: Пане; два таланти передав ти мені. Ось других два я придбав.
23Сказав до нього пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана.
24Приступив і той, що взяв був лише один талант, і каже: Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: пожинаєш, де не сіяв, і визбируєш, де ти не розсипав.
25Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він – маєш твоє.
26Озвався його пан і каже до нього: Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав.
27Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками.
28Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять.
29Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має.
30А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів.
31Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави.
32І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів;
33і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч.
34Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу.
35Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли;
36нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене.
37Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли?
38Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули?
39Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе?
40А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили.
41Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його;
42бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли;
43був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене.
44Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили?
45А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили.
46І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.”

26. Змова проти Ісуса 1-5; намащення Ісуса миром 6-13; зрада Юди 14-16; приготування Пасхи 17-25; установлення Пресв. Євхаристії 26-29; Ісус прорікає відречення 30-35; Ісус у Гетсиманії 36-46; схоплення Ісуса 47-56; Ісус перед Каяфою 57-68; відречення Петра 69-75
1Якже Ісус скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів:
2“Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп’яття.”
3Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа,
4і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити.
5Тільки ж казали: “Не в свято, щоб не було в народі заколоту.”
6І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого,
7підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі.
8Побачивши це учні, нарікали й казали: “Навіщо таке марнотратство?
9Це можна б було дорого продати й – дати бідним!”
10Ісус зауважив це й сказав їм: “Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене.
11Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте.
12Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій.
13Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.”
14Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників
15і каже: “Що хочете мені дати, і я вам його видам?” Ті відважили йому тридцять срібняків.
16І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати.
17Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають: “Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху?”
18Він відповів їм: “Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми.”
19Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху.
20Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями,
21і коли вони їли, він промовив: “Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить.”
22Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: “Чи то часом не я, Господи?”
23Він відповів: “Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить.
24Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!”
25А Юда, зрадник його, і собі озвався: “Чи то часом не я, Учителю?” Каже Ісус до нього: “Ти мовив.”
26Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло.”
27Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі,
28бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів.
29Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого.”
30І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору.
31Тоді Ісус сказав їм: “Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада.
32А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї.”
33Озвався тоді Петро й каже йому: “Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи.”
34Ісус же мовив до нього: “Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся.”
35Каже йому Петро: “Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!” Так само мовили всі учні.
36Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: “Посидьте тут, поки піду та помолюся там.”
37І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити.
38Тоді сказав їм: “Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною.”
39І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.”
40Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: “Отож і однієї години не спромоглися чувати зо мною?
41Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне.”
42Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: “Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!”
43І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі.
44Залишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова.
45Потім повернувся до учнів і каже до них: “Спіть собі й відпочивайте; наблизилась уже година, і Син Чоловічий буде виданий грішникам у руки.
46Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник.”
47Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним і сила народу з мечами та дрючками – від первосвящеників та старших народу.
48Зрадник його дав їм знак, мовивши: “Кого я поцілую, це він, беріть його.”
49І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже: “Радуйся, мій Учителю!” – та й поцілував його.
50Тоді питає його Ісус: “Чого прийшов єси, друже?!” – І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його.
51Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свого меча й, ударивши. слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
52Тоді Ісус сказав до нього: “Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть.
53Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?
54Як же то збулися б Писання, що воно так мусить статися?”
55Тоді Ісус промовив до народу: “Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи, у храмі, і ви мене не взяли.
56Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків.” Тоді всі учні залишили його й повтікали.
57Ті, що схопили Ісуса, повели його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші.
58Петро ж ішов слідом за ним оподалік, аж до палацу первосвященика й, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться.
59Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити,
60і не знайшли, дарма, що було з’явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє
61і кажуть: “Цей сказав: Я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати.”
62Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: “Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать?”
63Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до нього: “Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, син Божий.”
64Тоді Ісус сказав до нього: “Ти мовив. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах.”
65Тоді первосвященик роздер свою одежу і заявляє: “Він сказав богохульство! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство!
66Як вам здається?” Ті відповіли; “Він – винен смерти.”
67Тоді вони почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя
68і промовляли: “Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив?”
69Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: “І ти був з Ісусом Галилеєм.”
70Але той перед усіма відрікся і заявив: “Не знаю, що таке говориш.”
71Коли ж: він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: “Цей був з Ісусом з Назарету.”
72Він знову, клявшися, відрікся: “Не знаю я цього чоловіка.”
73Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: “Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє.”
74Тоді Петро почав клястися та божитися: “Не знаю я цього чоловіка.” І враз заспівав півень.
75І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: “Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене.” І вийшовши звідтіль, заплакав гірко.

27. Ісуса ведуть до Пилата; смерть Юди 1-10; Ісус перед Пилатом 11-26; терновий вінець 27-31; розп’яття 32-38; глузування з Ісуса на хресті 39-44; смерть Ісуса 45-56; похорон 57-61; сторожа біля гробу 62-66
1Якже настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб його вбити.
2І зв’язавши його, повели та й передали правителеві Пилатові.
3Тоді Юда, який його зрадив, побачивши, що його засудили, розкаявся і повернув тридцять срібняків назад первосвященикам і старшим.
4“Згрішив я”, – сказав, – “видавши кров невинну.” Ті ж відповіли: “Що нам до того? Ти побачиш!”
5Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть та й повісився.
6Первосвященики ж взяли ті гроші й кажуть: “Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови.”
7Порадившись, вони купили за них ганчарське поле, щоб ховати там чужинців.
8Тому це поле й досі зветься Полем Крови.
9Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: “І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля,
10і дали їх за ганчарське поле, як Господь мені звелів був.”
11Поставлено Ісуса перед правителем, а правитель спитав його: “Ти цар юдейський?” Ісус відповів: “Ти кажеш.”
12Та коли первосвященики й старші його обвинувачували, він не відповідав нічого.
13Тоді Пилат каже до нього: “Хіба не чуєш усього, скільки то свідкують на тебе?”
14А він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався.
15На свято звик був правитель відпускати народові одного в’язня, якого вони хотіли.
16Був же тоді визначний в’язень, що звавсь Варавва.
17А коли вони зібралися, Пилат каже до них: “Кого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?”
18Знав бо він добре, що вони з зависти видали його.
19І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: “Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього.”
20Та первосвященики й старші намовили народ, – просити за Варавву, а Ісуса – видати на смерть.
21Заговорив правитель і сказав їм: “Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?” Ті відповіли: “Варавву.”
22Каже до них Пилат: “А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?” Усі відповіли: “Нехай буде розіп’ятий!”
23Спитав він: “Що злого вчинив він?” Вони ж ще більше заходилися кричати: “Нехай буде розіп’ятий!”
24Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: “Я невинний крови праведника цього; ви побачите.”
25Увесь же народ відповів, кажучи: “Кров його на нас і на наших дітях!”
26Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття.
27Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у Преторію, зібрали на нього всю чоту
28і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ
29і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: “Радуйся, царю юдейський!”
30І плювали на нього, брали тростину й били його по голові.
31А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп’яття.
32Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім’я Симон, і примусили його нести хрест його.
33Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати “Череп-місце”,
34дали йому випити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити.
35Ті ж, що розп’яли його, поділили його одежу, кинувши жереб.
36А потім сіли, щоб його стерегти там.
37Над головою в нього прибито напис за що його засуджено: “Це Ісус – Цар Юдейський.”
38Тоді розіп’яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.
39Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами,
40кажучи: “Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!”
41Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши:
42“Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього.
43Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий.”
44Так теж і розбійники, що були з ним розіп’яті, ображали його.
45Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години.
46А близько дев’ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: “Елі Елі, лема савахтані”, – тобто: “Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?”
47Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: “Він Іллю кличе”.
48І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити.
49Інші ж казали: “Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати.”
50А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа.
51І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались;
52гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали,
53і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились.
54А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: “Це справді був Син Божий!”
55Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували:
56між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея.
57Якже настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосиф, що й сам став учнем Ісуса;
58Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло.
59Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й
60поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов.
61А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці.
62На другий день, що після п’ятниці, зібралися первосвященики й фарисеї до Пилата й кажуть:
63“Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну.
64Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день, щоб часом не прийшли його учні та не вкрали його й не сказали людям: Він воскрес із мертвих! І буде ця остання омана гірша за першу.”
65Пилат каже до них: “Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте.”
66Вони пішли й забезпечили гробницю, запечатавши камінь, і поставили сторожу.

28 Порожній гріб; янголи при гробі 1-10; підкуп сторожі 11-15; поява Ісуса у Галилеї 16-20
1Після ж вечора суботи, як зайнялося на світання першого дня тижня, прийшла Марія Магдалина та інша Марія навідатися до гробу.
2І ось великий зчинився землетрус, – ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому.
3Вигляд його був, неначе блискавиця, а одежа, як сніг, біла.
4Зо страху перед ним сторожа затремтіла й стала, наче змертвіла.
5Тоді ангел заговорив до жінок, кажучи: “Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого.
6Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік. Ходіть, гляньте на місце, де він лежав.
7Та біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих. Он він вас випередить у Галилеї, – там ви його побачите. Я вам сказав.”
8І вони в поспіху полишили гробницю зо страхом і великою радістю та й побігли сповістити йото учнів.
9Аж: ось Ісус зустрів їх і каже: “Радуйтеся!” Ті підійшли й кинулися йому в ноги і вклонилися.
10Тоді Ісус сказав їм: “Не бійтесь! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать.”
11Коли ті йшли, деякі з сторожі прийшли до міста й оповіли первосвященикам про все, що сталося.
12Вони, зібравшись із старшими та скликавши раду, дали воякам досить грошей
13і звеліли: “Скажіть, що його учні прийшли вночі й викрали його, коли ми спали.
14А як почує це правитель, ми умовимо його й він не буде вас турбувати.”
15Вони ж, узявши гроші, зробили так, як їх навчили. І рознеслася про це чутка поміж юдеями – аж по цей день.
16А одинадцять учнів пішли в Галилею на гору, куди їм Ісус призначив.
17Побачивши його, вони вклонилися йому; а деякі сумнівалися.
18Ісус же приступив і промовив до них: “Дана мені всяка влада на небі й на землі.
19Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа;
20навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку.”

 Євангелія від Марка